Постанова № 41070447, 24.10.2014, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 жовтня 2014 року Справа №920/1154/14

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Черленяк М.І., суддя Ільїн О.В., суддя Хачатрян В.С.

при секретарі Деппа-Крівіч А.О.

за участю представників сторін:

позивач - Пелипенко О.В.;

відповідач - не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача (вх. №2737С/1-35) на рішення господарського суду Сумської області від 05 серпня 2014 року у справі

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Сумитеплоенерго", м. Суми

до Публічного акціонерного товариства "Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання ім. М.В. Фрунзе" , м. Суми

про стягнення 1 036 452,71 грн.,

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням господарського суду Сумської області від 05 серпня 2014 року у справі № 920/1154/14 (суддя Соп'яненко О.Ю.) позов задоволено, стягнути з Публічного акціонерного товариства "Сумське машинобудівне науково - виробниче об'єднання ім. М.В. Фрунзе" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Сумитеплоенерго" 1 034 073, 78 грн. основного боргу, 2 054,53 грн. пені, 324,40 грн. - 3 % річних, 20 729,05 грн. - витрат по сплаті судового збору.

Відповідач з рішенням місцевого господарського суду не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою в якій, посилаючись на порушення господарським судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення господарського суду Сумської області від 05 серпня 2014 року у справі № 920/1154/14 в частині стягнення з Публічного акціонерного товариства "Сумське машинобудівне науково - виробниче об'єднання ім. М.В. Фрунзе" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Сумитеплоенерго" 21 845,81 грн. основного боргу, 77,91 грн. пені, 12,30 грн. - 3% річних та судового збору у розмірі 438,72 грн.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач зазначив, що з нею не погоджується, просить відмовити у задоволенні скарги, посилається на статтю 1 ЗУ «Про теплопостачання», якою закріплено, що тариф на теплову енергію - грошовий вираз витрат на виробництво, транспортування, постачання одиниці теплової енергії (1 Гкал).

Згідно з ч. 3 ст. 189 ГК України суб'єкти господарювання використовують у своїй діяльності вільні та державні регульовані ціни.

Також зауважує, що сторони визначили пунктом 2.1 Договору №9, ціну на теплову енергію для кожної категорії споживачів та передбачили, що вона визначається виходячи з тарифу, що встановлюється компетентним органом в галузі регулювання тарифу на теплову енергію. Також сторони передбачили, що зміна компетентним органом в галузі регулювання тарифів на теплову енергію, в період дії даного Договору, не потребує внесення змін до договору, тарифи вводяться в дію з дня їх встановлення і є обов'язковими для сторін договору №9.

Позивач також зазначає, що на момент розробки спірного договору постанова НКРКП №238 від 31.03.2014 року ще не була прийнята.

Однак, на момент підписання спірного договору №9 вже діяли нові тарифи на теплову енергію, встановлені зазначеною постановою №238 від 31.03.2014 року.

На підставі викладеного, рішення суду першої інстанції просить залишити без змін.

У судове засідання відповідач не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, хоча про дату і місце судового розгляду був повідомлений належним чином ухвалою суду від 15.09.2014 року, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення, наявне в матеріалах справи.

Позивач у судовому засіданні проти задоволення апеляційної скарги заперечував, вважав рішення господарського суду законним і обґрунтованим.

Дослідивши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі доводи відповідача, заслухавши у судовому засіданні пояснення уповноваженого представника позивача, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, та розглянувши справу у відповідності до вимог ст. 101 ГПК України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 09.04.2014 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Сумитеплоенерго" та Публічним акціонерним товариством "Сумське машинобудівне науково - виробниче об'єднання ім. М.В. Фрунзе" був укладений договір купівлі - продажу № 9 (далі- Договір), відповідно до умов якого позивач зобов'язувався передати у власність відповідача теплову енергію (в гарячій воді). У свою чергу, відповідач зобов'язався прийняти та оплатити на умовах даного договору теплову енергію, яка в подальшому використовується для гарячого водопостачання споживачів відповідача.

Розділом 3 Договору сторони визначили порядок приймання-передачі та умови оплати товару.

Пунктом 3.1 Договору визначено, що до 5 числа місяця, наступного за звітним відповідач надає позивачу звіт про кількість спожитої теплової енергії для потреб гарячого водопостачання по групах споживачів на підставі розрахунку теплового навантаження на підігрів гарячої води, норм споживання та показників приладів обліку, згідно форми №2 НКП-тепло, а також реєстр споживання теплової енергії по об'єктах.

Згідно п.3.2 Договору до 5 числа місяця, наступного за звітним позивач надає відповідачу підписаний зі свого боку акт приймання-передачі теплової енергії, податкову накладну.

Пунктом 3.3 Договору визначено, що покупець на протязі трьох днів з моменту отримання вказаних в п. 3.2 Договору документів зобов'язаний підписати акт приймання-передачі теплової енергії і один екземпляр передати постачальнику. Ухилення відповідача від підписання акту приймання - передачі теплової енергії не звільняє його від оплати отриманої теплової енергії. Відповідач зобов'язаний підписати акт приймання - передачі теплової енергії та направити його позивачу у строк до 8 числа наступного за звітним місяцем. Якщо сторонами до 8 числа наступного за звітним місяцем остаточно не погоджено обсяг споживання чи питання щодо недоліків поставленого товару, то акт приймання - передачі теплової енергії вважається підписаним, а спірні питання розглядаються в наступному періоді.

У відповідності до пункту 3.4 Договору на підставі підписаного двостороннього акту приймання-передачі теплової енергії постачальник надає покупцю рахунок на оплату.

Строк поставки товару становить з 15.04.2014 року по 15.10.2014 року (п.3.5 Договору).

Умовами пунктів 3.6, 3.7 Договору, передбачено, що обов'язки позивача вважаються виконаними в повному обсязі після поставки товару відповідно до п.1.1 даного Договору. Обов'язки відповідача по договору вважаються виконаними з моменту отримання позивачем оплати у розмірі загальної вартості Договору.

Відповідно до п. 4.1. Договору відповідач зобов'язаний оплатити отриманий товар на протязі двадцяти днів з моменту отримання рахунку від позивача.

Згідно з ч. 2 ст. 20 Закону України "По теплопостачання" тарифи на теплову енергію, реалізація якої здійснюється суб'єктами господарювання, що займають монопольне становище на ринку, є регульованими.

Стаття 16 Закону України "Про теплопостачання" зазначає, що повноваження щодо встановлення тарифів на теплову енергію надані Національній комісії, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг.

Відповідно до статті 632 Цивільного кодексу України у випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки, тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.

Як уже зазначалось, сторони визначили в п. 2.1 Договору ціну на теплову енергію для кожної категорії споживачів (бюджетні установи, інші споживачі) та передбачили, що вона визначається виходячи з тарифу, що встановлюється компетентним органом в галузі регулювання тарифу на теплову енергію.

Також, сторони встановили умову, що зміна компетентним органом в галузі регулювання тарифів на теплову енергію, в період дії даного Договору, не потребує внесення змін до Договору, тарифи вводяться в дію з дня їх встановлення і є обов'язковими для сторін Договору.

Постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг №238 від 31.03.2014 р. збільшено тарифи на теплову енергію для бюджетних установ та інших споживачів з 01.04.2014р.

Судом першої інстанції досліджено, що листом вих.№1120 від 16.04.2014 року позивач повідомив відповідача про зміну тарифів.

Укладаючи договір № 9 сторони погодили, що ціна на теплову енергію, що споживається покупцем, визначається виходячи з тарифу, встановленого компетентним органом в галузі регулювання тарифів на теплову енергію.

Отже, ціна на теплову енергію є державною регульованою ціною і встановлюється у формі тарифів уповноваженим органом - НКРКП і не може змінюватись за згодою сторін Договору.

Як досліджено судом, позивач на виконання умов Договору у квітні-травні 2014 року передав у власність відповідачу 3636,115 Гкал теплової енергії загальною вартістю 1034073,78 грн., що підтверджується актами приймання - передачі № 266 від 30.04.2014р., № 267 від 30.04.2014р., № 268 від 30.04.2014р., № 341 від 31.05.2014р., № 342 від 31.05.2014р., № 343 від 31.05.2014р.

Зазначені акти підписані повноважними особами підприємств і скріплені печатками. Зауваження щодо якості, кількості та вартості теплової енергії відсутні.

Позивач, відповідно до п.3.1. Договору на підтвердження факту прийняття теплової енергії надавав позивачу звіти про кількість спожитої теплової енергії та реєстри споживання теплової енергії.

Тобто, вказана відповідачем в реєстрах кількість теплової енергії відповідає кількості теплової енергії, вказаної в актах приймання - передачі. У квітні - травні 2014 року відповідач прийняв від позивача згідно договору 3636,115 Гкал теплової енергії загальною вартістю 1034073 грн. 78 коп.

Відповідачу для оплати виставлялись рахунки, однак, доказів їх сплати відповідачем у матеріалах справи немає, і в зв'язку з чим виникла заборгованість перед позивачем в розмірі 1034073 грн. 78 коп.

Відповідно до ст. 1 Господарського кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених ГПК України заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Статтею 11 Цивільного кодексу України передбачені підстави виникнення цивільних прав та обов'язків, що виникають з договорів та інших правочинів. Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать ст. 174 Господарського кодексу України.

Частиною 7 ст. 179 Господарського кодексу України закріплено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

У відповідності до п. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Пунктом 1 статті 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно ст. 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Статтею 179 ГК України встановлено, що майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і не господарюючими суб'єктами -юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями. Виконання господарських зобов'язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбачених законодавством України.

Пунктом 1 статті 193 ГК України передбачений обов'язок суб'єктів господарювання та інших учасників господарських відносин виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Нормами статті 655 Цивільного кодексу України закріплено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Відповідно до ч.1 ст.692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товарознавчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушення зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.

У відповідності до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Позивач свої зобов'язання, покладені на нього умовами Договору, виконав належним чином, відповідач же, в порушення умов Договору, надані послуги в розмірі 1034073 грн. 78 коп. не оплатив.

Крім того, підпунктом 7.2 Договору передбачено, що у разі прострочки платежу по договору покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від простроченого платежу за кожен день прострочки.

За прострочення платежу відповідачу була нарахована пеня в розмірі 2054 грн. 53 коп.

Отже, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що оскільки, пеня в даному розмірі нарахована в межах строку позовної давності, з урахуванням вимог Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" та ч.6 ст.232 Господарського кодексу України, позовні вимоги в зазначеній частині є обґрунтованими та підлягають задоволенню на підставі ст.ст. 549-552 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних з простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Інфляційні нарахування на суму боргу та 3% річних, сплата яких передбачена ст.625 ЦК України не є штрафними санкціями, а виступають відповідно способом захисту майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утриманими ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Відповідно до розрахунку, 3% річних у розмірі 324 грн. 40 коп. підлягає стягненню з відповідача.

Враховуючи наведене, оскільки доказів погашення заборгованості в сумі 1034073 грн. 78 коп. основного боргу, 2054 грн. 53 коп. пені, 324 грн. 40 коп. - 3 % річних в матеріалах справи немає, позовні вимоги підлягають задоволенню.

Зважаючи на викладене, враховуючи те, що вимоги, викладені у апеляційній скарзі доводи відповідача спростовуються матеріалами справи та висновками суду, судова колегія вважає рішення суду першої інстанції мотивованим і обґрунтованим, а тому підстави для його скасування відсутні.

Керуючись статтями 99, 101, пунктом 1 статті 103, статтею 105, Господарського процесуального кодексу України, судова колегія, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Сумської області від 05 серпня 2014 року у справі №920/1154/14 залишити без змін.

Повний текст постанови підписаний 24.10.2014 року.

Головуючий суддя Черленяк М.І.

Суддя Ільїн О.В.

Суддя Хачатрян В.С.