Ухвала суду № 41013556, 25.09.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"25" вересня 2014 р. м. Київ К/800/36737/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: головуючого судді Юрченко В.П., суддів: Блажівської Н.Є., Сіроша М.В.,

секретар судового засідання - Іванов Д.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Волинській області

на постанову Волинського окружного адміністративного суду від 21.02.2014 року

та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 19.06.2014 року

у справі № 803/221/14 (876/3120/14 )

за позовом Публічного акціонерного товариства "Гнідавський цукровий завод"

до Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Волинській області

про скасування податкового повідомлення - рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Волинського окружного адміністративного суду від 21 лютого 2014 року, яка залишена без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 19.06.2014 року задоволено позовні вимоги Публічного акціонерного товариства "Гнідавський цукровий завод" до Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Волинській області, визнано протиправними та скасовані податкові повідомлення-рішення від 12.12.2013 року №0010452201, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 5650359.00 грн., та від 12.12.2013 р. № 0010442201, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на суму 49717.00 грн.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій і прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судами норм матеріального права. На обґрунтування доводів податковий орган зазначає, що під час перевірки здійснення фінансово-господарських операцій позивача з ТзОВ «Каліон» та ТзОВ «Волиньторгпром», встановлено незаконне формування податкового кредиту та витрат, які не можливо фактично підтвердити із-за відсутності контрагентів за місцем знаходження, що підтверджується актом про неможливість проведення зустрічних звірок. Також судами не взято до уваги відсутність у постачальників трудових ресурсів, складів, відсутність ділової мети та необхідного обсягу цивільної дієздатності, не встановлено яким чином транспортувався товар.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України, розглянувши матеріали справи, доводи касаційної скарги вважає, що вона не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Суди попередніх інстанцій встановили, що посадовими особами ДПІ проведено документальну позапланову виїзну перевірку ПАТ «Гнідавський цукровий завод» з питань дотримання вимог податкового законодавства, своєчасності, достовірності, повноти нарахування і сплати до державного бюджету податку на додану вартість та податку на прибуток по операціях з ТОВ «Каліон» та з ТОВ «Волиньторгпром» за період 2010-2013 роки, за результатами якої складено акт від 26.11.2013 року № 1527/22.1/00372658, яким встановлено порушення позивачем вимог: пункту 138.2. статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 42 152,00 грн.; пункту 185.1 статті 185, пункту 187.1 статті 187, пункту 188.1 статті 188 ПК України, в результаті чого завищено податкові зобов'язання на загальну суму 18 314, 00 грн.; пункту 185.1 статті 185, пунктів 198.2, 198.3, 198.6 статті 198, статті 201 ПК України, внаслідок чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 3 766 906,00 грн.

На підставі вказаного акта перевірки податковим органом винесено податкові повідомлення-рішення №0010442201, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств на загальну суму 49717,00 грн., в тому числі: за основним платежем - 42152,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 7565,00 грн. та № 0010452201, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість на загальну суму 5650359,00 грн., в тому числі: за основним платежем - 3766 906,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 1883453,00 грн.

З акта перевірки вбачається, що підставою для нарахування позивачу податкових зобов'язань з ПДВ та податку на прибуток слугували твердження перевіряючих про порушення позивачем Податкового кодексу України, оскільки до складу податкового кредиту безпідставно включено суму ПДВ, яка виникла внаслідок здійснення господарських операцій позивача з ТОВ «Каліон» та з ТОВ «Волиньторгпром», тому що угоди є недійсними та перевіркою не підтверджується реальність їх виконання. Податковий орган дійшов до такого висновку, використавши акт ДПІ в Оболонському районі м. Києва про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Каліон» щодо підтвердження господарських відносин з платниками податків за період з 01.01.2013 р. по 31.08.2013 р., та протокол допиту свідка ОСОБА_2 про непричетність до створення ТОВ «Каліон»; а також ненадання до перевірки документів директором ТОВ «Волиньторгпром», що розцінюється як відсутність документів, а також відсутність у цього підприємства трудових ресурсів, виробничого обладнання, транспорту, торгівельного обладнання та інших основних фондів. Відповідач зазначив, що фінансово-господарська діяльність ПАТ «Гнідавський цукровий завод» по взаємовідносинам з ТОВ «Каліон» та з ТОВ «Волиньторгпром» здійснювалась поза межами правового поля та проведена з метою отримання позивачем податкової вигоди у вигляді мінімізації сплати ПДВ та податку на прибуток до бюджету.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, позовні вимоги задовольнив, визнав протиправним і скасував спірні податкові повідомлення-рішення.

Задовольняючи позовні вимоги, суди зазначили безпідставність висновків податкового органу, оскільки під час перевірки та суду були надані первинні, розрахункові та інші документи, які повністю відповідають вимогам, встановлених до первинних документів, які пред'являються статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» і за висновками суду свідчать про реальність операцій між позивачем і його контрагентом та спростовують висновки податкового органу про порушення позивачем ст.ст. 138.2. статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, статей 198, 200, 201 Податкового кодексу України.

Суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів, зазначаючи наступне.

Податковим органом зазначено про порушення позивачем приписів податкового законодавства при формуванні податкового кредиту та витрат, що призвело до заниження податку на додану вартість та податку на прибуток.

Порядок формування податкового кредиту та бази оподаткування податком на прибуток встановлений Податковим кодексом України.

Відповідно до п.п.138.2 ст. 138, - витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Підпунктом 139.1.9 ст. 139 ПК України, - витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно з п.п.14.1.181 Податкового кодексу України, податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно зі п.п.198.1 ст. 198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

У відповідності до п.п. 198.6 цього кодексу, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. Згідно з пунктом 201.4 статті 201 ПК України, податкова накладна складається у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Один примірник видається покупцю, а другий залишається у продавця. У разі складання податкової накладної у паперовому вигляді покупцю видається оригінал, а копія залишається у продавця.

Підпунктом 185.1 ст. 185 цього кодексу визначено, що об'єктом оподаткування є операції платників податку з:

а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю;

б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу;

в) ввезення товарів на митну територію України;

г) вивезення товарів за межі митної території України;

е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

Аналіз вищенаведених вимог податкового законодавства свідчить, що правильність податкового обліку залежить від наявності належним чином оформлених первинних документів, які містять відомості про господарську операцію та підтверджують її здійснення. Вимоги до них встановлені статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», якою передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач - Публічне акціонерне товариство «Гнідавський цукровий завод», зареєстровано та знаходиться на податковому обліку з 1996 р., основний вид економічної діяльності є виробництво цукру, оптова торгівля зерном, насінням та кормами для тварин, оптова торгівля цукром, шоколадними та кондитерськими виробами.

Між позивачем, як покупцем та ТОВ «Каліон», як постачальником укладено договір № 16/13 від 16 січня 2013 р. поставки цукру. Фактичне його виконання підтверджується податковими та податковими накладними, актами прийому-передачі товару. Оплата за придбаний цукор проведена частково на суму 2 688 912,00 грн., що підтверджується платіжними дорученнями, також позивачем в рахунок погашення заборгованості були виписані та передані ТОВ «Каліон» векселі з зазначенням строку погашення, про що свідчать акти приймання-передачі векселів. Перевезення товару на склад позивача підтверджується товарно-транспортними та податковими накладними, актами здачі-прийняття робіт (надання послуг).

Також між ПАТ «Гнідавський цукровий завод» як замовником та ТОВ «Волиньторгпром» як перевізником було укладено договори на перевезення від 12.09.2011 року № 292, від 13.10.2012 року № 561 та від 09.09.2013 року № 538, предметом яких є надання замовнику автомобілів для перевезень цукрових буряків, а також послуг по перевезенню цукрових буряків. Вартість послуг по перевезенню, що надаються перевізником встановлена сторонами у додаткових угодах. Фактичне виконання договору підтверджують податкові накладні, акти здачі-прийняття робіт (надання послуг), звіти по автоперевезенню, реєстри, накладні на прийомку цукрових буряків. Оплата за надані послуги підтверджується платіжними дорученнями.

Крім цього, ПАТ «Гнідавський цукровий завод» реалізовувало дизельне пальне та цукор білий ТОВ «Волиньторгпром», що підтверджується видатковими накладними, довіреностями на отримання товару представником покупця, реєстрами використання палива. Розрахунок за товар (дизельне паливо) здійснений шляхом укладання протоколів про зарахування однорідних вимог.

Суди правильно встановили, що вказані первинні документи належним чинном оформлені та містять всі необхідні реквізити, та правильно прийшли до висновку про відсутність порушень, зазначених в акті перевірки та податкових повідомленнях-рішеннях. Вказані висновки не спростовані відповідачем.

Також постановою від 29 квітня 2014 р. Головного управління Міндоходів у Волинській області закрито кримінальне провадження щодо вчинення службовими особами ПуАТ «Гнідавський цукровий завод» умисного ухилення від сплати податків. В постанові зазначено, що досудовим розслідуванням отримано докази та встановлено фактичні дані, що спростовують висновки акту перевірки від 26.11.2013 року № 1527/22.1/00372658 та навпаки підтверджують можливість реального здійснення ТОВ «Каліон» та ТОВ «Волиньторгпром» господарських операцій, що належним чином оформлені, та настання правових і фактичних наслідків внаслідок здійснення господарської діяльності з ПАТ «Гнідавський цукровий завод».

Щодо визнання укладених угод недійсними необхідно зазначити наступне. Згідно із статтями 4, 10 та 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу України, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та Цивільного кодексу України, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства.

Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (статті 1, 8 Конституції України).

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину містять серед іншого і таку, як зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (частина перша статті 203 Цивільного кодексу України).

Положеннями статті 215 названого Кодексу закріплено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до частини 3 статті 228 Цивільного кодексу України, якою названа правова норма доповнена саме Законом України від 02.12.2010 №2756-VI, у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним.

Правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Отже, перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, чітко визначений статтею 228 Цивільного кодексу України. Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

Відповідно до частини третьої названої статті, якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

З аналізу наведеної правової норми вбачається, що умовою для визнання недійсним правочину, який суперечить інтересам держави та суспільства, є встановлення умислу в діях осіб, що уклали такий правочин. При цьому носіями протиправного умислу юридичних осіб-сторін такого правочину є посадові особи цих юридичних осіб. Зокрема, слід установити персоналії посадових осіб, у яких виник умисел на вчинення протиправного правочину, зміст їх умислу, обставини, за яких такий умисел виник, тощо.

Отже, обов'язковість установлення умислу поширюється лише на визнання недійсними правочинів, вчинених із метою, що суперечить інтересам держави та суспільства.

Судами зазначено, що основним аргументом позивача на підтвердження нікчемності оспорюваних угод є неможливість її виконання з боку контрагентів та укладення з метою зменшення податкового навантаження на позивача.

Однак, як вже зазначено, жодного доказу на підтвердження цих доводів суду не надано.

Враховуючи встановлені обставини та наведені вище положення Податкового кодексу України - юридично правильним є висновок судів першої та апеляційної інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог.

Таким чином, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що судами попередніх інстанцій належним чином з'ясовано обставини справи та дано їм відповідну правову оцінку. Порушень норм матеріального та процесуального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішень суду першої та апеляційної інстанцій не встановлено.

Відповідно до статті 224 КАС України, - суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 220-1, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Волинській області- залишити без задоволення.

Постанову Волинського окружного адміністративного суду від 21.02.2014 року

та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 19.06.2014 року у справі № 803/221/14 (876/3120/14 ) - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий(підпис)В.П. Юрченко Судді(підпис)Н.Є.Блажівська (підпис)М.В.Сірош