Ухвала суду № 40717155, 09.09.2014, Львівський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 вересня 2014 року Справа № 876/10979/13

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Святецького В.В.

суддів Гудима Л.Я., Коваля Р.Й.,

з участю секретаря судового засідання Баранкевич А.В.,

представника відповідача Маркіної Л.Г.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України на постанову Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 16 липня 2013 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України, треті особи - Міністерство фінансів України, Державна судова адміністрація України, Державна казначейська служба України про зобов'язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В :

13 червня 2013 року ОСОБА_2 звернувся до суду з адміністративним позовом до відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України, в якому просив визнати незаконними дії та бездіяльність державного виконавця відділу примусового виконання рішень ДВС України Каращук К.Л. та начальника відділу примусового виконання рішень ДВС України Чорновола В.А., скасувати постанову відповідача від 05.04.2013 року про відмову у відкритті виконавчого провадження та зобов'язати відповідача відновити виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа №2а-227, виданого 11.09.2007 року Ужгородським міськрайонним судом Закарпатської області та виконати судове рішення в скорочений строк.

Постановою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 16 липня 2013 року адміністративний позов задоволено частково та ухвалено: ,,Визнати незаконними дії й бездіяльність головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України Каращук К.Л. та начальника відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України Чорновола В. А.. Скасувати постанову головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України Каращук К.Л. від 05.04.2013 року про відмову у відкритті виконавчого провадження. В задоволенні решти позовних вимог відмовити."

Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, оскільки вважає, що постанова прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення спору.

Апеляційну скаргу мотивує тим, що відповідно до частини 2 статті 3 Закону України ,,Про виконавче провадження" рішення про стягнення коштів з державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ виконується органами Державного казначейства України у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку, а згідно п.3 Постанови Кабінету Міністрів України №845 від 03.08.2011 року ,,Про затвердження Порядку виконання рішень про стягнення коштів державних та місцевих бюджетів або бюджетних установ" рішення про стягнення коштів з державного та місцевих бюджетів виконуються на підставі виконавчих документів виключно органами Державного казначейства з попереднім інформуванням Мінфіну та в порядку черговості надходження виконавчих документів.

Таким чином, на думку відповідача, обов'язок щодо примусового виконання рішення суду у даному випадку покладається на органи Держаної казначейської служби. Тому державний виконавець правомірно відмовив у відкритті виконавчого провадження, оскільки поданий виконавчий лист повинен бути пред'явлений за підвідомчістю до органу Державної казначейської служби України у спосіб визначений Порядком виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 року №845.

Враховуючи викладене, апелянт просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні апеляційного суду підтримала вимоги апеляційної скарги та просить їх задовольнити в повному обсязі.

Позивач в судове засідання не з'явився, що відповідно до приписів ч.4 ст.196 КАС України не є перешкодою для розгляду справи у їх відсутності.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду першої інстанції в межах доводів апеляційних скарг, дослідивши матеріали справи та доводи скарги, апеляційний суд вважає, що скарга не належить до задоволення з таких підстав.

Відповідно до ч. 1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Згідно ч. 2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Частиною 1 ст.195 КАС України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Суд першої інстанції встановив, що 01 березня 2007 року Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області видав виконавчий лист у справі №2а-227/07 про стягнення з Міністерства фінансів України грошової компенсації за неодержане службове обмундирування на користь ОСОБА_2 29540 грн.

На підставі вказаного виконавчого листа було відкрито виконавче провадження, однак постановою старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України від 29.12.2012 року повернуто виконавчий документ стягувачеві.

03.04.2013 року ОСОБА_2 повторно пред'явив виконавчий документ до виконання.

Постановою головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України Каращук К.Л. від 05.04.2013 року відмовлено в прийнятті до провадження виконавчого документа та у відкритті виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа № 2а-227/07, виданого 11.09.2007 року.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що при винесенні постанови про відмову у відкритті виконавчого провадження державний виконавець діяв неправомірно, з порушенням вимог Закону України ,,Про виконавче провадження".

Такі висновки суду першої інстанції, на думку апеляційного суду, відповідають фактичним обставинам справи, нормам матеріального та процесуального права та є вірними.

В обґрунтування свого рішення, Державна виконавча служба України посилалась на те, що пред'явлений виконавчий документ не підлягає виконанню органами державної виконавчої служби, оскільки відповідно до п.4 ч.1 ст.26 Закону України ,,Про виконавче провадження" державний виконавець відмовляє у відкритті виконавчого провадження у разі пред'явлення виконавчого документа до органу державної виконавчої служби не за місцем або не за підвідомчістю виконання рішення.

Відповідно до статті 124 Конституції України та частина 2 статті 14 КАС України судові рішення є обов'язковими до виконання на всій території України.

Відповідно до вимог статті 255 КАС України постанова або ухвала яка набрала законної сили, є обов'язковою для осіб, які беруть у справі, для їх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України.

Так, відповідно до ч. 4 ст. 257 КАС України примусове виконання судових рішень в адміністративних справах здійснюється в порядку, встановленому Законом України ,,Про виконавче провадження".

Статтею 1 Закону України ,,Про виконавче провадження" передбачено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення).

Так, примусове виконання рішень покладається на державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України (стаття 2 Закону України ,,Про виконавче провадження").

У відповідності до ст.17 Закону України ,,Про виконавче провадження" примусове виконання рішень здійснюється державною виконавчою службою на підставі виконавчих документів, визначених цим Законом. Відповідно до цього Закону підлягають виконанню державною виконавчою службою, зокрема, виконавчі листи, що видаються судами.

Згідно ч.1 ст.25 ЗУ ,,Про виконавче провадження" державний виконавець зобов'язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред'явлення такого документа до виконання, він відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, і пред'явлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби.

В силу п.4 ч.1 ст.26 ЗУ ,,Про виконавче провадження" державний виконавець відмовляє у відкритті виконавчого провадження, в тому числі, у разі пред'явлення виконавчого документа до органу державної виконавчої служби не за місцем або не за підвідомчістю виконання рішення.

Пунктом 1 частини 1 статті 21 ЗУ ,,Про виконавче провадження" визначено, що на відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України покладається виконання рішень, за якими: боржниками є Апарат Верховної Ради України, Адміністрація Президента України, вищі чи центральні органи виконавчої влади, Конституційний Суд України, Верховний Суд України, вищі спеціалізовані суди, апеляційні суди, Генеральна прокуратура України, прокуратури Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя, спеціалізовані прокуратури на правах обласних, Вища рада юстиції, Національний банк України, Рахункова палата, тощо.

Згідно постанови головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України Карашук К.Л. від 05.04.2013 року про відмову в прийнятті до провадження виконавчого документа боржником зазначено Міністерство фінансів України, а відтак, згідно п. 1 ч. 1 ст. 21 ЗУ ,,Про виконавче провадження" виконання вказаного вище рішення суду покладається на відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України.

Пункт 24 розділу ,,Безспірне списання коштів з рахунків боржника" Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 року № 845 передбачає, що виконання рішень про стягнення коштів з рахунків боржника, відкритих у органах Казначейства, здійснює державний виконавець у порядку та на підставі виконавчих документів.

Пункт 25 Порядку визначає дії державного виконавця при надходженні до нього виконавчого документа. Зокрема, абз.4 п.25 вказаного Порядку передбачає подання державним виконавцем органові Казначейства платіжної вимоги, згідно з п.33 Порядку.

Аналізуючи вищенаведені законодавчі приписи, колегія суддів дійшла висновку про те, що органи Державного казначейства проводять виконавчі дії лише на підставі платіжної вимоги, поданої державним виконавцем відповідно до ст.5 Закону України ,,Про виконавче провадження".

Як вбачається з матеріалів справи, у спірних правовідносинах фактично відсутні підстави для відмови у відкритті виконавчого провадження, таким чином дії старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень ДВС України Кушнір Л.В. щодо винесення постанови про відмову у відкритті виконавчого провадження ВП№36249818 є неправомірними, а тому правильним є висновок суду першої інстанції про зобов'язання відновити виконавче провадження.

Враховуючи викладене, доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, що призвело до невірного вирішення спору, а тому оскаржене судове рішення є законними та обґрунтованими, а підстави для його скасування відсутні.

В силу ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів визнає, що суд першої інстанції, вирішуючи даний публічно-правовий спір, правильно встановив обставини справи та ухвалив законне рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, постанова суду першої інстанції ґрунтується на повно, об'єктивно і всебічно з'ясованих обставинах, доводи апеляційної скарги їх не спростовують, а тому підстав для скасування постанови суду першої інстанції немає.

Керуючись ч.3 ст.160, ст. 195, ст. 196, п. 1 ч. 1 ст.198, ст. ст. 200, 205, 206, 254 КАС України, суд,-

У Х В А Л И В :

апеляційну скаргу відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України залишити без задоволення, а постанову Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 16 липня 2013 року у справі № 308/10032/13-а - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання нею законної сили шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції, а в разі складення ухвали в повному обсязі відповідно до статті 160 КАС України - з дня складення ухвали в повному обсязі.

Головуючий суддя В.В. Святецький

Судді Л.Я. Гудим

Р.Й. Коваль

Ухвала в повному обсязі складена 15 вересня 2014 року.