Постанова № 40808485, 03.10.2014, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" жовтня 2014 р. Справа № 922/2428/14

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Пелипенко Н.М., судді Івакіна В.О., Тихий П.В.

при секретарі Пляс Л.Ф.

за участю представників:

позивача - Семак І.А. (дов. №70-12/22 від 22.01.2014 р.), після перерви - Семак І.А., Леськов В.П. (дов. №28/02 від 28.02.2014 р.)

1-го відповідача - Юрченко С.О. (дов. б/н від 12.09.2013 р.)

2-го відповідача - Борисова О.М. (дов. б/н від 19.12.2013 р.),Мінаєв Д.Д. (дов. б/н від 19.12.2013 р.)

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційні скарги першого відповідача (вх.№2200Х/1-8) та другого відповідача (вх.№2262Х/1-8) на рішення господарського суду Харківської області від 25 липня 2014 року у справі

за позовом Публічного акціонерного товариства "Тепловозоремонтний завод", м. Полтава

до 1. Публічного акціонерного товариства "УкрСиббанк", м. Харків;

2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Європа-Факторинг", м. Донецьк

про визнання недійсним договору

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, ПАТ "Тепловозоремонтний завод", звернувся до господарського суду Харківської області з позовом, в якому після уточнень просив визнати недійсним договір №Ф-35/2013 про відступлення права вимоги, укладений 23.10.2010 р. між ПАТ "УкрСиббанк" та ТОВ "Європа-Факторинг" з урахуванням додаткової угоди №1 до цього договору, укладеної 23.01.2014 р.

Рішенням господарського суду Харківської області від 25.07.2014 р. у справі №922/2428/14 (суддя Жигалкін І.П.) позов задоволено повністю.

Перший відповідач, ПАТ "УкрСиббанк", з рішенням господарського суду першої інстанції не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, вважаючи, що рішення прийнято з порушенням норм матеріального права. Просить рішення господарського суду скасувати та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити повністю; судові витрати покласти на позивача.

Другий відповідач, ТОВ "Європа-Факторинг", з рішенням господарського суду першої інстанції також не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, вважаючи, що рішення прийнято з порушенням норм матеріального права. Просить рішення господарського суду скасувати та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити повністю.

ПАТ "Тепловозоремонтний завод" у відзиві проти задоволення апеляційних скарг заперечує, вважає рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим, прийнятим у відповідності до вимог матеріального та процесуального права з урахуванням всіх істотних обставин справи. Просить апеляційні скарги ПАТ "УкрСиббанк" та ТОВ "Європа-Факторинг" відхилити, рішення господарського суду залишити в силі.

Від ПАТ "УкрСиббанк" на адресу суду 18.09.2014 р. надійшло клопотання (вх. №7934) про залучення до матеріалів справи копії скарги банку до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України на суддю Жигалкіна І.П.

Від ТОВ "Європа-Факторинг" 23.09.2014 р. надійшло клопотання (вх. №8159) про надання документів на виконання ухвали суду від 18.08.2014 р.

Вказані клопотання колегією суддів задоволені.

Крім того, 23.09.2014 р. через канцелярію суду від ТОВ "Євразія-Медіа" надійшло клопотання (вх. №8173) на отримання акредитації для висвітлення подій у справі №922/2428/14.

Сторони в судовому засіданні проти задоволення клопотання не заперечують.

Колегія суддів, розглянувши заявлене клопотання, враховуючи відкритість розгляду справ у господарських судах України, передбачену статтею 4-4 Господарського процесуального кодексу України, дійшла до висновку про його задоволення, в зв'язку з чим в судовому засіданні для здійснення відеозйомки присутня знімальна група ТОВ "Європа-Медіа" у складі: редактор - ОСОБА_6, оператор - ОСОБА_7

Враховуючи, що апеляційні скарги відповідачів на рішення господарського суду Харківської області від 25 липня 2014 року стосуються однієї і тієї ж справи, між тими ж сторонами, колегія суддів вважає доцільним об'єднати зазначені апеляційні скарги в одне апеляційне провадження.

Заслухавши в судовому засіданні уповноважених представників сторін, з метою повного, всебічного та об'єктивного вирішення спору, колегія суддів дійшла висновку про оголошення в судовому засіданні перерви до 02 жовтня 2014 р. до 11 год. 30 хв.

02.10.2014 р. від ПАТ "Тепловозоремонтний завод" на адресу суду надійшли письмові пояснення (вх. №8460), які колегією суддів долучені до матеріалів справи.

Крім того, 02.10.2014 р. ПАТ "Тепловозоремонтний завод" звернулось з клопотанням (вх. №8459), в якому просить не здійснювати в залі судового засідання фото- та кінозйомку, відеозапис.

Представники ПАТ "Тепловозоремонтний завод" в судовому від клопотання, не здійснювати фото- та кінозйомку відмовились, оскільки після перерви знімальна група ТОВ "Євразія-Медіа" в судове засіданні не з'явилась.

В зв'язку наведеним, колегією суддів вказане клопотання не розглядалось.

Після перерви представники сторін в судовому засіданні надали додаткові усні пояснення на підтвердження своєї правової позиції.

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши доводи апеляційних скарг, відзиву на них, вислухавши у судовому засіданні пояснення уповноважених представників сторін, перевіривши повноту встановлення місцевим господарським судом обставин, що мають значення для справи, правильність застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду встановила наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 29.11.2005 р. між ПАТ "УкрСиббанк" (банк) та ЗАТ "Внешторг" (позичальник) укладено кредитний договір №6-КБ та додаткові угоди до нього (т.1 а.с.78-114).

Також, 29.11.2005 р. між ПАТ "УкрСиббанк" (банк) та ПАТ "ТРЗ" (позичальник) укладено кредитний договір №7-КБ та додаткові угоди до нього (т.1 а.с.18-77).

Того ж дня, 29.11.2005 р. між ПАТ "ТРЗ" (поручитель), ПАТ "УкрСиббанк" (кредитор) та ЗАТ "Внешторг" (позичальник) укладено договір поруки та додаткові угоди до нього, згідно п.1.1. якого поручитель зобов'язався перед кредитором відповідати за виконання позичальником усіх його зобов'язань перед кредитором в повному обсязі, що виникли з кредитного договору №6-КБ від 29.11.2005 р., як існуючих в теперішній час, так і тих, що можуть виникнути в майбутньому (т.1 а.с.115-118).

Згодом, ПАТ "ТРЗ" допустило прострочення погашення заборгованості за договором №7-КБ, а ЗАТ "Внешторг" за договором №6-КБ.

23.10.2013 р. між ПАТ "УкрСиббанк" (первісний кредитор) та ТОВ "Європа-Факторинг" (новий кредитор) укладено договір №Ф-35/2013 про відступлення права вимоги, згідно умов якого первісний кредитор відступив належне йому право вимоги новому кредитору за кредитним договором №7-КБ від 29.11.2005 р., кредитним договором №6-КБ від 29.11.2005 р., договором овердрафту №71-ОД-КБ від 15.09.2008 р. (т.1 а.с.133-150).

Вважаючи, що вказана в договорі №Ф-35/2013 сума процентів є підвищеною, оскільки була розрахована на підставі п.1.3.2. договорів №6-КБ та №7-КБ, які суперечать вимогам чинного законодавства, ПАТ "ТРЗ" звернувся до господарського суду Харківської області з позовом про визнання договору №Ф-35/2013 з урахуванням додаткової угоди №1 до цього договору, укладеної 23.01.2014 р., недійсним.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновків: пункти 1.3.2. договорів №6-КБ та №7-КБ суперечать закону, тому підлягають визнанню недійсними; положення договору №Ф-35/2013 про відступлення вимог, нарахованих з урахуванням п. п. 1.3.2 договорів 6-КБ та 7-КБ, суперечать ст. 514 ЦК України, що є підставою для визнання їх недійсними; договір №Ф-35/2013 в цілому не було б укладено на тих самих умовах, якби до нього не було включено умов про відступлення вимог, які ґрунтуються на п. п. 1.3.2 договорів 6-КБ та 7-КБ, в зв'язку з чим договір №Ф-35/2013 підлягає визнанню недійсним повністю.

Однак колегія суддів не може погодитись з таким висновком господарського суду, виходячи з наступного.

Згідно зі статтею 1048 Цивільного кодексу України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку країни. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

За умовами ч. ч. 1, 2 ст. 10561 Цивільного кодексу України процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Таким чином, презумпція свободи договору та чинне законодавство, яке регламентує відносини позики і кредитування надають сторонам договору право самостійно визначати будь-які умови договору, в тому числі розмір і порядок сплати процентів за користування кредитом, за однієї лише умови - щоб домовленість сторін не суперечила законодавству.

Крім того, чинне законодавство не визначає особливих вимог щодо обчислення суми процентів за користування чужими грошовими коштами, тому розмір процентів за користування кредитними коштами зазвичай визначається як певний розмір процентів річних від суми кредиту.

Проценти за користування грошовими коштами, розмір яких визначається як певний процент річних, нараховуються за фактичну кількість днів у календарному році, протягом яких відбулося користування чужими грошовими коштами.

Відтак, визначення суми процентів річних за користування грошовими коштами за один день у календарному році є об'єктивною необхідністю для визначення суми процентів річних за фактичну кількість днів користування грошовими коштами.

Законодавство не містить заборон щодо можливості обчислення суми процентів за один день з метою визначення загальної суми процентів за весь період користування чужими грошовими коштами, за який мають нараховуватися проценти.

Закріплене пунктами 1.3.2. кредитних договорів 6-КБ і 7-КБ подвоєння розміру процентів, яке здійснюється внаслідок користування кредитом понад встановлені договором строки, не суперечить нормам Цивільного кодексу України або іншим актам цивільного чи іншого законодавства, оскільки в законодавстві відсутня заборона щодо такого подвоєння або будь-якого іншого збільшення розміру процентів за користування кредитом, в тому числі у разі порушення позичальником строків (термінів) повернення кредиту та продовження користування кредитними коштами понад встановлені кредитним договором строки (терміни).

Отже, якщо договором передбачено нарахування певного розміру процентів річних від певної суми коштів (а не розміру процентів від суми коштів за кожен день прострочення), навіть якщо для обчислення таких процентів за весь період користування необхідно визначати суму процентів за один день, то підстави вважати такі проценти пенею відсутні.

Згідно зі ст. 536 Цивільного кодексу України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Відповідно до п. 6.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 р. "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" підставами для застосування до правовідносин сторін статті 536 Цивільного кодексу України є, по-перше, факт користування чужими коштами, по-друге - встановлення розміру відповідних процентів договором або чинним законодавством (наприклад, статтями 1048, 1054, 1061 Цивільного кодексу України).

Тобто, проценти, передбачені ст.ст. 536, 1048 Цивільного кодексу України, є не видом або заходом відповідальності за порушення зобов'язання, а платою за користування чужими грошовими коштами.

Підставою недійсності правочину за приписами ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частиною першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України.

За приписами частини 1 статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити Цивільного кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Про відповідність пунктів п.1.3.2. договорів №6-КБ та №7-КБ вимогам чинного законодавства та правомірність розрахунку кредитної заборгованості свідчить також наступне.

Кредитні договори №6-КБ та №7-КБ на момент розгляду справи є дійсними, в судовому порядку не оспорювались, недійсними ні в частині, ні в цілому не визнавались.

Рішеннями господарських судів Харківської області від 25.03.2010 р. по справі 3 37/47-10 та Полтавської області від 03.06.2010 р. по справі № 9/34, що залишені в силі судами апеляційних інстанцій та набрали законної сили, було стягнуто суми боргу з позичальників на користь кредитора за договорами №6-КБ та №7-КБ ( т. 2 ст. 118-131).

Таким чином, існуючий порядок розрахунку боргу, який був відступлений, підтверджений судовими рішеннями, і саме він був застосований сторонами оспорюваного договору при його укладенні. Іншого порядку розрахунку кредитної заборгованості не існує.

Крім того, колегія суддів зазначає, що постанови ВСУ №3-132гс11 від 12.12.2011 р., №3-37гс13 від 24.12.2013 р., №3-322гс14 від 01.07.2014 р., на які посилається суд першої інстанції при винесенні рішення, регулюють не кредитні відносини, а відносини поставки та в них здійснено співставлення способу обчислення пені, закріпленого ч. З ст. 549 ЦК України, і способу обчислення процентів за користування чужими грошовими коштами, визначеного спірними договорами поставки, за результатами якого виявлено повне співпадіння між зазначеними способами.

Згідно з ч. 1 ст. 111-28 Господарського процесуального кодексу України рішення Верховного Суду України є обов'язковим для всіх судів України, якщо воно прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах.

Умовами пунктів 1.3.2. договорів №№6-КБ, 7-КБ передбачено, що за користування кредитними коштами понад встановлений договором термін встановлюється процентна ставка у подвійному розмірі ставки, що діє для строкової суми основного боргу на дату виникнення такого прострочення.

Кредитні договори 6-КБ і 7-КБ не визначають такого способу нарахування, як у відсотках від простроченої суми за кожен день прострочення.

Таким чином, нарахування подвійного розміру процентів, про яке йдеться у договорах №№6-КБ, 7-КБ, не підпадає під визначення пені, закріплене ст. 549 Цивільного кодексу України.

Колегія суддів вважає, що позовні вимоги про визнання договору №Ф35/2013 від 23.10.2013 р. з урахуванням додаткової угоди №1 до цього договору, укладеної 23.01.2014 р. недійсним в повному обсязі є нормативно необґрунтованими, а тому не можуть бути задоволені, виходячи з нижченаведеного.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Як вбачається з договору №Ф35/2013, первісний кредитор відступає належне йому право вимоги новому кредитору, а новий кредитор набуває право вимоги та в порядку і на умовах, визначених цим договором, сплачує за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 514 Цивільного кодексу України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Таким чином, законодавчо встановлено, що до нового кредитора переходить виключно право вимоги, внаслідок чого відбувається заміна сторони в зобов'язанні (в даному випадку - кредитора). При цьому, під правом вимоги слід розуміти набуте новим кредитором право вимагати від боржника виконання обов'язків за кредитними договорами.

Під обсягом прав, що переходять до нового кредитора, розуміється перелік прав вимоги первісного кредитора до боржника, які встановлені кредитними договорами, а саме: права вимагати виконання обов'язків з повернення суми кредиту, сплати процентів за користування кредитом, сплати пені, трьох процентів річних, інфляційних нарахувань тощо

Тобто, за договором про відступлення права вимоги передаються саме права вимагати виконання передбачених договором обов'язків, а не розмір цих обов'язків (грошових сум, вимог).

Тому вирішення судом спору щодо розміру грошових зобов'язань ПАТ "ТРЗ" не може мати наслідком втрати ТОВ "Європа-Факторинг" права вимоги до нього. Внаслідок заміни сторони у зобов'язанні воно продовжує існувати у первісному вигляді, але з іншим складом сторін, що не призводить до погіршення становища боржника.

Відповідно до ч.1 ст. 518 Цивільного кодексу України боржник має право висувати проти вимоги нового кредитора у зобов'язанні заперечення, які він мав проти первісного кредитора на момент одержання письмового повідомлення про заміну кредитора.

Таким чином, договір №Ф35/2013 не змінює умови договорів №№6-КБ, 7-КБ, пункти 1.2.2,1.2.4,1.4.2,1.5.1,1.8.1, які встановлюють розмір грошових сум (вимог до боржника), а відповідно й сам договір №Ф35/2013 про відступлення права вимоги не можуть бути визнані недійсними з підстав завищення вказаних в договорі розмірів грошових сум (вимог).

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що господарський суд дійшов неправомірного висновку про недійсність пунктів 1.3.2. кредитних договорів 6-КБ і 7-КБ через їх невідповідність нормативно-правовим актом та ст. 61 Конституції України, які тягнуть за собою недійсність договору №Ф35/2013 про відступлення права вимоги.

Крім того, ухвалою господарського суду Полтавської області від 02.07.2012 р. порушено провадження у справі №18/1247/12 про банкрутство ПАТ "ТРЗ".

За змістом п. 7 ч. 1 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України господарським судам підвідомчі справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого порушено справу про банкрутство.

Відповідно до ч. 9 ст. 16 Господарського процесуального кодексу України справи у майнових спорах, передбачених пунктом 7 частини першої статті 12 цього Кодексу, розглядаються господарським судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство.

Згідно вимог статті 14 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (в редакції, що діяла на день порушення провадження у справі про банкрутство): конкурсні кредитори за вимогами, які виникли до дня порушення провадження у справі про банкрутство, протягом тридцяти днів від дня опублікування в офіційному друкованому органі оголошення про порушення провадження у справі про банкрутство зобов'язані подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують.

Боржник разом з розпорядником майна за наслідками розгляду зазначених вимог повністю або частково визнає їх або відхиляє, з обгрунтуванням підстав відхилення, про що розпорядник майна повідомляє письмово заявників господарський суд.

Заяви з вимогами конкурсних кредиторів, щодо яких є заперечення боржника, чи інших кредиторів розглядаються господарським судом до винесення ухвали про затвердження реєстру вимог.

За результатами розгляду зазначених заяв господарський суд ухвалою визнає чи відхиляє (повністю або частково) вимоги таких кредиторів, Ухвала може бути овкаржена в установленому порядку.

Ухвалою господарського суду Полтавської області від 30.10.2013 р. замінено ініціюючого кредитора ПАТ "УкрСиббанк" на ТОВ "Європа-Факторинг" на підставі договору про відступлення права вимоги №Ф-35/2013 від 23.10.2013р.

Після порушення провадження у справі про банкрутство визначення розміру вимог кредиторів та їх визнання здійснюється судом виключно в рамках справи про банкрутство у відповідності із ст.ст. 14, 15 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Відповідно до ч. 2 ст. 15 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" у попередньому засіданні господарський суд розглядає реєстр вимог кредиторів, вимоги кредиторів, щодо яких були заперечення боржника і які не були включені розпорядником майна до реєстру вимог кредиторів.

За результатами розгляду господарський суд виносить ухвалу, в якій зазначається розмір визнаних судом вимог кредиторів, які включаються розпорядником майна до реєстру вимог кредиторів, та призначається дата проведення зборів кредиторів.

З огляду на вищевказане, колегія суддів зазначає, що оцінка правомірності нарахування грошових вимог кредитора до боржника має надаватися саме в рамках провадження у справі про банкрутство, тобто господарським судом Полтавської області у справі про банкрутство №18/1247/12 під час розгляду заяви ТОВ "Європа-Факторинг" з грошовими вимогами до ПАТ "ТРЗ".

Відповідно до ст. 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності і - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Договір №Ф- 35/2013 про відступлення права вимоги повністю або будь-яка його частина жодним чином не порушує та не оспорює права позивача, а також його охоронювані законом інтереси.

Згідно ч. 1 ст. 516 Цивільного кодексу України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Позивач по суті не заперечує проти існування боргу, який до того ж підтверджений судовими рішеннями, але оспорює перехід права вимоги від одного кредитора до іншого. В той же час такий перехід жодним чином не скасовує зобов'язань ПАТ "ТРЗ".

Отже укладення зазначеного договору між відповідачами не впливає на права та обов'язки позивача (боржника).

Згідно ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до приписів ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

На підставі викладеного, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду, вважає, що рішення господарського суду Харківської області від 25.07.2014 р. у справі №922/2428/14 прийняте при неповному з'ясуванні всіх обставин справи та з порушенням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню, а апеляційні скарги відповідачів задоволенню.

Керуючись статтями 22, 99, 101, 102, п. 2 статті 103, п. п. 1, 3, 4 ч.1 статті 104, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційні скарги першого та другого відповідачів задовольнити.

Рішення господарського суду Харківської області від 25.07.2014 р. у справі №922/2428/14 скасувати та прийняти нове, яким в позові відмовити.

Повна постанова складена 03.10.2014 р.

Головуючий суддя Пелипенко Н.М.

Суддя Івакіна В.О.

Суддя Тихий П.В.