Рішення № 40960681, 16.10.2014, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №472/1401/13-ц 16.10.2014 16.10.2014 16.10.2014

Провадження №22-ц/784/2627/14

Головуючий у першій інстанції-Тустановський А.О.

Категорія 27 Доповідач апеляційної інстанції-Данилова О.О.

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 жовтня 2014 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області в складі:

головуючого - Данилової О.О.,

суддів - Лівінського І.В., Шаманської Н.О.,

при секретарі - Горенко Ю.В.,

за участю представника відповідача - ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу

публічного акціонерного товариства комерційний банк «Правекс-Банк»

на рішення Веселинівського районного суду Миколаївської області від 12 травня 2014 року у цивільній справі за позовом

публічного акціонерного товариства комерційний банк «Правекс-Банк»

до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про стягнення кредитної заборгованості

У С Т А Н О В И Л А:

28 серпня 2013 року ПАТ КБ «Правекс-Банк» звернувся з позовом до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про стягнення кредитної заборгованості.

Позивач зазначав, що 3 жовтня 2007 року між банком та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір № 4919-007/07Р, за яким ОСОБА_2 отримав 22 396 доларів США на оплату вартості автомобіля та страхових платежів, строком до 3 жовтня 2014 року зі сплатою 11, 99 відсотків річних. У цей же день на забезпечення виконання кредитних зобов'язань між сторонами укладено договір застави транспортного засобу, а між банком і ОСОБА_3 - договір поруки № 4919-007/07Р, за яким останній зобов'язався нести солідарну майнову відповідальність за повне виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором.

Посилаючись на порушення ОСОБА_2 кредитних зобов'язань та утворення станом на 19 листопада 2012 року заборгованості в сумі 12 181, 55 доларів США, з яких 8 482 долари США простроченої заборгованості за кредитом, 3 007, 55 доларів США заборгованості за відсотками та 692 долари США пені за несвоєчасне погашення кредиту та відсотків, банк просив стягнути солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 суму еквівалентну заборгованості - 97 330, 58 грн., з яких 67 771, 18 грн. простроченої заборгованості за кредитом, 24 030, 32 грн. відсотків за користування кредитом, 183, 77 грн. пені за несвоєчасне погашення заборгованості за кредитом та 5 345, 31 грн. пені за несвоєчасне погашення відсотків.

Відповідачі позов не визнали, посилаючись на недоведеність суми заборгованості та заявили про застосування строку позовної давності.

Рішенням Веселинівського районного суду Миколаївської області від 12 травня 2014 року у задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі ПАТ КБ «Правекс-Банк» просив рішення скасувати та задовольнити позов, посилаючись на невірну оцінку судом наданих доказів.

Перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що вона підлягає частковому задоволенні, виходячи з наступного.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції послався на неможливість встановити та перевірити правильність розрахунку загальної заборгованості за наданими позивачем витягами з особових рахунків та відсутність документів, що підтверджують реалізацію заставного майна у 2009 році.

Проте з таким висновком суду та застосуванням норм матеріального та процесуального права погодитись не можна.

Так, з матеріалів справи вбачається, що 3 жовтня 2007 року між ПАТ КБ «Правекс-Банк» (попередня назва - АКБ «Правекс-Банк») та ОСОБА_2 укладено кредитний договір № 4919-007/07Р на суму 22 396 доларів США строком до 3 жовтня 2014 року зі сплатою 11, 99 відсотків річних (далі - Кредитний Договір, а.с. 8-10). Протягом 2007-2008 років відсоткова ставка змінювалась.

Виконання зобов'язань за кредитним договором забезпечено договором застави транспортного засобу - автомобілю марки Ford, модель Focus 1,6, рік випуску 2007, колір синій шасі № НОМЕР_2 тип ТЗ легковий комбі-в, реєстраційний № НОМЕР_1 (а.с. 13-14), укладеним 3 жовтня 2007 року, та договором поруки № 4919-007/07Р, укладеним між банком та ОСОБА_3, за яким останній зобов'язався нести солідарну майнову відповідальність за повне виконання ОСОБА_2 своїх зобов'язань за кредитним договором з урахуванням можливих змін та доповнень до нього.

З долученого до позовної заяви розрахунку (а.с.21) та виписки банку за особовим рахунком НОМЕР_3 (а.с.17) вбачається, що станом на 19 листопада 2012 року ОСОБА_2 має невиконані зобов'язання в загальному розмірі 12 181, 55 доларів США, з яких 8 482 долари США простроченої заборгованості за кредитом, 3 007, 55 доларів США заборгованості за відсотками, 23 долари США пені за несвоєчасне погашення кредиту та 669 доларів США пені за несвоєчасне погашення відсотків.

На підтвердження розрахунку заборгованості позивач надав суду першої інстанції витяги виписки з особових рахунків позичальника, на яких відображено рух коштів за договором (а.с. 99-172).

Заперечуючи проти позову, відповідач ОСОБА_2, діючи через свого представника, посилався на незрозумілість здійснення банківських операцій на особових рахунках позичальника (а.с. 94) та відсутність документального підтвердження факту реалізації заставного майна у 2009 році.

Проте будь-яких доказів, які би спростовували правильність банківських операцій, відповідач не надав.

Клопотань про призначення судової бухгалтерської експертизи сторони не заявляли.

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що внаслідок реалізації предмета застави 21 травня 2009 року погашено 10428 доларів США за тілом кредиту та 1072 долари США за відсотками (а.с. 17-20).

Перевірка дотримання вимог чинного законодавства при здійсненні реалізації предмета застави виходить за межі предмету спору.

До того ж, з наданого апеляційному суду копії акту прийому -передачі транспортного засобу вбачається, що позичальник передав банку предмет застави у лютому 2009 року, та з цього часу мав можливість встановити обставини реалізації, а у разі порушення умов договору застави - оскаржити дії заставодержателя.

Таким чином, колегія суддів не може погодитись з висновком суду першої інстанції про недоведеність будь-якої заборгованості ОСОБА_2, а при вирішенні спору виходить з відомостей, зазначених у витягах з особових рахунків (а.с. 99-172) та розрахунку заборгованості (а.с. 21).

Разом з тим, до суду першої інстанції відповідач ОСОБА_2 подав заяву про застосування строку позовної давності.

Статтею 256 ЦК визначено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутись до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу, а сплив позовної давності є підставою для відмови у позові (частина 4 статті 267 ЦК).

Загальна позовна давність встановлена тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК). Позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки - штрафу, пені (частина 2 статті 258 ЦК).

Частиною 5 статті 261 ЦК передбачено, що за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Строк виконання кожного щомісячного зобов'язання згідно з частиною 3 статті 254 ЦК України спливає у відповідне число останнього місяця строку.

Таким чином, у разі неналежного виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором, позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів та процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу, тобто несплачені до моменту звернення кредитора до суду платежі підлягають стягненню у межах позовної давності по кожному із платежів (Постанови Верховного суду України від 6 листопада 2013 року у справі №6-116цс13, Постанова Верховного суду України від 19 березня 2014 року).

З умов Кредитного договору (пункти 4.4 - 4.7) вбачається, що погашення кредиту мало здійснюватися шляхом внесення коштів рівними частинами щомісячно у певний строк. За порушення термінів здійснення щомісячних платежів передбачено нарахування пені за кожен день прострочення в розмірі подвійної процентної ставки, передбаченої умовами Кредитного договору (пункт 10.1).

Таким чином, позовна давність до вимог банку повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного щомісячного платежу (тіла кредиту та процентів) в межах строку користування кредитом та з моменту нарахування штрафних санкцій (пені).

Строк користування кредитом передбачений пунктом 1.2 Кредитного договору - 3 жовтня 2014 року.

Але пунктом 9.2 Кредитного договору передбачено, що у випадку виникнення у позичальника прострочення з погашення заборгованості за кредитом та/або за сплатою відсотків за користування кредитом строк користування кредитом, зазначений у пункті 1.2 договору, тобто 3 жовтня 2014 року, припиняється достроково на 10-й день місяця, наступного за місяцем, в якому виник факт прострочення, про що позичальник письмово повідомляється.

Дострокове припинення строку користування кредитом та виникнення обов'язку ОСОБА_2 повернути кредитні кошти в повному обсязі у 2009 році підтверджується матеріалами справи.

Так, з витягів з особових рахунків вбачається, що позичальник прострочив сплату процентів з січня 2008 року (а.с. 105), а залишок за тілом кредиту в розмірі 8482 долари США зазначено як прострочену заборгованість з 9 червня 2009 року (а.с. 17, 101).

Порушення ОСОБА_2 умов кредитування стало підставою для звернення банку до суду у жовтні 2009 року з вимогами про повернення кредитних коштів в повному обсязі (а.с. 271).

Отже, звернувшись у серпні 2014 року з позовом про стягнення тіла кредиту в розмірі 8482 грн., строк повернення якого настав у 2009 році, банк пропустив строк позовної давності, встановлений статтею 257 ЦК, що відповідно до статті 267 ЦК є підставою для відмови в задоволенні цих вимог.

Відповідно до статті 266 ЦК зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність сплинула і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).

Отже, пеня в розмірі 23 доларів США за несвоєчасне погашення заборгованості за тілом кредиту стягненню не підлягає відповідно до статті 266 ЦК.

Нарахування відсотків за користування кредитними коштами є умовою Кредитного договору, а тому не є додатковою вимогою.

Сплата процентів за користування кредитом мала проводитись шляхом внесення щомісячних платежів, а тому заборгованість за відсотками підлягає стягненню у межах позовної давності по кожному із цих платежів.

Отже, відповідно до статті 257 ЦК відсотки за користування кредитом підлягають стягненню в межах трьох років, тобто за період з 28 серпня 2010 року по 28 серпня 2013 року ( час звернення до суду).

За розрахунком, додатним до позовної заяви (а.с. 21) в межах цього строку нараховані 2752, 55 доларів США.

Пеня за несвоєчасну сплату процентів в розмірі 669 доларів США, як нарахована за період до 20 травня 2012 року, тобто поза межами скороченої позовної давності (258 ЦК), стягненню також не підлягає.

Таким чином, колегія суддів вважає, що з ОСОБА_2 за Кредитним договором від 3 жовтня 2007 року підлягає стягненню кредитна заборгованість станом на 19 листопада 2012 року в розмірі 2752,55 доларів США, що за курсом валют станом на час звернення до суду складає 21 992, 87 грн.

Відповідальність ОСОБА_3 як поручителя передбачена статтею 554 ЦК та умовами договору №4919-007/07Р від 3 жовтня 2007 року (а.с. 12).

Згідно з положеннями статті 559 ЦК порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання, а також після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

Отже, якщо кредитним договором не визначено інші умови виконання основного зобов'язання, то у разі неналежного виконання позичальником своїх зобов'язань за цим договором, строк пред'явлення кредитором до поручителя вимоги про повернення отриманих у кредит коштів має обчислюватись моменту настання строку погашення зобов'язання згідно з такими умовами, тобто з моменту настання строку виконання зобов'язання у повному обсязі або у зв'язку із настанням права на повернення кредиту достроково (Постанова Верховного Суду України від 17 вересня 2014 року).

Пред'явлення вимоги до поручителя у серпні 2013 року за основними зобов'язаннями боржника, строк виконання яких було змінено банком, тобто поза межами строків, встановлених статтею 559 ЦК, є підставою для відмови у задоволенні позову до поручителя ОСОБА_3

Відповідно до статті 88 з відповідача підлягає стягненню 329.88 грн. (219, 92 + 109, 96) судових витрат.

Керуючись статтями 309,316 ЦПК України, колегія суддів

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційний банк «Правекс Банк» задовольнити частково.

Рішення Веселинівського районного суду Миколаївської області від 12 травня 2014 року скасувати та ухвалити нове рішення.

Позов публічного акціонерного товариства «Правекс Банк» задовольнити частково.

Стягнути на користь публічного акціонерного товариства комерційний банк «Правекс Банк» з ОСОБА_2 за кредитним договором № 4919-007/07Р від 3 жовтня 2007 року кредитну заборгованість станом на 19 листопада 2012 року в розмірі 21992 грн. 87 коп., а також 329,88 грн. судових витрат.

У задоволенні позову до ОСОБА_3 відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, але протягом двадцяти днів з цього часу може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий

Судді