Ухвала суду № 40869260, 23.09.2014, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 810/6131/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Головенко О.Д. Суддя-доповідач: Безименна Н.В.

У Х В А Л А

Іменем України

23 вересня 2014 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду в складі:

головуючого судді: Безименної Н.В.,

суддів: Аліменка В.О. та Карпушової О.В.,

при секретарі Авраменко М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Український траловий флот» на постанову Київського окружного адміністративного суду від 13 грудня 2013 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Український траловий флот» до Баришівської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області Головного управління Міндоходів у Київській області про визнання незаконним та скасування податкових повідомлень - рішень, -

В С Т А Н О В И Л А:

В листопаді 2013 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Український траловий флот» звернулося в Окружний адміністративний суд міста Києва з позовом до Баришівської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області Головного управління Міндоходів у Київській області в якому просило визнати незаконним та скасувати податкове повідомлення рішення №0000432200 від 11.04.2013 про донарахування ТОВ «Український траловий флот» податку на додану вартість у розмірі 84 500 грн., штрафних санкцій 21 125 грн., визнати незаконними та скасувати податкове повідомлення-рішення № 0000422200 від 11.04.2013 про донарахування позивачу податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 56 593, 71 грн., штрафних санкцій 5 596, 50 грн.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 13 грудня 2013 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову про задоволення позову. На думку апелянта, оскаржуване рішення винесене з порушенням норм матеріального і процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін в судовому засіданні - не обов'язкова, колегія суддів у відповідності до ч. 4 ст. 196 КАС України визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи за відсутності представників сторін.

Згідно ст. 41 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а постанову - залишити без змін.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 198 та ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З матеріалів справи вбачається, що на підставі направлень від 04.03.2013 № 44, 45, 46, від 12.03.2013 № 50, № 51, на підставі п.п. 20.1.4 п. 20.1 ст. 20, п.п. 78.1.1 п. 78.1 ст. 78, п. 82.2 ст. 82 ПК України та відповідно до наказів відповідача від 04.03.2013 № 57, від 12.03.2013 № 64 посадовими особами відповідача проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «Український траловий флот» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2010 по 31.12.2012.

За результатами перевірки, складено акт від 20.03.2013р. № 250/2200/33225110 (том 1 а.с. 2-48).

Як вбачається з акта податковий орган дійшов висновку про порушення позивачем п.п. 4.1.1 п. 4.1 ст. 4 Закону № 334/94-ВР, п. 138.6 ст. 138, п.п 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України, в результаті чого занижено податок на прибуток підприємств всього в сумі 56 593,08 грн., у тому числі за IV квартал 2010 року в сумі 558,00 грн., за І квартал 2011 року в сумі 2 160,16 грн., за ІІІ квартал 2011 року в сумі 17 241,64 грн., IV квартал 2011 року в сумі 14 809,90 грн., за IV квартал 2012 року в сумі 21 824,01 грн.; п.п. 7.4.5 п. 7.4, п.п. 7.27. п. 7.2 ст. 7 Закону № 168/97-ВР, в результаті чого заниженого податок на додану вартість в період, що перевірявся всього в сумі 84 500,00 грн., в тому числі у квітні 2010 року в сумі 84 500,00 грн.

На підставі Акта перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 11.04.2013 № 0000432200, яким збільшено податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів на 84 500 грн. за основним платежем, на 21 125 за штрафними (фінансовими) санкціями та № 0000422200, яким збільшено податок на прибуток приватник підприємств на 56 593, 71 грн., за основним платежем, на 5 596, 5 за штрафними (фінансовими санкціями).

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції погодився із висновками податкового органу про порушення позивачем податкового законодавства.

Колегія суддів погоджується із вказаним висновком, виходячи з наступного.

Згідно п.п. 138.1.1 п. 138.1 ст. 138 ПК України витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, п. 140.2 - 140.5 ст. 140, ст. 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку; витрати банківських установ, до яких відносяться: процентні витрати за кредитно-депозитними операціями, в тому числі за кореспондентськими рахунками та коштами до запитання, цінними паперами власного обігу; комісійні витрати, в тому числі за кредитно-депозитними операціями, розрахунково-касове обслуговування, інкасацію та перевезення цінностей, операціями з цінними паперами, операціями на валютному ринку, операціями з довірчого управління; від'ємний результат (збиток) від операцій з купівлі/продажу іноземної валюти та банківських металів; від'ємне значення курсових різниць від переоцінки активів та зобов'язань у зв'язку зі зміною офіційного курсу національної валюти до іноземної валюти відповідно до п.п. 153.1.3 п. 153.1 ст. 153 цього Кодексу; суми страхових резервів, сформованих у порядку, передбаченому ст. 159 цього Кодексу; суми коштів (зборів), внесені до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб; витрати з придбання права вимоги на виконання зобов'язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги (факторинг); витрати, пов'язані з реалізацією заставленого майна; інші витрати, прямо пов'язані зі здійсненням банківських операцій та наданням банківських послуг; інші витрати, передбачені цим розділом.

Пунктом 138.6 ст. 138 ПК України визначено, що собівартість придбаних та реалізованих товарів формується відповідно до ціни їх придбання з урахуванням ввізного мита і витрат на доставку та доведення до стану, придатного для продажу.

Крім того, п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України встановлено, що витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку не включаються до складу витрат.

З матеріалів справи вбачається, що відповідно до оборотно-сальдової відомості по рахунку «Товари на складі» за ІІ та ІІІ квартал 2011 року оборот по рахунку становить 3 231 988,33 грн., за даними декларації з податку на прибуток підприємств за ІІ та ІІІ квартали 2011 року по рядку 05.1СВ Декларацій «Собівартість придбаних (виготовлених) та реалізованих товарів (робіт, послуг)» становить 3 306 952,00 грн., тобто різниця становить 74 963,67 грн. За даними рахунків оборотно - сальдової відомості по рахунку 281 «Товари на складі» за ІІ квартал 2011 року оборот по рахунку 281 становить 4 943 687,48 грн., за даними декларації з податку на прибуток підприємств за ІІ - IV квартали 2011 року по рядку 05.1СВ Декларацій «Собівартість придбаних (виготовлених) та реалізованих товарів (робіт, послуг)» становить 5 083 042,00 грн., тобто різниця становить 139 354,52 грн. За даними рахунку 90 «Собівартість реалізації» за 2012 рік собівартість реалізованої продукції за 2012 рік становить 9 116 521,12 грн., за даними декларації з податку на прибуток підприємств 2012 року по рядку 05.1СВ Декларацій «Собівартість придбаних (виготовлених) та реалізованих товарів (робіт, послуг)» становить 9 220 445,00 грн., тобто різниця становить 103 923,88 грн.

Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що за перевіряємий період позивачем занижено податок на прибуток всього у сумі 56 593,08 грн., у тому числі за IV квартал 2010 року в сумі 558,00 грн., за І квартал 2011 року 2 160,16 грн., за ІІІ квартал 2011 року в сумі 17 241,64 грн., за IV квартал 2011 року в сумі 14 809,90 грн., за IV квартал 2012 року в 21 824,01 грн.

Щодо повноти визначення податкового кредиту з податку на додану вартість за перевіряємий період, якою встановлено його завищення всього в сумі 84 500,00 грн., в тому числі за квітень 2010 року в сумі 84 500,00 грн., колегія суддів зазначає наступне.

Підпунктом 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону № 168/97-ВР визначено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Для банківських установ при одержані ними права власності на заставлене майно з метою подальшого продажу таке право зберігається до моменту продажу такого заставленого майна.

Згідно п. 4.1 ст. 4 Закону № 168/97-ВР база оподаткування операції з поставки товарів (послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними цінами, але не нижче за звичайні ціни, з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів (обов'язкових платежів), згідно із законами України з питань оподаткування (за винятком податку на додану вартість, а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на послуги стільникового рухомого зв'язку, що включається до ціни товарів (послуг)). До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу в зв'язку з компенсацією вартості товарів (послуг).

Відповідно до п.п. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону № 168/97-ВР податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту

Датою виникнення права платника податку на податковий кредит згідно п.п. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону № 168/97-ВР вважається дата здійснення першої з подій або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Підпунктом 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону № 168/97-ВР визначено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

У разі імпорту товарів на митну територію України документом, що посвідчує право на отримання податкового кредиту, згідно з п.п. 7.2.7 п. 7.2 ст. 7 Закону № 168/97-ВР вважається вантажно митна декларація, оформлена відповідно до вимог законодавства, яка підтверджує сплату податку на додану вартість, або погашений податковий вексель.

Вантажно - митні декларації, що оформленні з 22.04.2010 по 30.04.2010 позивачем не було надано ні до суду першої інстанції, ні під час розгляду справи судом апеляційної інстанції.

Пунктом 198.2 ст. 198 ПК України встановлено, що для операцій із ввезення на митну територію України товарів датою виникнення права на віднесення сум податку до податкового кредиту є дата сплати податку за податковими зобов'язаннями згідно з пунктом 187.8 статті 187 цього Кодексу, а для операцій з постачання послуг нерезидентом на митній території України - дата сплати (нарахування) податку за податковими зобов'язаннями, що були включені отримувачем таких послуг до податкової декларації попереднього періоду.

Крім того, п. 201.12 ст. 201 ПК України визначено, що у разі ввезення товарів на митну територію України документом, що посвідчує право на віднесення сум податку до податкового кредиту, вважається митна декларація, оформлена відповідно до вимог законодавства, яка підтверджує сплату податку.

Згідно із п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 статті 201 Кодексу.

Відповідно до п. 1 ст. 248 Митного кодексу України (надалі - МК України) митне оформлення розпочинається з моменту подання митному органу декларантом або уповноваженою ним особою митної декларації або документа, який відповідно до законодавства її замінює, та документів, необхідних для митного оформлення, а в разі електронного декларування - з моменту отримання митним органом від декларанта або уповноваженої ним особи електронної митної декларації або електронного документа, який відповідно до законодавства замінює митну декларацію.

Якщо декларант або уповноважена ним особа не володіє точними відомостями про характеристики товарів, необхідні для заповнення митної декларації у звичайному порядку, вона може подати митному органу тимчасову митну декларацію на такі товари за умови, що вона містить дані, достатні для поміщення їх у заявлений митний режим, та під зобов'язання про подання додаткової декларації у строк не більше 45 днів з дати оформлення тимчасової митної декларації (п. 1 ст.260 МК України).

У разі подання відповідно до ст.ст. 259 та 260 МК України попередньої, тимчасової або періодичної митної декларації декларант або уповноважена ним особа повинні протягом строків, визначених відповідно до Митного кодексу, подати митному органу додаткову декларацію, яка містить точні відомості про товари, задекларовані за попередньою, тимчасовою або періодичною митною декларацією, що подавалась б у разі декларування цих товарів за митною декларацією, заповненою у звичайному порядку.

Порядок застосування тимчасової та неповної декларації відповідно до митного режиму імпорту (при випуску у вільний обіг), затверджений наказом Державної митної служби від 30.12.2003.

Після завершення оформлення тимчасової та неповної декларації вони беруть на контроль у підрозділі митного органу, а їх електронні копії - в Єдиній автоматизованій інформаційній системі Державної митної служби України.

Згідно тимчасової чи неповної декларації з контролю в підрозділі митного контролю та Єдиній автоматизованій системі Держмитслужби України здійснюється на підставі оформлення вантажної митної декларації, у графі 40 якої зазначається номер відповідної тимчасової або неповної декларації.

На думку колегія суддів, позивач не мав права формувати податковий кредит на підставі тимчасових вантажно - митних декларацій, оскільки датою виникнення права на податковий кредит є дата видачі митницею повністю оформленої вантажно - митної декларації та відповідно зняття тимчасової чи неповної декларації з контролю у підрозділі митного контролю та Єдиній автоматизованій системі Держмитслужби України.

Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову.

Таким чином, суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та прийняв рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційних скарг не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому апеляційні скарги не підлягають задоволенню.

Керуючись ст. ст. 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, колегія суддів,-

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Український траловий флот" - залишити без задоволення.

Постанову Київського окружного адміністративного суду від 13 грудня 2013 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Повний текст ухвали виготовлено 30 вересня 2014 року.

Головуючий суддя: Н.В. Безименна

Судді: О.В. Карпушова

В.О. Аліменко

Головуючий суддя Безименна Н.В.

Судді: Аліменко В.О.

Карпушова О.В.