Ухвала суду № 40787234, 02.10.2014, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/18485/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Шрамко Ю.Т. Суддя-доповідач: Губська О.А.

У Х В А Л А

Іменем України

02 жовтня 2014 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Губської О.А.

суддів Парінова А.Б., Беспалова О.О.

при секретарі судового засідання Нечай Ю.О.

за участю:

представника позивача Горович О.В.

представників відповідача Іванченко Ю.В.

Лозової І.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Мега Ленд" на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 лютого 2014 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Мега Ленд" до Державної податкової інспекції у Деснянському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у місті Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 13.09.2013 р. №0002722205 та №0002742205, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Деснянському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у місті Києві, в якому, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, просив визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 13.09.2013 №0002722205 та №0002742205.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 лютого 2014 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив його скасувати та ухвалити нову постанову, якою позов задовольнити.

В судове засідання з'явився представник позивача, апеляційну скаргу підтримав та просив її задовольнити з підстав, викладених в апеляційній скарзі.

Представники відповідача до суду з'явилися, проти апеляційної скарги заперечували та просили відмовити в її задоволенні.

Заслухавши суддю-доповідача, представника позивача, представника відповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, постанова суду - без змін з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, відповідачем була проведена документальна планова виїзна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.10.2011 р. по 31.12.2012 р., валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2011 р. по 31.12.2011 р., за результатами якої, відповідачем було складено Акт №689/22-05/32770030 від 30.08.2013р.

Згідно з висновками вказаного акту, відповідачем встановлено порушення позивачем вимог податкового законодавства, зокрема: п.135.5.4., ст.135 п.139.1.9 ст.139 Податкового кодексу України, п.5.9 ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", в результаті чого занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся, всього на суму 938040,00 грн., у т.ч. в 4 кварталі 2011 р. - у сумі 23200,00 грн., в 1 кварталі 2012 р. - у сумі 120779,00 грн., в 2 кварталі 2012 р. - у сумі 30540,00 грн., в 3 кварталі 2012 р. - сумі 27250,00 грн., у 4 кварталі 2012 р. - у сумі 736271,00 грн.; п.187.1 ст.187 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок, який підлягає нарахуванню та сплаті до бюджету податкової декларації з ПДВ на загальну суму 28144,00 грн., в тому числі за жовтень 2011 року - в сумі 11352,82 грн., за листопад 2011 року - в сумі 4927,74 грн., за грудень 2011 року - в сумі 3020,92 грн., за січень 2012 року - в сумі 1162,67 грн., за березень 2012 року - в сумі 1675,15 грн., за квітень 2012 року - в сумі 4791,92 грн., за травень 2011 року - в сумі 1211,81 грн.

На підставі вказаного Акту контролюючим органом 13.09.2013 були прийняті податкові повідомлення-рішення:

№0002722205 від 13.09.2013 р., яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств на загальну суму 1395460,00 грн., з яких 938040,00 грн. - за основним платежем, а 457420,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями;

№0002742205 від 13.09.2013 р., яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 18276,00 грн., з яких 12184,00 грн. - за основним платежем, а 6092,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

За результатами адміністративного оскарження зазначених ППР рішенням Головного управління Міндоходів у м. Києві залишено без змін ППР №0002742205, а ППР №0002722205 скасовано в частині сплати штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 228710,00, в іншій частині - без змін.

Вважаючи, що спірні податкові повідомлення-рішення прийнято відповідачем незаконно та необґрунтовано, позивач звернувся до суду з позовом про їх скасування.

Відмовляючи в задоволенні позову повністю, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем доведено правомірність та обґрунтованість прийнятих податкових повідомлень-рішень від 13.09.2013 р. №0002722205 та №0002742205.

Позивач апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що, по-перше, стосовно наявності кредиторської заборгованості, то ним було проведено оплату цієї заборгованості на суму 1658208,44 безготівковим розрахунком та простим векселем на суму 3400000 грн., по-друге, стосовно неправомірного віднесення до складу валових витрат вартості послуг по транспортуванню товару, то позивач наголошував, що витрати, пов'язані з транспортуванням готової продукції між складами підрозділів підприємства відносяться до витрат на збут, тому висновок податкового органу є безпідставним, і, по-третє, позивач зазначав про реальне здійснення господарських операцій із ТОВ «Зроби сам Україна» «ОББІ» за договором про надання маркетингових послуг на суму 95417,00 грн.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, висновкам суду першої інстанції, доводам апеляційної скарги, враховуючи пояснення представників сторін, колегія суддів виходить з наступного.

Відносно доводів відповідача, що позивач має кредиторську заборгованість перед ТОВ "Фрагон" в розмірі 3400000,00 грн., а тому сума у розмірі 3400000,00 грн. за безоплатно отриманий товар за результатами перевірки включається до складу валового доходу в 4 кварталі 2012 р., судова колегія зазначає наступне.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що між ТОВ "Мега Ленд", як покупцем, та ТОВ "Фрагон", як постачальником, був укладений Господарський договір поставки №0906/01-3 від 01.06.2009 р., відповідно до умов якого постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. Загальна кількість товарів, що підлягають поставці, їх часткове співвідношення (асортимент, сортамент, номенклатура) за сортами, групами, підгрупами, видами, марками, типами, розмірами визначаються специфікацією за згодою сторін, якщо інше не передбачено законом (т. 3 а.с. 68 - 71).

Відповідно до додатків сторонами погоджено асортимент, кількість та графік поставок товару на червень 2009 р. - травень 2010 р. на загальну суму 21600000,00 грн. (т. 3 а.с. 72-73).

Листом від 05.09.2012 ТОВ «Київінтертрейдінг» повідомило ТОВ «Мега Ленд» про переведення боргу за договором поставки №0906/01-3 від 01.06.2009 р. по відношенню до ТОВ «Фаргон» на загальну суму 90291,56 грн.

З наявних у справі банківських виписок апеляційним судом встановлено, що Товариству з обмеженою відповідальністю "Фрагон" на виконання умов Договору №0906/01-3 ТОВ "Мега Ленд" було сплачено 1412208,44 грн. (т. 2 а.с. 209-243).

Крім того, актом приймання-передачі простого векселя №1 від 02.10.2012 р. (т. 1 а.с. 82) підтверджується, що ТОВ "Мега Ленд" передано на користь ТОВ "Фрагон" простих векселів на загальну суму 3400000,00 грн. Отже вказана сума вважається заборгованістю позивача за векселем, а не за договором №0906/01-3 від 01.06.2009 р. Зазначені обставини підтверджуються також обігово-сальдовими відомостями по рахунках 63.1 та 62.1, документами по операціях з цінними паперами та балансом підприємства (форма № 1).

Разом з тим, як вірно зауважив суд першої інстанції, враховуючи ту обставину, що сторони погодили здійснення поставок товару на червень 2009 р. - травень 2010 р. на загальну суму 21600000,00 грн., в той же час, позивачем надано докази лише про часткову оплату цієї суми, відтак не спростовано висновків податкового органу про наявність кредиторської заборгованості перед ТОВ «Фаргон».

Стосовно встановлених відповідачем порушень позивачем вимог п.5.9 ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", а саме - неправомірно віднесено до складу валових витрат вартість послуг по транспортуванню товару, транспортно-експедиційні послуги, вантажно-розвантажувальні роботи, перевезення власним транспортом між оптовими складами та відповідальне зберігання на загальну суму 961833 грн., у т.ч. в 4 кварталі 2011 р. у сумі 92111,00 грн., в 1 кварталі 2012 р. у сумі 564667,00 грн., в 2 кварталі 2012 р. у сумі 136363,00 грн., в 3 кварталі 2012 р. сумі 89657,00 грн., у 4 кварталі 2012 р. у сумі 79035,00 грн. колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до п.5.9 ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", в редакції, чинній на час існування спірних правовідносин, платник податку веде податковий облік приросту (убутку) балансової вартості товарів (крім тих, що підлягають амортизації, та цінних паперів), сировини, матеріалів, комплектуючих виробів, напівфабрикатів, малоцінних предметів на складах, у незавершеному виробництві та залишках готової продукції, витрати на придбання та поліпшення (перетворення, зберігання) яких включаються до складу валових витрат згідно з цим Законом (за винятком тих, що отримані безкоштовно).

У зв'язку з набранням чинності Податковим кодексом України (ПК України), наведений вище закон з 01.04.2011 втратив чинність (окрім пункту 1.20 статті 1 цього Закону, який діяв до 1 січня 2013 року).

Відповідно до п. 138.6 ПК України собівартість придбаних та реалізованих товарів формується відповідно до ціни їх придбання з урахуванням ввізного мита і витрат на доставку та доведення до стану, придатного для продажу.

Так, Міністерством фінансів України 20 жовтня 1999 р. за N 246 затверджено Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 9 "Запаси".

Згідно з п. 9 зазначеного П(С)БО, первісною вартістю запасів, що придбані за плату, є собівартість запасів, яка складається з таких фактичних витрат, зокрема: транспортно-заготівельні витрати (затрати на заготівлю запасів, оплата тарифів (фрахту) за вантажно-розвантажувальні роботи і транспортування запасів усіма видами транспорту до місця їх використання, включаючи витрати зі страхування ризиків транспортування запасів). Сума транспортно-заготівельних витрат, що узагальнюється на окремому субрахунку рахунків обліку запасів, щомісячно розподіляється між сумою залишку запасів на кінець звітного місяця і сумою запасів, що вибули (використані, реалізовані, безоплатно передані тощо) за звітний місяць. Сума транспортно-заготівельних витрат, яка відноситься до запасів, що вибули, визначається як добуток середнього відсотка транспортно-заготівельних витрат і вартості запасів, що вибули, з відображенням її на тих самих рахунках обліку, у кореспонденції з якими відображено вибуття цих запасів. Середній відсоток транспортно-заготівельних витрат визначається діленням суми залишків транспортно-заготівельних витрат на початок звітного місяця і транспортно-заготівельних витрат за звітний місяць на суму залишку запасів на початок місяця і запасів, що надійшли за звітний місяць. Приклади розподілу транспортно-заготівельних витрат наведені в додатку до Положення (стандарту) 9.

Пунктом 14 П(С)БО 9 «Запаси» закріплено, що не включаються до первісної вартості запасів, а належать до витрат того періоду, в якому вони були здійснені (встановлені), зокрема витрати на збут.

Відповідно до п. 19 П(С)БО 16 «Витрати», яке затверджено наказом Міністерства фінансів України від 31 грудня 1999 р. N 318, витрати на збут включають такі витрати, пов'язані з реалізацією (збутом) продукції (товарів, робіт, послуг): витрати на транспортування, перевалку і страхування готової продукції (товарів), транспортно-експедиційні та інші послуги, пов'язані з транспортуванням продукції (товарів) відповідно до умов договору (базису) поставки.

Аналогічне положення закріплено у підпункті «ж» пункту 138.10.3 ПК України, згідно з яким, до витрат на збут, які включають витрати, пов'язані з реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг віднесені витрати на транспортування готової продукції (товарів) між складами підрозділів підприємства

Так, в додатку В3 до звітної податкової декларації з податку на прибуток за 2011 рік (т. 3 а.с. 12), позивачем до витрат на транспортування, перевалку, транспортно-експедиційні та інші послуги, пов'язані з транспортуванням продукції (товарів) відповідно до умов договору (базису) поставки (код рядка 06.3.11) вказано суму 1390846 грн.

Позивач стверджує, що висновки податкового органу про неправомірне включення до валових витрат вартості послуг по транспортуванню товару на загальну суму 961833 грн., є помилковими, оскільки це є витрати на збут, а отже належать до витрат того періоду, в якому вони були здійснені (встановлені). На підтвердження власної позиції позивач надав суду копії договорів оренди ТОВ «Мега Ленд» складських приміщень

З цього приводу, колегія суддів зауважує, що визначальним в даному випадку є доведення платником, який сформував валові витрати, тієї обставини, що витрати пов'язані з транспортуванням або зберіганням пов'язані саме із продажем (збутом) товарів, які перевозилися або зберігалися.

Це ж саме слідує і з підпункту «ж» пункту 138.10.3 ПК України, згідно з яким, до витрат на збут, які включають витрати, пов'язані з реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг віднесені витрати на транспортування готової продукції (товарів) між складами підрозділів підприємства.

В іншому випадку, якщо витрати пов'язані з придбанням товарів, то вони мають включатися до первісної вартості запасів, а не до витрат того періоду, в якому вони були здійснені (встановлені).

Разом, з тим, позивач, який формував валові витрати, а відтак несе відповідальність за правильне відображення в бухгалтерському обліку відповідних показників, жодним належним і допустимим доказом не довів, що вказані витрати по транспортуванню товару, транспортно-експедиційні послуги, вантажно-розвантажувальні роботи, перевезення власним транспортом між оптовими складами та відповідальне зберігання на загальну суму 961833 грн., пов'язані саме з реалізацією товарів.

Отже висновок суду першої інстанції, що відповідачем було правомірно встановлено завищення позивачем валових витрат на загальну суму 961833,00 грн., у т.ч. в 4 кварталі 2011 р. у сумі 92111,00 грн., в 1 кварталі 2012 р. у сумі 564667,00 грн., в 2 кварталі 2012 р. у сумі 136363,00 грн., в 3 кварталі 2012 р. сумі 89657,00 грн., у 4 кварталі 2012 р. у сумі 79035,00 грн., також є вірним.

Стосовно висновків контролюючого органу про порушення позивачем п.1.32. ст.1., п.5.1, п.5.9 ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" та п.139.1.9 ст.139 Податкового кодексу України, за результатами господарських взаємовідносин з ТОВ "Зроби сам Україна", колегія суддів зазначає наступне.

Згідно пп.14.1.27 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Положеннями п.138.1 ст.138 Податкового кодексу України закріплено, що витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Відповідно до вимог пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Отже, для встановлення правильності відображення у податковому обліку господарських операцій платника податку з'ясуванню підлягають: реальність задекларованих господарських операцій; наявність ділової мети у розглядуваних операціях; об'єктивний зміст вчинених операцій у порівнянні із задекларованим; добросовісність позивача, якщо його контрагент має дефекти правового статусу; дотримання учасниками господарської операції норм податкового законодавства щодо змісту та наслідків для податкового обліку відповідної операції.

При цьому, судова колегія виходить з того, що порушення вимог податкового законодавства на будь-якому з наведених етапів є достатнім для висновку про невідповідність фактичних і задекларованих платником податку наслідків господарських операцій для податкового обліку.

Також варто наголосити, що обов'язок підтвердити правомірність та обґрунтованість витрат (у тому числі і по сплаті ПДВ) первинними документами покладається на платника, адже саме він виступає суб'єктом, що використовує включену постачальником до ціни товару суму ПДВ при обчисленні суми податку, яка підлягає перерахуванню до бюджету, а також зменшує об'єкт оподаткування податку на прибуток за фактом понесення витрат.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що 13.01.2010 р. між ТОВ "Мега Ленд", як постачальником, та ТОВ "Зроби сам Україна" був укладений Рамковий контракт поставки ОБІ №2093 (том 1 а.с. 28-57), відповідно до умов якого постачальник зобов'язується передати товари у власність контрагенту, а контрагент приймає товари і сплачує за них згідно з замовленнями і відповідною супровідною документацією на товари, згідно з умовами цього Контракту та умовами поставки визначеними в специфікаціях торговельних умов.

Відповідно до п.1.3 Рамкового контракту ТОВ "Зроби сам Україна" з метою розширення ринку збуту товарів постачальника, та збільшення обсягів постачання та реалізації товарів, що постачальник постачає в мережу магазинів, ТОВ "Зроби сам Україна", надає постачальникові за плату інформаційно-консультаційні маркетингові послуги на умовах даного контракту.

На підтвердження реального здійснення операції із зазначеним контрагентом, позивачем надано копію договору та додатків до нього і акти надання послуг (т. 1 а.с. 83-88), з яких неможливо ідентифікувати які саме маркетингові послуги були надані (зміст та обсяг), а також не надано належних доказів оплати зазначених послуг, їх використання у власній господарській діяльності.

У зв'язку з цим, судова колегія приходить до висновку, що позивачем, як суб»єктом, який зменшує об'єкт оподаткування податку на прибуток за фактом понесення витрат, тобто формує податкову вигоду, не доведено реальності задекларованих господарських операцій, а також відповідність об'єктивного змісту вчинених операцій задекларованому.

Таким чином, апеляційний суд вважає вірним висновок суду першої інстанції про те, що позивачем було необґрунтовано завищено суму валових витрат на загальну суму 95417,00 грн. і не доведено правомірності їх формування.

Відносно встановлених контролюючим органом порушень позивачем вимог п.187.1 ст.187 Податкового кодексу України за наслідками фінансово-господарських взаємовідносин з ПП "Грандбуд-К", ТОВ "Буд Ма Схід", КП "ремонтно-експлуатаційне підприємство №22", ПП "Мега Тон", СТОВ "Дружба Народів" та ТОВ "Севен Систем", колегія суддів зазначає таке.

Судом першої інстанції встановлено, що сума заниження податкового зобов'язання, з якою позивач погоджується складає 2155,32 грн. Заниження податкового зобов'язання по підприємству ПП «Мега ТОН» за період вересень 2012 року в сумі 2155,32 грн. відбулося у результаті бухгалтерської помилки, а саме проведення розрахунку коригування в жовтні 2012 року на суму «- 2155,32» податкового зобов'язання за вересень 2012 року. Позивачем не заперечувався факт існування фінансово-господарських взаємовідносин між ТОВ "Мега Ленд" та зазначеними вище контрагентами, зокрема, не заперечувався факт постачання позивачем товарів (сантехнічних товарів та виробів з пластмаси, радіаторів, труб для опалення, котлів, бойлерів, та іншого) на загальну суму 73106,16 грн., в т.ч. ПДВ 12184,36 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи податковими накладними.

Відповідно до п.187.1 ст.187 Податкового кодексу України, датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Згідно з положеннями п.192.1 ст.192 Податкового кодексу України якщо після постачання товарів/послуг здійснюється будь-яка зміна суми компенсації їх вартості, включаючи наступний за постачанням перегляд цін, перерахунок у випадках повернення товарів/послуг особі, яка їх надала, або при поверненні постачальником суми попередньої оплати товарів/послуг, суми податкових зобов'язань та податкового кредиту постачальника та отримувача підлягають відповідному коригуванню.

Так, позивач стверджував, що у зв'язку з частковим поверненням зазначеними вище контрагентами товарів, позивачем було подано до податкових органів відповідні розрахунки коригувань кількісних і вартісних показників до податкової накладної.

Разом з тим, судова колегія погоджується з висновком суду щодо недоведеності цих обставин належними і допустимими доказами, зокрема подані позивачем розрахунки коригувань кількісних і вартісних показників до податкової накладної не є належними доказами часткового повернення позивачу товарів.

Враховуючи вищезазначене, суд прийшов до вірного висновку, що позивачем було необґрунтовано занижено суму податку на додану вартість на загальну суму 12184,36 грн.

Підсумовуючи викладене, вище, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про правомірність прийняття відповідачем спірних податкових повідомлень-рішень, та відсутність правових підстав для їх скасування, а відтак, суд обґрунтовано відмовив у задоволенні позовних вимог.

Оцінивши докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, колегія суддів дійшла висновку, що доводи, викладені в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження, оскаржувана постанова прийнята судом відповідно до норм матеріального та процесуального права, а тому підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.

Відповідно до ст. 200 КАС України - суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в справі, підтвердженими доказами, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то колегія суддів апеляційної інстанції підстав для його скасування не вбачає.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, суд

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Мега Ленд" на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 лютого 2014 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Мега Ленд" до Державної податкової інспекції у Деснянському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у місті Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 13.09.2013 р. №0002722205 та №0002742205 - залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 лютого 2014 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання ухвали в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя

Судді

Повний текст ухвали виготовлено 6 жовтня 2014 року

Головуючий суддя Губська О.А.

Судді: Парінов А.Б.

Беспалов О.О.