Ухвала суду № 40752857, 29.09.2014, Апеляційний суд Київської області

Справа № 367/206/14-ц Головуючий у І інстанції Линник В.Я.Провадження № 22-ц/780/5328/14 Доповідач у 2 інстанції Журба С.О.Категорія 26

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 вересня 2014 року м. Київ

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Київської області у складі:

головуючого судді Журби С.О.,

суддів Коцюрби О.П., Сержанюка А.С.,

за участю секретаря Токар Т.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні апеляційного суду Київської області цивільну справу за апеляційною скаргою публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний банк «Київ» на рішення Ірпінського міського суду Київської області від 22 липня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_2 до публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний банк «Київ» про стягнення суми банківського вкладу,

В С Т А Н О В И Л А:

У січні 2014 року ОСОБА_2 звернувся до суду з вказаним позовом. Свої вимоги мотивував наступним:

12 листопада 2009 року між ним та ПАТ «Акціонерний комерційний банк «Київ» в особі Оболонської філії було укладено договір про банківський вклад (депозит) «Базис» за №16243 на суму 600 000,00 євро під 10 % річних строком на 3 місяця (з 12 листопада 2009 року до 12 лютого 2010 року включно). У відповідності до умов пунктів 1.1 та 3.4.1 договору він вніс на депозитний рахунок НОМЕР_3 вклад (депозит) у сумі 600 000,00 євро. Згідно пункту 2.1 договору відповідачем при розрахунку відсотків не враховується день надходження та день повернення Банківського вкладу (депозиту). Пунктом 2.2 договору встановлено, що сплата нарахованих відсотків здійснюється відповідачем щомісячно шляхом перерахування коштів на відкритий у банку поточний рахунок вкладника НОМЕР_2 або готівкою з каси банку.

Згідно пункту 3.2.3 договору відповідач зобов'язаний після закінчення строку, на який був залучений банківський вклад (депозит), повернути суму вкладу (депозиту) та нарахованих відсотків шляхом зарахування на поточний рахунок вкладника НОМЕР_2 в день повернення вкладу (депозиту) - 12 лютого 2010 року.

Відповідно до пункту 4.9 договору починаючи з дня закінчення строку депозиту сума вкладу та відсотків за користування останнім повинна бути зарахована відповідачем на поточний рахунок позивача та вважатися банківським вкладом на вимогу, обліковуватися за процентною ставкою, яка встановлена для означеної категорії вкладів на цей момент.

Позивач зазначив, що 04 грудня 2013 року він звернувся до відповідача з письмовою заявою з проханням не пізніше 3-го банківського дня від дати одержання даної заяви повернути йому готівкою банківський вклад (депозит) у сумі 600 000,00 євро та відсотки за користування ним у сумі 14 958,90 євро, сплатити також відсотки, виходячи з встановленої в банку процентної ставки для вкладів на вимогу та суми вкладу у розмірі 614958,90 євро, починаючи з 12 лютого 2010 року і до дня повернення вкладу. На вказану заяву позивач отримав відповідь, що зазначений вклад йому вже було повернуто, хоча це не відповідає дійсності. Жодних коштів із зазначеного вкладу він не отримував, як і не давав розпорядження банку про розпорядження ними іншим чином. Вважає, що дії відповідача, які полягають у невиконанні умов договору та порушенні вимог чинного законодавства України, порушують його права, у зв'язку з чим просив суд стягнути з відповідача на його користь суму банківського вкладу (депозиту) у розмірі 600000,00 євро та 14 958,90 євро нарахованих на депозит відсотків.

Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 22 липня 2014 року позовні вимоги задоволено.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, неповноту та неправильність встановлення обставин, що мають значення для справи, просив рішення суду першої інстанції скасувати і ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити. Обґрунтував апеляційну скаргу тим, що судом першої інстанції не було взято до уваги позиція відповідача щодо того, що договір про банківський вклад (депозит) «Базис» від 12 листопада 2009 року №16243 було достроково розірвано за ініціативою позивача, а депозитні грошові кошти були перераховані на інший рахунок згідно Договору про банківський вклад «Старт» від 04 грудня 2009 року № 2000875. Факт такої операції підтвердив сам позивач під час надання показань в якості свідка в кримінальному провадженні відносно працівника банку, що заволодів коштами позивача. Поточний рахунок НОМЕР_2 не належав позивачу, а був помилково зазначений в договорі № 16243. При цьому позивачу було присвоєно особовий індивідуальний номер НОМЕР_4, а договору присвоєно шифр 2295 (вклад № 2). Зважаючи на те, що спірний депозитний договір було розірвано на вимогу вкладника достроково, відсотки за ним нараховувалися за час фактичного перебування коштів на рахунку виходячи із ставки для вкладу на вимогу. Крім того, відповідач зазначив, що позивачем взагалі не було належним чином доведено факту розміщення коштів на спірному депозитному рахунку, оскільки наданий в підтвердження цього меморіальний ордер не є тим документом, що видається вкладнику на руки при такій операції, тому не може вважатися належним доказом. Не було дотримано з точки зору апелянта й правил територіальної підсудності при відкритті провадження по справі. Крім того, вважає, що стягнення суми вкладу та нарахованих відсотків в євро, а не в гривнях, є неправомірним. За таких умов вважає, що судом першої інстанції було ухвалено незаконне рішення.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з огляду на наступне:

У відповідності до положень ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Перевіривши матеріали справи, колегія суддів прийшла до висновку, що рішення суду в повній мірі відповідає наведеним вимогам, підстави для його скасування чи зміни відсутні.

Ст. 10 ЦПК України встановлено принцип змагальності сторін в цивільному процесі, який полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, прямо встановлених Законом. Аналогічна норма міститься і в ст. 60 ЦПК України. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. За таких умов суд може приймати та покладати в основу рішення по справі лише ті обставини, які були доведені сторонами.

Свою позицію банк обґрунтовував тим, що 04.12.2009 року на вимогу позивача спірний депозит «Базис» було достроково розірвано, банк повернув вкладнику 600000,00 євро вкладу та 345,21 євро нарахованих на них відсотків шляхом перерахування їх спочатку на поточний рахунок позивача, а згодом на новий депозитний рахунок за договором банківського вкладу «Старт» № 200875. В той же час дані посилання банку за висновками суду першої інстанції, з якими погоджується й колегія суддів апеляційного суду, належним чином доведена не була.

У відповідності до положень ст. 1071 ЦК України, які згідно ст. 1058 ЦК України застосовуються й до правовідносин банківського вкладу, банк може списати грошові кошти з рахунка клієнта лише на підставі його розпорядження. Виключення з цього правила встановлені ч. 2 зазначеної статті, відповідно до якої без розпорядження власника рахунку кошти можуть бути списані лише за рішенням суду та випадках, прямо встановлених договором між банком і клієнтом. Зазначений порядок відповідає й Положенню про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними і фізичними особами, затвердженому постановою правління НБУ № 516 від 03.12.2003 р. В той же час жодного доказу надання позивачем розпорядження на списання грошових коштів з депозитного рахунку та отримання/перерахування їх на інший рахунок (як і наявності рішення суду чи передбаченої договором підстави) банком надано не було. Не було доведено банком й факту емісії та видачі позивачу електронної карти або інших платіжних засобів, за допомогою яких він міг списати кошти з рахунку без подання до банку такого розпорядження в письмовому вигляді. За таких умов посилання відповідача на наявність розпорядження вкладника на закриття депозитного рахунку та перерахування коштів на інший рахунок залишилося недоведеним, відтак не може бути прийнятим судом.

Окрім відсутності доказів розпорядження позивачем коштами на спірному рахунку банком не було доведено й самого факту видачі йому цих коштів або зарахування їх на інший його рахунок. Не можуть вважатися належним доказом закриття депозитного рахунку та направлення коштів з нього на інший рахунок надані банком в доведення цього твердження виписки № 2 та № 6 (т. 1, а.с. 121-122), оскільки вказані виписки не містять інформації, яка давала б можливість встановити належність зазначених в них операцій до спірних коштів або депозитного договору. Не є такими доказами й інші надані банком документи, зокрема виписка історії операцій від 10.02.2004 р. (т. 1, а.с. 71), виписка по особовому рахунку від 25.06.2014 року (т. 1, а.с. 185), операційний щоденник операцій (т. 1, а.с. 136) оскільки вони також не містять інформації щодо того, що відображають рух саме спірних коштів або стосуються рахунку позивача. Фактично вказані документи зазначають проведення банківських операцій за рядом рахунків та договорів за відсутності їх належної ідентифікації та будь-яких доказів відношення цих операцій до коштів чи рахунків позивача. Як вірно було зазначено судом першої інстанції, банком не було надано належних доказів зміни номерів депозитного чи поточного рахунку позивача на рахунок № НОМЕР_1 або якийсь інший рахунок. Не випливає факт розміщення кошів на депозитному вкладі «Старт» за рахунок коштів депозиту «Базис» й з тексту вказаних договорів. За таких умов посилання банку про видачу позивачу розміщених на його депозитному рахунку коштів шляхом направлення на інший рахунок залишилися недоведеними.

Критично суд відноситься й до посилань банку на покази позивача в якості свідка в протоколі від 16.08.2011 року, на заяву про вчинення злочину (т. 1, а.с. 199-202), а також на вирок Оболонського районного суду м. Києва від 16.11.2012 року відносно працівника банку ОСОБА_3 як на доказ повернення відповідачу коштів, оскільки зі змісту зазначених документів вбачається лише факт розміщення коштів позивача на новому депозитному рахунку «Старт» і жодним чином не вбачається здійснення цього за рахунок коштів депозиту «Базис», що узгоджується й з позицією позивача про формування депозиту «Старт» за рахунок інших коштів, які раніше були розміщені на інших депозитних рахунках, термін виплати за якими настав на той час. При цьому колегія суддів не може прийняти твердження апелянта (з посиланням на довідку № 11/1431 від 07.07.2014 року) щодо внесення позивачем до банку лише спірних коштів та відсутності в банку на той час інших коштів позивача, оскільки така інформація фактично є одноособовими, не підтвердженими твердженнями самого відповідача без доведення їх відповідності, що не може мати доказового значення, а крім того, спростовується іншими наявними в матеріалах справи документами.

Зважаючи на викладене, колегія суддів приходить до висновку про те, що твердження відповідача щодо повернення позивачу спірних коштів шляхом перерахування їх 04.12.2014 року в рахунок за депозитом «Старт» не були належним чином доведені ні в ході розгляду справи судом першої інстанції, ні під час її перегляду апеляційним судом. Фактично зазначені твердження залишилися голослівними, з чого суд прийшов до обґрунтованого висновку про відсутність доказів виконання банком передбаченого законом та умовами укладеного сторонами договору обов'язку повернення вкладнику на його вимогу вкладу.

Не спростовують висновків суду й посилання апелянта на неналежне доведення позивачем взагалі факту розміщення в банку спірних 600 000,00 євро на умовах договору про банківський вклад (депозит) «Базис» за №16243, оскільки відсутній допустимий доказ їх внесення. Наданий позивачем завірений Оболонською філією відповідача меморіальний валютний ордер № 10579 від 12.11.2009 року підтверджує факт розміщення зазначених коштів шляхом переоформлення коштів з депозитного договору від 30.01.2008 р. Крім того, факт розміщення в банку спірних коштів на умовах договору про банківський вклад (депозит) «Базис» за №16243 визнавав й сам відповідач як в ході розгляду справи судом першої інстанції, так і в ході апеляційного розгляду.

Критично колегія суддів відноситься й до посилань апелянта на невірне вирішення судом першої інстанції справи у зв'язку із стягненням суми заборгованості в євро. Зважаючи на те, що договір №16243 про банківський вклад (депозит) «Базис» у євро від 12.11.2009 року передбачав як залучення коштів позивача, так і повернення йому депозитних коштів саме у іноземній валюті, що не суперечить вимогам національного законодавства, колегія суддів приходить до висновку про відповідність рішення суду першої інстанції з цього приводу вимогам закону.

Не можуть бути прийняті й посилання апелянта на порушення судом правил територіальної підсудності справи, оскільки таким твердженням відповідача вже була дана оцінка Апеляційним судом Київської області, який ухвалою від 19.03.2014 року відмовив в задоволенні скарги ПАТ «АКБ «Київ» на ухвалу Ірпінського міського суду Київської області від 14.01.2014 року про відкриття провадження по справі. Відтак питання територіальної підсудності справи не можуть виступати предметом даного апеляційного перегляду рішення суду першої інстанції.

Зважаючи на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, розглядаючи спір, повно та всебічно дослідив і оцінив обставини справи, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює, а тому визнає дане рішення законним та обґрунтованим. Таким чином рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, відтак передбачених законом підстав для його скасування при апеляційному розгляді не встановлено.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів,

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний банк «Київ» відхилити.

Рішення Ірпінського міського суду Київської області від 22 липня 2014 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: