Ухвала суду № 41044157, 28.08.2014, Апеляційний суд Донецької області (м. Маріуполь)

22-ц/775/829/2014(м)

266/121/14-ц

Головуючий у 1-ій інстанції Сараєв І.А.

Категорія 21 Суддя-доповідач Мироненко І.П.

У Х В А Л А

І м е н е м У к р а ї н и

28 серпня 2014 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Донецької області в складі:

головуючого Мироненко І.П.

суддів Супрун М.Ю., Гусева В.В.

при секретарі Брежневі Д.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Маріуполі апеляційні скарги ОСОБА_3, ОСОБА_4 на рішення Приморського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 23 квітня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_5, третя особа ОСОБА_4 про визнання недійсним договору дарування, -

в с т а н о в и л а:

У січні 2014 року позивач ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_6, просила визнати недійсним договір дарування 11/25 частин жилого будинку з відповідною частиною господарських і побутових споруд та будівель, що знаходяться у АДРЕСА_1, який було укладено 07 листопада 2003 року між ОСОБА_7 та ОСОБА_5.

В обґрунтування заявлених вимог позивач ОСОБА_3 посилалася на те, що її батьки ОСОБА_8 та ОСОБА_7, перебуваючи у зареєстрованому шлюбі, за рахунок спільних коштів у 1974 році придбали жилий будинок АДРЕСА_1, який було зареєстровано на ім'я матері ОСОБА_4 У 1976 році за рішенням суду шлюб між батьками було розірвано і проведено поділ будинку: 11/25 частин було визнано власністю батька ОСОБА_7, а 14/25 частин власністю матері ОСОБА_4

Після смерті батька ОСОБА_7, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, позивач дізналася про існування договору дарування. Вважає, що договір дарування є недійсним, оскільки на час його укладення сімейні стосунки між батьками припиненні не були, вони періодично проживали разом, розірвання їх шлюбу в органах РАГСу не реєструвалося, тому батько не мав права відчужувати належну їм обом власність без письмової згоди матері. Спірний договір порушує її права на спадкування належної батькові частки у спільній власності.

Рішенням Приморського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 23 квітня 2014 року в задоволенні позову ОСОБА_3 про визнання недійсним договору дарування відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення скасувати, ухвалити нове, про задоволення позовних вимог.

В апеляційній скарзі третя особа ОСОБА_4, посилаючись на порушення норм процесуального права, просить рішення скасувати, ухвалити нове, про задоволення позовних вимог ОСОБА_3

Заслухавши суддю-доповідача, поясненні позивача ОСОБА_3, третьої особи ОСОБА_4, які підтримали доводи своїх скарг, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи скарг, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги задоволенню не підлягають.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасовано правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Відповідно до ч.1 ст.303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відмовляючи у задоволені позову, суд першої інстанції виходив з того, що при укладені договору дарування згода другого з подружжя потрібна не була, оскільки майно між подружжям було поділено.

З таким висновком колегія суддів не може не погодитися, оскільки він відповідає вимогам матеріального права і встановленим обставинам.

Як вбачається з матеріалів справи і сторонами не оспорювалося, ОСОБА_7 та ОСОБА_4 з 01 листопада 1956 року перебували у зареєстрованому шлюбі.

На підставі рішення народного суду Приморського району м. Жданова (м. Маріуполя) від 24 лютого 1976 року, було проведено поділ спільного майна подружжя, за ОСОБА_7 визнано право власності на 11/25 частин жилого будинку АДРЕСА_1, а на 14/25 частин цього будинку - за ОСОБА_4, про що 06 листопада 2003 року було зроблено відповідний запис Маріупольським міським БТІ за № 3336084.

07 листопада 2003 року ОСОБА_7, належні йому 11/25 частин жилого будинку з відповідною частиною господарських і побутових споруд та будівель, розташованого у АДРЕСА_1, на підставі нотаріально посвідченого договору дарування (реєстровий № 1618) подарував ОСОБА_5.

ОСОБА_7 помер ІНФОРМАЦІЯ_1, про що Відділом РАЦСу Приморського районного УЮ м. Маріуполя зроблено актовий запис № 974.

Правовідносини, які склалися між сторонами, регулюються положеннями КоБС України, ЦК України в редакції 1963 року, Закону України «Про власність», які були чинними на той час.

Так, за загальними правилами, передбаченими ст. 48 ЦК України, недійсною є угода, яка не відповідає вимогам закону. Ці правила застосовуються у всіх випадках, коли угода, яка вчинена з порушенням вимог закону, не підпадає під дію спеціальних норм, якими визначені особливі підстави визнання угод недійсними.

Згідно з положеннями ст.ст. 3, 10, 11, 60 ЦПК України позивач сам визначає зміст позовних вимог, викладає обставини, якими обґрунтовуються вимоги, а суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість, створює необхідні умови для всебічного і повного дослідження обставин справи. Право визначення підстав і предмета позову належить виключно позивачу і суд сам за власною ініціативою їх змінити не може.

Суд першої інстанції, вирішуючи спір, повно, всебічно і об'єктивно встановив обставини справи та відповідні їм правовідносини, поясненням сторін та наданим доказам дав належну оцінку, правильно застосував ст.ст. 24,29 КоБС України і дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.

Посилання в апеляційній скарзі ОСОБА_3 на недотримання презумпції згоди одного із подружжя при укладенні договору дарування стосовно спільного майна, передбаченого ст. 23 КоБС України, є безпідставним. При укладенні договору дарування згода другого з подружжя потрібна не була, тому як на час його укладання майно подружжя було поділено за рішенням суду.

Той факт, що фактичний поділ будинку відповідно до часток подружжя не проводився, на правильність висновків суду не впливає.

Нових доказів чи обставин які не були предметом розгляду суду першої інстанції в апеляційній скарзі не наведено.

Порушень судом першої інстанції норм процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи, та є безумовною підставою для скасування рішення, у справі не встановлено.

Таким чином, переглядаючи справу відповідно до вимог ст. 303 ЦПК України в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів не вбачає апеляційних підстав для скасування рішення суду першої інстанції, у зв'язку з чим апеляційні скарги ОСОБА_3 та ОСОБА_4 підлягають відхиленню.

Керуючись ст.ст.303, 307, 308 ЦПК України, колегія суддів, -

У х в а л и л а:

Апеляційні скарги ОСОБА_3, ОСОБА_4 відхилити.

Рішення Приморського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 23 квітня 2014 року залити без зміни.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Судді: