Постанова № 40973849, 09.10.2014, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 жовтня 2014 р. Справа № 804/10605/14 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого суддіБоженко Наталії Василівни при секретаріТалаш Д.В. за участю: позивача представника відповідача ОСОБА_3 Іванченко І.С. розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпропетровську адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській області про скасування наказу про звільнення від 30.03.2009 року №71-к, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_3 звернулась до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській області про скасування наказу від 30.03.2009 року №71-к, поновлення на посаді начальника відділу укладання договорів оренди в Регіональному відділенні Фонду державного майна України по Дніпропетровській області, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди у розмірі 25 000,00 грн..

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що оскаржений наказ прийнято з порушенням норм ст. 40 КЗпП України, оскільки її було звільнено у період перебування у відпустці, в тому числі позивач не перебувала на роботі 20.03.2009 року з поважних причин. Вказане, на думку позивача, свідчить про протиправність оскарженого наказу, є підставою для його скасування та, як наслідок, є підставою для поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди.

Позивач в судовому засіданні підтримала позовні вимоги в повному обсязі з підстав викладених в адміністративному позові.

Представник відповідача заперечував проти задоволення позовних вимог з підстав викладених у запереченнях, що містяться в матеріалах справи.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд встановив наступне.

На час виникнення спірних правовідносин ОСОБА_3 працювала на посаді начальника відділу укладання договорів оренди в Регіональному відділенню Фонду державного майна України по Дніпропетровській області.

Наказом від 30.03.2009 року №71-К - начальника відділу укладання договорів оренди в Регіональному відділенню Фонду державного майна України ОСОБА_3 звільнено з займаної посади за прогул (в тому числі відсутність на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин, п.4 ст.40 КЗпП України з виплатою компенсації за невикористанні календарні дні щорічної та додаткової відпустки.

Зі змісту наказу, що оскаржується, вбачається, що на розгляд керівництву регіонального відділення надійшло подання заступника начальника регіонального відділення ОСОБА_11 стосовно відсутності начальника відділу укладання договорів оренди ОСОБА_3 на роботі. Відповідно до зазначеної записки 20 березня 2009 року до регіонального відділення надійшов листок непрацездатності ОСОБА_3, начальника відділу укладення договорів оренди, серія АБП №666886. Відповідно до листка непрацездатності ОСОБА_3 звільнена від роботи з 13 березня по 19 березня 2009 року. Стати до роботи згідно з зазначеним документом ОСОБА_3 повинна була 20 березня 2009 року. На роботі 20 березня 2009 року ОСОБА_3 була відсутня, про що складено акт №1 від 20.03.2009 року, що міститься в матеріалах справи. 23 березня 2009 року працівниками регіонального відділення протягом дня здійснювались спроби додзвонитись до начальника відділу укладання договорів оренди ОСОБА_3 з метою отримання пояснень відсутності її на роботі 20.03.2009 року, про що свідчить акт №2 від 23.03.2009 року, що міститься в матеріалах справи. В цей же день на домашню адресу ОСОБА_3 було направлено лист з проханням повідомити обставини та надати відділу діловодства та кадрів регіонального відділення документи, що з'ясовують підстави її відсутності на роботі 20.03.2009 року (лист від 23.03.2009 року №18-18-02263, міститься в матеріалах справи). Також, 23.03.2009 року начальником господарського відділу, членом профкому первинної профспілкової організації регіонального відділення, Андрющенко А.А., старшим інспектором відділу укладання договорів оренди, Урвачовою А.І., провідним спеціалістом відділу діловодства та кадрів Кварацхелія А.І. було здійснено вихід за місцем проживання ОСОБА_3 з метою з'ясування причин відсутності її на роботі 20.03.2009 року, але двері ніхто не відкрив, про що свідчить акт №1 від 23.03.2009 року, що міститься в матеріалах справи. 30 березня 2009 року, у перший робочий день після додаткової відпустки ОСОБА_3 надала пояснення щодо її відсутності на роботі 20 березня 2009 року в яких вона посилається на відвідування лікувальної установи, але документів, які згідно з чинним законодавством надають їй право бути відсутньою на роботі не надала і не пояснила чому вона відповідно до чинного законодавства не повідомила керівництво регіонального відділення про свої наміри бути відсутньою на роботі 20.03.2009 року, не надала заяви щодо оформлення належним чином відпустки на цей день, що свідчить про безвідповідальність, порушення трудової дисципліни начальником відділу укладання договорів оренди ОСОБА_3.

Також, підставою винесення зазначеного наказу стала згода від 30.03.2009 року №1 Дніпропетровської обласної профспілкової організації працівників державних установ Первинна профспілкова організація регіонального відділення ФДМУ по Дніпропетровській області на звільнення по п.4 ч.1 ст.40 КзпПУ ОСОБА_3, у зв'язку з прогулом без поважних причин. При цьому, позивач був ознайомлений із рішенням профспілкового комітету та зазначила свої заперечення в протоколі №1 від 30.03.2009 року. В тому числі, позивач зазначила підстави своєї відсутності 20.03.2009 року на робочому місці в пояснювальній записці від 30.03.2009 року.

Копію наказу від 30.03.2009 року за №71-К позивач отримала 31.03.2009 року, що підтверджується матеріалами справи.

При вирішенні даного спору, суд виходить з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач в період з 13.03.2009 року по 19.03.2009 року перебувала на лікарняному, що підтверджується листком непрацездатності серії АБП № 666886, копія якого міститься в матеріалах справи. Зазначений листок непрацездатності був доставлений 20.03.2009 р. до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській області, що не заперечується представником відповідача та підтверджено показаннями свідків.

Відповідно до пояснень свідків ОСОБА_11, ОСОБА_9, які були допитані під час судового засідання, позивач повідомляла керівництво про неможливість бути присутньою на робочому місці, у зв'язку з поганим самопочуттям 20.03.2009 року та зверненням до медичного закладу.

При цьому, свідок ОСОБА_10 в судовому засіданні підтвердила, що до неї 20.03.2009 року зверталась позивач для отримання консультаційних послуг медичного характеру, у зв'язку з поганим самопочуттям та нею були виписані рецепти, саме 20.03.2009 року.

Таким чином, позивач повідомляла відповідача про причини відсутності на робочому місці - 20.03.2009 року.

В матеріалах адміністративної справи також наявне запрошення позивача до Управління БЕЗ УМВС України в області 20.03.2009 року к 14 годинам. Згідно відповіді Управління державної служби по боротьбі з економічною злочинністю на ім'я начальника регіонального відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській області від 25.03.2009 року №7/1704, позивач 20 березня 2009 року з 14-00 годин до 16-05 годин дійсно знаходилась в Управлінні ДСБЕЗ ГУМВС України в області.

В тому числі, судовим розглядом справи встановлено, що позивачем 12.03.2009 року на ім'я начальника РВ ФДМУ по Дніпропетровській області була подана заява про надання соціальної відпустки з 16 по 22 березня 2009 року на 7 днів.

Однак, як вбачається із самої заяви, резолюцією начальника вказано, дату відпустки з 23.03.2009 року з урахуванням термінів проведення службової перевірки, при цьому дата самої резолюції 12.03.2009 року, тобто на момент коли майбутні обставини відповідачу не можуть бути відомі.

Так, наказом про надання відпустки від 13.03.2009 року №4-ДВ, ОСОБА_3 надано додаткову відпустку з 23.03.2009 року по 29.03.2009 року.

В той же час, наказ про відпустку, не містить підпису позивача про ознайомлення.

Стаття 4 Закону України «Про відпустки» від 15.11.1996 № 504/96-ВР передбачає види відпусток, зокрема, щорічні відпустки, соціальні відпустки.

Відповідно до статті 20 Закону України «Про відпустки» від 15.11.1996 № 504/96-ВР додаткові відпустки працівникам, які мають дітей, надаються понад щорічні відпустки, передбачені статтями 6, 7 і 8 цього Закону, а також понад щорічні відпустки, встановлені іншими законами та нормативно-правовими актами, і переносяться на інший період або продовжуються у порядку, визначеному статтею 11 цього Закону.

Згідно статті 11 Закону України «Про відпустки» від 15.11.1996 № 504/96-ВР щорічна відпустка за ініціативою власника або уповноваженого ним органу, як виняток, може бути перенесена на інший період тільки за письмовою згодою працівника та за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) або іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом у разі, коли надання щорічної відпустки в раніше обумовлений період може несприятливо відбитися на нормальному ході роботи підприємства, та за умови, що частина відпустки тривалістю не менше 24 календарних днів буде використана в поточному робочому році, аналогічні положення містяться в ст.80 КЗпП України.

За змістом пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

При цьому, відповідно до ч.4 ст. 40 КЗпП України не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці.

Судом не встановлено, що ОСОБА_3 давала письмову згоду щодо перенесення відпустки на іншу дату, ніж визначений у її заяві.

Таким чином, з урахуванням викладеного вище та дослідженням доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку про протиправність прийняття наказу №71-к від 30.03.2009 року.

Згідно ст.235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

До суду надано довідку Регіонального відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській області від 09.10.2014 року №34, згідно якої кількість робочих днів за час вимушеного прогулу становить 1386 днів.

Таким чином, розмір середнього заробітку, який підлягає стягненню з відповідача на користь позивача за час вимушеного прогулу за період з 31.03.2009 року по 09.10.2014 року, становить 178 946,46 грн. (без відрахувань на ПДФО та ЄСВ), що підтверджується довідкою-розрахунком.

Щодо позовних вимог про стягнення моральної шкоди в розмірі 25000 гривень, суд зазначає, наступне.

Згідно пункту 10-1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди", при розгляді справ за позовами про відшкодування моральної шкоди на підставі ст. 56 Конституції України, судам слід мати на увазі, що при встановленні факту заподіяння такої шкоди незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, місцевого самоврядування або їх посадових чи службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень вона підлягає відшкодуванню за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування. Дія цієї норми не поширюється на випадки заподіяння моральної шкоди рішеннями, діями чи бездіяльністю недержавних органів, їх посадових чи службових осіб. Така шкода, за наявності необхідних підстав, може бути відшкодована на підставі ст. 440-1 ЦК чи іншого законодавства.

Суд зазначає, що розглядаючи вимогу про відшкодування моральної шкоди необхідно виходити з того, що відповідно до загальних підстав деліктної відповідальності обов'язковою, є наявність сукупності чотирьох елементів: наявність такої шкоди, протиправна поведінка заподіювача шкоди, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправною поведінкою заподіювача шкоди та вина.

Згідно ч.1 та ч.2 ст. 23 Цивільного кодексу України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також, ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Відповідно до ч.3 ст. 23 Цивільного кодексу України, моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також, з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Згідно пункту 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Відповідно до п.9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди", розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому, суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

На обґрунтування спричинення моральної шкоди позивач надав епікриз з історії хвороби з 06.10.2009 року та 11.10.2009 року, ухвалу Кіровського районного суду м.Дніпропетровська щодо стягнення за кредитним договором, ухвалу суду про залишення справи без розгляду від 21.02.2011 року про стягнення заборгованості з квартплати та комунальних послуг, однак суд до наданих доказів ставиться критично, оскільки позивачем належними та допустимими доказами не доведено причиного зв'язку заподіяної шкоди прийнятим рішення з моральними стражданнями, а тому, в цій частині суд відмовляє в задоволенні позовних вимог.

З урахуванням висновків суду, адміністративний позов підлягає частковому задоволенню.

Керуючись ст.ст. 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_3 до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській області про скасування наказу про звільнення від 30.03.2009 року №71-к, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати наказ №71-к від 30.03.2009 року Регіонального відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській області.

Поновити ОСОБА_3 на посаді начальника відділу укладання договорів оренди в Регіональному відділенні Фонду державного майна України по Дніпропетровській області з 31 березня 2009 року.

Стягнути з Регіонального відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській області середню заробітну плату за час вимушеного прогулу в сумі 178 946 (сто сімдесят вісім тисяч дев'ятсот сорок шість) гривень 46 копійок (без відрахувань на ПДФО та ЄСВ).

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Постанова підлягає негайному виконанню, відповідно до п.2, 3 ч. 1 ст. 256 КАС України, в частині поновлення на посаді та присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання - у межах суми стягнення за один місяць.

Постанова суду може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги через Дніпропетровський окружний адміністративний суд з одночасним направленням копії апеляційної скарги особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі складення постанови у повному обсязі, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

У разі якщо справа розглядалась судом за місцезнаходженням суб'єкта владних повноважень і він не був присутній у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, але його було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо у суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Постанова суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Повний текст постанови складено згідно ч.3 ст.160 Кодексу адміністративного судочинства України

Суддя Н.В. Боженко