Ухвала суду № 40685079, 23.09.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 вересня 2014 року м. Київ К/800/22718/14

К/800/23717/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:Суддя-доповідач:Вербицька О.В.Судді: Маринчак Н.Є. Муравйов О.В.розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційні скарги Фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 та Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві

на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 13.12.2013 р.

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 10.04.2014 р.

у справі № 826/17498/13-а

за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_5

до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві

про скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И В :

Фізична особа-підприємець ОСОБА_5 (далі - позивач, ФОП ОСОБА_5.) звернулась до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (далі - відповідач , ДПІ у Солом'янському районі) про скасування рішення №0001051701 від 22.10.2013 р., вимоги про сплату боргу №Ф-1У та податкового повідомлення-рішення №0001041701 від 22.10.2013 р.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 13.12.2013 р. позов задоволено частково. Скасовано податкове повідомлення-рішення від 22.10.2013 р. №0001041701 в частині визначення штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 3060 грн. В решті позову відмовлено.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 10.04.2014 р. постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 13.12.2013 р. залишено без змін.

У касаційній скарзі ФОП ОСОБА_5, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 13.12.2013 р. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 10.04.2014 р. скасувати і ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

У касаційній скарзі ДПІ у Солом'янському районі, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 13.12.2013 р. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 10.04.2014 р. і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів, враховуючи межі касаційної скарги, дійшла висновку про наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами проведеної відповідачем фактичної перевірки оздоровчого центру, за адресою: АДРЕСА_1, який належить позивачу, податковий орган дійшов висновку про порушення позивачем вимог податкового законодавства, а саме пункту 51.1 статті 51, підпункту 168.1.1 пункту 168.1 статті 168 Податкового кодексу України, пункту 19.2 статті 19 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», про що було зазначено в акті від 07.10.2013 №16/170123/НОМЕР_1.

В акті перевірки зазначено, що загальна сума не нарахованого, не утриманого та не сплаченого податку з доходів фізичних осіб склала 33 075,90 грн., а також в період з 2011 року позивач не нараховував, не утримував з фонду оплати праці фізичних осіб ОСОБА_6 та ОСОБА_7 єдиний соціальний внесок на загальну суму 63 769,50 грн.

На підставі акта перевірки податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення від 22.10.2013 № 0001041701, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку з доходів найманих працівників на загальну суму 44 914,88 грн., в т.ч. основний платіж - 33 075,90 грн. та штрафні (фінансові) санкції - 11 838,98 грн., а також рішення № 0001051701 від 22.10.2013 про застосування штрафних санкцій за донарахування територіальним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску, яким донараховано 63 769,50 грн. єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та застосовано штрафні санкції у розмірі 31 884,75 грн.

Крім того, відповідачем направлено ФОП ОСОБА_5 вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 22.10.2013 № Ф-1У щодо сплати недоїмки з єдиного соціального внеску в сумі 63 769,50 грн. та штрафів на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в сумі 31 884,75 грн., загальна сума за вимогою - 95 654,25 грн.

Суди першої та апеляційної інстанцій визнали частково обґрунтованими такі висновки податкового органу, з чим погоджується суд касаційної інстанції, з огляду на наступне.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, з квітня 2010 року по березень 2012 року у позивача на посаді адміністратора у оздоровчому центрі «Золотий хаммам» працювала фізична особа ОСОБА_6 без укладання трудової угоди. За вказаний період ОСОБА_6 отримала заробітну плату від ФОП ОСОБА_5 у розмірі 70500,00 грн.

Крім того, в період з травня 2010 року до 03.08.2012 у позивача на посаді адміністратора-масажиста у вищевказаному оздоровчому центрі працювала фізична особа ОСОБА_7 без укладання трудової угоди. За вказаний період вона отримала від ФОП ОСОБА_5 заробітну плату у розмірі 156 000,00 грн.

Податок на доходи фізичних осіб позивач з виплаченої заробітної плати фізичним особам ОСОБА_6 та ОСОБА_7 не нараховував та до бюджету не перераховував. Розрахунки нарахованого (сплаченого) на користь фізичної особи (розрахунок за формою 1-ДФ) за період з 2-го кварталу 2010 року по 3-й квартал 2012 року до ДПІ у Солом'янському районі ГУ Міндоходів у місті Києві позивач не подавав.

Відповідно до пп. 14.1.180 п. 14.1 ст. 14 ПК України податковий агент щодо податку на доходи фізичних осіб - юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ), самозайнята особа, представництво нерезидента - юридичної особи, інвестор (оператор) за угодою про розподіл продукції, які незалежно від організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками та/або форми нарахування (виплати, надання) доходу (у грошовій або негрошовій формі) зобов'язані нараховувати, утримувати та сплачувати податок, передбачений розділом IV цього Кодексу, до бюджету від імені та за рахунок фізичної особи з доходів, що виплачуються такій особі, вести податковий облік, подавати податкову звітність контролюючим органам та нести відповідальність за порушення його норм в порядку, передбаченому статтею 18 та розділом IV цього Кодексу

Згідно із пунктом 51.1 статті 51 Податкового кодексу України податковий агент зобов'язаний подавати у строки, встановлені цим Кодексом для податкового кварталу, податковий розрахунок сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податків, а також сум нарахованого та утриманого з них податку контролюючому органу за місцем свого обліку.

Підпунктом 168.1.1 пункту 168.1 статті 168 Податкового кодексу України встановлено, що податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов'язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу.

З наведених норм Податкового кодексу вбачається, що обов'язок податкового агента нараховувати, утримувати та перераховувати до бюджету податок з доходів фізичних осіб (заробітної плати) не ставиться в залежність від наявності чи відсутності укладення трудового договору в письмовій формі чи цивільно-правового договору в письмовій формі, натомість, достатньою умовою є наявність встановленого факту відносин між роботодавцем та найманим працівником та виплати роботодавцем у зв'язку з цим такому працівнику заробітної плати.

Отже, позивач є податковим агентом та повинен нараховувати, утримувати та перераховувати до бюджету податок з доходів фізичних осіб (заробітної плати).

Щодо рішення №0001051701 від 22.10.2013 та вимоги про сплату боргу №Ф-1У колегія суддів зазначає наступне.

Згідно п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб та членів їхніх сімей на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 4 вказаного Закону визначено, що платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності, відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Відповідно до положень п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), 2, 3, 6, 7 і 8 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України "Про оплату праці", та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами.

Згідно п. 3 ч. 11 ст. 25 даного Закону, за донарахування органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску накладається штраф у розмірі 5 відсотків зазначеної суми за кожний повний або неповний звітний період, за який донараховано таку суму, але не більш як 50 відсотків суми донарахованого єдиного внеску.

Відповідно до розрахунку не утриманого єдиного соціального внеску та податку на доходи фізичних осіб, викладеного у додатку № 1 до акту фактичної перевірки, за період з січня 2011 року по лютий 2012 року, позивач не сплатив щодо працівників ОСОБА_6 та ОСОБА_7 єдиного соціального внеску на загальну суму 63 769,50 грн.

В частині скасування податкового повідомлення-рішення від 22.10.2013 №0001041701 щодо визначення штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 3060 грн. колегія суддів зазначає наступне.

Судами встановлено, що відповідачем було застосовано до позивача штрафні санкції на загальну суму 3570,00 грн., в тому числі за 2010 рік - 510 грн., за 2011 рік - 1020 грн., за 2013 рік - 1020 грн.

Відповідно до п. 119.2 ст. 119 ПК України неподання, подання з порушенням встановлених строків, подання не у повному обсязі, з недостовірними відомостями або з помилками податкової звітності про суми доходів, нарахованих (сплачених) на користь платника податків, суми утриманого з них податку тягнуть за собою накладення штрафу у розмірі 510 грн. Ті самі дії, вчинені платником податків, до якого протягом року було застосовано штраф за таке саме порушення, тягнуть за собою накладення штрафу у розмірі 1020 гривень.

При цьому слід зазначити, що зі змісту наведеної норми п. 119.2 ПК України вбачається, що штрафна санкція у розмірі 1020 грн. застосовується виключно у випадку, якщо протягом року до платника податків вже було застосовано штраф за таке саме порушення.

Разом з тим, як встановлено судами, документально не доведено, що до позивача у 2011-2013 роках було застосовано штраф на підставі п. 119.2 ст. 119 ПК України.

Отже, нарахування штрафу за 2011-2013 роки в загальному розмірі 3060 грн. є безпідставним.

Таким чином, саме за вищевказаних обставин справи, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку, з яким погоджується колегія суддів касаційної інстанції, щодо часткової обґрунтованості заявлених позивачем вимог.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що в межах касаційних скарг порушень судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено, правова оцінка обставин у справі дана вірно.

За таких обставин, касаційні скарги позивача та відповідача підлягають відхиленню, а постанова Окружного адміністративного суду м. Києва від 13.12.2013 р. та ухвала Київського апеляційного адміністративного суду від 10.04.2014 р. залишенню без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210, 214 - 215, 220, 2201, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

1.Касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 відхилити.

2.Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві відхилити.

3.Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 13.12.2013 р. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 10.04.2014 р. залишити без змін.

4.Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеному статтями 237, 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя-доповідач О.В. Вербицька

Судді Н.Є. Маринчак

О.В. Муравйов