Ухвала суду № 41013561, 02.10.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 жовтня 2014 року м. Київ К/800/38092/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: головуючого судді Юрченко В.П., суддів: Блажівської Н.Є., Сіроша М.В., розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Світловодської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Кіровоградській області

на постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 19 грудня 2012 року

та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 11 березня 2014 року

у адміністративній справі № 1170/2а-4051/12

за позовом Приватного підприємства «Спецзовнішкомплект»

до Світловодської об'єднаної державної податкової інспекції Кіровоградської області Державної податкової служби

про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 19 грудня 2012 року, яка залишена без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 11 березня 2014 року позовні вимоги приватного підприємства «Спецзовнішкомплект» (далі - ПП «Спецзовнішкомплект») задоволено, скасовано прийняті Світловодською об'єднаною державною податковою інспекцією Кіровоградської області Державної податкової служби податкові повідомлення-рішення від 16 листопада 2012 року №0004012200 та №0004032200.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій і прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог позивача, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Фактичною підставою прийняття спірних податкових повідомлень-рішень від 16 листопада 2012 року №0004012200 та №0004032200 (якими позивачу визначено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств в розмірі 1467293 грн., із них: за основним платежем 978195 грн., із застосуванням штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 489098 грн. та визначено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 1397421 грн., із них: за основним платежем 931614 грн., із застосуванням штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 465807 грн.), з приводу правомірності яких виник спір, стали висновки відповідача, викладені в акті перевірки від 1 листопада 2012 року №357/2200/23222306, про порушення позивачем вимог п.п. 138.1, п.п. 138.2, п.138.4 ст. 138 Податкового кодексу України, п.п. 139.1.9 ст. 139 Податкового кодексу України, п. 1 ст. 9, п.2 ст. 3 Закону України від 16.07.1999 р. №996 - XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», п. 198.2 ст. 198, п.198.3 ст. 198, п.198.6 ст. 198 Податкового кодексу України.

Вказані висновки відповідача ґрунтуються на тому, що під час перевірки встановлено укладення позивачем нікчемних правочинів з Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю «Льонок» (далі - СТОВ «Льонок»), без мети настання реальних наслідків. Підставою для такого висновку слугував акт Володарськ-Волинської МДПІ № 2/21/22-04/24703737 від 22.08.2012 р. «Про неможливість проведення зустрічної звірки СТОВ «Льонок» з питань дотримання вимог податкового законодавства при формуванні податкового зобов'язання та податкового кредиту за травень 2012 р. по взаємовідносинах з ПП «Спецзовнішкомплект».

Приймаючи рішення на користь платника податку, суди попередніх інстанцій виходили з того, що надані первинні бухгалтерські документи та інші докази у своїй сукупності вказують на реальність господарських операцій між позивачем та його контрагентами.

Суди попередніх інстанції встановили, що позивач та СТОВ «Льонок» уклали договір купівлі-продажу № 181 від 03.05.2012 р., предметом якого є поставка сільськогосподарської продукції: зерна соняшника. Фактичне виконання договору підтверджується платіжними дорученнями, податковими та видатковими накладними, товарно-транспортними накладними, журналом реєстрації лабораторних аналізів середньодобових проб при прийманні зерна від 3 квітня 2012 року. Підтвердження подальшого перепродажу насіння соняшника вбачається з договорів поставки від 14 травня 2012 року №1010/п, від 22 травня 2012 року №1075/п, від 30 травня 2012 року №1103/п, укладених між ПАТ «Креатив» та ПП «Спецзовнішкомплект»; відповідними видатковими накладними та дорученнями; виписками з банку про здійснення оплати ПАТ «Креатив», виробничими звітами.

Первинні документи на виконання договору поставки насіння соняшнику, укладеного між позивачем та його контрагентом СТОВ «Льонок», належним чином складені.

Згідно договору оренди від 2 липня 2007 року №02/07/07 ТОВ СУПП «Ай.Ті.Джі - Ін вест» передало в оренду складський комплекс «Елеватор», який використовувався позивачем для зберігання придбаного насіння соняшнику.

Порядок формування податкового кредиту та бази оподаткування податком на прибуток встановлений Податковим кодексом України.

Відповідно до п.п.138.2 ст. 138, - витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Підпунктом 139.1.9 ст. 139 ПК України, - витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно з п.п.14.1.181 Податкового кодексу України, податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно зі п.п.198.1 ст. 198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

У відповідності до п.п. 198.6 цього кодексу, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. Згідно з пунктом 201.4 статті 201 ПК України, податкова накладна складається у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Один примірник видається покупцю, а другий залишається у продавця. У разі складання податкової накладної у паперовому вигляді покупцю видається оригінал, а копія залишається у продавця.

Підпунктом 185.1 ст. 185 цього кодексу визначено, що об'єктом оподаткування є операції платників податку з:

а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю;

б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу;

в) ввезення товарів на митну територію України;

г) вивезення товарів за межі митної території України;

е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

Аналіз вищенаведених вимог податкового законодавства свідчить, що правильність податкового обліку залежить від наявності належним чином оформлених первинних документів, які містять відомості про господарську операцію та підтверджують її здійснення. Вимоги до них встановлені статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», якою передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Отже, суди попередніх інстанцій правильно прийшли до висновку, що надані документи первинного та бухгалтерського обліку підтверджують фактичне надання послуг, та позивач обґрунтовано довів про протиправність податкових повідомлень-рішень.

В касаційній скарзі податковий орган, посилаючись на акт неможливості проведення зустрічної звірки з СТОВ «Льонок», доводить суду, що цей контрагент не міг реалізовувати на адресу позивача товар, оскільки факт поставки цих товарів не підтверджується по ланцюгу постачання.

Колегія суддів зазначає, що вказані доводи спростовуються наданими позивачем первинними документами. Крім того, необхідно зауважити, що, посилаючись на акти неможливості проведення зустрічних звірок, податковий орган без проведення такої звірки, використав інформацію цих актів, незважаючи на те, що зустрічна звірка проводиться з метою співставлення даних первинних бухгалтерських та інших документів суб'єкта господарювання, що здійснюється контролюючими органами з метою документального підтвердження господарських відносин з платником податків та зборів, а також підтвердження відносин, виду, обсягу і якості операцій та розрахунків, що здійснювалися між ними, для з'ясування їх реальності та повноти відображення в обліку платника податків. Податковим законодавством встановлено, що зустрічна звірка здійснюється з метою отримання податкової інформації (п.п.73.5 ПК України). Жодної вимоги цієї статті податковим органом не виконано, та склавши акт про неможливість проведення зустрічної звірки, відображення іншої інформації свідчить про неповному такого акту, оскільки не проведено співставлення даних бухгалтерського та податкового обліку зазначених контрагентів, не з'ясовувалась у встановленому порядку реальність господарських відносин та їх документальне підтвердження.

Також колегія суддів вважає необґрунтованими доводи відповідача про нікчемність укладеної угоди з таких підстав.

Згідно із статтями 4, 10 та 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу України, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та Цивільного кодексу України, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства.

Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (статті 1, 8 Конституції України).

У той же час, відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину містять серед іншого і таку, як зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (частина перша статті 203 Цивільного кодексу України).

Положеннями статті 215 названого Кодексу закріплено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до частини 3 статті 228 Цивільного кодексу України, якою названа правова норма доповнена саме Законом України від 02.12.2010 №2756-VI, у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним.

Правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Отже, перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, чітко визначений статтею 228 Цивільного кодексу України. Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

Відповідно до частини третьої названої статті, якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

З аналізу наведеної правової норми вбачається, що умовою для визнання недійсним правочину, який суперечить інтересам держави та суспільства, є встановлення умислу в діях осіб, що уклали такий правочин. При цьому носіями протиправного умислу юридичних осіб-сторін такого правочину є посадові особи цих юридичних осіб. Зокрема, слід установити персоналії посадових осіб, у яких виник умисел на вчинення протиправного правочину, зміст їх умислу, обставини, за яких такий умисел виник, тощо.

Отже, обов'язковість установлення умислу поширюється лише на визнання недійсними правочинів, вчинених із метою, що суперечить інтересам держави та суспільства.

Судами зазначено, що основним аргументом відповідача на підтвердження нікчемності оспорюваних угод є неможливість її виконання з боку контрагента та укладення з метою зменшення податкового навантаження.

Однак, порушення з боку суб'єктів господарювання правил ведення податкового обліку, не подання декларацій, не можливість проведення перевірки не є належним доказом його нікчемності з підстав порушення публічного порядку.

Окрім того, як вже зазначено, на підтвердження реальності договірних відносин суду надано первинні бухгалтерські документи, які підтверджують отримання суб'єктом господарювання придбаного товару, постановлення його на облік, використання у господарській діяльності.

Відповідно до положень частини 1 статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Судом зазначено, що під час розгляду справи позивачем підтверджено вчинення дії, спрямованої на набуття, зміну або припинення їх прав та обов'язків, тоді як відповідачем іншого не доведено.

Таким чином, колегія суддів, перевіривши у межах касаційної скарги правильність застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, приходить до висновку, що касаційна скарга податкового органу не підлягає задоволенню.

Якщо відсутні підстави для скасування судового рішення, суд касаційної інстанції відповідно до положень статті 2201 Кодексу адміністративного судочинства України відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 220-1, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Світловодської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Кіровоградській області відхилити.

Постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 19 грудня 2012 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 11 березня 2014 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України у випадках, встановлених Кодексом адміністративного судочинства України.

Судді: В.П.Юрченко

Н.Є.Блажівська

М.В.Сірош