Постанова № 4100830, 10.06.2009, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 22-а-20712/08                               Головуючий у І інстанції –  Арсірій Р.О.

                                                                                       Суддя-доповідач: Саприкіна І.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 червня 2009 року                                                                                                         м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді:                                                      Саприкіної І.В.,

суддів:                                                                            Ізмайлової Т.Л., Романчук О.М.,

при секретарі:                                                                Пшегарницькій І.Е.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Києві справу за апеляційною скаргою Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 16.04.2008 року у справі за позовом акціонерного товариства «Каліон Банк Україна» до Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків про скасування податкового повідомлення-рішення, -

в  с  т  а  н  о  в  и  л  а :

   АТ «Каліон Банки Україна» звернулися до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до СДПІ у м. Києві по роботі з ВПП про визнання нечинним податкового повідомлення рішення № 0000424310/3 від 07.06.2007 року.

  Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 16.04.2008 року позовні вимоги задоволено частково: визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення № 0000424310/3 від 07.06.2007 року в частині визначення суми податкового зобов’язання за платежем: податок на прибуток в сумі 2433066,00 грн. у т.ч. за основним платежем – 1346 7589,93 грн., за штрафними санкціями – 1086306,25 грн.

В частині визначення суми податкового зобов’язання  в сумі 32443,45 грн. у т.ч. за основним платежем – 22189,70 грн., за штрафними санкціями – 10253,75 грн. – відмовлено.

           Не погоджуючись з вище зазначеною постановою, СДПІ у м. Києві по роботі з ВПП подали апеляційну скаргу, в якій просять скасувати постанову суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог та постановити нову про відмову в позові. В своїй апеляційній скарзі відповідач посилається на те, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, що і призвело до винесення незаконної, на їх думку, постанови.

            Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, що з’явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів знаходить, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

              Відповідно до ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових та службових осіб, інших суб’єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

             Суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов’язані діяти лише на підставі. В межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (ч. 1 ст. 9 КАС України)

Яквбачається з матеріалів справи, за результатами проведеної виїзної планової перевірки АТ „Каліон Банк Україна" з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2003 р. по 30.06.2006 р., СДПІ у м. Києві по роботі з ВПП було складено акт № 850/2310/19357443 від 18.12.2006 року. На підставі даного акту перевірки відповідачем було винесено податкове повідомлення-рішення від 07.06.2007 року № 0000424310/3, яким позивачу визначено сплатити суму податкового зобов'язання (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) за платежем: податок на прибуток банківських організацій у сумі 2 465 509,63 грн.

Відповідно висновків акту перевірки, в порушення п. 5.1, п.п. 5.24 п. 5.2, абз. 4 п.п. 5.3.1, п.п. 5.4.6 п.5.4, п. 5.6.1 п. 5.6 ст. 5, п.п. 12.2.1, п.п. 12.2.2 п.12.2 ст.12 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств» АТ «Каліон Банк» неправомірно віднесено до складу валових витрат суми коштів, внесених до страхових резервів за наданими банками гарантіями, відкритими акредитивами та завищення валових витрат, що не пов'язані з власною господарською діяльністю Банку.

Не погоджуючись з вищезазначеним податковим повідомленням-рішенням позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.

При винесенні оскаржуваної постанови суд першої інстанції прийшов до висновку про необхідність часткового задоволення позову, а апеляційна інстанція не може погодитись з такими висновками Окружного адміністративного суду м. Києва з огляду на наступне:

Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції прийшов до висновку, що АТ «Каліон Банк Україна» правомірно віднесли до складу валових витрат суму коштів внесених до страхового резерву сформованого під такі банківські операції як гарантії та відкриті акредитиви.

Колегія суддів не може погодитися з таким висновком Окружного адміністративного суду м. Києва  з огляду на наступне:

Відповідно до пп. 5.2.4 п. 5.2 ст. 5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств» до складу валових витрат включаються суми коштів, внесені до страхових резервів у порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону.

Відповідно до положень ст. 12 зазначеного Закону:

-  будь-який банк, а також будь-яка небанківська фінансова установа, створена згідно з нормами відповідних законів, крім страхових компаній та недержавних пенсійних фондів, зобов'язані створювати страховий резерв для відшкодування можливих витрат по основному боргу (без процентів та комісій) за всіма видами кредитів (у тому числі консолідованим іпотечним боргом), а також гарантій, порук, придбаних цінних паперів (у тому числі іпотечних сертифікатів з фіксованою дохідністю), інших активних банківських операцій, які відносяться до їх господарської діяльності згідно з законодавством (пп.12.2.1);

-  з урахуванням положень підпункту 12.2.3 цієї статті створення страхового резерву здійснюється фінансовою установою самостійно у розмірі, достатньому для повного покриття ризиків неповернення основного боргу за кредитами, гарантіями, поруками, придбаними цінними паперами, іншими видами заборгованості, визнаними нестандартними за методикою, яка встановлюється для банків Національним банком України, а для небанківських фінансових установ - спеціально уповноваженим органом виконавчої влади у сфері регулювання ринків фінансових послуг, а також; за кредитами, гарантіями, поруками, придбаними цінними паперами, іншими видами заборгованості, визнаними безнадійними згідно з нормами цього Закону (пп. 12.2.2)

-  розмір страхового резерву, що створюється за рахунок збільшення валових витрат фінансової установи, не може перевищувати:

для комерційних банків - 10 відсотків від суми боргових вимог, а саме сукупної заборгованості за кредитами, гарантіями та поруками, фактично наданими (виставленими на користь) дебіторам на останній робочий день звітного податкового періоду;

для небанківських фінансових установ - розміру, що встановлюється відповідними законами про відповідну небанківську фінансову установу, але не більше 15 відсотків від суми боргових вимог, а саме сукупних зобов'язань дебіторів такої небанківської фінансової установи на останній робочий день звітного податкового періоду.

До суми зазначеної заборгованості не включаються зобов'язання дебіторів, які виникають при здійсненні операцій, що не включаються до основної діяльності фінансових установ.

За таких підстав, вподатковому обліку формування платниками податків страхових резервів за рахунок валових витрат на підставі пп. 5.2.4 п. 5.2 ст. 5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств»за заборгованістю можливе лише за виконання наступних обов'язкових умов, визначених ст. 12 цього Закону, а саме:

1)   право відносити до складу валових витрат страхові резерви, сформовані за заборгованостями (формування страхових резервів в податковому обліку) надано лише банкам та небанківським фінансовим установам;

2)   резерв повинен бути фактично сформований (тобто відповідні витрати відображено у бухгалтерському обліку банків);

3)   обов'язкова наявність заборгованості (основного боргу) перед банківською чи небанківською фінансово-кредитною установою (оскільки втрати по боргу не можуть настати раніше, ніж виникне сам борг);

4)   заборгованість повинна виникати в результаті здійснення банками та іншими фінансово-кредитними установами їх основної діяльності в розумінні ст. 47 Закону України „Про банки і банківську діяльність", а також відповідними статтями законів про небанківські фінансові установи (формування страхових резервів в податковому обліку за заборгованістю, що виникла в результаті здійснення банками чи фінансово-кредитними установами інших операцій є неправомірним);

5)   заборгованість повинна виникати в результаті здійснення активних банківських операцій;

6)   заборгованість повинна бути грошовою;

7)  обов'язкова наявність ризику можливого неповернення такого наявного боргу банківській установі чи іншій небанківській фінансово-кредитній установі (оскільки метою створення страхового резерву є відшкодування втрат по основному боргу);

8) заборгованість під можливе неповернення якої формувався резерв є нестандартною за методикою Національного банку України.

Таким чином, банки мають право відносити до складу валових витрат суми сформованих страхових резервів за наявними грошовими заборгованостями перед такими банками по яким існує ризик неповернення боргу, що виникли в результаті здійснення ними основної діяльності в межах активних банківських операцій та які визнані нестандартними за методикою НБУ.

З огляду на вищевикладене, судова колегія знаходить за необхідним зазначити, що формування страхових резервів по наданим гарантіям за рахунок валових витрат можливе лише за умови настання гарантійного випадку і виконання банком-гарантом своїх зобов'язань за гарантією і, як наслідок такого виконання - виникнення ризику неповернення боргу принципалом. Формування страхових резервів за наданими акредитивами за рахунок валових витрат можливе лише за умови здійснення оплати банком за наказом наказодавця (принципала) (або за наказом іншого банку - банку принципала) власних коштів по наданому акредитиву на рахунок бенефіціара, і, як наслідок такої операції, виникнення ризику неповернення боргу принципалом (чи банком за наказом якого здійснено оплату за акредитивом).

Проте, як вбачається з матеріалів справи, в періоді, що перевірявся позивач резервував кошти в межах укладених договорів про умови відкриття резервних акредитивів без надання грошового покриття на позабалансових рахунках № 9000 «облік усіх видів наданих гарантій та поручительств банкам», № 9001 «облік наданих акредитивів» та за зобов'язаннями по наданим гарантіям згідно договорів про умови надання банківських гарантій, що обліковуються на рахунку № 9020 "облік наданих гарантій" .

Перевіркою також було встановлено, що вимоги по оплаті за наданими АТ «Каліон Банк Україна» акредитивами та гарантіями не надходило.

Водночас, позивачем за вищезазначеними операціями формувались страхові резерви за рахунок валових витрат, тобто позивач формував страхові резерви за рахунок валових витрат і тим самим зменшував свої податкові зобов'язання по податку на прибуток за зобов'язаннями по акредитивам та гарантіям.

Враховуючи вищевикладене, судом першої інстанції в порушення вищезазначених норм матеріального права зроблено висновок про правомірність віднесення до складу валових витрат суми коштів внесеної до страхового резерву по гарантії та відкритому акредитиву (вимог по оплаті яких не надходило) при відсутності ризику неповернення основного боргу, який виникає лише при фактичному виконанні гарантії та акредитиву.

         Згідно зі ст. 198 ч. 1 п. 4 та ст. 202 КАС України суд апеляційної інстанції скасовує постанову суду першої інстанції та приймає нове рішення, якщо встановить порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.    

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду дійшла до висновку про необхідність скасування постанови Окружного адміністративного суду м. Києва в частині задоволених позовних вимог та винесенням нової, якою в задоволенні позову слід відмовити.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 196, 198, 202, 205 та 207 КАС України, колегія суддів, 

п  о  с  т  а  н  о  в  и  л  а:

Апеляційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків – задовольнити.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 16.04.2008 року в частині задоволених позовних вимог – скасувати, постановивши в цій частині нову про відмову в позові.

В решті постанову – залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом одного місяця шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя:              

Судді: