Ухвала суду № 40927549, 02.10.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"02" жовтня 2014 р. м. Київ К/800/31181/13

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

головуючої: суддів: Блажівської Н.Є., Сіроша М.В., Юрченко В.П.,розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 20 червня 2012 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 26 березня 2013 року

у справі № 1570/2364/2012

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтерпапір»

до Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Одеської

області Державної податкової служби

про визнання протиправними дій при проведенні перевірки і складанні акту

перевірки та визнання нечинними податкових повідомлень-рішень,-

В С Т А Н О В И Л А:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Інтерпапір» (надалі також - позивач, Товариство) звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції Приморському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби (надалі також - відповідач, ДПІ) про визнання дій при проведені перевірки та складанні Акту перевірки протиправними та визнання нечинними податкові повідомлення-рішення від 2 квітня 2012 року № 0003402310 та № 0003412310.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 20 червня 2012 року адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтерпапір» задоволено повністю: визнано протиправними дії ДПІ при проведені перевірки в період з 21 лютого 2012 року по 13 березня 2012 року та складанні акту перевірки від 20 березня 2012 року № 309/22-50/33073018; визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення ДПІ від 2 квітня 2012 року № 0003402310 та № 0003412310.

Ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 26 березня 2013 року апеляційну скаргу ДПІ залишено без задоволення, а постанову Одеського окружного адміністративного суду від 20 червня 2012 року - без змін.

Відповідач в касаційній скарзі, вказуючи на допущені судами першої та апеляційної інстанцій порушення норм матеріального та процесуально права, що призвело до неправильного вирішення даного спору, просить скасувати постанову Одеського окружного адміністративного суду від 20 червня 2012 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 26 березня 2013 року і прийняти нове судове рішення, яким у задоволенні позову ТОВ «Інтерпапір» відмовити.

Позивач не надав письмових заперечень на касаційну скаргу, що не перешкоджає її розгляду.

Сторони у судове засідання 2 жовтня 2014 року явку уповноважених представників не забезпечили, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання. За таких обставин, касаційний розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши за матеріалами справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів звертає увагу на наступне.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що фактичною підставою прийняття податкових повідомлень-рішень від 2 квітня 2012 року № 0003412310 (збільшено суму грошового зобов'язання по податку на додану вартість у загальному розмірі 277015 грн. (за основним платежем - 221612 грн., штрафні санкції - 55403 грн.), та від 2 квітня 2012 року № 0003402310 (збільшено суму грошового зобов'язання по податку на прибуток у загальному розмірі 345488 грн. (за основним платежем - 276390 грн., штрафні (фінансові) санкції - 69098 грн.), з приводу правомірності яких виник спір, стали висновки відповідача, викладені в акті перевірки від 20 березня 2012 року № 309/22-50/33073018, про порушення позивачем вимог пункту 5.1, підпункту 5.2.1 пункту 5.2, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 3акону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся, на загальну суму 276390 грн.; підпунктів 7.4.1, 7.4.4, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 221612 грн.

Вказані висновки відповідача ґрунтуються на тому, що позивачем на підтвердження придбання газетного паперу у ТОВ «Вантар» та придбання послуг по організації перевезення вантажу автомобільним транспортом у ТОВ «Вояжавтотранс» не надано первинних документів, ведення яких передбачене правилами бухгалтерського і податкового обліку. Висновок контролюючого органу про порушення ТОВ «Інтерпапір» вимог податкового законодавства ґрунтується також на тому, що позивачем протиправно віднесено до складу валових витрат суми коштів з придбання газетного паперу у зв'язку з не підтвердженням використання вказаного товару у власній господарській діяльності.

Так, правовідносини, що виникають у зв'язку з формуванням платником податку складу валових витрат та податкового кредиту, регулюються статтею 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та статтею 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу визначено як суму будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Положеннями підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 зазначеного Закону передбачено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пункту 5.3 - пункту 5.7 цієї статті.

Згідно підпункту 5.3.9 пункту 5.3 ст.5 цього ж Закону, не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», визначено податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації. Суми податку на додану вартість, сплачені (нараховані) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням (спорудженням) основних фондів, що підлягають амортизації, включаються до складу податкового кредиту такого звітного періоду, незалежно від строків введення в експлуатацію основних фондів, а також від того, чи мав платник податку оподатковувані обороти протягом такого звітного періоду.

Відповідно до положень підпункту 7.4.5 цієї ж статті не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).

Згідно з підпунктом 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 вказаного Закону датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Зі змісту наведених правових норм вбачається, що у платника податку виникає право на включення до складу податкового кредиту податку на додану вартість та віднесення суми до складу валових витрат за умови підтвердження відповідними первинними документами реального здійснення господарських операцій з метою використання їх у господарській діяльності. платника податку.

Перевіряючи дотримання відповідачем як суб'єктом владних повноважень вимог частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України при прийнятті оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, суди попередніх інстанцій виходили із вірного застосування норм матеріального та процесуального права з огляду на наступне.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що між ТОВ «Інтерпапір» (покупець) та ТОВ «Вантар» (продавець) укладено договір від 2 квітня 2010 року № 6, згідно умов якого продавець зобов'язаний в порядку та на умовах, визначених у цьому Договорі передати у власність Покупцеві, а Покупець зобов'язується прийняти та оплатити папір газетний.

Так, на підтвердження фактичного здійснення господарських операції з метою виконання умов вищезазначеного договору та подальшого використання придбаних товарно-матеріальних цінностей у господарській діяльності підприємства, позивачем надано видаткові накладні, рахунок-фактуру, реєстр податкових накладних, платіжні доручення, банківські виписки, договори, регістри бухгалтерського обліку.

Також, як встановлено судами попередніх інстанцій, придбаний газетний папір поставлено Державному підприємству «Маклер» та Редакції газети «ГАРТ», що підтверджується видатковими накладними, та вантажно-митними деклараціями.

Крім того, як слідує з обставин встановлених судами попередніх інстанцій, на формування податкового кредиту та валових витрат у перевірений період вплинув договір про надання послуг по організації перевезень вантажів автомобільним транспортом від 2 липня 2010 року № 29/2, укладений між позивачем та ТОВ «Вояжавтотранс», предметом якого є надання експедиторських послуг по організації міжнародних та внутрішніх перевезень вантажів автомобільним транспортом.

На підтвердження фактичного здійснення господарських операцій з метою виконання умов вищезазначеного договору позивачем надано акти здачі-прийняття робіт, рахунки-фактури, заявки, вантажно-митні декларації, інвойси та інші документи, ведення яких передбачене правилами бухгалтерського і податкового обліку.

Таким чином, факт придбання паперу газетного та надання експедиторських послуг підтверджується первинними бухгалтерськими документами, які складено у відповідності до вимог законодавства, та вказують на товарність проведених операцій, яка узгоджується з метою діяльності товариства - здійснення торгівлі паперу газетного.

Отже, висновок відповідача про порушення позивачем пункту 5.1, підпункту 5.2.1 пункту 5.2, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 3акону України «Про оподаткування прибутку підприємств», та підпункту 7.4.1, підпункту 7.4.4, підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» є таким, що не ґрунтується на вимогах чинного на час виникнення спірних правовідносин законодавства.

Суд також вважає за потрібне наголосити на необхідності дотримуватися позиції, вказаної у рішенні Європейського суду з прав людини, яку він висловив у пункті 53 рішення у справі «Федорченко та Лозенко проти України», відповідно до якої суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумними сумнівом». Так, наведені ДПІ аргументи не є достатньо вагомими, чіткими та узгодженими доказами, що підтверджують фактичне здійснення господарських операцій між позивачем та контрагентами, факт чого підтверджується належними та допустимими доказами в розумінні положень статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України.

Вищий адміністративний суд України акцентує увагу на тому, що відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції» Суд визначив, що «…адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.».

В той же час, відповідачем під час розгляду адміністративної справи не наведено об'єктивних доводів щодо наявності в діях позивача ознак неправомірності чи недотримання принципу належної обачності при виборі контрагентів, як і не доведено правомірності оскаржуваних податкових повідомлень-рішення.

Доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують і не дають підстав для висновку, що судами при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. Таким чином, ухвалені по справі рішення є законними і обґрунтованими, а зазначена в касаційній скарзі позиція відповідача не знаходить свого підтвердження за матеріалами справи та не ґрунтується на положеннях чинного законодавства.

Відповідно до частини 1 статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За таких обставин, суд, перевіривши у межах касаційної скарги правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, приходить до висновку, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій слід залишити без змін.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 224, 230, 231Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби залишити без задоволення, а постанову Одеського окружного адміністративного суду від 20 червня 2012 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 26 березня 2013 року - без змін.

Ухвала набирає законної через п'ять днів після направлення копій особам, що беруть участь у справі та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України

Головуюча: Н. Є. Блажівська

Судді: М.В. Сірош

В.П. Юрченко