Постанова № 40781183, 18.09.2014, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

18 вересня 2014 рокусправа № 804/1720/13-а

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Бишевської Н.А.

суддів: Добродняк І.Ю Семененка Я.В.

за участю секретаря судового засідання: Новошицької О.О.,

без представників сторін

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2

на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24 квітня 2013 р. у справі № 804/1720/13-а

за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2

до Нікопольської об'єднаної державної податкової інспекції Дніпропетровської області Державної податкової служби

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

30.01.2013 р. Фізична особа-підприємець ОСОБА_2 звернулась до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом, в якому просила визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Нікопольської об'єднаної державної податкової інспекції Дніпропетровської області Державної податкової служби №0000911720 від 12.11.2012 р. та № 0000081720 від 17.01.2013р.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірні податкові-повідомлення рішення винесені на підставі актів перевірки, висновки яких не відповідають дійсним обставинам господарської діяльності позивача з ПП "Молин", ТОВ "Атава" і ТОВ "Детальсервіс" та суперечать положенням податкового законодавства. Суми податкового кредиту, які не визнає податковий орган, сформовані позивачем на підставі податкових накладних, виписаних вказаними контрагентами та складених з дотриманням законодавчих вимог до них.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24 квітня 2013 р. у справі № 804/1720/13-а у задоволенні вищевказаного адміністративного позову відмовлено.

Постанову суду мотивовано відсутністю юридичних наслідків за договорами позивача з контрагентами, оскільки реальність здійснення господарської діяльності останніх під час судового розгляду справи встановлена не була, внаслідок чого податкові накладні, виписані такими контрагентами не створюють права для формування податкового кредиту.

Не погодившись з постановою суду, ФОП ОСОБА_2 подано апеляційну скаргу, згідно якої скаржник просить скасувати постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24 квітня 2013 р. у справі № 804/1720/13-а, як таку що винесена з порушенням норм матеріального та процесуального права. Скаржник вважає, що суд першої інстанції не в повному обсягу дослідив обставини по справі, безпідставно надавши перевагу доводам відповідача. Скаржник посилається на реальність господарських операцій з контрагентами позивача, яка підтверджена первинними документами.

Нікопольською ОДПІ надіслано письмові заперечення на апеляційну скаргу, в яких податковий орган вказуючи на те, що апеляційна скарга не містить чітких та зрозумілих пояснень щодо правомірності формування податкового кредиту, вважає доводи апеляційної скарги необґрунтованими, просить залишити її без задоволення, а судове рішення першої інстанції - без змін.

Сторони по справі про час і місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином, що підтверджується повідомленнями про вручення поштового відправлення.

До судового засідання, призначеного на 18 вересня 2014 року представники сторін не з'явились. Жодних клопотань, повідомлень про причини неявки до суду не надходило, підстави відсутності представників суду не повідомлені.

З урахуванням наявних в справі матеріалів, наданих представниками сторін пояснень в минулих засіданнях, нез'явлення в судове засідання представників, не перешкоджає розгляду скарги.

Матеріалами справи підтверджується наступне:

Нікопольською ОДПІ з посиланням на п.п.78.1.1 п.78.1ст.78 ПК України проведено документальну позапланову виїзну перевірку ФОП ОСОБА_2 з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства в частині визначення правильності, повноти нарахування та сплати ПДВ при здійснені взаємовідносин з ПП «Молин» за період діяльності з 01.04.2011 р. по 30.04.2011 р., з ТОВ «Атава» за період діяльності з 01.04.2012 р. по 30.04.2012 р., з ТОВ «Детальсервіс» за період діяльності з 01.05.2012 р. по 31.05.2012 р., за результатами якої складений акт від 29.10.2012 р. № 1804/172-НОМЕР_1 (а. с.12-33).

При цьому, колегія суддів звертає увагу, що вказаним актом від 29.10.2012 р. зафіксовані порушення приписів цивільного та податкового законодавства при реалізації господарських операцій Підприємцем з ПП «Молин» та з ТОВ «Атава» і не встановлено таких порушень стосовно господарських операцій Підприємця з ТОВ «Дельтасервіс» з зазначенням того, що Нікопольською ОДПІ направлено запит до Західної МДПІ м.Харкова на проведення зустрічної звірки ТОВ «Дельтасервіс» (а. с.32).

12.11.2012 р. на підставі даного акту від 29.10.2012 р. Нікопольською ОДПІ винесено податкове повідомлення-рішення № 0000911720, яким Підприємцю збільшено грошове зобов'язання з податку на додану вартість на суму 24 150,01 грн. - за основним платежем та 1 517,67 грн. - за штрафними (фінансовими санкціями) (а. с.42).

В подальшому Нікопольською ОДПІ з посиланням на п.п.78.1.1 п.78.1ст.78 ПК України проведено документальну позапланову виїзну перевірку ФОП ОСОБА_2 з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства в частині визначення правильності, повноти нарахування та сплати ПДВ при здійснені взаємовідносин з ТОВ «Детальсервіс» за період діяльності з 01.05.2012 р. по 31.05.2012 р., за результатами якої складений акт від 18.12.2012 р. № 2765/172-НОМЕР_1 (а. с.34-41).

17.01.2013 р. на підставі даного акту від 18.12.2012 р. Нікопольською ОДПІ винесено податкове повідомлення-рішення № 0000081720, яким Підприємцю збільшено грошове зобов'язання з податку на додану вартість на суму 13 333,33 грн. - за основним платежем та 3333,33 грн. - за штрафними (фінансовими санкціями) (а.с.43).

Спірним в даній справі є питання правомірності висновків відповідача про безпідставність формування позивачем - підприємцем податкового кредиту за рахунок ПДВ, сплаченого у ціні вартості товарів (послуг), придбаних у контрагентів ПП "Молин", ТОВ "Атава" та ТОВ "Детальсервіс" за нікчемними правочинами.

Перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга ФОП ОСОБА_2 підлягає задоволенню з таких підстав:

Відповідно до п.п.78.1.1 п.78.1 ст.78 ПК України документальна позапланова перевірка здійснюється за наявності хоча б однієї з таких обставин: за наслідками перевірок інших платників податків або отримання податкової інформації виявлено факти, що свідчать про можливі порушення платником податків податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на обов'язковий письмовий запит органу державної податкової служби протягом 10 робочих днів з дня отримання запиту.

Згідно висновків вищевказаних актів перевірок податківцями встановлено порушення п.198.3, п.198.6 ст.198 ПК України, а також недодержання Підприємцем вимог статей ч.1 ст.203, ч.1 ст.207, ст.215, п.1 ст.216, ст.228 ЦК України в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених ФОП ОСОБА_2 з постачальниками: ПП «Молин», ТОВ «Атава», ТОВ «Детальсервіс», що призвело до безпідставного віднесення сум податкового кредиту у розмірі 20 100 грн. (квітень 2011 р.) по взаємовідносинах з ПП «Молин», у розмірі 6 066,67 грн. (квітень 2012 р.) по взаємовідносинах з ТОВ «Атава», у розмірі 13 333,33 грн. (травень 2012 р.) по взаємовідносинах з ТОВ «Детальсервіс» за нікчемними правочинами (а. с.17, 29, 31, 40, 41) , та, як наслідок, збільшення грошового зобов'язання з ПДВ.

При цьому, як вбачається з актів перевірки від 29.10.2012 р. та від 18.12.2012 р. підставою для такого висновку слугували дані про відсутність у вказаних підприємств трудових ресурсів, складських та торгівельних приміщень, транспорту, торгівельного обладнання тощо, зафіксовані:

- в акті ДПІ у Заводському районі м.Запоріжжя про результати перевірки податкового та валютного законодавства ПП «Молин» від 06.06.2011 р. № 00662/1300/24911858 з питань правильності нарахування сум податкових зобов'язань з податку на додану вартість та правомірності формування сум податкового кредиту з податку на додану вартість за період з 01.09.2010 р. по 30.04.2011 р. (а. с.14-24);

- в акті Західної МДПІ м.Харкова Харківської області ДПС від 10.08.2012 р. № 787/22-217/37997856 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Атава» (а. с.26-31);

- в акті Західної МДПІ м.Харкова Харківської області ДПС від 10.08.2012 р. №786/22-217/37997840 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Дельтасервіс» (а. с.36-40).

Даними актами зафіксована неможливість підтвердження реальності проведених господарських відносин Підприємця із платниками податків, що мало місце в зв'язку з відсутністю ПП «Молин», ТОВ «Атава» та ТОВ «Дельтасервіс» за юридичною адресою, що, як зазначено податківцями у вищевказаних актах, обумовлює відсутність первинних документів, які засвідчують здійснення господарських операцій.

При цьому, колегія суддів звертає увагу, що саме на висновках актів від 06.06.2011 р. та від 10.08.2012 р. базується повністю висновки актів перевірки позивача від 29.10.2012 р. та від 18.12.2012 р.

Разом з тим, колегія суддів наголошує, що акт про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання є документом, що фіксує факт неможливості проведення зустрічної звірки, і законодавством України не надано органам ДПС в акті про неможливість проведення зустрічної звірки право на співставлення даних первинних бухгалтерських та інших документів суб'єкта господарювання, що здійснюється органами ДПС з метою документального підтвердження господарських відносин з платником податків та зборів, а також підтвердження відносин, виду, обсягу і якості операцій та розрахунків, що здійснювались між ними, для з'ясування їх реальності та повноти відображення в обліку платника податків.

Тим більш, що наслідком відсутності платника податків за юридичною адресою на час проведення податковим органом перевірки згідно податкового законодавства не може бути застосування штрафних санкцій та визначення податкових зобов'язань з податку на додану вартість для контрагента такого платника податків.

Крім того, колегія суддів бере до уваги надану позивачем постанову Харківського окружного адміністративного суду від 16.01.2013 р. у справі № 11862/12/2070 за позовом ТОВ «Атава» до Західної МДПІ м.Харкова Харківської області ДПС, якою, зокрема, визнано протиправними дії відповідача щодо проведення зустрічно звірки ТОВ «Атава», за результатами якої складено акт від 10.08.2012 р. № 787/22-217/37997856 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Атава» (а. с.170-174);

Ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 21.03.2013 р. у справі № 11862/12/2070 вищевказана постанова суду першої інстанції залишена без змін (а. с.178-180).

Стаття 72 КАС України визначає підстави для звільнення від доказування.

Так, згідно ч.1 даної статті обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

У ч.5 ст.254 КАС України визначено, що постанова або ухвала суду апеляційної чи касаційної інстанції за наслідками перегляду, постанова Верховного Суду України набирають законної сили з моменту проголошення, а якщо їх було прийнято за наслідками розгляду у письмовому провадженні, - через п'ять днів після направлення їх копій особам, які беруть участь у справі.

У відповідності до ч.1 ст.255 КАС України постанова або ухвала суду, яка набрала законної сили, є обов'язковою для осіб, які беруть участь у справі, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України.

З огляду на приписи ч.1 ст.72 КАС України та на те, що вищевказана ухвала Харківського апеляційного адміністративного суду набрала сили у відповідності до приписів ст.254 КАС України, колегія суддів вважає неможливим взяття до уваги даних стосовно відсутності підтвердження реальності проведених господарських відносин із платником податків - ТОВ «Атава», зазначених в актах перевірки від 29.10.2012 р. та від 18.12.2012 р.

Водночас, для всебічного розгляду даного спору, колегія суддів, досліджуючи реальність господарських операцій позивача з ПП «Молин», ТОВ «Атава» та ТОВ «Дельтасервіс», зазначає наступне:

У Листі ВАСУ від 02.06.2011 р. № 742/11/13-11 зазначено, що з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції; установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Господарською операцією, згідно ст.1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Також вказана вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків, як обов'язкова ознака господарської операції, кореспондує і з нормами Податкового кодексу України.

Так, у періоді, що перевірявся, ФОП ОСОБА_3 мала господарські відносини:

- з ПП «Молин» за договором від 03.03.2011 р. № 0301 про надання послуг, за яким Підприємцю надавались послуги з розміщення реклами в ЗМІ та Інтернеті (а. с.44, 45);

- з ПП «Молин» за договором купівлі-продажу товару в усній формі, саме порошку пожежного;

- з ТОВ «Атава» за договором поставки від 05.04.2012 р. № 05/04/12, за яким Підприємцю вказаним контрагентом поставляється товар - листи у кількості 4 тонн (а. с.66, 67);

- з ТОВ «Детальсервіс» за договором поставки від 01.04.2012 р. № 0104/12, за яким Підприємцю вказаним контрагентом поставляється товар - електроди у кількості 3,25 т. Відповідно до п.2.1 зазначених договорів поставка товару відбувається на умовах ЕХW м.Харків (склад Постачальника, з відвантаженням в транспортний засіб) (а. с.73, 74).

Згідно п.п.134.1.1 п.134.1 ст.134 ПК України у цьому розділі об'єктом оподаткування є: прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135-137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138-143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Не включаються до складу витрат: витрати, не пов'язані з провадженням господарської діяльності, а саме витрати на: витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку (п.п.139.1.9. п.139.1 ст.139 ПК України).

Згідно п.198.3 ст.198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно положень абз.1 п.198.6. ст.198 ПК України (в редакції на квітень 2011 р.) не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Згідно положень абз.1 п.198.6. ст.198 ПК України (в редакції на квітень, травень 2012р.) не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

За приписами статей 183 та 184 ПК України про реєстрацію особи платником податку на додану вартість їй органом державної служби надається свідоцтво про реєстрацію як платника податку. Реєстрація особи як платника податку на додану вартість діє до дати її анулювання.

Аналіз правових норм свідчить про те, що податкова накладна як звітний податковий документ, що є підставою для включення покупцем у податковому обліку до податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених (нарахованих) у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), що підлягають використанню в його господарській діяльності, має таке юридичне значення при обов'язковій умові нарахування податку та виписування податкової накладної особою, яка зареєстрована як платник податку на додану вартість у порядку, встановленому Податковим кодексом України.

Частиною 2 статті 71 КАС України обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення покладається саме на відповідача (якщо він заперечує проти адміністративного позову).

Докази, які б свідчили про відсутність у контрагентів позивача - ПП «Молин», ТОВ «Атава» та ТОВ «Дельтасервіс», статусу платника ПДВ на момент здійснення господарських операцій, відповідачем суду не надані, що свідчить про наявність спеціальної податкової правосуб'єктності у контрагентів позивача під час реалізації господарських договорів.

Крім того, відповідачем не надано суду доказів того, що податкові накладні, які виписані ПП «Молин», ТОВ «Атава» та ТОВ «Дельтасервіс», і які є за приписами Податкового кодексу України підставою для формування податкового кредиту платника податків, не відповідають положенням Наказу ДПА України від 21.12.2010 р. № 969, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 29.12.2010 р. за № 1401/18696 «Про затвердження форми Податкової накладної та Порядку її заповнення», та Наказу Міністерства фінансів України «Про порядок заповнення податкової накладної» від 01.11.2011 р. № 1379, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 22 листопада 2011 р. за № 1333/20071.

При цьому, позицію відповідача та суду першої інстанції на те, що податкові накладні на загальну суму ПДВ, виписані ПП «Молин» на користь позивача у квітні 2011 року (а.с.55-57), не можуть бути підставою для формування податкового кредиту, оскільки в окремому рядку такого обов'язкового реквізиту, як вид цивільно-правового договору, а саме: договору про надання послуг від 03.03.2011 р. № 0301, зазначено договір про надання послуг від 03.03.2020 р. № 0301, колегія суддів вважає неправомірною з огляду, по-перше, на очевидну описку контрагента позивача в році договору, а по-друге, на відступіть посилання на норму, яку порушено у даному випадку.

Тим більш, що приписами вищенаведеного абз.1 п.198.6. ст.198 ПК України (в редакції на квітень 2011 р.) не встановлювалась неможливість віднесення платником податку до податкового кредиту сум ПДВ, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, за податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу.

При цьому, підпункт 201.1 статті 201 ПК України вимагає зазначення у податковій накладній лише виду цивільно-правового договору (п.п.«и» абз.1 вказаного підпункту).

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена п.п.1.2 п.1, п.п.2.1 п.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95р. № 88 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.95 р. за №168/704, первинні документи це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.

Згідно ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкуванням оброблених даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Матеріалами справи підтверджується і не спростовується відповідачем, що на момент проведення перевірки Товариство мало необхідні, належним чином оформлені первинні документи, що підтверджуються реальність господарської операції: видаткові та податкові накладні, рахунки, платіжні доручення, що свідчать про оплату позивачем вказаним контрагентам товарів та послуг, тощо.

Отже, вищезазначені документи підтверджують фактичний рух активів та зміни у власному капіталі позивача.

Щодо посилань відповідача та суду першої інстанції на недотримання сторонами вимог ст.208 ЦК України (при укладенні усної угоди з ПП «Молин» щодо придбання пожежного порошку), згідно яких правочини між юридичною та фізичною особами належить вчиняти у письмовій формі, недотримання чого є підставою для визнання господарських відносин недійсними, суд зазначає наступне:

Наведені доводи скаржника спростовуються положеннями ст.181 ГК України, згідно якої допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Тим більш, що за приписами ст.218 ЦК України недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків встановлених законом (яким є недодержання вимоги закону про нотаріальне посвідчення правочину).

Отже, правовідносини між Підприємцем та ПП "Молин" здійснювались усно у спрощений спосіб, без укладення письмового договору, у порядку та у спосіб, що передбачений ст.181 ГК України, тобто шляхом виписки видаткових і податкових накладних та їх оплатою.

Таким чином, між Підприємцем та ПП "Молин" склались господарські зобов'язання з купівлі-продажу товару, які за своєю правовою природою є правочином (угодою) купівлі-продажу.

Також неможливість надання пояснень Підприємцем щодо економічної доцільності придбання пожежного порошку не слугує підставою для висновків про відсутність реального характеру господарської операції, оскільки такі висновки не мають під собою правового підґрунтя.

При цьому, частиною 1 статті 43 ГК України закріплено право підприємців без обмежень самостійно здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, яку не заборонено законом.

Тим більш, що матеріалами справи підтверджується реалізація позивачем придбаного у ПП «Молин» порошку пожежного ФОП ОСОБА_4 (а. с.104-113).

Використання позивачем інших отриманих від ПП «Молин», ТОВ «Атава» та ТОВ «Дельтасервіс» товарів (послуг) у власній господарській діяльності відповідачем належними доказами не спростовується.

Доказів порушень відображення вищевказаних господарських операцій в бухгалтерському та податковому обліку позивача матеріали справи не містять.

Стосовно посилань податкового органу та суду першої інстанції на надання позивачем до перевірки ТТН з частково незаповненими реквізитами, колегія суддів зазначає, що як зазначено Вищим адміністративним судом України в інформаційному листі від 01.11.2011 р. № 1936/11/13-11, сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платників податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

Щодо посилань скаржника на нікчемність правочинів, то проаналізувавши норми Цивільного кодексу України, колегія суддів дійшла висновку, що відповідно до презумпції правомірності правочину всі укладені між сторонами правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлена судом на підставі заяви зацікавленої особи після розгляду питання про недійсність такого правочину. Тобто, про недійсність правочину має ухвалюватись відповідне судове рішення.

Відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, на якого покладено обов'язок доказування правомірності свого рішення згідно приписів ст.71 КАС України, не надано суду рішень, які б визнавали недійсними вказані вище правочини.

Норми закону, якими би прямо встановлювалась нікчемність правочину, укладеного між позивачем та його контрагентом, скаржником не наведена.

При цьому, органам ДПС статтею 20 ПК України, якою визначаються права органів ДПС, не надано повноваження щодо встановлення в актах перевірки нікчемності правочинів, укладених суб'єктами господарювання.

Отже, вищезазначені дії відповідача щодо встановлення нікчемності правочинів в актах перевірки свідчать про перевищення контролюючим органом власних повноважень, оскільки правову оцінку правочинів чи інших дій щодо додержання сторонами ст.203, ч.1 ст.215ст.228 ЦК України щодо встановлення факту нікчемності правочину, може надавати виключно суд.

Частинами 1 та 5 ст.203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Стаття 204 ЦК України закріплює принцип презумпції правомірності правочину: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він невизнаний судом недійсним.

Згідно ч.2 ст.215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Статтею 228 ЦК України визначено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної особи або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох із сторін в разі виконання правочину обома сторонами в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їх на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Разом з тим, висновок суду стосовно нікчемності правочину має бути викладений у мотивувальній частині судового рішення.

Пленум Верховного Суду України в своїй постанові від 06 листопада 2009 р. № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» роз'яснив, що нікчемними правочинами, які порушують публічний порядок, визначені ст.228 ЦК України, є:

1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина;

2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочини, які посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема є: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режими вилучення з обігу або обмеження в обігу об'єктів цивільного права, тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін.

Отже, договори поставки, купівлі-продажу, доручення не віднесені до переліку тих правочинів, які посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, тобто такі, що порушують публічний порядок.

Відповідачем у ході судового розгляду справи не було надано суду належних доказів встановлення вини та умислу позивача щодо порушення публічного порядку та завдання шкоди державі, не надано суду і відповідного вироку суду щодо посадових осіб позивача постановленого у кримінальній справі щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Акти перевірки від 29.10.2012 р. та від 18.12.2012 р. не тільки не містять посилань на вину позивача, яка виразилась в намірі позивача порушити публічний порядок, а й не доводить умислу позивача на порушення публічного порядку, не містить посилання і на те, в чому таке порушення полягає.

Статтею 207 ГК України встановлено, що господарське зобов'язання, що відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Аналізуючи наведені норми, колегія суддів дійшла висновку, що відповідно до презумпції правомірності правочину всі укладені між сторонами правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлено судом на підставі заяви зацікавленої особи після повного та всебічного розгляду питання про недійсність такого правочину. Про недійсність правочини ухвалюється судове рішення.

Отже, відповідач, зробивши висновок в акті перевірки про нікчемність правочинів, не міг керуватись лише припущеннями щодо фіктивності (нікчемності) укладених договорів, його позиція про те, що ці правочини очевидно суперечать інтересам держави, не підкріплені належними доказами, а саме: рішеннями суду про визнання їх такими або вироком суду про визнання вини посадових осіб позивача.

Не надано суду також і вироків відносно посадових осіб контрагентів позивача по ланцюгу постачання.

Крім цього, і практика Європейського суду з прав людини, яка відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є джерелом права, свідчить про те, якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкту, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку (Рішення Європейського суду з прав людини від 09.01.2007 р. у справі «Інтерсплав проти України»).

Отже, якщо контрагенти позивача по ланцюгу постачання не виконали своїх зобов'язань щодо сплати податків до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цих підприємств і така відповідальність не може бути покладена на позивача.

Також податковий орган не надав жодних доказів на підтвердження того, що позивач, як платник податку, діяв без належної обачності й обережності і йому було відомо про можливі порушення, які допускали його контрагенти по ланцюгу постачання, або що самостійною діловою метою здійснення господарських операцій з даними підприємствами було одержання позивачем податкової вигоди, тому твердження скаржника на те, що ФОП ОСОБА_2 являється вигодонабувачем ПП «Молин», ТОВ «Атава» та ТОВ «Дельтасервіс», є недоведеним.

Також жодною нормою законодавства України не передбачався обов'язок платників податків - одержувачів товарів (робіт, послуг) - вимагати від контрагентів-постачальників будь-яких відомостей повноти сплати податків за окремою операцією придбання товарів, відомостей про походження дані товарів, відомостей щодо третіх осіб (постачальників в ланцюгу) тощо. Тим більш, що статтею 61 Конституції України встановлений індивідуальний характер відповідальності юридичної особи.

Крім того, колегія суддів звертає увагу, що відповідачем не надано пояснень якими положеннями чинного податкового законодавства керувався податковий орган, фактично відклавши проведення перевірки стосовно відносин позивача з ТОВ «Дельтасервіс» до отримання результатів зустрічної звірки і перевіривши повторно той же період, який вже перевірявся, з тих же підстав, з яких платник податків вже перевірявся, враховуючи те, що при «первісній» перевірці порушень Підприємцем податкового законодавства при взаємовідносинах з ТОВ «Дельтасервіс» у травні 2012 р. не встановлено.

Отже, колегія суддів вважає необґрунтованим:

- збільшення Підприємцю грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 24 150,01 грн. - за основним платежем та 1 517,67 грн. - за штрафними (фінансовими санкціями) згідно податкового повідомлення-рішення № 0000911720 від 12.11.2012 р. (а.с.42);

- збільшення Підприємцю грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 13 333,33 грн. - за основним платежем та 3333,33 грн. - за штрафними (фінансовими санкціями) згідно податкового повідомлення-рішення № 0000081720 від 17.01.2013 р. (а.с.43).

Відповідно до положень ст.202 КАС України підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення, зокрема, є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.

З урахуванням вищезазначеного, колегія суддів вважає за необхідне скасувати постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24 квітня 2013 р. у даній справі та прийняти нову постанову про задоволення позовних вимог, визнавши протиправними та скасувати спірні податкові повідомлення-рішення.

Згідно ч.1 ст.94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Крім того, відповідачем надано клопотання про заміну Нікопольської об'єднаної державної податкової інспекції Дніпропетровської області Державної податкової служби правонаступником - Нікопольською об'єднаною Державною податковою інспекцією Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області, з доданням витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, в зв'язку з чим, в силу приписів ст.55 КАС України, колегія суддів допускає заміну відповідача вказаним правонаступником.

Керуючись ст.ст. 196, 198, 202, 205, 207 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24 квітня 2013 р. у справі № 804/1720/13-а задовольнити.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24 квітня 2013р. у справі № 804/1720/13-а скасувати та прийняти нову постанову про задоволення адміністративного позову.

Визнати протиправним та скасувати Нікопольської об'єднаної державної податкової інспекції Дніпропетровської області Державної податкової служби № 0000911720 від 12.11.2012 р. та № 0000081720 від 17.01.2013 р.

Постанова суду набирає законної сичи відповідно до ст.254 КАС України та може бути оскаржена відповідно до ст.212 КАС України.

Головуючий: Н.А. Бишевська

Суддя: І.Ю. Добродняк

Суддя: Я.В. Семененко