Ухвала суду № 40836139, 02.10.2014, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 жовтня 2014 рокусправа № 804/12285/13-а

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Чередниченко В.Є.

суддів: Коршуна А.О. Панченко О.М.

за участю секретаря судового засідання: Яковенко О.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську адміністративну справу за апеляційною скаргою Лівобережної об'єднаної державної податкової інспекції м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17 жовтня 2013 року у справі №804/12285/13-а за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «ДОРБУТ» до Лівобережної міжрайонної державної податкової інспекції м. Дніпропетровська про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ДОРБУТ» (далі - ТОВ «ДОРБУТ») 19 вересня 2013 року звернулось до суду з позовом до Лівобережної міжрайонної державної податкової інспекції м. Дніпропетровська, згідно якого, просить визнати протиправними та скасувати прийняті відповідачем 03.04.2013 року податкові повідомлення-рішення №0000651502, №0000661502.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначає, що вказані податкові повідомлення-рішення повинні бути скасовані, оскільки висновки відповідача щодо нереальності проведених позивачем з ТОВ «Лігран» та ТОВ «ВК «Віконні системи» господарських операцій, викладені у акті №1144/224/32835809 від 19 березня 2013 року (далі - акт перевірки), на підставі якого їх було прийнято є безпідставними та необґрунтованими.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17 жовтня 2013 року адміністративний позов задоволено. Суд визнав протиправним та скасував податкові повідомлення-рішення відповідача від 03.04.2013 року №0000651502, №0000661502.

Постанова суду мотивована тим, що відповідачем не доведена правомірність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції відповідач оскаржив її до апеляційного суду з підстав порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою у задоволені позову відмовити в повному обсязі.

В апеляційній скарзі зазначає, про ненадання позивачем під час перевірки товарно-транспортних накладних, що підтверджують перевезення товару від ТОВ «Лігран», а також доказів використання товару у господарській діяльності позивача, що відповідно до ст. 44 ПК України підтверджує їх відсутність під час складання звітності підприємства та як наслідок законність оскаржених податкових повідомлень-рішень.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника відповідача, який підтримав доводи апеляційної скарги, пояснення представника позивача, який заперечував, щодо її задоволення, перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги та заперечень на неї, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та знайшло підтвердження під час розгляду апеляційної скарги, що відповідачем проведено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача щодо підтвердження господарських взаємовідносин з ТОВ «Лігран» за липень 2012 року та ТОВ «ВК «Віконні системи» за жовтень 2012 року.

За результатами вказаної перевірки відповідачем складено акт №1144/224/32835809 від 19 березня 2013 року в якому зроблено висновок про порушення позивачем положень:

- статей 203, 215, 228, 662, 655, 656 Цивільного кодексу України в частині недодержання в момент вчинення правочинів вимог, які не спрямовані на реальне настання наслідків, що обумовлені ними та суперечності їх моральним засадам суспільства;

- пунктів 198.2, 198.3, 198.6 статті 198, пункту 200.1 статті 200, пунктів 201.7, 201.4, 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, завищення податкового кредиту за рахунок включення до його складу сум податку на додану вартість у липні 2012 року від ТОВ «Лігран» (код ЄДРПОУ 34656476) на загальну суму 528 872,02 грн. та у жовтні 2012 року від ТОВ «ВК «Віконні системи» (код ЄДРПОУ 33972398) на загальну суму 250 грн., в результаті чого занижено суму податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету на загальну суму 529 122,02 грн., а саме:

- за липень 2012 року на 528 872,02 грн.; - за жовтень 2012 року 250 грн.;

- підпунктів 14.1.13, 14.1.27, 14.1.36, 14.1.56 пункту 14.1 статті 14, пункту 135.1, підпунктів 135.5.4 пункту 135.5 статті 135, підпункту 138.2 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України в результаті чого занижено суму податку на прибуток підприємства на загальну суму 1 221 956,82 грн., у тому числі:

- за 3 кв. 2012 року на 1 221 694,32 грн.; - за 4 кв. 2012 року на 262,50 грн.

Згідно вказаного акта відповідач вважає, що оскільки факт реального здійснення товарних операцій між ТОВ «ДОРБУТ» та ТОВ «Лігран» та факт надання послуг з перевезення ТОВ «ВК «Віконні системи» не підтверджується, тому у підприємства відсутнє право на формування витрат та податкового кредиту по операціях з придбання товару у постачальника ТОВ «Лігран» та отримання послуг від ТОВ «ВК «Віконні системи».

Враховуючи вказані обставини на підставі ст. 228 ЦК України податковий орган дійшов висновку про нікчемність правочинів вчинених між ТОВ «ДОРБУТ» та ТОВ «Лігран», ТОВ «ВК «Віконні системи».

На підставі акта перевірки відповідачем 03.04.2013 року прийнято податкові повідомлення-рішення №0000651502, №0000661502, якими позивачу:

- збільшено суму грошового зобов'язання за основним платежем податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) у розмірі 529 122,02 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 264 561,01 грн. (а.с. 38);

- збільшено суму грошового зобов'язання за основним платежем податок на прибуток приватних підприємств у розмірі 1 221 956,82 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 305 489,21 грн. (а.с. 39).

За результатами адміністративного оскарження вищевказані податкове повідомлення-рішення залишено без змін.

Правомірність та обґрунтованість вказаних рішень відповідача є предметом спору переданого на вирішення суду.

Вирішуючи спірні відносини між сторонами та задовольняючи позов, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що спірні рішення відповідача прийняті не на підставі та не у спосіб, що передбачені Податковим кодексом України.

Колегія суддів, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при винесенні оскарженої постанови, виходить з наступного.

Відповідно до п.138.2 ст.138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно з п.п. 138.8.1 ст.138 ПК України до складу прямих матеріальних витрат включається вартість сировини та основних матеріалів, що утворюють основу виготовленого товару, виконаної роботи, наданої послуги, придбаних напівфабрикатів та комплектувальних виробів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат.

Відповідно до пп. 139.1.9 ст. 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Отже за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Відповідно до підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового Кодексу України (далі - ПК України) податковий кредит визначено як суму, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового періоду), визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг, дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 ПК України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Податкова накладна, відповідно до абзацу першого п. 201.10 ст. 201 ПК України, видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Водночас за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Згідно зі статтею 1 Закону України від 16.07.99 N 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Тобто, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Встановлені судом обставини справи свідчать про те, що господарські операції між позивачем (покупецем) та ТОВ «Лігран» (постачальник), здійснені на підставі договору № 23-07 від 23.07.2012 року та специфікацій № 1-6 від 31.07.2013 року, згідно з якими постачальник зобов'язується поставити товар (запчастини), а покупець зобов'язується прийняти та оплатити її.

На виконання умов договору, контрагентом у липні 2012 року здійснено поставку товару на користь позивача на загальну суму 3 173 232,17 грн., яку позивачем оплачено частково у розмірі 160 000 грн.

В підтвердження виконання умов договору ТОВ «Лігран» виписано та надано позивачу податкові накладні, видаткові накладні.

Згідно товарно-транспортних накладних від 31.07.2013 року №№782302-782302, перевезення здійснено ПП ОСОБА_1, водій ОСОБА_1, автомобілем НОМЕР_1, для замовника та вантажоодержувача ТОВ «Дорбуд», вантажовідправником.

Отримані матеріали та запасні частини від ТОВ «Лігран» позивач використовував у власній господарській діяльності для експлуатації та ремонту асфальтового заводу та спецтехніки, що підтверджується витягом з журналу обліку приходу товарів на 2012 рід, накладними-вимогами на відпуск (внутрішнє переміщення) матеріалів, актами використання товару.

Також ТОВ «Дорбуд» мало взаємовідносини із ТОВ «ВК «Віконні системи» у жовтні 2012 року, зокрема ТОВ «ВК «Віконні системи» надало ТОВ «Дорбуд» послуги трала тобто перевезення дорожньо-будівельної техніки на суму 1500 грн., в тому числі ПДВ 250 грн., у зв'язку із чим виписано податкову накладну №278 від 31.10.2012 року.

Суми податку на додану вартість за зазначеною податковою накладкою включено до податкового кредиту відповідного періоду, відображено у реєстрі отриманих податкових накладних, які відповідають даним додатку 5 до податкової декларації з податку на додану вартість та даним декларації з ПДВ за жовтень 2012 року.

Станом на 31.10.2012 року дебіторська та кредиторська заборгованість відсутня.

Таким чином, судом першої інстанції зроблено обґрунтований висновок про реальність господарських операцій між позивачем та ТОВ «Лігран», ТОВ «ВК «Віконні системи» за наслідками яких сформовано валові витрати та спірний податковий кредит, оскільки встановлені обставини справи свідчать про поставку товару9послуг), транспортування товару від продавця до покупця, оприбуткування товару покупцем, оплату їх вартості, використання у власній господарській діяльності.

Крім того, в акті перевірки містяться висновки відповідача про допущенні позивачем порушення вимог податкового законодавства, які обґрунтовані нікчемністю угод укладених між позивачем та його контрагентами у зв'язку з та відсутністю факту придбання товару/послуг у останнього.

Між тим при визнанні договорів нікчемними податковим органом не дотримано приписів законодавчих норм, тобто не встановлено вини та умислу позивача, спрямованих на заволодіння державним майном, порушення публічного порядку, не надано доказів про умисність укладання угод з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, а безтоварність здійснених позивачем господарських операцій, на що посилається відповідач, не підтверджена у встановленому законом порядку жодним доказом, сам висновок носить характер припущення.

Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що відповідачем в акті перевірки, який став підставою для прийняття спірних податкових повідомлень-рішень, не наведено тих обставин, які б свідчили про порушення позивачем вимог Податкового кодексу України.

Згідно з частиною 2 статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Між тим відповідач зазначеного обов'язку не виконав.

На підставі зазначеного, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції під час розгляду цієї справи об'єктивно, повно та всебічно дослідив обставини, які мають суттєве значення для вирішення справи, дав їм правильну юридичну оцінку і ухвалив законне, обґрунтоване рішення без порушень норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, тому постанову суду першої інстанції у цій справі необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Керуючись: пунктом 1 частини 1 статті 198, статтями 205, 206 КАС України, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Лівобережної об'єднаної державної податкової інспекції м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області - залишити без задоволення, а постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17 жовтня 2013 року у справі №804/12285/13-а - без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання в повному обсязі, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Повний текст ухвали виготовлений 3 жовтня 2014 року.

Головуючий: В.Є. Чередниченко

Суддя: А.О. Коршун

Суддя: О.М. Панченко