Рішення № 40806836, 06.10.2014, Апеляційний суд Волинської області

Справа № 161/11524/13-ц Провадження № 22-ц/773/1513/14 Головуючий у 1 інстанції: Ковтуненко В.В. Категорія: 30 Доповідач: Антонюк К. І.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 жовтня 2014 року місто Луцьк

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Волинської області в складі:

головуючого-судді Антонюк К.І.,

суддів - Веремчук Л.М., Лівандовської-Кочури Т.В.,

при секретарі - Кирилюку О.О.,

з участю: представника позивача - ОСОБА_1,

представників відповідача - Ольхова А.В., Дуди Ю.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до Другого відділу державної виконавчої служби Луцького міського управління юстиції, Головного управління Державної казначейської служби України у Волинській області про відшкодування шкоди завданої невиконанням судового рішення за апеляційними скаргами відповідачів Головного управління Державної казначейської служби України у Волинській області та Другого відділу державної виконавчої служби Луцького міського управління юстиції на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 04 вересня 2014 року,

В С Т А Н О В И Л А:

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 04 вересня 2014 року позов в даній справі задоволено повністю.

Стягнуто з Головного управління Державної казначейської служби України у Волинській області за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_4 12 420 грн. на відшкодування шкоди, завданої невиконанням рішення судів Другим відділом ДВС Луцького МУЮ.

Стягнуто з Другого відділу ДВС Луцького МУЮ на користь ОСОБА_4 понесених і документально підтверджених судових витрат по сплаті судового збору в сумі 229,40 грн.

Не погоджуючись з рішенням суду, відповідачі Головне управління Державної казначейської служби України у Волинській області та Другогий відділ державної виконавчої служби Луцького міського управління юстиції подали апеляційні скарги, покликаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просили його скасувати та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

В судовому засіданні представники відповідачів Ольхова А.В., Дуда Ю.М. апеляційні скарги підтримали з підстав в ній наведених, просили їх задовольнити.

Представник позивача ОСОБА_1 просив відхилити апеляційні скарги.

Колегія суддів, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційних скарг та вимог, заявлених в суді першої інстанції, приходить до висновку, що апеляційну скаргу відповідача Головного управління Державної казначейської служби України у Волинській області слід задовольнити частково, а апеляційну скаргу Другого відділу державної виконавчої служби Луцького міського управління юстиції відхилити з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено і ці обставини підтверджені матеріалами справи, що рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 05.06.2009 року стягнуто з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_4 83 533,39 грн. боргу з урахуванням індексу інфляції та 5% місячних.

Відповідно до рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 22.12.2010 року стягнуто з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_4 91 196,30 грн. боргу з урахуванням відсотків та індексу інфляції, 911,96 грн. судового збору та 120 грн. витрат на ІТЗ, всього на загальну суму 92 228,26 грн.

В зв'язку з набранням рішеннями законної сили, на їх примусове виконання були видані виконавчі листи, які були пред'явлені для виконання у Другий відділ Державної виконавчої служби Луцького міського управління юстиції.

Ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 22 грудня 2011 року, визнано неправомірною бездіяльність державного виконавця Солтисюка А.П. щодо виконання виконавчих листів № 2-385, № 2-9703, виданих відповідно 04.08.2009 року та 10.03.2011 року Луцьким міськрайонним судом Волинської області про стягнення з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_4 грошових коштів на загальну суму 175 761,65 грн.

Зобов'язано Другий відділ Державної виконавчої служби Луцького міського управління юстиції здійснити передбачені Законом України «Про виконавче провадження» дії, спрямовані на примусову реалізацію належного боржнику ОСОБА_7 нерухомого майна.

Однак, в подальшому державний виконавець не здійснив необхідних дій щодо реалізації належного ОСОБА_7 майна, постановою від 28.11.2013 року повернув стягувачеві виконавчий лист.

Ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 19.02.2014 року скасовано постанову державного виконавця від 28.11.2013 року щодо повернення виконавчого листа як неправомірну. Рішення суду не виконано.

Як вбачається з відповіді Управління Державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Волинській області від 22.04.2013 року до складу зведеного виконавчого провадження про стягнення коштів з ОСОБА_7 входить 19 виконавчих документів на загальну суму заборгованості 1 908 607,12 грн., в тому числі і виконавчі провадження позивача на загальну суму 175 761,65 грн. (83 533,39 + 92228,26).

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з обґрунтованості позовних вимог ОСОБА_4 та наявності правових підстав для покладення на відповідачів обов'язку з відшкодування позивачу завданої шкоди.

З таким висновком суду погоджується колегія суддів.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 14 ЦПК України, судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

За змістом частини 1 статті 2, частини 1 статті 11 Закону України «Про виконавче провадження» № 606-ХІV від 21 квітня 1999 року, з наступними змінами, примусове виконання рішень покладається на державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України. Державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Відповідно до вимог статті 30 цього Закону рішення має виконуватись належним чином, тобто у повному обсязі та у передбачені законом строки.

Як вбачається з матеріалів справи, що боржнику ОСОБА_7 на праві власності належить 1/4 частина квартири АДРЕСА_1 та 3/8 частин квартири АДРЕСА_2.

Відповідно до ч.1 ст.52 Закону України «Про виконавче провадження» в редакції, яка діяла до звернення позивача в суд з позовом, стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилучені та примусовій реалізації.

Частиною 6 цієї статті передбачено, що у разі якщо боржник володіє майном спільно з іншими особами, стягнення звертається на його частку, що визначається судом за поданням державного виконавця.

Всупереч вищезазначених положень закону державний виконавець не вчинив жодних дій щодо виконання рішення суду шляхом звернення стягнення на частку майна, яка належить боржнику на праві спільної часткової власності, у зв'язку з чим бездіяльність державного виконавця судовим рішенням визнана неправомірною.

Позов щодо спричинення позивачу шкоди обґрунтовано тим, що у випадку продажу на прилюдних торгах належних ОСОБА_7 часток у праві власності на нерухоме майно стягувач пропорційно до його часток у зведеному виконавчому провадженні міг би одержати грошові кошти в розмірі 12 420 грн.

Наведений позивачем розрахунок розміру завданої йому шкоди з вказаних ним підстав є обґрунтованим, а тому колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відшкодування шкоди позивачу в розмірі 12 420 грн., спричиненої бездіяльністю державної виконавчої служби при виконанні судового рішення.

Частиною 3 статті 11 Закону України «Про державну виконавчу службу» № 202/98-ВР від 24 вересня 2008 року встановлено, що шкода, заподіяна державним виконавцем фізичним чи юридичним особам під час виконання рішення підлягає відшкодуванню у порядку, передбаченому законом, за рахунок держави.

Відповідно до частини другої статті 86 Закону України «Про виконавче провадження» відшкодування збитків, заподіяних громадянам державним виконавцем під час здійснення виконавчого провадження, провадиться в порядку, передбаченому законом.

За змістом статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Згідно зі ст.13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожен має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі.

Такий спосіб захисту порушених прав стягувача у виконавчому провадженні як звернення до суду з позовом про відшкодування шкоди, завданої неправомірними діями (бездіяльністю) державного виконавця є таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру порушення та наслідкам, спричинених цим порушенням.

Таким чином, враховуючи положення наведених норм, відшкодування шкоди, заподіяної діями державного виконавця при здійсненні виконавчого провадження підлягають відшкодуванню за рахунок держави.

Рішення суду щодо стягнення на користь ОСОБА_4 коштів на відшкодування шкоди, завданої невиконанням судового рішення Другим відділом державної виконавчої служби Луцького міського управління юстиції за рахунок коштів державного бюджету є законним та обґрунтованим. Доводи апеляційних скарг не спростовують висновків суду.

Однак, судом в резолютивній частині рішення помилково зазначено щодо стягнення шкоди з Головного управління Державної казначейської служби України у Волинській області, тому рішення в цій частині слід змінити та абзац другий резолютивної частини рішення викласти в наступній редакції:

«Стягнути на користь ОСОБА_4 12 420 грн. на відшкодування шкоди, завданої невиконанням судового рішення Другим відділом державної виконавчої служби Луцького міського управління юстиції за рахунок держави з державного бюджету України шляхом списання коштів з рахунку Головного управління Державної казначейської служби України у Волинській області».

Керуючись ст. ст. 303, 307, 309, 313, 314 ЦПК України, колегія суддів

В И Р І Ш И Л А :

Апеляційну скаргу відповідача Головного управління Державної казначейської служби України у Волинській області задовольнити частково, апеляційну скаргу Другого відділу державної виконавчої служби Луцького міського управління юстиції відхилити.

Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 04 вересня 2014 року в даній справі змінити.

Викласти другий абзац резолютивної частини рішення в наступній редакції:

«Стягнути на користь ОСОБА_4 12 420 грн. на відшкодування шкоди, завданої невиконанням судового рішення Другим відділом державної виконавчої служби Луцького міського управління юстиції за рахунок держави».

В решті рішення залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий

Судді: