Ухвала суду № 41012766, 02.10.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 жовтня 2014 року м. Київ К/9991/45846/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого Степашка О.І.

Суддів Голубєва Г.К.

Федорова М.О.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Житомирському районі Житомирської області Державної податкової служби

на постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 01.02.2012

та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 11.06.2012

у справі № 0670/6561/11

за позовом Приватного підприємства «Давидівський гранкар'єр»

до Державної податкової інспекції у Житомирському районі Житомирської області

про скасування податкових повідомлень-рішень

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство «Давидівський гранкар'єр» (далі по тексту - позивач, ПП «Давидівський гранкар'єр») звернувся до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Житомирському районі Житомирської області Державної податкової служби (далі по тексту - відповідач, ДПІ у Житомирському районі) про скасування податкових повідомлень-рішень: №0001052301 від 16.06.2011, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ в розмірі 33860,00 грн., в т.ч. основний платіж - 27088,00 грн. та штрафні (фінансові) санкції - 6772,00 грн.; №0001042301 від 16.06.2011, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств в розмірі 239999,00 грн., в т.ч. основний платіж - 191999,00 грн. та штрафні (фінансові) санкції - 48000,00 грн.

Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 01.02.2012, яка залишена без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 11.06.2012, позов задоволено.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій і прийняти нове рішення про відмову у позові, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій зазначено, що згідно акту перевірки встановлено порушення позивачем: пп. 5.2.1 п. 5.2, пп. 5.3.9 п. 5.3, п. 5.9 ст. 5, п. 8.7 ст. 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» завищено валові витрати по придбанню ТМЦ. В 2010 році зайво віднесено до складу валових витрат 125440,00 грн. вартості цементу, стеарату кальцію, добавки Хідетал, пігмент, які придбані у ПП «Джілайт»; пп. 5.3.2 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» підприємством неправомірно включено до складу валових витрат, витрати на реконструкцію, модернізацію, ремонт та інші поліпшення основних фондів в сумі 158139,00 грн. (вартість ТМЦ, які оприходувано на 207 рахунок); пп. 7.2.3 п. 7.2, пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» підприємством до податкового кредиту віднесено суму ПДВ в лютому 2009 року - 14780,00 грн., березні 2009 року - 10608,00 грн., травні 2009 року - 1700,00 грн., по податковій накладній №22 від 25.02.2008 (стеарат кальцію, цемент М-500, добавка «Хідетал», пігмент з/о кор.), №66 від 04.03.2009 (стеарат кальцію, цемент М-500, добавка «Хідетал», пігмент з/о кор.).

Щодо правомірності формування позивачем податкового кредиту та валових витрат по господарським операціям з ПП «Джілайт», судами зазначено наступне. Згідно матеріалів справи між ПП «Давидівський гранкар'єр» (покупець) і ПП «Джілайт» (постачальник) укладений договір №26/01 від 26.01.2009, відповідно до якого постачальник зобов'язується передати, а покупець прийняти й оплатити товар - стеарат кальцію, цемент, добавки, пігменти, які використовуються для виробництва виробів з бетону у кількості, якості й асортименті, зазначеним у специфікаціях. У специфікації №1 до договору №26/01 від 26.01.2009 зазначений товар (стеарат кальцію, цемент, добавки, пігменти, які використовуються для виробництва виробів з бетону), його кількість на суму 143100,00 грн., в т.ч. ПДВ - 23850,00 грн. На виконання умов договору виписані видаткові накладні №22 від 02.02.2009 на суму 88680,00 грн., №66 від 04.03.20009 на суму 63648,00 грн., №153 від 13.05.2009 на суму 10200,00 грн. та податкові накладні №22 від 02.02.2009 на суму 88680,00 грн., №66 від 04.03.2009 на суму 63648,00 грн., №153 від 13.05.2009 на суму 10200,00 грн. Придбаний товар у ПП «Джілайт» доставлявся позивачем на власному автомобілі, що підтверджується наказом на відрядження посвідченнями на відрядження водіїв гранкар'єру для отримання ТМЦ у ПП «Джілайт», витягом з книги наказів за 2009 рік, наказами про прийняття осіб на посади водіїв, подорожніми листами, актами прийому-передачі ТМЦ.

Згідно з п. 1.6, п. 1.7 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим законом, а податкове зобов'язання - це загальна сума податку, одержана (нарахована) платником податку у звітному (податковому) періоді, що визначена згідно з цим законом.

Згідно з пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 6.1 ст. 6 та ст. 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до пп. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Приписами пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» встановлено, що до складу податкового кредиту підлягають включенню суми сплаченого (нарахованого) податку, що підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями. Не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними.

Відповідно до пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Підтвердження отримання позивачем товарно-матеріальних цінностей, які постачалися ПП «Джілайт» товарно-транспортними накладними, не є визначальною умовою для отримання права на податковий кредит, оскільки, законодавчі норми не ставлять в залежність відсутність транспортних документів на перевезення вантажу (товару) з наслідками формування бази оподаткування податком на додану вартість. Відповідно до ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» N996-XIV від 16.07.1999 первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Таким чином, товарно-транспортна накладна не може бути первинним документом, який підтверджує здійснення господарської операції з поставки товарів, та відповідно набуття права власності на нього, оскільки не відображає відомості про господарську операцію з поставки товару, а відображає відомості про господарську операцію перевезення. А тому, безпідставним є твердження судів попередніх інстанцій про те, що внаслідок відсутності товарно-транспортних накладних господарські операції з поставки товарно-матеріальних цінностей не мали місце (не здійснювалися).

Наявні в матеріалах справи видаткові й податкові накладні, розрахункові (платіжні) документи, в силу Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» N996-XIV від 16.07.1999 та Положення N168/704 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), є первинними документами, та мають всі необхідні встановлені законом обов'язкові реквізити. Докази того, що вказані накладні, розрахункові (платіжні) документи не мають юридичної сили або визнані в установленому порядку недійсними - відсутні. Відтак, віднесення позивачем до складу податкового кредиту сум ПДВ, сплачених в ціні за товарно-матеріальні цінності, передані за видатковими накладними, відповідає вимогам пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Актом перевірки та судами попередніх інстанцій не встановлено жодного фактичного порушення позивачем вимог законодавства, яким регламентується порядок формування податкового кредиту.

Щодо нарахування позивачу податкових зобов'язань по податку на прибуток підприємств у зв'язку з ремонтом основних засобів, суди зазначили наступне.

В акті перевірки вказано, що позивачем відбулось поліпшення основних фондів при технічному обслуговуванні ДСЗ шляхом установки живильника ТК15 (в зборі з бункером). Крім того, підприємством в 2008 році проводилось поліпшення о/ф при технічному обслуговуванні техніки, дробильних установок, цеху по виготовленню плитки та інших агрегатів, що відображено в бухгалтерських проведеннях оборотно сальдової відомості по рах.631 та підтверджується прибутковими накладними на отримання запчастин (пров. Дт207-Кт631) та актами на списання тих же запчастин (пров. Дт 23-Кт.201) в загальній сумі 262345,00 грн.

Нормативно правовим актом, який визначає основні засади технічного обслуговування устаткування гірничодобувних підприємств, порядок проведення технічного обслуговування і перелік робіт, які виконуються при технічному обслуговуванні та заміні змінного обладнання на підприємствах гірничодобувної промисловості України є Положення про технічне обслуговування устаткування гірничодобувних підприємств, яке затверджене наказом Міністерства промислової політики України від 04.07.2003 №281 ( далі по тексту - Положення №281) та зареєстровано в Міністерстві юстиції України 22.08.2003 за №733/8054

Згідно з пунктами 2.2, 2.3 та 2.12 Положення №281 технічне обслуговування - комплекс операцій або операція з підтримки працездатності або справності об'єкта устаткування при використанні за призначенням, чеканні, зберіганні і транспортуванні; ремонт - комплекс операцій з відновлення працездатності об'єкта устаткування (або його складових частин) з частковим або повним відновленням його ресурсу, визначеного нормативно-технічною документацією, у результаті виконання якого передбачається поліпшення стану об'єкта; змінне устаткування - вироби спеціального призначення, які використовуються для забезпечення процесу виробництва та здійснюють безпосередній вплив на оброблюваний матеріал і продукти його переробки або застосовуються в процесі перетворення вихідної сировини в напівфабрикат або готову продукцію.

Технічне обслуговування не є поточним або капітальним ремонтом, реконструкцією, модернізацією, технічним переозброєнням чи іншим видом поліпшення основних фондів (п. 3.2 цього Положення).

Відповідно до п. 3.6 Положення №281 технічне обслуговування устаткування виконується в планово-обов'язковому порядку відповідно до затвердженого графіка технічного обслуговування.

Періодичність і тривалість технічного обслуговування окремих видів устаткування встановлюється цехом, погоджується з головним механіком і затверджується головним інженером підприємства.

Згідно з п. 2 Переліку робіт, які відносяться до технічного обслуговування устаткування гірничодобувних підприємств, (додаток 1 до Положення №281) до таких робіт належать, в тому числі, захист від корозії устаткування фарбуванням, чищення газоочисних і водостічних каналів, газопроводів, труб, котлів, димоходів, водойм, ізоляція трубопроводів; ревізія устаткування та контроль стану болтових з'єднань, муфт, гальм, опор, зубчастих передач, редукторів та інших; заміна деяких складових частин механізмів, у тому числі: фільтрувальних елементів, шлангів, пильників і контактів автогенного й електрозварювального устаткування, шлангів і з'єднань пневматичного інструменту, заміна і зшивання приводних пасів і транспортерних стрічок, заміна роликів конвеєрів, заміна клапанів, шиберів, заслінок і інших запасних частин, канатів підіймально-транспортного устаткування, заміна важелів, заміна колосників, зміна шкіряних, гумових і інших прокладок, перестановка моторів, верстатів, трубопроводів (якщо така перестановка не є капітальними роботами); обтягування та заміна болтових з'єднань та інших деталей кріплення.

Суди попередніх інстанцій зробили правильний висновок, що оскільки позивач проводив роботи по технічному обслуговуванню гірничодобувного устаткування, що обумовлено особливостями використання відповідної техніки у гірничодобувній галузі, і ці роботи не відносяться до робіт по поліпшенню, реконструкції, модернізації чи іншого поліпшення основних фондів, він правомірно відніс вартість витрат на технічне обслуговування до складу валових витрат без застосування обмежень, встановлених пп. 5.2.9 п. 5.2 ст. 5 та пп. 8.7.1 п. 8.7 ст. 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Враховуючи викладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що судами першої та апеляційної інстанцій належним чином з'ясовані обставини справи та надано їм правильну юридичну оцінку. Порушень норм матеріального та процесуального права, які могли б призвести до зміни чи скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій не встановлено.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 220-1, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Житомирському районі Житомирської області Державної податкової служби відхилити.

Постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 01.02.2012 та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 11.06.2012 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України у випадках, встановлених Кодексом адміністративного судочинства України.

Головуючий(підпис)О.І. Степашко Судді(підпис)Г.К. Голубєва (підпис)М.О. Федоров