Постанова № 40868978, 10.10.2014, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" жовтня 2014 р. Справа № 920/755/14

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Камишева Л.М., суддя Івакіна В.О. , суддя Черленяк М.І.

при секретарі Деппа-Крівіч А.О.

за участю представників сторін:

позивача - Калач М.О., за довіреністю б\н від 08 січня 2014 року;

відповідача - не з'явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Дочірнього підприємства "Адідас-Україна", м. Київ (вх.№2448 С/1-6) на рішення господарського суду Сумської області від "05" червня 2014 року у справі №920/755/14

за позовом Дочірнього підприємства "Адідас-Україна", м. Київ

до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, м. Суми

про стягнення 11 000,00 грн.

ВСТАНОВИЛА:

Дочірнє підприємство "Адідас-Україна" звернулось до господарського суду Сумської області з позовною заявою до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, в якій просить стягнути з відповідача грошових коштів у розмірі 11 000, 00 грн., судові витрати покласти на відповідача.

Рішенням господарського суду Сумської області від 05 червня 2014 року (суддя Моїсеєнко В.М.) у справі №920/755/14 у задоволенні позовних вимог Дочірнього підприємства "Адідас-Україна" відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням місцевого господарського суду, позивач звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення норм процесуального права та неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, просить оскаржуване рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги Дочірнього підприємства "Адідас-Україна" у повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована, зокрема, тим, що у зв'язку із не виконанням відповідачем своїх зобов'язань, передбачених умовами договору, цей договір є припиненим внаслідок його розірвання, а тому у відповідача виникає обов'язок повернути грошові кошти в сумі 11000,00 грн., сплачені позивачем в якості передоплати за надані послуги.

06 жовтня 2014 року на адресу Харківського апеляційного господарського суду від Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 надійшов відзив на апеляційну скаргу (вх. 8632). В обґрунтування своєї позиції по справі, відповідач вважає, що позивачем не було надано жодного доказу внесення передоплати у розмірі 11000,00 грн. по договору доручення від 15 квітня 2011 року, а тому й не було підстав для задоволення позовних вимог. Просить рішення місцевого господарського суду від 05 червня 2014 року залишити без змін, а апеляційну скаргу позивача - без задоволення.

Розпорядженням голови суду від 06 жовтня 2014 року, для розгляду справи № 920/755/14 сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Камишева Л.М., суддя Івакіна В.О., суддя Черленяк М.І.

В судове засідання 07 жовтня 2014 року представник відповідача не з'явився, про час та місце розгляду апеляційної скарги повідомлений належним чином, про що свідчить зворотне повідомлення про вручення поштового відправлення, яке міститься в матеріалах справи (а.с.107).

У зв'язку з відсутністю представника відповідача, який належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи, не повідомив про поважність причин неявки, судова колегія дійшла висновку про розгляд справи за відсутності його представника.

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, вислухавши в судовому засіданні представника позивача, розглянувши справу відповідно до вимог статті 101 Господарського процесуального кодексу України, перевіривши повноту встановлення місцевим господарським судом обставин, що мають значення для справи та правильність застосування норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, місцевий господарський суд виходив з того, що у відповідності до статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, позивачем не надано суду належних доказів правомірності своїх вимог по стягненню грошових коштів у сумі 11000,00 грн., а копія дебетового повідомлення не підтверджує факт перерахування цих коштів в рахунок договору доручення.

Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновками місцевого господарського суду та зазначає наступне.

Як убачається із матеріалів справи, 15 квітня 2011 року між Дочірнім підприємством «Адідас-Україна» (далі - Замовник) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 (далі - Повірений) укладений договір доручення, відповідно до умов якого Замовник доручає, а Повірений бере на себе зобов'язання надавати юридичну допомогу в обсягах та на умовах, передбачених цим Договором (а.с.8).

Пунктом 2.1 договору доручення від 15 квітня 2011 року передбачено, що Повірений бере на себе виконання правової роботи, зокрема, консультації з питань отримання дозвільної та погоджувальної документації для розміщення зовнішньої реклами; укладання договорів надання в користування місць, які перебувають у комунальній власності, для розміщення спеціальних конструкцій за адресою: м. Харків, площа Конституції, 3.

Пунктом 2.3 визначено, що Повірений зобов'язується виконати роботу у строк до 13 червня 2011 року.

Відповідно до пункту 4.1 за роботу, виконану Повіреним, Замовник сплачує винагороду у розмірі 11 000,00 грн.

Сторони домовились, що Замовник розраховується протягом одного банківського дня після підписання цього договору (завдаток) (пункт 4.2 Договору).

Як зазначає позивач, на виконання пункту 4.1 Договору, Дочірнє підприємство «Адідас-Україна» в якості завдатку було сплачено Фізичній особі-підприємцю ОСОБА_2 11 000,00 грн.

У відповідності до статті 901 Цивільного кодексу України, за договором про надання послуг одна сторона (Виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (Замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а Замовник зобов'язується оплатити Виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутністю таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно частини першої статті 197 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору.

У відповідності до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушення зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (належне виконання).

Відповідач свої зобов'язання за Договором в строк, визначений пунктом 2.3, не виконав.

Відповідно до частини другої статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору (статті 611 Цивільного кодексу України).

29 листопада 2013 року за вих. № 639/13 Замовник надіслав на адресу Виконавця Претензію №1 про розірвання Договору доручення від 15 квітня 2011 року та повернення завдатку у розмірі 11 000,00 грн., яка було проігнорована відповідачем (а.с.11-12).

Позивач, в якості доказів сплати відповідачу передоплати 11 000,00 грн. надав дебетове повідомлення від 29 квітня 2011 року (а.с. 10) та платіжне доручення № 72138 від 29 квітня 2011 року, яке, до речі, не було предметом дослідження суду першої інстанції (а.с.69).

Колегія суддів не приймає ці документи в якості доказу перерахування грошових коштів в рахунок виконання умов договору доручення від 15 квітня 2011 року, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Згідно з пунктом 4 частини третьої статті 129 Конституції України та статті 34 Господарського процесуального кодексу України, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Доказами, за визначенням статей 32-36 Господарського процесуального кодексу України, слід вважати документи, які можуть підтвердити або спростувати обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи. Ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що позивач не довів за допомогою належних та допустимих у розумінні статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, доказів, перерахування відповідачу 11 000,00 грн. передоплати (завдатку), оскільки в наданому позивачем дебетовому повідомленні та платіжному дорученні № 72138 від 29 квітня 2014 року відсутнє будь-яке посилання на договір, укладений сторонами 15 квітня 2011 року.

В примітках призначення платежу у дебетовому повідомленні та платіжному дорученні вказано сплата за оформлення паспорту фасаду, проте умовами договору доручення від 15 квітня 2011 року, такий вид діяльності як оформлення паспорту фасаду, не передбачений.

Інших доказів, які б свідчили про перерахування Дочірнім підприємством «Адідас-Україна» Фізичній особі-підприємцю ОСОБА_2 грошових коштів в сумі 11 000,00 грн. саме на виконання договору доручення від 15 квітня 2014 року, позивачем не надано.

До того ж, у відповідності до пункту 4.2 договору доручення від 15 квітня 2011 року, Замовник мав сплатити винагороду Повіреному протягом одного банківського дня після підписання договору. В той час, переказ в розмірі 11 000,00 грн., як вбачається із платіжного доручення, був оформлений 29 квітня 2011 року, тобто через 14 днів після підписання (укладення) договору.

Це також свідчить про те, що платіжне доручення не може бути доказом факту перерахування грошових коштів саме в рахунок договору доручення від 15 квітня 2011 року.

Отже, в зв'язку з недоведеністю факту перерахування грошових коштів за договором доручення від 15 квітня 2011 року, позовні вимоги про повернення завдатку в сумі 11 000,00 грн. задоволенню не підлягають.

Таким чином, переглядаючи оскаржуване рішення суду першої інстанції та оцінивши надані сторонами до справи матеріали, колегія суддів дійшла висновку, що всупереч статті 33 Господарського процесуального кодексу України, в силу вимог якої обов'язок доказування законодавчо покладений на сторони, позивачем не було надано суду жодних доказів на підтвердження його позовних вимог, у зв'язку з чим фактично не доведено їх підставність.

Посилання позивача в апеляційній скарзі на порушення місцевим господарським судом норм процесуального права щодо ухвалення рішення за відсутності сторін та витребуваних документів, не знайшли свого підтвердження.

Доводи апеляційної скарги позивача не спростовують висновків господарського суду Сумської області, викладених у рішенні від 05 червня 2014 року.

Таким чином, колегія суддів зазначає, що місцевий господарський суд, приймаючи оскаржуване рішення, повністю дослідив обставини, які мають значення для справи, правильно застосував норми матеріального та процесуального права, а тому підстави для скасування або зміни вказаного рішення відсутні.

Керуючись статтями 99, 101, пунктом 1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу позивача залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Сумської області від 05 червня 2014 року у справі № 920/755/14 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня прийняття та може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцятиденного строку.

Повна постанова складена 10.10.2014р.

Головуючий суддя Камишева Л.М.

Суддя Івакіна В.О.

Суддя Черленяк М.І.