Постанова № 40850069, 09.10.2014, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"09" жовтня 2014 р. Справа№ 910/14610/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Коротун О.М.

суддів: Гаврилюка О.М.

Майданевича А.Г.

за участю секретаря судового засідання Куценко К.Л.

за участю представників:

від позивача: Діденко Ю.О. - представник за дов. № 000827/14 від 18.09.2014;

Грищенко І.С. - представник за дов. № 000826/14 від 18.09.2014;

Лябах О.О. - представник за дов. № 1706 від 17.06.2014;

від відповідача 1: не з'явився;

від відповідача 2: Баранов В.С. - представник за дов. №10 від 15.08.2014;

Клименко М.С. - представник за дов. №18 від 21.11.2013;

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничий вектор"

на ухвалу Господарського суду міста Києва від 20.08.2014

у справі № 910/14610/14 (суддя - Смирнова Ю.М.)

за позовом Публічного акціонерного товариства "Альфа-Банк"

до 1) Приватного акціонерного товариства "Ренесанс"

2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничий вектор"

про стягнення 9515168,65 доларів США,

В судовому засіданні 09.10.2014 оголошено лише вступну та резолютивну частини постанови,

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство "Альфа-Банк" (далі - ПАТ "Альфа-Банк", позивач, заявник) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства "Ренесанс" (далі - ПрАТ "Ренесанс", відповідач 1) та Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничий вектор" (далі - ТОВ "Виробничий вектор", відповідач 2) про стягнення 9515168,65 доларів США, що становить еквівалент 125790529,55 грн. по курсу Національного банку України станом на 20.08.2014.

Разом із позовною заявою позивачем було подано заяву про вжиття заходів забезпечення позову, в якій позивач просив суд накласти арешт на грошові кошти ПрАТ "Ренесанс" та ТОВ "Виробничий вектор", які знаходяться на визначених позивачем рахунках у банківських установах, а також інших рахунках, які буде виявлено в ході виконання ухвали суду - на суму заявлених позовних вимог, а саме - 9515168,65 доларів США.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.08.2014 заяву позивача про забезпечення позову задоволено, накладено арешт на грошові кошти ПрАТ "Ренесанс", які знаходяться на рахунках у банківських установах, а саме: № 26005383087 в АТ "Райффайзен Банк Аваль" у м. Києві; № 26003383089 в АТ "Райффайзен Банк Аваль" у м. Києві; № 26004383088 в АТ "Райффайзен Банк Аваль" у м. Києві; № 26008705762730 в АТ "Райффайзен Банк Аваль" у м. Києві. Накладено арешт на грошові кошти ТОВ "Виробничий вектор", які знаходяться на рахунках у банківських установах, а саме: № 26004441889 в АТ "Райффайзен Банк Аваль" у м. Києві; № 26009440584 в АТ "Райффайзен Банк Аваль" у м. Києві; № 2600716670 в АТ "Райффайзен Банк Аваль" у м. Києві; № 2600816671 в АТ "Райффайзен Банк Аваль" у м.Києві; 260030052602 в КРД АТ "Райффайзен Банк Аваль" м. Київ; №260030052602 в КРД АТ "Райффайзен Банк Аваль" м. Київ; № 260030052602 в КРД АТ "Райффайзен Банк Аваль" м. Київ, а також всі інші рахунки, які буде виявлено в ході виконання ухвали суду, у межах суми позову в розмірі 9515168,65 доларів США.

Не погоджуючись з вказаною ухвалою, відповідач 2 звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу суду першої інстанції.

Апеляційна скарга мотивована тим, що ухвала була прийнята судом першої інстанції з порушенням норм процесуального права, зокрема, без належного обґрунтування в частині накладення арешту на грошові кошти відповідача 2.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 11.09.2014 апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду на 25.09.2014.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 25.09.2014 строк розгляду апеляційної скарги було продовжено на 15 днів, розгляд справи було відкладено на 09.10.2014.

Представники відповідача 2 у судовому засіданні 09.10.2014 підтримали апеляційну скаргу, просили її задовольнити, ухвалу суду першої інстанції - скасувати, зауважили, що забезпечення позову таким способом, як накладення арешту на грошові кошти відповідача 2, суттєво впливає на господарську діяльність останнього. Крім того зазначили, що докази, на підставі яких суд першої інстанції дійшов висновку про обґрунтованість доводів позивача в частині накладення арешту, є неналежними, оскільки не засвідчені відповідно до вимог чинного законодавства.

У судовому засіданні 09.10.2014 представники позивача заперечували проти доводів апеляційної скарги, зазначили, що вважають ухвалу суду першої інстанції законною та обґрунтованою, просили залишити її без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення. На огляд суду надали оригінали документів.

В судове засідання 09.10.2014 представник відповідача 1 не з'явився, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, відправленням на наявні в матеріалах справи адреси сторони копії ухвали від 25.09.2014. Факт отримання стороною даної ухвали за однією з адрес підтверджується поштовим повідомленням, наявним в матеріалах справи.

Разом з цим, пункт 3.9.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 (далі - Постанова Пленуму) визначає, що в разі якщо ухвалу було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

З огляду на вищенаведені положення, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про належне повідомлення відповідача 1 про час і місце розгляду справи судом.

Враховуючи те, що явка представників сторін судом апеляційної інстанції обов'язковою не визнавалась, а участь в засіданні суду (як і інші права, передбачені статтею 22 ГПК України) є правом, а не обов'язком сторони, зважаючи на обмежений ч. 2 ст. 102 ГПК України строк для перегляду ухвали місцевого господарського суду, Київський апеляційний господарський суд дійшов висновку про можливість здійснення перевірки ухвали Господарського суду міста Києва в апеляційному порядку за відсутності представника відповідача 1, який був належним чином повідомлений про час та місце судового засідання.

При цьому, судом апеляційної інстанції встановлено, що наявні в матеріалах справи копії документів засвідчені позивачем частково з недотриманням вимог пункту 5.27 Національного стандарту України "Державна уніфікована система організаційно-розпорядчої документації. Вимоги до оформлення документів. ДСТУ 4163-2003", затвердженого наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 07.04.2003 N 55, але при дослідженні в судовому засіданні 09.10.2014 витребуваних оригіналів документів з'ясовано відповідність копій цим оригіналам, а тому в силу ст. ст. 32-34, 36 ГПК України, п. 2.2 наявні в матеріалах справи копії документів є належними доказами.

Дослідивши матеріали справи, розглянувши доводи апеляційної скарги та заперечень на неї, оглянувши оригінали документів, заслухавши пояснення присутніх у судовому засіданні учасників апеляційного провадження, Київський апеляційний господарський суд встановив наступне.

Як вбачається зі змісту позовної заяви, предметом спору у даній справі є солідарне стягнення з відповідачів (з ПрАТ "Ренесанс", як з боржника за кредитним договором, а з ТОВ "Виробничий вектор", як з поручителя) заборгованості за неналежне виконання боржником грошових зобов'язань за кредитним договором від 01.10.2008 (далі - кредитний договір).

Як вбачається із заяви про вжиття заходів забезпечення позову, позивач просив накласти арешт на грошові кошти відповідачів з огляду на реальну можливість солідарного стягнення з них (як з боржника та поручителя) заборгованості, що, на думку позивача, може ускладнити виконання рішення у майбутньому в разі нездійснення таких заходів, виходячи зі значної ціни позову.

Задовольняючи заяву про забезпечення позову, суд першої інстанції виходив з того, що невжиття таких заходів, як накладення арешту на грошові кошти відповідачів, може утруднити або зробити неможливим виконання рішення господарського суду у разі задоволення позову, а також зазначив, що забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти відповідачів у сумі 9515168,65 доларів США є адекватним та співвідноситься з предметом і ціною позову.

Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги, відповідач 2, зокрема, зазначив про те, що посилання позивача на потенційну можливість ухилення боржника від виконання судового рішення, не є достатньою підставою для накладання арешту. Разом з цим зауважив, що накладення арешту на таку значну суму, як 9515168,65 доларів США, унеможливлює здійснення господарської діяльності відповідачем 2.

З приводу наведених доводів апелянта, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Відповідно до ст. 66 ГПК України господарський суд за заявою сторони, прокурора або з власної ініціативи має право вжити передбачених статтею 67 цього Кодексу заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Інститут забезпечення позову в господарському процесі є засобом, що гарантує виконання майбутнього рішення суду. Тобто, забезпечення позову полягає у вжитті заходів, за допомоги яких у подальшому гарантується виконання судових актів.

Особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 33 ГПК, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову (аналогічна позиці викладена в абз. 2 п. 1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову» від 26.12.2011р. № 16).

За змістом ч. 1 ст. 67 ГПК України позов забезпечується, зокрема, накладанням арешту на майно або грошові суми, що належать відповідачеві.

Умовою застосування заходів до забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення (аналогічна позиці викладена в п. 3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову» від 26.12.2011р. № 16).

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається.

В п. 7 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову» від 26.12.2011р. № 16 визначено, що у позовному провадженні піддані арешту кошти слід обмежувати розміром суми позову та можливих судових витрат.

Так, в оскаржуваній ухвалі суд першої інстанції обмежив розмір накладеного арешту лише ціною позову, навіть без врахування судових витрат. Таким чином, накладення судом першої інстанції арешту саме на суму 9515168,65 доларів США не суперечить чинному законодавству, оскільки в даному випадку зазначена сума обмежується ціною позову.

Накладення господарським судом арешту на рахунки боржника чинним законодавством не передбачене, але господарський суд вправі накласти арешт на кошти, які обліковуються на рахунках у банківських або в інших кредитно-фінансових установах, у межах розміру сум позовних вимог та можливих судових витрат. Тобто, в ухвалі про задоволення заяви про забезпечення позову повинно бути вирішено питання, що пов'язано з розглядом справи і виконанням можливого рішення за результатами її розгляду.

Так, задовольняючи клопотання позивача, суд першої інстанції обмежив розмір суми (9515168,65 доларів США), виходячи з ціни позову, що пов'язано з розглядом даної справи і, виходячи з припущення, що грошові кошти в такій значній сумі можуть зникнути на момент виконання рішення за результатами розгляду справи.

Крім того, задовольняючи клопотання позивача та накладаючи арешт на кошти відповідачів (в межах ціни позову), місцевий господарський суд виходив з пов'язаності предмету спору з заходами забезпечення позову, можливості утруднення або унеможливлення виконання рішення, а також з огляду на те, що прострочення виконання зобов'язання відповідачем 1, є тривалим, а сума заборгованості - значною.

В свою чергу, доводи апелянта про те, що обрані заходи до забезпечення позову можуть мати наслідком припинення господарської діяльності відповідача не приймаються до уваги як необґрунтовані, а також через те, що даний факт не має доказового підтвердження в порядку ст.ст. 32-34 ГПК України.

Суд апеляційної інстанції вважає необхідним зазначити, що згідно ч. 1 ГК України суб'єкти господарювання мають право без обмежень самостійно здійснювати господарську діяльність, що не суперечить законодавству.

Відповідно до приписів ч. 1 ст. 3 ГК України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Поняття господарської діяльності міститься і в інших законах України, проте на відміну від загального визначення господарської діяльності в ГК України, її визначення, що міститься в спеціальних законах, застосовується лише для цілей цих законів.

З доводів апеляційної скарги та доданих до неї документів не вбачається, що вжиті судом першої інстанції (саме оскаржуваною ухвалою) заходи забезпечення позову перешкоджають господарській діяльності відповідача 2 чи інших осіб в розумінні вищенаведеної норми матеріального права.

Крім того, приймаючи до уваги, що забезпечення позову застосовується як гарантія задоволення позовних вимог позивача, Київський апеляційний господарський суд звертає увагу скаржника на те, що при наданні доказів відсутності (або погашення) заборгованості перед позивачем, господарський суд вправі скасувати вжиті заходи до забезпечення позову в порядку ст. 68 ГПК України. А тому, доводи апелянта щодо тривалості періоду неможливості розпорядження власними коштами відхиляються судовою колегією, оскільки такі обставини напряму залежить від суб'єктивної поведінки (дій) відповідачів.

Інші доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час перегляду ухвали в суді апеляційної інстанції, апелянт не подав жодних належних доказів на спростування висновків суду першої інстанції, які могли б бути прийняті та дослідженні судом апеляційної інстанції в розумінні ст.ст. 33, 34, 36, 43 ГПК України.

Враховуючи вищевикладене, Київський апеляційний господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для зміни чи скасування ухвали суду першої інстанції по даній справі в розумінні ст. 104 ГПК України.

Судові витрати за подання апеляційної скарги покладаються на апелянта в порядку ст. 49 ГПК України.

Керуючись статтями 32-34, 36, 43, 49, 66-67, 99, 101-106 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничий вектор" на ухвалу Господарського суду міста Києва від 20.08.2014 у справі № 910/14610/14 залишити без задоволення.

2. Ухвалу Господарського суду міста Києва від 20.08.2014 у справі № 910/14610/14 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

Повний текст складено 10.10.2014р.

Головуючий суддя О.М. Коротун

Судді О.М. Гаврилюк

А.Г. Майданевич