Рішення № 40960680, 14.10.2014, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №489/10090/13-ц 14.10.2014 14.10.2014 14.10.2014

Провадження № 22ц-784/2605/14 Головуючий у 1-й інстанції Рум'янцева Н.О.

Категорія 44 Доповідач апеляційного суду Кушнірова Т.Б.

Рішення

Іменем України

14 жовтня 2014 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області у складі:

головуючого - Базовкіної Т.М.,

суддів: Кушнірової Т.Б., Яворської Ж.М.,

при секретарі Шпонарській О.Ю.,

за участю:

- представника позивача Статкевської І.С.,

- відповідачів ОСОБА_3, ОСОБА_4,

- представників відповідача ОСОБА_5, ОСОБА_6,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу

за апеляційною скаргою

ОСОБА_3

на рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 08 серпня 2014 року

за позовом

виконавчого комітету Миколаївської міської ради до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_7, третя особа Житлово-комунальне підприємство Миколаївської міської ради «Південь», Житлово-експлуатаційна контора № 16

про

виселення,

в с т а н о в и л а:

У листопаді 2013 року виконавчий комітет Миколаївської міської ради звернувся в суд з позовом до ОСОБА_3 про виселення.

Позивач зазначав, що територіальній громаді м. Миколаєва належить квартира АДРЕСА_1, в м. Миколаєві.

Ця квартира обслуговується ЖКП ММР «Південь» ЖЕК № 16.

На підставі рішення виконавчого комітету Миколаївської міської ради від 21 березня 2003 року ОСОБА_3 на склад сім'ї була виділена вказана квартира з метою поліпшення житлових умов. Однак він та члени його сім'ї в зазначене житлове приміщення не вселилися, договір найму не уклали.

У зв'язку чим, рішенням виконавчого комітету Миколаївської міської ради від 26 грудня 2008 року № 2578 було виключено відповідача та членів його родини на отримання вказаної квартири.

Втім, відповідач в добровільному порядку звільнити це приміщення не бажає.

Посилаючись на наведене, позивач просив виселити ОСОБА_3 із квартири АДРЕСА_1 без надання іншого житлового приміщення.

В подальшому позивач уточнив позовні вимоги та просив виселити із спірної квартири крім ОСОБА_3 і членів його родини - ОСОБА_4 та ОСОБА_7

Рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 08 серпня 2014 року позов задоволено.

Виселено ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_7 із квартири АДРЕСА_1 без надання іншого житлового приміщення.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши наведені в апеляційній скарзі доводи та дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що вона підлягає частковому задоволенню із наступних підстав.

Задовольняючи позов, суд вважав доведеним, що відповідач ОСОБА_3 самовільно зайняв квартиру АДРЕСА_2, а тому на підставі ст. 116 ЖК України підлягає виселенню із цього жилого приміщення.

Між тим, з таким висновком суду погодитись не можна, оскільки такий висновок суду не відповідає дійсним обставинам справи, наявним у ній доказам та положенням ст..116 ЖК України.

Судом встановлено, що квартира АДРЕСА_2 належить до комунальної власності територіальної громади м. Миколаєва.

Відповідно до рішення виконавчого комітету Миколаївської міської ради № 362 від 21 березня 2003 року ОСОБА_3 на склад сімї з трьох осіб з метою поліпшення житлових умов, надана 2- х кімнатна квартира АДРЕСА_1

На підставі вказаного рішення ОСОБА_3 на сім'ю у складі 3 осіб, а саме: дітей ОСОБА_7 та ОСОБА_4 видано корінець до ордеру на спірну квартиру серії 005444 (а.с.49).

В зазначеній квартирі ОСОБА_3 та його діти ОСОБА_7, ОСОБА_4 зареєстровані не були, зберегли реєстрацію за адресою: АДРЕСА_3.

26 грудня 2008 року рішенням виконавчого комітету Миколаївської міської ради №2578 виключено ОСОБА_3 з попереднього рішення виконавчого комітету від 21 березня 2003 року № 362 про надання відповідачу спірного житлового приміщення.

Наполягаючи на задоволенні позову, позивач як на підставу задовлення вимог про виселення посилався на ст..116 ЖК України та зазначав, що ОСОБА_3 самовільно зайняв зазначену квартиру НОМЕР_1, яку добровільно звільнити відмовляється.

Відповідно до ст..58 ЖК України єдиною підставою для вселення в жиле приміщення є ордер, виданий відповідним виконавчим комітетом районної, міської, районної в місті, селищної, сільської ради на підставі рішення про надання жилого приміщення в будинку державного або громадського житлового фонду.

Положення ст..116 ЖК України передбачають виселення осіб без надання іншого жилого приміщення, які самовправно зайняли жиле приміщення.

Як встановлено, і це не заперечувалось ОСОБА_3, що після отримання корінця до ордеру на спірну квартиру, останній здійснив своє право на користування нею, вселився та почав проживати у цьому житловому приміщенні.

ОСОБА_3 була видана розрахункова книжка по оплаті за квартиру та комунальні послуги в якій як підставу її видачі зазначено ордер серії 005444, що фактично свідчить про відкриття на його імя особового рахунку. Також із оригіналу розрахункової книжки, дослідженої в суді апеляційної інстанції видно, що останній здійснював часткову оплату за комунальні послуги квартири АДРЕСА_2 з 2003 року по 2009 роки.

Факт проживання відповідача в спірній квартирі підтвердили свідки, допитані в суді першої інстанції, а також підтверджується листом прокуратури Ленінського району м. Миколаєва від 26 квітня 2012 року, з якого вбачається, що під час проведеної перевірки із залученням працівників Ленінського РВ ММУ УМВС України в Миколаївській області у квартирі АДРЕСА_2 проживає ОСОБА_3

Отже, наявність рішення виконавчого комітету про надання жилого спірного приміщення, корінця до ордеру на це приміщення, наявність укладеного договору на споживання комунальних послуг з видачею розрахункової книжки, не свідчать про те, що ОСОБА_3 самовільно зайняв спірну квартиру в розумінні ст.116 ЖК України.

Вирішуючи спір, суд не звернув належної уваги на вказані обставини, не дав належної оцінки доказам в їх сукупності, та дійшов помилкового висновку, про наявність підстав для виселення ОСОБА_3 із спірної квартири на підставі ч.3 ст.116 ЖК України.

Тоді як, недотримання ОСОБА_3 в повному обсязі порядку вселення передбаченими Правилами обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, і надання їм жилих приміщень в Українській РСР, Затверджених постановою Ради Міністрів УРСР і Укрпрофради від 11 грудня 1984 р. N 470, не свідчить про самовільне зайняття спірного житлового приміщення.

Посилання позивача на те, що рішенням виконавчого комітету Миколаївської міської ради від 26 грудня 2008 року № 2578 виключено ОСОБА_3 та членів його сім'ї з попереднього рішення виконавчого комітету від 21 березня 2003 року № 362, яким відповідачам було надано спірне житлове приміщення, не заслуговують на увагу.

Так, відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

В рішенні Конституційного Суду України від 16 квітня 2009 року № 7-рп-2009 (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування) зазначено про те, що органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб'єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення. Це є «гарантією стабільності суспільних відносин» між органами місцевого самоврядування і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього рішення.

З огляду на наведене, виконавчий комітет Миколаївської міської ради не мав права переглядати і скасовувати своє рішення.

Рішення суду в частині виселення ОСОБА_4, ОСОБА_7 останніми не оскаржувалось, а ОСОБА_3 не наділений повноваженнями представляти інтереси від їх імені.

За такого, апеляційну скаргу ОСОБА_3 слід задовольнити частково.

Оскільки висновок суду не відповідає фактичним обставинам справи та положення житлового права, то рішення суду у відповідності до вимог пунктів 3, 4 ч.1 ст.309 ЦПК України в частині виселення ОСОБА_3 слід скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення, яким в задоволенні позову виконавчого комітету Миколаївської міської ради про виселення ОСОБА_3 із квартири АДРЕСА_1 м. Миколаєві відмовити.

Керуючись статтями 303, 309, 316 ЦПК України, колегія суддів

в и р і ш и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 08 серпня 2014 року в частині виселення ОСОБА_3 скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення.

В задоволенні позову виконавчого комітету Миколаївської міської ради до ОСОБА_3 про виселення із квартири АДРЕСА_1 м. Миколаєві відмовити.

В іншій частині вказане рішення залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий

Судді