Ухвала суду № 40904852, 17.09.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"17" вересня 2014 р. м. Київ К/9991/16033/11

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головуючого Бившевої Л.І.,

суддів: Лосєва А.М., Шипуліної Т.М.,

секретар судового засідання Гончарук І.Ю.,

за участю:

представника Генеральної прокуратури України - Клюге Л.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Деснянському районі міста Києва

на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 вересня 2010 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 01 березня 2011 року

у справі № 2а-10301/10/2670

за позовом Комунального підприємства «Київський завод алюмінієвих будівельних конструкцій»

до Державної податкової інспекції у Деснянському районі міста Києва

за участю Прокуратури Деснянського району міста Києва

про скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И Л А :

Комунальне підприємство «Київський завод алюмінієвих будівельних конструкцій» (далі - позивач) звернулась до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Деснянському районі міста Києва (далі - відповідач) про скасування податкових повідомлень-рішень від 13 травня 2010 року №0001592301/0, №0001602301/0, №0001612301/0, від 14 червня 2010 року №0001592301/1, №0001602301/1, №0001612301/1, від 12 липня 2010 року №0001942301/1, від 20 серпня 2010 року №0001592301/2, №0001602301/2, №0001612301/2 та рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій від 13 травня 2010 року №0003862304 (в редакції заяви про уточнення позовних вимог від 09 вересня 2010 року).

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 вересня 2010 року позов задоволено повністю. Скасовано податкові повідомлення-рішення від 13 травня 2010 року №0001592301/0, від 13 травня 2010 року №0001602301/0, від 13 травня 2010 року №0001612301/0, від 14 червня 2010 року №0001592301/1, від 14 червня 2010 року №0001602301/1, від 14 червня 2010 року №0001612301/1, від 12 липня 2010 року №0001942301/1, від 20 серпня 2010 року №0001592301/2, від 20 серпня 2010 року №0001602301/2, від 20 серпня 2010 року №0001612301/2 та рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій від 13 травня 2010 року №0003862304, прийняті ДПІ у Деснянському районі м. Києва. Стягнуто з Державного бюджету України на користь КП «Київський завод алюмінієвих будівельних конструкцій» витрати зі сплати судового збору у розмірі 3,40 грн.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 01 березня 2011 року постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 вересня 2010 року залишено без змін.

В касаційній скарзі ДПІ у Деснянському районі м. Києва, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 вересня 2010 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 01 березня 2011 року і ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

У запереченні на касаційну скаргу КП «Київський завод алюмінієвих будівельних конструкцій», посилаючись на те, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій є законними та обґрунтованими, а положення касаційної скарги жодним чином це не спростовують, просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 вересня 2010 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 01 березня 2011 року - без змін.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення присутнього у судовому засіданні представника Генеральної прокуратури України, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено наступне.

ДПІ у Деснянському районі м. Києва провела документальну планову виїзну перевірку КП «Київський завод алюмінієвих будівельних конструкцій» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01 січня 2008 року по 31 грудня 2009 року, валютного та іншого законодавства за період з 01 січня 2008 року по 31 грудня 2009 року, за результатами якої був складений акт №2957/23-5-30470011 від 30 квітня 2010 року.

За висновками акта перевірки, позивачем були порушені: вимоги пункту 1.25 статті 1, пункту 4.1 статті 4, підпункту 5.2.10 пункту 5.2 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого занижено податок на прибуток у періоді, який перевірявся, на загальну суму 67548,00 грн.,у тому числі: за 4 квартал 2008 року - 33520,00 грн., за 3 квартал 2009 року - 23146,00 грн., за 4 квартал 2009 року - 10881,00 грн.; вимоги підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого занижено податок на додану вартість за червень 2009 року на 1481353,00 грн.; вимоги підпунктів «а», «б» підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», розділу ІІІ, пункту 6.2 розділу VI Положення про збір за право використання символіки м. Києва, затвердженого рішенням Київської міської ради від 15 лютого 1994 року № 7, які полягали у заниженні збору за право на використання символіки м. Києва на загальну суму 98915,95 грн., у тому числі: за 1 квартал 2008 року - 24164,48 грн., за 2 квартал 2008 року - 23071,98 грн., за 3 квартал 2008 року - 25336,77 грн., за 4 квартал 2008 року - 16676,19 грн., за 1 квартал 2009 року - 1492,26 грн., за 2 квартал 2009 року - 863,66 грн., за 3 квартал 2009 року - 763,00 грн., за 4 квартал 2009 року - 6547,61 грн.

Зокрема, у акті перевірки було вказано, що позивач неправомірно включив до складу податкового кредиту податок на додану вартість, сплачений у складі придбаних у ТОВ «Веллерос» товарів (робіт, послуг) згідно договору поставки обладнання та ремонтно-налагоджувальних робіт № 17/09 від 18 березня 2009 року, а також неправомірно нараховував амортизаційні відрахування на основні засоби І групи, модернізацію яких було здійснено, оскільки: ДПІ у Печерському районі м. Києва надала відповідь від 06 квітня 2010 року за вих. № 2568/7 про неможливість проведення перевірки ТОВ «Веллерос» у зв'язку з тим, що відповідно до інформаційних баз даних АІС «РПП» стан платника визначено як «припинено, але не знято з обліку», остання звітність з податку на додану вартість вказаним товариством була подана за жовтень 2009 року; згідно пояснень ОСОБА_2, який значиться директором вказаного товариства, він не має відношення до фінансово-господарської діяльності вказаного товариства; за фактом створення фіктивного суб'єкта господарської діяльності ТОВ «Веллерос» порушено кримінальну справу № 53-2573 за ознаками злочину, передбаченого частиною 2 статті 205 Кримінального кодексу України. Вказані обставини слугували підставою для висновку податкового органу про те, що договір, укладений позивачем з ТОВ «Веллерос», є нікчемним, оскільки являє собою імітацію господарської діяльності та не призводить до реального настання правових наслідків. Також, у акті перевірки було вказано, що позивач не подавав до податкового органу розрахунків зі збору за право на використання символіки міста Києва та не сплачував такий збір до бюджету.

13 травня 2010 року ДПІ у Деснянському районі м. Києва на підставі вказаного акту перевірки прийняла податкове повідомлення-рішення № 0001602301/0, яким згідно з підпунктом «б» підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4, підпунктом 17.1.3 пункту 17.1 статті 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» визначила КП «Київський завод алюмінієвих будівельних конструкцій» суму податкового зобов'язання (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) за платежем: податок на додану вартість у розмірі 2222029,00 грн., у тому числі: 1481353,00 грн. - за основним платежем, 470676,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

13 травня 2010 року ДПІ у Деснянському районі м. Києва на підставі вказаного акту перевірки прийняла податкове повідомлення-рішення № 0001592301/0, яким згідно з підпунктом «б» підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4, підпунктом 17.1.3 пункту 17.1 статті 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» визначила КП «Київський завод алюмінієвих будівельних конструкцій» суму податкового зобов'язання (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) за платежем: податок на прибуток у розмірі 96779,00 грн., у тому числі: 67547,00 грн. - за основним платежем, 29232,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

13 травня 2010 року ДПІ у Деснянському районі м. Києва на підставі вказаного акту перевірки прийняла податкове повідомлення-рішення № 0001612301/0, яким згідно з підпунктом «б» підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4, підпунктом 17.1.3 пункту 17.1 статті 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» визначила КП «Київський завод алюмінієвих будівельних конструкцій» суму податкового зобов'язання (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) за платежем: збір за право використання місцевої символіки у розмірі 147530,68 грн., у тому числі: 98915,95 грн. - за основним платежем, 48614,73 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Вказані податкові повідомлення-рішення оскаржувались позивачем в адміністративному порядку, за наслідками якого його скарги були залишені без задоволення, а податковим органом були прийняті податкові повідомлення-рішення від 14 червня 2010 року №0001592301/1, №0001602301/1, №0001612301/1, від 20 серпня 2010 року №0001592301/2, №0001602301/2, №0001612301/2 на аналогічні суми податкових зобов'язань.

Також, 12 липня 2010 року ДПІ у Деснянському районі м. Києва на підставі вказаного акту перевірки та з урахуванням процедури адміністративного оскарження прийняла податкове повідомлення-рішення № 0001942301/1 від 12 липня 2010 року, яким згідно з підпунктом «б» підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4, підпунктом 17.1.3 пункту 17.1 статті 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» визначила КП «Київський завод алюмінієвих будівельних конструкцій» штрафних (фінансових) санкцій) за платежем: збір за право використання місцевої символіки у розмірі 843,25 грн.

ДПІ у Деснянському районі м. Києва була проведена перевірка за дотриманням суб'єктами господарювання порядку проведення розрахунків за товари (послуги), вимог з регулювання обігу готівки, наявності торгових патентів і ліцензій, а саме: господарської одиниці - складу-магазину, який розташований за адресою: м. Київ, вул. Закревського, 9, та належить суб'єкту господарської діяльності - КП «Київський завод алюмінієвих будівельних конструкцій», за результатами якої складена довідка № 0203/26/32/23/30470011 від 07 квітня 2010 року, яка є додатком до акту перевірки №2957/23-5-30470011 від 30 квітня 2010 року.

За висновками вказаної довідки позивачем були порушені вимоги пункту 2.6 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 15 грудня 2004 року № 637, що мало вираз у несвоєчасному оприбуткуванні готівкових коштів на загальну суму 9494,37 грн., з огляду на те, що до книги обліку розрахункових операцій № 2652005672/02 від 25 липня 2008 року не були внесені записи згідно Z-звітів № 570 від 16 листопада 2009 року, № 571 від 16 листопада 2009 року, № 572 від 17 листопада 2009 року та № 573 від 18 листопада 2009 року.

13 травня 2010 року ДПІ у Деснянському районі м. Києва прийняла рішення №0003862304, яким на підставі статті 1 Указу Президента України «Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки» застосувала до - КП «Київський завод алюмінієвих будівельних конструкцій» штрафні (фінансові) санкції у сумі 57471,85 грн.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що: позивач правомірно включив до податкового кредиту червня 2009 року податок на додану вартість, сплачений у складі вартості придбаних у ТОВ «Веллерос» товарів (робіт, послуг), а також неправомірно нараховував амортизаційні відрахування на основні засоби І групи, модернізацію яких було здійснено, оскільки реальність господарських операцій між позивачем та вказаним суб'єктом господарювання підтверджена належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, виданими належним чином зареєстрованою юридичною особою та платником податку на додану вартість; назва міста або іншого населеного пункту, якщо таке місто або такий населений пункт не віднесено до архітектурних пам'яток, до місцевої символіки не належить; доводи податкового органу про порушення позивачем вимог пункту 2.6 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 15 грудня 2004 року № 637, спростовуються копією наявної в матеріалах справи книги обліку розрахункових операцій № 2652005672/02 від 25 липня 2008 року.

Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, з огляду на наступне.

Підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8 1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з підпунктом 7.4.4 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Виходячи з аналізу наведених положень Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), підставою для формування податкового кредиту є наявність у платника податку - покупця належно оформленої податкової накладної, яка видається платником податку, що поставляє товари (роботи, послуги), на підтвердження здійснення такої поставки.

Тобто, Закон України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) пов'язує виникнення у платника податків права на включення сплачених ним у складі вартості придбаних товарів сум податку до складу податкового кредиту із фактичною поставкою товарів, у ціні яких цей податок сплачений.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, реальність господарських операцій з придбання позивачем у ТОВ «Веллерос» товарів (робіт, послуг) згідно договору поставки обладнання та ремонтно-налагоджувальних робіт № 17/09 від 18 березня 2009 року, підтверджується: податковими накладними, актом приймання-передачі поставленої комплектації та виконаних робіт, атом приймання відремонтованих, реконструйованих та модернізованих об'єктів, банківськими виписками (т.1 арк. справи 15-27, т.2 арк. справи 1-37).

Зазначені документи містять усі обов'язкові реквізити первинного документа, визначені у частині 2 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Судами попередніх інстанцій було встановлено, що на момент укладення договору та виконання господарських зобов'язань за вказаним договором ТОВ «Веллерос» було належним чином зареєстрованою юридичною особою та платником податку на додану вартість, керівником вказаного товариства значився ОСОБА_2.

Відповідно до статті 241 Цивільного кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину.

Частиною 2 статті 1158 Цивільного кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що особа, яка вчинила дії в майнових інтересах іншої особи без її доручення, зобов'язана при першій нагоді повідомити її про свої дії. Якщо ці дії будуть схвалені іншою особою, надалі до відносин сторін застосовуються положення про відповідний договір.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, доказів несхвалення ТОВ «Веллерос» правочину, укладеного з КП «Київський завод алюмінієвих будівельних конструкцій», податковим органом судам надано не було.

Крім іншого, відповідно до пункту 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» при кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Доказів існування вироку суду, постановленого у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо позивачем або ТОВ «Веллерос» матеріали справи не містять. Не додано таких доказів і до касаційної скарги.

За таких обставин, суди попередніх інстанцій дійшли правомірного висновку, з яким погоджується суд касаційної інстанції, що позивач правомірно сформував податковий кредит за господарськими операціями з ТОВ «Веллерос», а також здійснював амортизаційні відрахування на основні засоби І групи, модернізацію яких було здійснено у зв'язку з виконанням сторонами умов договору поставки обладнання та ремонтно-налагоджувальних робіт № 17/09 від 18 березня 2009 року.

Відповідно до пункту 9 частини 2 статті 15 Закону України «Про систему оподаткування» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) до місцевих зборів (обов'язкових платежів), зокрема, належить збір за право використання місцевої символіки.

Згідно зі статтею 18 Декрету Кабінету Міністрів України «Про місцеві податки і збори» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) органам місцевого самоврядування було надано право самостійно встановлювати і визначати порядок сплати місцевих податків і зборів відповідно до переліку і в межах установлених граничних розмірів ставок.

Стаття 12 Декрету Кабінету Міністрів України «Про місцеві податки і збори» ((в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачає, що збір за право на використання місцевої символіки справляється з юридичних осіб і громадян, які використовують цю символіку з комерційною метою. Дозвіл на використання місцевої символіки (герба міста або іншого населеного пункту, назви чи зображення архітектурних, історичних пам'яток) видається відповідними органами місцевого самоврядування. Граничний розмір збору за право на використання місцевої символіки не повинен перевищувати з юридичних осіб - 0,1 відсотка вартості виробленої продукції, виконаних робіт, наданих послуг з використанням місцевої символіки, з громадян, що займаються підприємницькою діяльністю, - п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Відповідно до статті 3 Закону України «Про столицю України - місто-герой Київ» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) територіальна громада міста Києва має герб, прапор та іншу символіку. Райони в місті можуть мати власну символіку. Зміст, опис, порядок використання символіки визначаються Положенням про символіку, яке затверджується, відповідно, Київською міською радою та районними в місті радами.

Так, рішенням Київської міської ради від 09 березня 2006 року № 149/3240 «Про внесення змін та доповнень до рішення Київської міської ради народних депутатів від 15 лютого 1994 року № 7 «Про введення збору за право на використання символіки міста Києва» затверджено Положення про збір за право на використання символіки міста Києва (далі - Положення).

Згідно з пунктом 1.2 вказаного Положення (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) до місцевої символіки відносяться назви і зображення об'єктів та історичних пам'яток міста згідно з затвердженим розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 15 січня 1996 року № 39 Переліком назв об'єктів та історичних пам'яток, що відносяться до місцевої символіки, використання яких юридичними особами і громадянами у комерційних цілях підлягає сплаті збору у встановленому порядку (далі - Перелік). Це: герб м. Києва; прапор м. Києва; назви (похідні від назв) історичних пам'яток міста згідно з Переліком, які використовуються в найменуваннях підприємств або окремих видах продукції (крім найменувань, які слугують для визначення місцезнаходження); зображення об'єктів історичних пам'яток міста згідно з Переліком, які використовуються при виготовленні друкованої (за винятком бланків ділових паперів), сувенірної, рекламної продукції тощо. За пунктом 76 Переліку назва «Київ» віднесена до назв, використання яких юридичними особами і громадянами у комерційних цілях підлягає сплаті збору в установленому порядку.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що до місцевої символіки, яка є предметом справляння зазначеного збору, відносяться герб міста або іншого населеного пункту, назви чи зображення архітектурних, історичних пам'яток. При цьому назва міста або іншого населеного пункту, якщо таке місто або такий населений пункт не віднесено до архітектурних пам'яток, до місцевої символіки відповідно до норм Декрету Кабінету Міністрів України «Про місцеві податки і збори» не належить.

Таким чином, включення до Переліку назви міста, якщо таке місто не віднесено до архітектурних пам'яток, не відповідає вимогам Декрету Кабінету Міністрів України «Про місцеві податки і збори».

Окрім того, поняття «комерційна мета», яке є визначальним при сплаті збору, не визначене жодним нормативним актом України. Господарський кодекс України, а саме назва Глави 4 - «Господарська комерційна діяльність (підприємництво)», - ототожнює комерційну діяльність з підприємництвом.

Відповідно до статті 42 Господарського кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Тобто, як комерційну мету розуміють власну господарську діяльність, метою якої є одержання прибутку.

Аналізуючи статтю 12 Декрету Кабінету Міністрів України «Про місцеві податки і збори» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), колегія суддів дійшла висновку, що законодавець мав на увазі використання місцевої символіки при виготовленні продукції, виконанні робіт, наданні послуг, що в кінцевому результаті принесе прибуток.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, податковим органом не було доведено, що діяльність КП «Київський завод алюмінієвих будівельних конструкцій» пов'язана з використанням місцевої символіки з комерційною метою.

Таким чином, висновки судів попередніх інстанцій про те, що КП «Київський завод алюмінієвих будівельних конструкцій» не використовує у власній назві слово «Київ» з комерційною метою, - він, як наслідок, не повинен сплачувати відповідний місцевий збір за використання місцевої символіки, відповідають вимогам законодавства.

За таких обставин, оскільки КП «Київський завод алюмінієвих будівельних конструкцій» не являлось платником збору за право на використання місцевої символіки, то, як наслідок, у позивача був відсутній обов'язок подавати до органу державної податкової служи податкові декларації із вказаного збору.

Постановою Правління Національного банку України від 15 грудня 2004 року № 637 затверджено Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, згідно з абзацами 1, 3 пункту 2.6 якого (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин)та в повній сумі оприбутковуватися. У разі проведення готівкових розрахунків із застосуванням реєстратора розрахункових операцій або використанням розрахункової книжки оприбуткуванням готівки є здійснення обліку зазначених готівкових коштів у повній сумі їх фактичних надходжень у книзі обліку розрахункових операцій на підставі фіскальних звітних чеків реєстратора розрахункових операцій (даних розрахункової книжки).

Відповідно до статті 2 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) та пункту 1.2 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 15 грудня 2004 року № 637 (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), книга обліку розрахункових операцій - це прошнурована і належним чином зареєстрована в органах державної податкової служби України книга, що містить щоденні звіти, які складаються на підставі відповідних розрахункових документів щодо руху готівкових коштів, товарів (послуг).

Абзацом 3 статті 1 Указу Президента України «Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що у разі порушення юридичними особами всіх форм власності, фізичними особами - громадянами України, іноземними громадянами та особами без громадянства, які є суб'єктами підприємницької діяльності, а також постійними представництвами нерезидентів, через які повністю або частково здійснюється підприємницька діяльність, норм з регулювання обігу готівки у національній валюті, що встановлюються Національним банком України, до них застосовуються фінансові санкції у вигляді штрафу, зокрема, за неоприбуткування (неповне та/або несвоєчасне) оприбуткування у касах готівки - у п'ятикратному розмірі неоприбуткованої суми.

Виходячи з аналізу наведених вище правових норм, колегія суддів погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, що у разі проведення готівкових розрахунків із застосуванням реєстратора розрахункових операцій оприбуткуванням готівки є сукупність таких дій: фіксація повної суми фактичних надходжень готівки у щоденних звітах, які складаються на підставі відповідних розрахункових документів щодо руху готівкових коштів, товарів (послуг), та відображення на їх підставі готівки у книзі обліку розрахункових операцій.

Як встановлено судом апеляційної інстанції та підтверджується матеріалами справи, позивачем були виконані вимоги щодо своєчасного відображення (у день одержання готівкових коштів) готівкових коштів на загальну суму 9494,37 грн. згідно Z-звітів № 570 від 16 листопада 2009 року, № 571 від 16 листопада 2009 року, № 572 від 17 листопада 2009 року та № 573 від 18 листопада 2009 року, що підтверджується відповідними записами у розділі 2 «Облік руху готівки та сум розрахунків» книги обліку розрахункових операцій №2652005672/02 від 25 липня 2008 року (т.2 арк. справи 221-227).

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про неправомірність оспорюваних податкових повідомлень-рішень та рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій та наявність підстав для їх скасування.

Доводи касаційної скарги викладеного не спростовують.

Відповідно до частини 1 статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Враховуючи вищевикладене, касаційна скарга ДПІ у Деснянському районі м. Києва підлягає залишенню без задоволення, а постанова Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 вересня 2010 року та ухвала Київського апеляційного адміністративного суду від 01 березня 2011 року підлягають залишенню без змін.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 210, 220, 221, 223, 224, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А :

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Деснянському районі міста Києва залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 вересня 2010 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 01 березня 2011 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеному статтями 237, 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий: ______ Л.І. Бившева

Судді: ______ А.М. Лосєв

______ Т.М. Шипуліна