Постанова № 41061029, 15.10.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"15" жовтня 2014 р. м. Київ К/800/31469/13

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Бухтіярова І.О., Приходько І.В.,

розглянув у письмовому провадженні касаційну скаргу Сімферопольської міжрайонної державної податкової інспекції Автономної Республіки Крим Державної податкової служби (далі - Сімферопольська МДПІ)

на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 05.07.2012

та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 21.05.2013

у справі № 2а-1373/11/14/0170

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Велес-Крим" (далі - Товариство)

до Сімферопольської МДПІ,

за участю прокуратури Автономної Республіки Крим,

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 05.07.2012, залишеною без змін ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 21.05.2013, уточнені позовні вимоги задоволено; визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 09.08.2010 № 0000902301/0, від 25.10.2010 № 0000902301/1, від 09.08.2010 № 0001441701/0 та від 25.10.2010 № 0001441701/1.

Посилаючись на невідповідність висновків судів вимогам чинного законодавства та дійсним обставинам справи, Сімферопольська МДПІ звернулася до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалені у справі судові акти та відмовити у позові.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України вважає за необхідне частково задовольнити розглядувані касаційні вимоги з урахуванням такого.

Попередніми судовими інстанціями у розгляді справи встановлено, що Сімферопольською МДПІ було проведено виїзну планову перевірку Товариства з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2007 по 31.12.2009, оформлену актом від 27.07.2010 № 1353/23-02/34398437.

Під час цієї перевірки податковим органом було виявлено факт невідображення Товариством у спеціальній декларації з ПДВ податкових зобов'язань у сумі 33536 грн. за операціями з реалізації сільськогосподарської продукції відкритому акціонерному товариству «Кримське племпідприємство», відкритому акціонерному товариству «Приморське племпідприємство» та відкритому акціонерному товариству «Джанкойське племпідприємство», а також ПДВ у сумі 12983 грн. у ціні зерна та пшениці, поставлених фізичним особам в рахунок оплати за орендовані земельні паї. Також, з матеріалів перевірки вбачається факт включення Товариством до податкового кредиту загальної декларації з ПДВ сум цього податку у ціні придбаних товарів, які використовувались позивачем у діяльності з виробництва сільськогосподарської продукції.

Наведені обставини стали підставою для нарахування позивачеві податкового зобов'язання з ПДВ у сумі 310 310 грн. (у тому числі 138 688 грн. за основним платежем та 171 622 грн. за штрафними санкціями) згідно з податковим повідомленням-рішенням від 09.08.2010 № 0000902301/0.

Також за наслідками цієї перевірки Сімферопольською МДПІ було прийнято податкове повідомлення-рішення від 09.08.2010 № 0001441701/0, згідно з яким позивачеві визначено податкове зобов'язання з податку з доходу фізичних осіб у сумі 837 835,65 грн. (у тому числі 279 278,55 грн. за основним платежем та 558 557,10 грн. за штрафними санкціями). Причиною цього донарахування стало невиконання позивачем функцій податкового агента при продажу фізичним особам корпоративних прав в обмін на внесене ними до статутного фонду Товариства майно.

Приймаючи рішення про задоволення цього позову, суди обох попередніх інстанцій зазначили про дотримання позивачем вимог підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» при формуванні податкового кредиту.

Однак з такою правовою оцінкою обставин справи погодитися не можна.

Так, пунктом 11.29 статті 11 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) було зупинено дію пункту 7.7 статті 7, пунктів 10.1 і 10.2 статті 10 цього Закону в частині сплати до бюджету податку на додану вартість щодо операцій з поставки товарів (робіт, послуг) власного виробництва, включаючи продукцію (крім підакцизних товарів), виготовлену на давальницьких умовах із власної сільськогосподарської сировини, за винятком операцій з поставки переробним підприємствам молока та м'яса живою вагою, що здійснюються сільськогосподарськими товаровиробниками незалежно від організаційно-правової форми та форми власності, в яких сума, одержана від поставки сільськогосподарської продукції власного виробництва та продуктів її переробки за попередній звітний (податковий) рік, становить не менше 50 відсотків загальної суми валового доходу підприємства. Зазначені кошти залишаються в розпорядженні сільськогосподарських товаровиробників і використовуються ними на придбання матеріально-технічних ресурсів виробничого призначення. У разі нецільового використання акумульованих коштів вони стягуються до Державного бюджету України в безспірному порядку. Порядок акумуляції та використання зазначених коштів визначається Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до абзацу 4 пункту 1.2 розділу 1 Порядку заповнення та подання податкової декларації з податку на додану вартість, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України (далі - ДПА) від 30.05.1997 № 166, (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), платники податку, в яких згідно із чинним законодавством (пункти 11.21, 11.29 Закону України «Про податок на додану вартість») суми ПДВ повністю залишаються в розпорядженні для цільового використання, подають податкову декларацію з ПДВ (скорочену). До такої податкової декларації включаються лише ті операції, що стосуються спеціальних режимів, установлених зазначеними пунктами.

Згідно з пунктом 4 Порядку акумуляції та використання коштів, які нараховуються сільськогосподарськими товаровиробниками - платниками податку на додану вартість щодо операцій з продажу товарів (робіт, послуг) власного виробництва, включаючи продукцію (крім підакцизних товарів), виготовлену на давальницьких умовах із власної сільськогосподарської сировини, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.02.1999 № 271 (далі - Порядок акумуляції та використання коштів) на підставі даних бухгалтерського та податкового обліку сільськогосподарський товаровиробник складає декларацію з ПДВ з реалізованої продукції, товарів (робіт, послуг) власного виробництва, включаючи продукцію (крім підакцизних товарів), виготовлену на давальницьких умовах із власної сільськогосподарської сировини, крім операцій з продажу переробним підприємством молока та м'яса живою вагою, і в терміни, передбачені законодавством для звітності, подає її до органів державної податкової служби. Одночасно з декларацією з ПДВ за відповідний звітний період сільськогосподарські товаровиробники подають до органу державної податкової служби за місцем реєстрації довідку про цільове використання сум ПДВ за попередній звітний період, форма та зміст якої визначаються ДПА за погодженням із Міністерством аграрної політики. Залишок податкових зобов'язань відповідно до декларації з ПДВ з реалізованої продукції, товарів (робіт, послуг) власного виробництва, включаючи продукцію (крім підакцизних товарів), виготовлену на давальницьких умовах із власної сільськогосподарської сировини, тобто різниця між сумою ПДВ, одержаною сільськогосподарськими товаровиробниками від покупців, та сумою ПДВ, сплаченою ними постачальникам, перераховується сільськогосподарськими товаровиробниками з поточного рахунка на окремий рахунок у терміни, передбачені для перерахування суми ПДВ до бюджету. Не перераховані на окремий рахунок зазначені кошти вважаються такими, що використовуються не за цільовим призначенням, і підлягають стягненню до державного бюджету в безспірному порядку. Зазначений окремий рахунок сільськогосподарський товаровиробник повинен відкрити протягом одного звітного періоду. Залишок податкового кредиту відповідно до згаданої декларації, тобто від'ємна різниця між сумою ПДВ, одержаною сільськогосподарськими товаровиробниками від покупців, та сумою ПДВ, сплаченою ними постачальникам, зараховується сільськогосподарським товаровиробникам на зменшення податкових зобов'язань наступних звітних періодів.

Наведене дає підстави дійти висновку, що при визначенні об'єкта оподаткування платник ПДВ, який підпадає під дію пункту 11.29 статті 11 Закону України «Про податок на додану вартість», і податкове зобов'язання, і податковий кредит декларує за спеціальною (скороченою) податковою декларацією. Оскільки позивач, реалізовуючи продукцію, на підставі зазначеної норми не сплачує цей податок до бюджету, а декларує податкові зобов'язання за спеціальною податковою декларацією, використовуючи кошти відповідно до Порядку акумуляції та використання коштів, то й податковий кредит із ПДВ, сформований за операціями із придбання основних засобів та товарів у рамках провадження діяльності у сфері виробництва сільськогосподарської продукції, має включатися до тієї самої декларації та, відповідно, зменшувати суму, що залишається в його розпорядженні.

Таким чином, висновки судів першої та апеляційної інстанцій щодо правомірності включення позивачем сум ПДВ з вартості придбаних товарів, використаних при провадженні своєї основної товаровиробничої діяльності у сфері сільського господарства, до загальної декларації із цього податку є такими, що не відповідають вимогам законодавства.

Судами не було спростовано і висновки податкового органу про недекларування позивачем податкових зобов'язань за фактом виконання поставок сільськогоподарської продукції, які також слугували підставою для оспорюваного донарахування з ПДВ.

У зв'язку з викладеним у судів попередніх інстанцій були відсутні підстави для визнання неправомірним податкового повідомлення-рішення від 09.08.2010 № 0000902301/0.

У той же час по епізоду щодо наявності у позивача функцій податкового агента при продажу фізичним особам емітованих Товариством корпоративних прав суди правомірно дійшли наступних висновків.

Відповідно до підпункту 9.6.2 пункту 9.6 статті 9 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» операції з внесення платником податку коштів або майна до статутного фонду юридичної особи - резидента в обмін на емітовані ним корпоративні права вважаються придбанням інвестиційного активу.

Об'єктом оподаткування податком з доходів фізичних осіб у відповідності до підпункту 4.2.13 пункту 4.2 статті 4 названого Закону є інвестиційний прибуток від здійснення платником податку операцій з цінними паперами та корпоративними правами, випущеними в інших, ніж цінні папери, формах, крім доходу від операцій, зазначених у підпунктах 4.3.3 та 4.3.17 цієї статті.

Згідно з підпунктом 9.6.2 пункту 9.6 статті 9 Закону інвестиційний прибуток розраховується як позитивна різниця між доходом, отриманим платником податку від продажу окремого інвестиційного активу, та його вартістю, що розраховується виходячи з суми витрат, понесених у зв'язку з придбанням такого активу, з урахуванням норм підпункту 9.6.4 цього пункту..

Оскільки об'єктом оподаткування, відповідно до Закону є інвестиційний прибуток, який отримує фізична особа від операцій з продажу інвестиційного активу, а не операції з придбання інвестиційного активу, то судами попередніх інстанцій обґрунтовано зроблено висновок про те, що позивач не був зобов'язаний виступати податковим агентом, оподатковувати дохід та перераховувати до бюджету податок з доходів фізичних осіб з вартості переданого до його статутного фонду майна.

З урахуванням викладеного Вищий адміністративний суд України вважає за необхідне змінити ухвалені у справі судові акти та відмовити у відповідній частині позовних вимог Товариства.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 225, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Сімферопольської міжрайонної державної податкової інспекції Автономної Республіки Крим Державної податкової служби задовольнити частково.

2. Постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 05.07.2012 та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 21.05.2013 у справі № 2а-1373/11/14/0170 змінити в частині визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 09.08.2010 № 0000902301/0 та від 25.10.2010 № 0000902301/1.

У цій частині позову відмовити.

3. В решті постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 05.07.2012 та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 21.05.2013 у справі № 2а-1373/11/14/0170 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:І.О. Бухтіярова І.В. Приходько