Ухвала суду № 41012637, 14.10.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 жовтня 2014 року м. Київ К/9991/34654/11

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Карася О.В. (головуючого), Голубєвої Г.К., Рибченка А.О.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Харкові на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 19.11.2010 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 17.05.2011 у справі № 2а-13084/10/2070

за позовом Публічного акціонерного товариства "Мегабанк"

до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Харкові

про скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В:

У жовтні 2010 року Товариством до суду заявлений позов про скасування податкового повідомлення-рішення від 08.10.2010 № 0000570851/0, яким позивачеві визначено податкове зобов'язання з податку на прибуток у сумі 558 430,49 грн. (у т.ч. 416 423,80 грн. за основним платежем та 142 006,69 грн. за штрафними санкціями) за порушення вимог Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств". Позовні вимоги обґрунтовані відсутністю з боку позивача порушень вимог вказаного Закону.

Постановою суду першої інстанції, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду, позовні вимоги задоволено, оскаржуване податкове повідомлення-рішення скасовано.

Рішення суду першої інстанції, з думкою якого погодився апеляційний суд, вмотивоване тим, що позивачем підтверджено належними первинними і розрахунковими документами реальність господарських взаємовідносин з контрагентом, за наслідками яких позивачем було сформовано валові витрати.

Не погодившись із судовими рішеннями, відповідач до Вищого адміністративного суду України подав касаційну скаргу, де посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить зазначені судові рішення скасувати та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову.

При цьому державний податковий орган обґрунтовує касаційну скаргу тим, що позивач неправомірно відніс витрати на валові по господарським операціям, здійсненим на виконання договору, який на думку контролюючого органу є нікчемним, оскільки господарські операції не підтверджуються стосовно врахування реального часу здійснення операцій, місцезнаходження майна, наявності трудових, виробничо-складських приміщень та іншого майна, які необхідні для здійснення господарських операцій.

У поданих запереченнях на скаргу позивач просить її відхилити з мотивів необґрунтованості.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідь судді, перевіривши повноту встановлених обставин справи та правильність їх юридичної оцінки судами, Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги.

Судами першої і апеляційної інстанцій встановлено та підтверджено матеріалами справи, що Державною податковою інспекцією проведена позапланова виїзна перевірка Товариства з питань підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з ПП "Радіус-Консалтинг-Плюс" за період з 01.01.2009 по 30.06.2010, за підсумками якої складено акт від 27.09.2010 №3583/50-2/09804119.

У ході зазначеної перевірки встановлено порушення позивачем ст. 203, п. 1 та п. 2 ст. 215, п. 1 ст. 216, ст. 228 Цивільного кодексу України та пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5, пп. 8.1.2 п. 8.1 ст. 8 Закону України від 28.12.1994 № 334/94-ВР "Про оподаткування прибутку підприємств" (далі - Закон № 334/94-ВР), в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 416 423,80 грн.

Такі висновки фахівців контролюючого органу вмотивовано тим, що позивачем було укладено договір з контрагентом ПП "Радіус-Консалтинг-Плюс" на модернізацію технічного переозброєння програмно-технічного комплексу автоматизованої системи Єдиного розрахункового центру, який, на думку контролюючого органу, є недійсним, оскільки відповідно до висновку акта невиїзної документальної перевірки Ленінської МДПІ м. Луганська від 21.05.2010 та пояснень громадянина Акулова О.А, останній не є директором ПП "Радіус-Консалтинг-Плюс", а діяльність від імені підприємства здійснювали невстановлені особи. Крім того, контролюючий орган також зазначає про відсутність у контрагента необхідних матеріальних та технічних можливостей для ведення господарської діяльності, що також свідчить про нікчемність укладеного правочину.

На підставі вищезазначеного акту перевірки та вказаних висновків відповідачем ухвалено оскаржуване податкове повідомлення-рішення.

Судами встановлено, що у перевіряємому періоді позивач мав договірні взаємовідносини з контрагентом ПП "Радіус-Консалтинг-Плюс", що ґрунтувались на договорах про надання послуг з модернізації технічного переозброєння програмно-технічного комплексу та автоматизованої системи Єдиного розрахункового центру на загальну суму 8 000 000,00 грн.

З огляду на підстави винесення оскаржуваного податкового повідомлення - рішення предметом доказування у цій справі становлять обставини, що надають право позивачеві на віднесення понесених витрат на валові витрати.

Так, відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємства" валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку в грошовій, матеріальній або нематеріальній формі, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Положеннями пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 вказаного Закону передбачено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії, з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

Відповідно до п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону № 334/94-ВР не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Отже, за своїм змістом наведені норми Закону № 334/94-ВР передбачають як підставу для невключення до валових витрат лише випадок повної відсутності будь-яких розрахункових, платіжних та інших документів, а тому і неможливість віднесення до складу валових витрат підприємства сум, не підтверджених будь-якими документами взагалі.

Судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджується матеріалами справи, що між позивачем та ПП "Радіус-Консалтинг-Плюс" фактично було здійснено господарські операції з надання послуг (модернізація технічного переозброєння програмно-технічного комплексу автоматизованої системи Єдиного розрахункового центру), реальність яких та належне виконання підтверджується наявними в матеріалах справи належно оформленими первинними документами (договори, меморіальні ордери, податкові накладні, акти виконаних робіт).

Зазначені первинні документи також є підтвердженням і використання позивачем придбаних послуг у власній господарській діяльності.

Крім того, модернізація технічного переозброєння програмно-технічного комплексу Єдиного розрахункового центру позивача, що збільшує його первинну коштовність, підтверджується висновком комплексного експертного дослідження ХНДІ судових експертиз ім. М.С. Бокаріуса від 03.11.2010 № 8483/8484. Підстав не довіряти висновку експертизи у суду не має.

Також, необхідно зазначити, що для кваліфікації правочину за ст. 228 Цивільного кодексу України має враховуватись вина сторони, внаслідок чого необхідно довести наявність умислу у сторін при укладенні та вчиненні конкретного правочину щодо настання певних протиправних наслідків. Наявність чи відсутність певних обставин встановлюється на підставі будь-яких фактичних даних, що мають значення для справи, та які є доказами у розумінні ст. 69 Кодексу адміністративного судочинства України та відповідають висунутим процесуальним законом критеріям належності, допустимості та достовірності таких доказів. Тому, за обставин, які склалися у даній справі, визначенню правочину як такого, що є нікчемний, повинен передувати або вирок суду про притягнення учасника (учасників) такого правочину до кримінальної відповідальності, який би набрав законної сили, або рішення суду про визнання правочину недійсним.

Посилання відповідача у акті перевірки та касаційній скарзі на статті 203, 215 Цивільного кодексу України є також безпідставними, так як зазначені норми можуть використовуватися лише при визнанні правочинів недійсними в судовому порядку.

Статтею 204 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу.

Всупереч вимогам ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України відповідачем таких доказів надано не було.

Безпідставними також є посилання контролюючого органу щодо відсутності у контрагента позивача матеріально - технічної бази для ведення господарської діяльності, оскільки наявність або відсутність матеріально - технічної бази у контрагента господарюючого суб'єкта не є передумовою для визначення господарської компетенції останнього та не має правового значення для вирішення питання про наявність наміру сторін на реальне настання правових наслідків, обумовлених укладеною угодою або порушення певних правил оподаткування.

Наведене вище свідчить про правомірність віднесення позивачем витрат на модернізацію технічного комплексу до складу валових витрат, а також про правильність висновків суду першої та апеляційної інстанцій щодо скасування оскаржуваного податкового повідомлення - рішення податкової інспекції як такого, що прийняте всупереч приписів чинного законодавства.

За таких обставин переглянуті судові рішення першої та апеляційної інстанцій у справі відповідають приписам чинного законодавства, а доводи касаційної скарги визнаються непереконливими.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 210 - 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В:

Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Харкові відхилити.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 19.11.2010 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 17.05.2011 у справі № 2а-13084/10/2070 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім як з підстав, у строк та в порядку, визначеними ст. ст. 237-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий О.В. Карась

Судді Г.К. Голубєва

А.О. Рибченко