Ухвала суду № 40842386, 06.10.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"06" жовтня 2014 р. м. Київ К/800/14109/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:головуючого суддіБорисенко І.В.суддів Кошіля В.В. Моторного О.А.за участю секретаряГончар Н.О.та представників сторін: від позивача Стеценко О.Л.від відповідачаПерепелюк О.В.прокурорБараненко І.В.розглянувши у відкритому судовому засіданнікасаційну скаргуДержавної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва Державної податкової службина постановуКиївського апеляційного адміністративного суду від 26.02.2013у справі № 2а-15404/12/2670за позовомПриватного акціонерного товариства «Фуршет»ДоДержавної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва Державної податкової службиза участю прокуратури Подільського району м. КиєваПровизнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень ,-

ВСТАНОВИВ:

Приватне акціонерне товариство «Фуршет» звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень №0002542260 від 17.07.2012, №0002532260 від 17.07.2012, №0003882260 від 05.10.2012.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 27.11.2012 у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 26.02.2013 постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 27.11.2012 скасовано та прийнято нову постанову, якою позовні вимоги задоволено, визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення №0002542260 від 17.07.2012, №0002532260 від 17.07.2012 та №0003882260 від 05.10.2012.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить його скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції, оскільки вважає, що постанову суду апеляційної інстанції було прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.

У письмовому заперечені на касаційну скаргу позивач, посилаючись на те, що вимоги касаційної скарги є необґрунтованими, просить у задоволенні касаційної скарги відмовити, а оскаржуване судове рішення залишити без змін.

У судовому засіданні суду касаційної інстанції представником відповідача заявлено клопотання про заміну відповідача (Державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва Державної податкової служби) його правонаступником - Державною податковою інспекцією у Подільському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві.

Суд касаційної інстанції, розглянувши заявлене клопотання, дійшов висновку про його обґрунтованість та необхідність його задоволення.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін та прокурора, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що:

- відповідачем проведено виїзну планову перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2010 по 31.03.2012, за результатами якої складено акт №221/22-604/32161511 від 18.06.2012;

- перевіркою встановлено порушення позивачем пп.5.2.1 п.5.2, пп.5.3.9 п.5.3 ст.5, п.6.1 ст.6 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», пп.138.1.1 п.138.1, п.138.2 ст.138 Податкового кодексу України, що призвело до заниження позивачем податку на прибуток на суму 1 543 046 грн., з яких: за 2010 рік - на 828 883 грн., за 1 квартал 2011 року - на 497 580 грн., за 2-4 квартал 2011 року - на 216 583 грн. та пп.7.2.4 п.7.2, пп.пп.7.4.1, 7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», пп.198.3, 198.6 ст.198, п.201.1 ст.201 Податкового кодексу України, що призвело до заниження позивачем податку на додану вартість на суму 1 117 166 грн., з яких: за грудень 2010 року - на 188 333 грн., за грудень 2011 року - на 928 833 грн.;

- на підставі вказаного акту перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення:

1) №0002542260 від 17.07.2012, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на 1 750 268 грн. (з яких: 1 543 046 грн. - основний платіж та 207 222 грн. - штрафні (фінансові) санкції);

2) №0002532260 від 17.07.2012, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 1 164 250 грн. (з яких: 1 117 166 грн. - основний платіж та 47 084грн. - штрафні (фінансові) санкції);

- за результатами адміністративного оскарження рішенням ДПС у м. Києві спірні податкові повідомлення-рішення залишено без змін, податкове повідомлення-рішення №0002532260 від 17 липня 2012 року в частині застосованих штрафних (фінансових) санкцій збільшено на суму 232 208 грн.;

- на виконання вказаного рішення відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення №0003882260 від 05.10.2012, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання з податку на додану вартість на суму 232 207 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Позиція контролюючого органу полягає в тому, що за висновками акту перевірки ДПІ у Київському районі м. Одеси ДПС №5221/22-34/32600222/34 від 04.05.2012 господарські взаємовідносини контрагента позивача ПП «Сан-Ойл» з ТОВ «Фінансово-інвестиційний холдинг «Віойл» та ПП «Планета Послуг» не могли спричинити реального настання правових наслідків. При цьому, з урахуванням вироку Шевченківського районного суду м.Чернівці №1-349/11 по обвинуваченню директора ПП «Планета Послуг» ОСОБА_8 у вчиненні злочину, передбаченого ст.ст.27 ч.2, 205 ч.1 КК України, та постанови від 04.02.2011 №1127030, якою порушено кримінальну справу по факту фіктивного підприємництва, створення суб'єкта підприємницької діяльності з метою прикриття незаконної діяльності відносно директора ТОВ «Фінансово-інвестиційний холдинг «Віойл» ОСОБА_9, контролюючий орган дійшов висновку про неможливість поставки товару ТОВ «Фінансово-інвестиційний холдинг «Віол» та ПП «Планета Послуг» контрагентам далі по ланцюгу постачання. Крім того, за висновками акту ДПІ у Київському районі м. Одеси ДПС від 19.03.2012 №116/22-43/32896290/15 операції з поставки товарів (послуг) в адресу контрагента позивача ТОВ «Сан-Кор Трейд» є фіктивними, оскільки постачальники останнього не мають необхідних основних засобів, матеріальних ресурсів, персоналу, складських приміщень, для здійснення відповідної діяльності.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов висновку, що контрагенти позивача ПП «Сан-Ойл», ТОВ «Сан-Кор Трейд» здійснювали діяльність, спрямовану на здійснення операцій, пов'язаних з наданням податкової вигоди третім особам, натомість як позивачем не надано суду допустимих доказів, які б спростовували викладені в акті перевірки висновки контролюючого органу.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позов, суд апеляційної інстанції встановив факт реального здійснення господарських операцій та дійшов висновку про недоведеність відповідачем правомірності прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, з чим погоджується суд касаційної інстанції, з огляду на наступне.

Порядок визначення платником податків об'єкта оподаткування податком на додану вартість у спірному періоді був врегульований як Законом України «Про податок на додану вартість», так і Податковим кодексом України, а порядок визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток був врегульований Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Оскільки згідно зі ст.1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства, то визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків (як обов'язкова ознака господарської операції) кореспондується з нормами Податкового Кодексу України, які є тотожними з положеннями Закону України «Про податок на додану вартість».

Згідно п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідності до п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Згідно з п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

За змістом п.138.1 ст.138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування податком на прибуток, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

У відповідності до п.138.2 ст.138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

З огляду на наведені приписи податкового законодавства, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток та податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків. Крім того, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що між позивачем (як покупцем) та ПП«Сан-Ойл» (як продавецем) укладено договір купівлі-продажу №229 від 15.12.2010 за умовами якого продавець зобов'язується продати, а покупець придбати та прийняти товар: горіх волоський у шкарлупі, врожаю 2010 року на суму 3 024 000 грн., та договір купівлі-продажу №231 від 30.12.2010, за умовами якого продавець зобов'язується продати, а покупець придбати та прийняти товар: горіх волоський у шкаралупі врожаю 2010 року та горіх волоський без шкаралупи врожаю 2010 року, на суму 2 549 000 грн.

Крім того, між позивачем (як покупцем) та ТОВ «Сан-Кор Трейд» (як продавцем) укладено договір поставки №1063 від 05.12.2011, за умовами якого продавець зобов'язується продати та поставити товар, а покупець придбати та прийняти товар: насіння гарбузове, продовольче, врожаю 2011 року на суму 1 130 000 грн.

На підтвердження виконання умов укладених договорів позивачем надано документи первинного обліку, зокрема, видаткові накладні, акти приймання-передачі товару, податкові накладні.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що придбаний позивачем товар у подальшому експортований за межі митного кордону України на підставі контрактів №R-2712/24 від 27.12.2010, №R-2501/24 від 25.01.2011, №R-2801 від .01.2011, №R-2801/24/25/1 від 28.01.2011, укладених між «WEYMAR INDUSTRIES LLP» (Великобританія) та контрагентом позивача TOB «Ріад», який (як комісіонер) діяв від свого імені та за рахунок ПАТ «Фуршет» (як комітента) на підставі укладених договорів комісії та біржових контрактів.

Так, на підтвердження передачі товару від комітента комісіонеру позивачем надано акти приймання-передачі товару на комісію, звіти комісіонера про відвантаження товару на експорт, переданого позивачем на комісію, вантажно-митні декларації на експорт всієї кількості товару, придбаного позивачем у ПП «Сан-Ойл» та ТОВ «Сан-Кор Трейд».

Також встановлено, що на дату здійснення господарських операцій контрагенти позивача у встановленому законом порядку були зареєстрованими як суб'єкти господарювання, взяті податковим органом на облік як платники податків, в тому числі, податку на додану вартість, а позивач мав оформлені податкові накладні, одержані від таких контрагентів, та інші первинні документи, що підтверджують факт виконання умов укладених договорів.

Окрім того, судами попередніх інстанцій не встановлено жодного фактичного порушення позивачем вимог законодавства, яким регламентується порядок формування податкового кредиту з податку на додану вартість та валових витрат, яке б позбавляло позивача права на податковий кредит чи слугувало підставою для зменшення останньому розміру валових витрат за наслідками здійснення господарських операцій з його контрагентами.

Усе вищенаведене свідчить про дотримання позивачем спеціальних вимог законодавства щодо документального підтвердження сум податкового кредиту.

Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, що суд першої інстанції помилково взяв до уваги доводи відповідача, які ґрунтуються на висновках актів перевірок контрагентів позивача, складених іншими податковими органами, з огляду на те, що платник податку самостійно несе відповідальність за достовірність і своєчасність ведення податкового обліку і не може нести відповідальність за несплату податків своїми контрагентами та порушення ними правил здійснення господарської діяльності.

Між тим, колегія суддів касаційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що відповідачем безпідставно визнано укладені позивачем договори нікчемними, оскільки податковим законодавством не передбачено право контролюючого органу самостійно визнавати правочини нікчемними.

З огляду на викладене, суд касаційної інстанції вважає правильним висновок суду апеляційної інстанції, який, встановивши реальність операцій та рух придбаного товару далі по ланцюгу постачання між позивачем та його контрагентами, не знайшов підстав вважати, що спірні податкові повідомлення-рішення прийняті відповідачем у відповідності до норм чинного податкового законодавства.

Колегія суддів касаційної інстанції не вбачає порушень судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи та вважає, що суд повно встановив обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та надав їм правову оцінку на підставі норм закону, що підлягали застосуванню до даних правовідносин.

Відповідно до ст.224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до скасування оскаржуваного судового рішення.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 55, 160, 220, 221, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Допустити заміну відповідача (Державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва Державної податкової служби) його правонаступником - Державною податковою інспекцією у Подільському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві.

2. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва Державної податкової служби залишити без задоволення.

3. Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 26.02.2013 залишити без змін.

4. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя І.В. Борисенко

Судді В.В. Кошіль

О.А. Моторний