ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"13" жовтня 2014 р. Справа № 922/2426/14
Колегія суддів у складі: головуючий суддя Бондаренко В.П., суддя Ільїн О.В., суддя Россолов В.В.,
при секретарі Кузнєцовій І.В.,
за участю представників:
позивача - Лямець М.Г. - дов. б/н від 23.07.2014р.,
відповідача - Матофій Р.М. - дов. № 223/810/13 від 18.12.2013р.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача (вх. №2637Х/1-9) на рішення господарського суду Харківської області від 13.08.2014 р. у справі № 922/2426/14,
за позовом Управління каналу Дніпро-Донбас, м. Дніпродзержинськ, Дніпропетровська обл.,
до Комунального підприємства "Харківводоканал", м. Харків,
про визнання договору укладеним у відповідній редакції, -
ВСТАНОВИЛА:
У червні 2014 року позивач, Управління каналу Дніпро-Донбас, звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою, в якій просить суд визнати договір № 10 від 20.01.2014 р. "Про надання платних послуг з подачі води Управлінням каналу Дніпро-Донбас з Дніпродзержинського водосховища у наливне Краснопавлівське водосховище на промислові і комунальні потреби у 2014 році" між позивачем та відповідачем, Комунальним підприємством "Харківводоканал", м.Харків, укладеним у редакції Управління каналу Дніпро-Донбас.
Рішенням господарського суду Харківської області від 13.08.2014 р. (суддя Кухар Н.М.) в задоволенні позову відмовлено.
Позивач з рішенням суду першої інстанції не погодився та подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення господарського суду Харківської області від 13.08.2014р. та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм чинного законодавства.
Відповідач, КП "Харківводоканал", у відзиві на апеляційну скаргу просить апеляційну скаргу позивача залишити без задоволення, а рішення господарського суду Харківської області від 13.08.2014р. - без змін. Вважає, що доводи, викладені в апеляційній скарзі, є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, а рішення суду першої інстанції законним та таким, що прийняте у відповідності з нормами чинного законодавства.
Дослідивши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі доводи позивача та відзиві на неї доводи відповідача, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, та повторно розглянувши справу в порядку ст. 101 ГПК України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду встановила наступне.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, позивачем, Управлінням каналу Дніпро-Донбас, як організацією, що належить до сфери управління Державного агентства водних ресурсів України, здійснюється вилучення (забір) поверхневих водних ресурсів з Дніпродзержинського водосховища, їх транспортування по каналу на відстань понад 190 км у Краснопавлівське наливне водосховище, яке знаходиться на балансі позивача, як проектна складова каналу.
Позивач зазначає, що послуги з вилучення (забору) водних ресурсів із ріки Дніпро, їх транспортування по каналу та забезпечення можливості водозабору шляхом експлуатації гідротехнічних споруд та підтримання необхідного рівня у Краснопавлівському водосховищі є наданням послуг в розумінні статті 901 Цивільного кодексу України, а тому, зазначені правовідносини між сторонами повинні регулюватися нормами зобов'язального права на підставі договору про надання послуг з подачі води на платній основі на підставі Закону.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що сторонами не погоджено всіх істотних умов договору про надання платних послуг з подачі води Управлінням каналу Дніпро-Донбас з Дніпродзержинського водосховища на промислові і комунальні потреби у 2014 році, також, відсутня імперативна норма закону щодо укладення відповідачем з позивачем договору вищевказаного характеру та відсутня згода КП "Харківводоканал" на це, а розбіжності, які виникли між сторонами, не можуть бути вирішені судом в примусовому порядку. Крім того, суд першої інстанції зазначив, що забір поверхневих вод із Краснопавлівського водосховища здійснюється відповідачем обґрунтовано у повній відповідності до вимог ст.ст. 42, 43, 44, 45, 48, 49, 55, 56, 59 Водного кодексу України, та з дотриманням усіх умов, які визначені в законі для проведення таких дій.
Надаючи в процесі апеляційного перегляду оцінку обставинам справи в їх сукупності, колегія суддів повністю погоджується з вказаними висновками господарського суду першої інстанції, зважаючи на наступне.
Відповідно до ст. 174 Господарського кодексу України, однією з підстав виникнення господарських зобов'язань є господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди, не передбачені законом, але такі, які йому не суперечать. Підстави виникнення цивільних прав та обов'язків, серед яких вказано й договори, визначено статтею 11 Цивільного кодексу України.
У відповідності до ч. 3 ст. 179 Господарського кодексу України, укладення господарського договору є обов'язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов'язком для суб'єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов'язковості укладення договору для певних категорій суб'єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування.
Згідно з ч.ч. 2, 3 ст. 181 Господарського кодексу України, проект договору може бути запропонований будь-якою з сторін. У разі якщо проект договору викладено як єдиний документ, він надається другій стороні у двох примірниках. Сторона, яка одержала проект договору, у разі згоди з його умовами оформляє договір відповідно до вимог частини першої цієї статті і повертає один примірник договору другій стороні або надсилає відповідь на лист, факсограму, тощо у двадцятиденний строк після одержання договору.
Частиною 5 статті 181 Господарського кодексу України встановлено, що сторона, яка одержала протокол розбіжностей до договору, зобов'язана протягом двадцяти днів розглянути його, в цей же строк вжити заходів для врегулювання розбіжностей з другою стороною та включити до договору всі прийняті пропозиції, а ті розбіжності, що залишились неврегульованими, передати в цей же строк до суду, якщо на це є згода другої сторони.
Матеріали справи не містять документальних доказів на підтвердження наявності у позивача згоди від відповідача про передачу переддоговірного спору на розгляд суду.
Підставою для передачі переддоговірного спору на розгляд суду позивач зазначає ч. 1 ст. 187 Господарського кодексу України, вказавши на наявність між сторонами спору щодо укладання спірного договору.
Разом з тим, Господарський кодекс України обмежує право сторін звертатися до суду за вирішенням переддоговірного спору, прямо передбачаючи випадки такого звернення.
Частиною 1 статті 187 Господарського кодексу України, передбачено, що спори, що виникають при укладанні господарських договорів за державним замовленням, або договорів, укладення яких є обов'язковим на підставі закону та в інших випадках, встановлених законом, розглядаються судом. Інші переддоговірні спори можуть бути предметом розгляду суду у разі якщо це передбачено угодою сторін або якщо сторони зобов'язані укласти певний господарський договір на підставі укладеного між ними попереднього договору.
З матеріалів справи не вбачається, що укладання запропонованого позивачем договору базуються на державному замовленні або укладання якого є обов'язковим для позивача та відповідача на підставі закону, або базується на підставі укладеного між сторонами попереднього договору, або позивач та відповідач є такими категоріями суб'єктів господарювання щодо яких існує пряма вказівка закону стосовно обов'язковості укладання спірного договору.
Тому, спірний договір не підпадає під поняття обов'язкового для укладання договору.
Зазначене свідчить про те, що між сторонами виник переддоговірний спір, який згідно з частиною першою статті 187 Господарського кодексу України не може бути предметом розгляду в суді, оскільки виник щодо укладення господарського договору, укладення якого не є обов'язковим як згідно закону так і не було обумовлено угодою сторін.
Що стосується посилань позивача на те, що відповідач здійснює забір поверхневих вод із Краснопавлівського водосховища в порядку спеціального водокористування неправомірно, оскільки, у відповідності до ст. 49 Водного кодексу України спеціальне водокористування здійснюється на підставі дозволу та є платним, судова колегія зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 5 Водного кодексу України, до водних об'єктів загальнодержавного значення належать: 1) внутрішні морські води, територіальне море, а також акваторії морських портів; 2) підземні води, які є джерелом централізованого водопостачання; 3) поверхневі води (озера, водосховища, річки, канали), що знаходяться і використовуються на території більш як однієї області, а також їх притоки всіх порядків; 4) водні об'єкти в межах територій природно-заповідного фонду загальнодержавного значення, а також віднесені до категорії лікувальних.
Краснопавлївське водосховище відноситься до об'єктів загальнодержавного значення та є джерелом водопостачання міст Харків, Лозова, Первомайський, а також для підтримки водності річки Сіверський Донець для Донецької і Луганської областей.
Згідно зі ст. 17-2 Водного кодексу України, надання дозволу (права) на забір води з Краснопавлівського водосховища належить до виняткової компетенції Державного управління охорони навколишнього природного середовища у Харківській області.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, Державним управлінням охорони навколишнього природного середовища в Харківській області відповідачу був наданий дозвіл на спеціальне водокористування № 5710 від 06.02.2012р., згідно якого відповідачу надано право здійснювати забір води з Краснопівлівського водосховища в об'ємі 65999,7 тис. м3 своїми водозабірними спорудами: насосною станцією 1-ого підйому з метою централізованого господарсько-питного постачання міст Харків, Лозова, Первомайський, селищ Краснопавлівка та Покатилівка.
У межах затвердженого у вищевказаному дозволі ліміту відповідач користується всіма правами та несе обов'язки водокористувача у відповідності до ст.ст. 43, 44, 59 Водного кодексу України, згідно яких має право здійснювати спеціальне водокористування за умови наявності у нього дозволу, проекту водозабірних споруд, нормативів якості води та своєчасної сплати зборів за спеціальне водокористування.
Як правильно зазначив суд першої інстанції, зазначений комплекс дозвільних документів наявний у відповідача та є законною правовою підставою виникнення у нього та здійснення ним права забору поверхневих вод із водних об'єктів загальнодержавного значення, в порядку та в спосіб, що визначені за суб'єктом централізованого водопостачання статтею 59 Водного кодексу України. Зазначене право не може бути довільно обмежено або припинено позивачем, в зв'язку з відсутністю у нього будь-яких юридичних повноважень з управління у галузі використання водних ресурсів, якими надано відповідачу право забору води з Краснопавлівського водосховища. Вирішення питання щодо припинення права на спеціальне водокористування належить винятково до компетенції органів управління у галузі використання водних ресурсів (ст. 56 Водного кодексу України).
Необґрунтованими є посилання позивача про те, що відповідач є вторинним водокористувачем, що спростовується ч. 3 ст. 42 Водного кодексу України, яка містить визначення поняття первинного водокористувача.
Відповідно до ч. 3 ст. 42 Водного кодексу України, водокористувачі можуть бути первинними і вторинними: первинні водокористувачі - це ті, що мають власні водозабірні споруди і відповідне обладнання для забору води; вторинні водокористувачі (абоненти) - це ті, що не мають власних водозабірних споруд і отримують воду з водозабірних споруд первинних водокористувачів та скидають стічні води в їх системи на умовах, що встановлюються між ними.
Згідно з пп. "в" п. 5 дозволу на спеціальне водокористування, відповідач здійснює забір води із Краснопавлівського водосховища саме власними водозабірними спорудами, а отже є первинним водокористувачем.
Судом першої інстанції правильно встановлено, що відповідач не підключений до насосної станції або гідротехнічної споруди позивача та здійснює забір води з водного об'єкту загальнодержавного значення у відповідності до ст. 59 Водного кодексу України, безпосередньо та самостійно на підставі затверджених у встановленому порядку проектів водозабірних споруд, нормативів якості води і дозволів на спеціальне водокористування.
Також, уУ пп. "б" п. 6 дозволу на спеціальне водокористування, а саме в графі, де зазначаються об'єми і категорії отриманої води від інших підприємств, відсутні будь-які показники, що свідчить про те, що відповідач, здійснюючи забір води в порядку спеціального водокористування, водночас, не має водопостачання від інших підприємств у розумінні п. 11 Постанови Кабінету міністрів України від 26.10.2011р. за № 1101.
Як вбачається з п. 4.2 проекту спірного договору, послуги, які позивач пропонує надавати відповідачу на платній основі, полягають у проведенні річного водообміну Краснопавлівського водосховища.
Проте, процес проведення річного водообміну Краснопавлівського водосховища є предметом регулювання законодавства України щодо природоохоронних заходів, згідно з яким дії позивача з подачі води у Краснопавлівське водосховище шляхом проведення річного водообміну, що запропоновано позивачем у п. 4.2. проекту договору у якості платної послуги, є плановим природоохоронним заходом, що фінансується згідно законодавству про державний бюджет.
Так, статтею 14 Закону України "Про державний бюджет на 2014 рік" передбачено, що здійснення природоохоронних заходів у 2014 році фінансується із Державного бюджету України. Перелік видів діяльності, що належать до природоохоронних заходів затверджено постановою КМУ № 1147 від 17.09.1996р. Пунктом 17-2 вказаної постанови передбачено, що проведення водообміну Краснопавлівського водосховища є видом діяльності, що належать до природоохоронних заходів, а отже, фінансується згідно Закону України про державний бюджет. На проведення водообміну Краснопавлівського водосховища Кабінетом Міністрів України щороку виділяється фінансування згідно з регламентом проведення водообміну Краснопавлівського водосховища, що підтверджується постановами КМУ № 507 від 31.05.2012р.та № 360 від 22.05.2013р.
Як вбачається з Положення Управління каналу Дніпро-Донбас, позивач має право з урахуванням коштів, виділених із бюджету, та надходжень зі спеціального фонду, самостійно планувати обсяги робіт, строки та способи їх виконання. Відповідно до цього ж Положення, фінансування позивача здійснюється за рахунок коштів державного бюджету та коштів, отриманих від надання платних послуг.
Втім, ані Закон України "Про державний бюджет на 2014 рік", ані Постанова КМУ № 1147 від 17.09.1996р. не передбачають можливість часткового фінансування проведення водообміну Краснопавлівського водосховища за рахунок юридичних та фізичних осіб, а тому вимоги позивача по фактичному покладанню обов'язків по фінансуванню водообміну Крснопавлівського водосховища на відповідача є такими, що суперечать положенням вказаних актів щодо порядку фінансування проведення водообміну Краснопавлівського водосховища.
Крім того, як вбачається зі ст. 30 Водного кодексу України, за спеціальне водокористування справляється збір, цільове призначення, якого передбачає спрямування коштів на відтворення водних ресурсів, зокрема, Краснопавлівського водосховища, що спростовує посилання позивача на те, що плата за забір води у відповідності до проекту запропонованого позивачем договору це плата за відтворення наповнення Краснопавлівського водосховища.
Листом генерального проектувальника каналу Дніпро-Донбас ПАТ "Харківський водоканалпроект" № 1043 від 10.04.2014р. підтверджується, що подача води по каналу Дніпро-Донбас в Краснопавлівської водосховище, що пропонується як послуга в предметі спірного договору - це водообмінна операція, яка направлена на відтворення водних ресурсів, що фінансується за рахунок коштів, що поступають в бюджет від сплати водокористувачами збору за спеціальне водокористування у відповідності до ст. 30 Водного кодексу України.
В матеріалах справи наявний витяг з виписки банку, згідно з яким відповідачем своєчасно та у повному обсязі сплачені зобов'язання по оплаті вказаного збору, а відтак, забір поверхневих вод із Краснопавлівського водосховища здійснюється відповідачем обґрунтовано у повній відповідності до вимог ст. 42, 43, 44, 45, 48, 49, 55, 56, 59 Водного кодексу України з дотриманням всіх умов, які визначені в законі для проведення таких дій.
Таким чином, зміст запропонованого позивачем договору та його назва не відображають природи фактичних правовідносин, які мають місце під час забору води відповідачем з Краснопавлівського водосховища.
Судова колегія також приймає до уваги те, що саме по собі правове визначення статусу Краснопавлівського водосховища у будь-якому разі не впливає на правильність судового рішення з огляду на відсутність імперативної норми закону щодо обов'язковості укладання для сторін спірного договору, що під час розгляду справи в суді першої інстанції, у відповідності до ст. 33 ГПК України, позивачем належними та допустимими доказами не спростовано.
На підставі викладеного, суд першої інстанції правомірно відмовив у задоволенні позовних вимог Управлінню каналу Дніпро-Донбас за їх безпідставністю.
Доводи ж апеляційної скарги позивача не знайшли підтвердження в матеріалах справи.
Колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду повністю погоджується із висновками суду першої інстанції та вважає, що при прийнятті оскаржуваного рішення місцевий господарський суд дав належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам, через що рішення господарського суду Харківської області від 13.08.2014 р. у справі № 922/2426/14 підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга - без задоволення.
Керуючись ст. ст. 99, 101, 102, п. 1 ст. 103, ст. 105 ГПК України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду, -
ПОСТАНОВИЛА:
У задоволенні апеляційної скарги відмовити.
Рішення господарського суду Харківської області від 13.08.2014 р. у справі № 922/2426/14 залишити без змін.
Повний текст постанови складено 15.10.2014р.
Головуючий суддя Бондаренко В.П.
Суддя Ільїн О.В.
Суддя Россолов В.В.
Судове рішення № 40942413, Харківський апеляційний господарський суд було прийнято 15.10.2014. Форма судочинства - Господарське, форма рішення - Постанова. На цій сторінці ви зможете знайти ключові дані про це судове рішення. Ми забезпечуємо зручний та швидкий доступ до актуальних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі недавніх судових прецедентів. Наша база даних включає повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам легко знаходити ключові дані.
Це рішення відноситься до справи № 922/2426/14. Юридичні особи, які зазначені в тексті цього судового документа: