Ухвала суду № 40788009, 18.09.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"18" вересня 2014 р. м. Київ К/800/30965/13

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючої: суддів: Блажівської Н.Є., Цвіркуна Ю.І., Юрченко В.П.,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Криворізької південної міжрайонної державної податкової інспекції Дніпропетровської області Державної податкової служби на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13 квітня 2011 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 14 березня 2013 року

у справі№ 2а-0470/1286/11 за позовомКомунального підприємства «Кривбасводоканал» доПівденної міжрайонної державної податкової інспекції м. Кривого Рогу проскасування податкового повідомлення рішення, -В С Т А Н О В И В

Комунальне підприємство «Кривбасводоканал» (далі - КП «Кривбасводоканал», позивач) звернулось до суду з адміністративним позовом до Південної міжрайонної державної податкової інспекції м. Кривого Рогу (правонаступник - Криворізька південна міжрайонна державна податкова інспекція Дніпропетровської області Державної податкової служби; далі - ДПІ, відповідач), в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 30 грудня 2010 року №0004571503/0, № 0004581503/0, № 0004591503/0.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13 квітня 2011 року адміністративний позов задоволено частково: визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 30 грудня 2010 року № 0004581503/0 та № 0004591503/0; в іншій частині позову відмовлено.

Ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 14 березня 2013 року апеляційну скаргу Південної міжрайонної державної податкової інспекції м. Кривого Рогу залишено без задоволення, а постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13 квітня 2011року - без змін.

Відповідач в касаційній скарзі, вказуючи на допущені судами першої та апеляційної інстанцій порушення вимог матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення спору, просить скасувати постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13 квітня 2011 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 14 березня 2013 року і прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

Сторони у судове засідання 18 вересня 2014 року явку уповноважених представників не забезпечили, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання. За таких обставин, касаційний розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши за матеріалами справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, Вищий адміністративний суд України звертає увагу на наступне.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, які не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Як підтверджується матеріалами справи, позивачем не ставляться під сумнів висновки судів попередніх інстанцій в частині вирішення позовної вимоги про скасування повідомлення-рішення від 30 грудня 2012 року №0004571503/0, за таких обставин розгляд справи відбувається в межах касаційної скарги.

Фактичною підставою прийняття податкових повідомлень-рішень, з приводу правомірності яких виник спір, стали висновки відповідача, викладені в акті перевірки від 22 грудня 2010 року №384/153/03341316, про порушення позивачем вимог підпункту 5.3.1 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» (далі - Закон № 2181-III), пункту 41 Порядку справляння збору за спеціальне використання водних ресурсів та збору за користування водами для потреб гідроенергетики і водного транспорту, затвердженого Постановою від 16 серпня 1999 року № 1494, які полягали у несвоєчасній сплаті збору за спеціальне використання водних ресурсів, суми якого визначені платником податків самостійно у розрахунках, поданих до податкового органу.

30 грудня 2010 року на підставі акту ДПІ відповідно до положень підпункту 17.1.7 пункту 17.1 статті1 7 Закону №2181-III прийняті оскаржувані податкові повідомлення-рішення про донарахування позивачу штрафних (фінансових) санкцій, зокрема № 0004581503/0 - за затримку на 90 календарних днів сплати узгодженого податкового зобов'язання по збору за спеціальне використання водних ресурсів в розмірі 3152868,33 грн. застосовано 20 % штрафних санкцій, що склало 630 573,64 грн., № 0004591503/0 - за затримку на 217 календарних днів сплати узгодженого податкового зобов'язання по збору за спеціальне використання водних ресурсів в розмірі 1484332,08 грн. застосовано 50 % штрафних санкцій, що склало 742 166,04 грн.

Перевіряючи дотримання відповідачем як суб'єктом владних повноважень вимог частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України при прийнятті оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, суди попередніх інстанцій виходили із вірного застосування норм матеріального та процесуального права з огляду на наступне.

Так, положеннями Закону №2181-III передбачене самостійне обчислення платником податків суми податкового зобов'язання, яка зазначається у податковій декларації (підпункт 4.1.1 пункту 4.1 статті 4 Закону № 2181-III).

Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону № 2181-III податкове зобов'язання, самостійно визначене платником податків у податковій декларації, вважається узгодженим з дня подання такої податкової декларації.

Згідно з абзацом першим підпункту 5.3.1 пункту 5.3 статті 5 зазначеного Закону платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом десяти календарних днів, наступних за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого підпунктом 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 цього Закону для подання податкової декларації.

У разі коли відповідно до закону контролюючий орган самостійно визначає податкове зобов'язання платника податків за причинами, не пов'язаними із порушенням податкового законодавства, платник податків зобов'язаний сплатити нараховану суму податкового зобов'язання у строки, визначені у законі з відповідного податку, а за їх відсутності - протягом тридцяти календарних днів від дня отримання податкового повідомлення про таке нарахування (абзац другий підпункту 5.3.1 пункту 5.3 статті 5 Закону № 2181-III).

Відповідно до пункту 141 Порядку справляння збору за спеціальне використання водних ресурсів та збору за користування водами для потреб гідроенергетики і водного транспорту, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 16 серпня 1999 року № 1494 розрахунки збору, базовий податковий (звітний) період для якого дорівнює календарному кварталу, подаються платниками органам державної податкової служби протягом 40 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного (податкового) кварталу, за місцем податкової реєстрації.

Збір сплачується водокористувачами протягом 10 календарних днів, наступних за останнім днем граничного терміну подання розрахунку збору за місцем податкової реєстрації. Згідно з вимогами підпункту 17.1.7 ппункту17.1 статті 17 Закону № 2181-III у разі, коли платник податків не сплачує узгоджену суму податкового зобов'язання протягом граничних строків, визначених цим Законом, такий платник податку зобов'язаний сплатити штраф, зокрема, у таких розмірах: при затримці до 30 календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання, - у розмірі десяти відсотків погашеної суми податкового боргу; при затримці від 31 до 90 календарних днів включно, наступних за останнім днем граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання, - у розмірі двадцяти відсотків погашеної суми податкового боргу; при затримці, що перевищує 90 календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання, - у розмірі п'ятдесяти відсотків погашеної суми податкового боргу.

Пунктом 1.3 статті 1 Закону №2181-III визначено, що податковий борг (недоїмка) - податкове зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), самостійно узгоджене платником податків або узгоджене в адміністративному чи судовому порядку, але не сплачене у встановлений строк, а також пеня, нарахована на суму такого податкового зобов'язання.

Як встановлено попередніми судовими інстанціями, протягом періоду з 1 лютого 2007 року по 18 серпня 2010 року позивач декларував поточні податкові зобов'язання зі збору за спеціальне використання водних ресурсів та сплачував задекларовані суми повністю.

Згідно встановлених судами першої та апеляційної інстанцій обставин, підприємство мало податковий борг у сумі 320 640,52 тис. грн., тому сплачені позивачем кошти спрямовувались податковим органом на погашення податкових зобов'язань з того самого платежу у порядку календарної черговості настання граничних термінів їх сплати, тобто спрямовувались в рахунок погашення податкового боргу позивача за інші періоди.

Відповідно до пункту 3.8 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої Постановою Правління Національного Банку України від 21 січня 2004 року № 22, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 29 березня 2004 року за № 377/8976, реквізит «Призначення платежу» платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України.

Платник відповідає за дані, що зазначені в реквізиті платіжного доручення «Призначення платежу». Банк перевіряє заповнення цього реквізиту на відповідність вимогам, викладеним у цій главі, лише за зовнішніми ознаками.

У вищевказаних платіжних дорученнях Підприємством в реквізиті «призначення платежу» зазначено «податок на воду за ….» з визначенням певного періоду.

Пунктом 7.7 статті 7 Закону № 2181- III передбачено, що податковий борг погашається попередньо погашенню податкових зобов'язань, які не є податковим боргом, у порядку календарної черговості його виникнення.

Відповідачем не наведено жодного нормативно-правового акту яким би податковому органу у вказаному періоді надавались повноваження щодо самостійної зміни призначення платежу та спрямування вказаних коштів на погашення податкового боргу з іншим призначенням платежу і за інший період.

За таких обставин, з урахуванням наведеного, суди попередніх інстанцій дійшли юридично правильного висновку про те, що у податкового органу відсутнє право самостійно змінювати призначення платежу, визначеного платником податків при їх сплаті, зокрема з метою погашення податкового боргу змінювати період, за який сплачується податкове зобов'язання. А отже, самостійно визначивши та перерахувавши суми збору за спеціальне використання водних ресурсів та збору за користування водами для потреб гідроенергетики і водного транспорту, позивач виконав своє податкове зобов'язання за визначеними ним періодами, що виключає застосування до нього штрафних (фінансових) санкцій, передбачених підпунктом 17.1.7 пункту 17.1 статті 17 Закону № 2181-III.

Наведене правозастосування відповідає правовій позиції Верховного Суду України, що висловлена у постанові від 17 жовтня 2011 року № 21-82а11 (реєстраційним номер в ЄДРСР19130724).

Наведене свідчить про обґрунтованість висновків судів попередніх інстанцій про відсутність факту допущення порушень позивачем граничного строку сплати узгодженого податкового зобов'язання понад 30 днів.

Доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують і не дають підстав для висновку, що судами при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. Таким чином, ухвалені по справі рішення є законними і обґрунтованими, а зазначена в касаційній скарзі позиція відповідача не знаходить свого підтвердження за матеріалами справи та не ґрунтується на положеннях чинного законодавства.

Відповідно до частини 1 статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За таких обставин, суд, перевіривши у межах касаційної скарги правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, приходить до висновку, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій слід залишити без змін.

Керуючись статтями 222, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

У Х В А Л И В

Касаційну скаргу Криворізької південної міжрайонної державної податкової інспекції Дніпропетровської області Державної податкової служби залишити без задоволення, а постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13 квітня 2011 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 14 березня 2013 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення копій особам, що беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуюча: Н. Є. Блажівська

Судді: Ю.І. Цвіркун

В.П. Юрченко