Постанова № 40681365, 12.09.2014, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"09" вересня 2014 р. Справа № 917/547/14

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Сіверін В. І., суддя Терещенко О.І. , суддя Бондаренко В.П.

при секретарі Новіковій Ю.В.

за участю представників:

позивача - Невальонна Н.М., дов. №1 від 07.05.2014 року

відповідача - Дубинка Ю.С., дов. б/н від 02.12.2013 року

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача (вх. №1733 П/1-18) на рішення господарського суду Полтавської області від 05.06.2014 року у справі № 917/547/14

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Украгроком", м. Київ,

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Полтава-Сад", с. Розсошенці Полтавської області,

про стягнення 975 852,05 грн.

ВСТАНОВИЛА:

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Украгроком" звернувся до господарського суду Полтавської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Полтава-Сад", відповідача, та з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог в частині основного боргу та штрафу та збільшення позовних вимог в частині пені, річних та інфляційних, просив суд стягнути з відповідача 570307,36 грн. основного боргу за укладеним сторонами договором поставки на умовах товарного кредиту №Пл180413/01 від 18.04.2013 року, а також 142576,84 грн. штрафу, 42046,50 грн. пені, 88592,95 грн. 3% річних та 39921,52 грн. інфляційних.

Рішенням господарського суду Полтавської області від 05.06.2014 року у справі № 917/547/14 (суддя Безрук Т.М.) прийнято заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Украгроком" про зменшення позовних вимог в частині основного боргу та штрафу та збільшення позовних вимог в частині пені, річних та інфляційних.

Позов задоволено повністю.

Стягнуто з відповідача на користь позивача 570307,36 грн. основного боргу, 142576,84 грн. штрафу, 42046,50 грн. пені, 88592,95 грн. 3% річних, 39921,52 грн. інфляційних, 17668,90 грн. витрат зі сплати судового збору.

Відповідач не погодився з рішенням місцевого господарського суду, подав до Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу, в якій просить скасувати це рішення та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.

Апеляційну скаргу обгрунтовує тим, що позивач у заяві про зменшення розміру позовних вимог, окрім зменшення суми основного боргу та штрафу одночасно заявив нову вимогу про стягнення інфляційних нарахувань, що є порушенням норм процесуального права.

Також, вказує на те, що, оскільки позивач заявив про відмову від стягнення здійсненого донарахування до суми основного боргу суми з урахуванням збільшення курсу продажу гривні до долара США у розмірі 137 647,00 грн., місцевий господарський суд повинен був згідно з пунктом 4 частини 1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України припинити провадження у цій частині, чого ним здійснено не було.

Крім того, вказує на те, що підписаний сторонами договір поставки № Пл 180413/01 на умовах товарного кредиту від 18.04.2013 року є неукладеним в розумінні частини З статті 180 та частини 8 статті 181 Господарського кодексу України, оскільки сторони не погодили таку істотну умову, як ціна, яка в порушення вимог статті 189 Господарського кодексу України виражена в договорі не у гривнях, а у доларах США.

До того ж, відповідно до пункту 2.1 вказаного договору ціна товару вказується сторонами в специфікаціях, тоді як специфікації не є окремим порядком визначення суми, яку покупець має сплатити у гривнях України як оплату ціни товару, а приймається виключно для оформлення рахунків-фактур.

Також, за висновком відповідача, сторони не погодили і такої істотної умови договору поставки № Пл 180413/01 на умовах товарного кредиту від 18.04.2013 року, як строк дії договору, так як зазначення строку дії договору у вигляді повного виконання сторонами своїх зобов'язань за договором суперечить частині 1 статті 251 та частині 1 статті 252 Цивільного кодексу України.

А тому, як вважає апелянт, позовні вимоги про стягнення суми штрафу, пені, З % річних, інфляційних нарахувань, які грунтуються на умовах цього неукладеного договору, є безпідставними.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 04.07.2014 року (колегія суддів у складі: головуючий суддя Сіверін В.І., суддя Терещенко О.І., суддя Медуниця О.Є.) апеляційну скаргу відповідача було прийнято до провадження та призначено її до розгляду на 17.07.2014 року на 11:30 год.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 17.07.2014 року розгляд справи було відкладено на 21.07.2014 року на 10:00 год., у зв"язку із неявкою в судове засідання представника відповідача.

Розпорядженням голови Харківського апеляційного господарського суду від 18.07.2014 року для розгляду даної справи було сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Сіверін В.І., суддя Терещенко О.І., суддя Бондаренко В.П., у зв"язку із відпусткою судді Медуниці О.Є.

Пунктом 3.8 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2012 року "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" встановлено, що у разі зміни складу суду (в тому числі з одноосібного на колегіальний, навіть якщо до складу колегії суддів входить суддя, який раніше одноособово розглядав дану справу), спочатку починається й перебіг строку вирішення спору.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що строк розгляду апеляційної скарги після винесення розпорядження голови Харківського апеляційного господарського суду від 18.07.2014 року про зміну складу колегії суддів починається заново.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 21.07.2014 року розгляд справи було відкладено на 09.09.2014 року на 10:30 год. для більш ретельного дослідження матеріалів справи, з метою повного, всебічного та об"єктивного розгляду справи.

Представник відповідача у судових засіданнях 21.07.2014 року та 09.09.2014 року підтримав апеляційну скаргу.

Позивач у відзиві на апеляційну скаргу та його представник у судових засіданнях 17.07.2014 року, 21.07.2014 року та 09.09.2014 року проти її доводів заперечував, вважає оскаржуване рішення законним та обгрунтованим, просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Свої заперечення обгрунтовує тим, що згідно з пунктом 4.6 Постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" зменшення позивачем суми позову не є відмовою від позову. В такому випадку припинення провадження в частині зменшення відповідної суми не здійснюється, - про таке зменшення зазначається в описовій частині судового рішення, а предметом спору залишається вимога про стягнення суми в зменшеному розмірі.

Також, зазначає, що у додатку № 1 та у додатку № 2 до договору поставки на умовах товарного кредиту №Пл180413/01 від 18.04.2013 року погоджена ціна товару в гривні. Разом з цим, у цих додатках також визначений грошовий еквівалент ціни товару у іноземній валюті - доларах США, що відповідає вимогам статті 524 Цивільного кодексу України.

Крім того, вказує на те, що згідно з Інформаційним листом Вищого господарського суду України від 07.04.2008 р. № 01-8/211 строк дії договору, який сторони зобов'язані погодити, не обмежений будь-яким максимальним строком. Тому, сторони можуть визначити, що договір діє до припинення прав та обов'язків, які з нього виникли.

До того ж, як зазначає позивач, призначенням всіх платежів за договором, яке відповідач вказував у платіжних дорученнях, є - "оплата по договору №Пл180413/01 від 18.04.2013 року", що свідчить про визнання відповідачем факту укладення цього договору.

Окрім цього, вказує на те, що згідно з абзацем 2 пункту З Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 02.06.2006 року № 01-8/1228 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році" та Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 08.04.2008р. №01-8/218 "Про внесення змін до деяких Інформаційних листів Вищого господарського суду України", якщо додаткові позовні вимоги зв'язані з раніше заявленими позовними вимогами підставою виникнення або поданими доказами (наприклад, коли позов подано на суму основного боргу і позивач до прийняття рішення просить додатково стягнути пеню за прострочку платежу), то їх може бути пред'явлено з дотриманням, зокрема, приписів статті 58 Господарського процесуального кодексу України.

А тому, оскільки основні позовні вимоги пов"язані із додатковими вимогами про стягнення інфляційних нарахувань підставою виникнення, а саме: договором №Пл180413/01 від 18.04.2013 року, то зазначення про ці додаткові вимоги у заяві про зменшення позовних вимог є цілком правомірним.

Залухавши усні пояснення представника позивача, ознайомившись з доводами апеляційної скарги, дослідивши обставини і матеріали справи, в тому числі наявні у ній докази, відповідність викладених в рішенні висновків цим обставинам і доказам, а також, перевіривши додержання та правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а рішення господарського суду першої інстанції слід залишити без змін, виходячи з наступного.

Як свідчать матеріали справи та було вірно встановлено місцевим господарським судом, між Товариством з обмеженою відповідальністю "Украгроком", продавцем, та Товариством з обмеженою відповідальністю "Полтава-сад", покупцем, було укладено договір поставки на умовах товарного кредиту № Пл180413/01 від 18.04.2013р. (далі - договір), відповідно до пункту 1.1 якого продавець зобов'язався в порядку та на умовах, визначених у цьому договорі передати у власність покупця товар (насіння, добрива з мікроелементами для позакореневого підживлення, засоби захисту рослин), а покупець (відповідач) зобов'язався в порядку та на умовах, визначених у цьому договорі, прийняти товар та оплатити його вартість.

Згідно з пунктом 1.2 договору найменування товару, його кількість, терміни поставки та оплати, базис поставки (місце передачі покупцю) визначені у специфікації до цього договору, які є невід'ємною частиною. Ціна за одиницю виміру товару та його загальна ціна, яку має сплатити покупець, визначається специфікаціями, які є додатками до цього договору.

В додатку № 1 від 19.04.2013р. "Специфікація на товар, що поставляється" до договору сторони узгодили найменування товару, що постачається, кількість, ціну, якість, умови поставки, визначили загальну вартість товару - 543995,04 грн.

На виконання умов договору з урахуванням додатку № 1 від 19.04.2013 року до цього договору позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 543995,04 грн. Факт поставки підтверджується двостороннє підписаними та посвідченими печатками видатковими накладними № Пл 000055 від 15.05.2013р. на суму 379919,40 грн., № Пл 000056 від 15.05.2013р. на суму 43760,64 грн., № Пл000084 від 17.05.2013р. на суму 85146,00 грн., № Пл 000112 від 24.05.2013р. на суму 35169,00 грн.

В додатку № 2 від 13.05.2013 р. "Специфікація на товар, що поставляється" до договору сторони узгодили найменування товару, що постачається, кількість, ціну, якість, умови поставки, визначили загальну вартість товару - 46312,32 грн.

На виконання умов договору та додатку № 2 від 13.05.2013 року позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 46312,32 грн. Факт поставки підтверджується двостороннє підписаними та посвідченими печатками видатковими накладними № Пл 000065 від 15.05.2013р. на суму 31674,24 грн., № Пл 000066 від 15.05.2013р. на суму 14638,08 грн.

Отже, загальна сума поставленого товару за договором становить 590307,36 грн. і факт одержання товару на вказану суму також визнається відповідачем у відзиві на позовну заяву.

За умовами пункту 3 додатку № 1 від 19.04.2013р. та пункту 3 додатку № 2 від 13.05.2013 року до договору оплата товару здійснюється в термін до 15.11.2013 року.

Відповідач за одержаний товар розрахувався частково, сплативши 20000,00 грн., що підтверджується випискою банку по особовому рахунку позивача.

Отже, як вірно зазначив господарський суд першої інстанції, заборгованість відповідача за отриманий товар, з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог, становить 570307,36 грн.

Статтею 712 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі статтею 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

У відповідності до статті 265 Господарського кодексу України до відносин поставки, не врегульованих цим кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договори купівлі-продажу.

Згідно зі статтею 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором не встановлено інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Відповідно до частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до частини 1 статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання на лежним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутно сті конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлена обов'язковість договору для виконання сторонами.

Згідно зі статтею 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Проте відповідач доказів сплати заборгованості не надав.

На думку колегії суддів, посилання відповідача на неукладеність договору з підстав не погодження ціни та строку дії договору є безпідставним, оскільки у додатках №1 та №2 до договору сторонами погоджено ціну товару, а пунктом 7.1. договору встановлено, що договір діє до повного виконання сторонами зобов'язань за даним договором. При цьому, строк дії договору не обмежений будь-яким максимальним строком, тому сторони можуть визначити, що договір діє до припинення прав та обов'язків, які з нього виникли.

При цьому, вказана правова позиція також викладена в Інформаційному листі Вищого господарського суду України від 07.04.2008р. № 01-8/211.

Заперечення відповідача щодо обчислення ціни договору з урахуванням курсової різниці на підставі пунктів 2.3 та 2.4 договору колегія суддів також вважає безпідставними, оскільки позивачем за заявою про зменшення позовних вимог заявлено до стягнення основний борг без застосування курсової різниці іноземної валюти за п.2.3 та п. 2.4 договору.

Таким чином, колегія суддів погоджується із висновком місцевого господарського суду про те, що позовні вимоги в частині стягнення 570307,36 грн. основного боргу є правомірними та підлягають задоволенню.

Згідно зі статтею. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов'язань настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до пункту 5.2. договору за порушення строків (термінів) платежів покупець сплачує на користь продавця штраф у розмірі 25% від суми несплаченого платежу та пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.

У пункті 5.4 договору сторони домовилися, що згідно з пунктом 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування та сплата штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язань не припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконаним.

Зі змісту позовної заяви, (з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог, вбачається , що позивач за неналежне виконання умов договору нарахував відповідачу 42046,50 грн. пені за період (16.11.2013р. - 23.05.2014р.) та 142576,84 грн. штрафу (570307,36 х 25% = 142576,84 грн.).

В пункті 2 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 13.07.2012р. № 01-06/908/2012 визначено, що можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань передбачено частиною другою статті 231 Господарського кодексу України.

В інших випадках порушення виконання господарських зобов'язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень щодо передбачення умовами договору одночасного стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 Цивільного кодексу України, згідно з якою сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 Господарського кодексу України -видами штрафних санкцій, тобто, не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. При цьому, в межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Положеннями статей 627, 628, 629 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.

З матеріалів справи вбачається, що при укладенні договору сторони дійшли згоди щодо сплати одночасно штрафу та пені у разі невиконання відповідачем умов договору, а саме: порушення строку оплати отриманої продукції. А тому, одночасне застосування штрафу та пені не суперечить вимогам чинного законодавства України та умовам укладеного між сторонами договору.

Таким чином, позовні вимоги про стягнення 42046,50 грн. пені та 142576,84 грн. штрафу обґрунтовані і підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних з простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно з пунктом 4.2 Постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" за №14 від 17.12.2013 року зазначено, що сторони договору можуть зменшити або збільшити передбачений законом розмір процентів річних. Якщо укладеним сторонами договором передбачено збільшення розміру процентів у зв'язку з простроченням сплати боргу, розмір ставки, на яку збільшено проценти, слід вважати іншим розміром процентів.

Відповідно до пункту 5.3 договору у випадку прострочення покупцем платежу, сплата якого передбачена відповідно до умов цього договору, покупець на вимогу продавця сплачує останньому 30 відсотків річних від простроченої суми.

На підставі вказаної норми закону та договору позивачем правомірно нараховано 88592,95 грн. - 30% річних за період 16.11.2013р. - 23.05.2013р. та 39921,52 грн. інфляційних за період 16.11.2013р. - 23.05.2013р., з урахуванням заяви від 23.05.2014р.,;

Отже, на думку колегії суддів, господарський суд першої інстанції дійшов цілком правомірного висновку про наявність достатніх правових підстав для задоволення позову в цій частині.

Згідно з пунктом 4.6 Постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" зменшення позивачем суми позову не є відмовою від позову. В такому випадку припинення провадження в частині зменшення відповідної суми не здійснюється, - про таке зменшення зазначається в описовій частині судового рішення, а предметом спору залишається вимога про стягнення суми в зменшеному розмірі.

Також, у пункті 7 Постанови пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012р. № 6 "Про судове рішення" зазначено, що про зміну предмета або підстав позову, збільшення або зменшення позовних вимог, якщо відповідну заяву прийнято господарським судом, зазначається в описовій частині рішення, і подальший виклад рішення, в тому числі його резолютивної частини, здійснюється з урахуванням такої заяви.

Таким чином, колегія суддів погоджується із висновком господарського суду першої інстанції про наявність достатніх правових підстав для задоволення позовних вимог.

Відповідач апеляційну скаргу обгрунтовує тим, що позивач у заяві про зменшення розміру позовних вимог, окрім зменшення суми основного боргу та штрафу одночасно заявив нову вимогу про стягнення інфляційних нарахувань, що є порушенням норм процесуального права.

Однак, колегія суддів не може погодитися із такими твердженнями, оскільки згідно з абзацем 2 пункту З Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 02.06.2006 № 01-8/1228 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році" та Інформаційним листом Вищого господарського суду України від 08.04.2008 року №01-8/218 "Про внесення змін до деяких Інформаційних листів Вищого господарського суду України", якщо додаткові позовні вимоги зв'язані з раніше заявленими позовними вимогами підставою виникнення або поданими доказами (наприклад, коли позов подано на суму основного боргу і позивач до прийняття рішення просить додатково стягнути пеню за прострочку платежу), то їх може бути пред'явлено з дотриманням, зокрема, приписів ст. 58 Господарського процесуального кодексу України.

А тому, оскільки основні позовні вимоги пов"язані із додатковими вимогами про стягнення інфляційних нарахувань підставою виникнення, а саме: із невиконанням відповідачем умов договору №Пл180413/01 від 18.04.2013 року, то зазначення про ці додаткові вимоги у заяві про зменшення позовних вимог є цілком правомірним.

Також, апелянт вказує на те, що оскільки позивач заявив про відмову від стягнення здійсненого донарахування до суми основного боргу суми з урахуванням збільшення курсу продажу гривні до долара США у розмірі 137 647,00 грн., місцевий господарський суд повинен був згідно з пунктом 4 частини 1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України припинити провадження у цій частині, чого здійснено не було.

Однак, колегія суддів не може погодитися із такими посиланнями, оскільки, як вже зазначалося вище, згідно з пунктом 4.6 Постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" зменшення позивачем суми позову не є відмовою від позову. В такому випадку припинення провадження в частині зменшення відповідної суми не здійснюється, - про таке зменшення зазначається в описовій частині судового рішення, а предметом спору залишається вимога про стягнення суми в зменшеному розмірі.

Також, апелянт в апеляційній скарзі вказує на те, що підписаний сторонами договір поставки № Пл 180413/01 на умовах товарного кредиту від 18.04.2013 року є неукладеним в розумінні частини З статті 180 та частини 8 статті 181 Господарського кодексу України, оскільки сторони не погодили таку істотну умову, як ціна, яка в порушення вимог статті 189 Господарського кодексу України виражена в договорі не у гривнях, а доларах США.

До того ж, на думку відповідача, відповідно до пункту 2.1 вказаного договору ціна товару вказується сторонами в специфікаціях, тоді як специфікації не є окремим порядком визначення суми, яку покупець має сплатити у гривнях України як оплату ціни товару, а приймається виключно для оформлення рахунків-фактур.

Також, за висновком відповідача, сторони не погодили і такої істотної умови договору поставки № Пл 180413/01 на умовах товарного кредиту від 18.04.2013 року, як строк, так як зазначення строку дії договору у вигляді повного виконання сторонами своїх зобов'язань за договором суперечить частині 1 статті 251 та частині 1 статті 252 Цивільного кодексу України.

А тому, як вважає апелянт, позовні вимоги про стягнення суми штрафу, пені, З % річних, інфляційних нарахувань, які грунтуються на умовах цього неукладеного договору, є безпідставними.

Проте, на думку колегії суддів, такі посилання не можуть вважатися обгрунтованими, зважаючи на таке.

Як свідчать матеріали справи, у додатку № 1, так і у додатку № 2 до договору погоджена ціна товару в гривні. Разом з цим, у додатках також визначений грошовий еквівалент ціни товару у іноземній валюті - доларах США, що відповідає вимогам статті 524 Цивільного кодексу України.

Крім того, згідно з Інформаційним листом від 07.04.2008 р. № 01-8/211 Вищого господарського суду України строк дії договору, який сторони зобов'язані погодити, не обмежений будь-яким максимальним строком. Тому, сторони можуть визначити, що договір діє до припинення прав та обов'язків, які з нього виникли. До того ж, призначенням всіх платежів за договором, яке відповідач вказував у платіжних дорученнях, є - "оплата по договору №Пл180413/01 від 18.04.2013 року", що свідчить про визнання відповідачем факту укладення цього договору.

А тому, відсутні підстави вважати неукладеним договір №Пл180413/01 від 18.04.2013 року.

Таким чином, колегія суддів зазначає, що місцевий господарський суд, приймаючи оскаржуване рішення, повністю дослідив обставини, які мають значення для справи, правильно застосував норми матеріального та процесуального права, а тому підстави для скасування або зміни вказаного рішення відсутні.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 33, 43, 99, 101, пунктом 1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів,-

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Полтавської області від 05.06.2014 року у справі № 917/547/14 залишити без змін.

Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови складено 15 .09.2014 року

Головуючий суддя Сіверін В. І.

Суддя Терещенко О.І.

Суддя Бондаренко В.П.