Рішення № 40651708, 25.09.2014, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

Апеляційний суд Запорізької області

Провадження №22ц/778/3979/14 Головуючий у 1 інстанції: Скользнєва Н.Г.

Суддя-доповідач: Каракуша К.В.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 вересня 2014 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Запорізької області у складі:

головуючого: Бєлки В.Ю.

суддів: Каракуші К.В.

Кримської О.М.

при секретарі: Остащенко О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на заочне рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 24 червня 2014 року у справі за позовом Відкритого акціонерного товариства «Гамма» в особі ліквідатора - арбітражного керуючого ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором оренди, -

ВСТАНОВИЛА:

У березні 2014 року ВАТ «Гамма» в особі ліквідатора - арбітражного керуючого ОСОБА_4 звернулося до суду з позовом до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором оренди.

У позові зазначалось, що 20.10.2010 року між сторонами по справі укладено договір оренди нерухомого майна №02/82 строком на один рік. Позивач передав відповідачу у строкове платне користування нерухоме майно, розташоване за адресою: АДРЕСА_1, інв. №1000002 на 1 поверсі.

31.03.2011 року за згодою сторін укладено угоду про розірвання договору, об'єкт оренди повернутий позивачу. ОСОБА_3 за час користування вказаним майном в порушення умов договору не в повному обсязі сплачував орендну плату.

Посилаючись на вказані обставини, позивач просив суд стягнути з відповідача заборгованість за договором оренди нерухомого майна №02/82 від 20.10.2010 року у розмірі 12345,86 грн., інфляційних втрат у розмірі 324,13 грн., три відсотки річних у розмірі 1 142,27 грн., пеню у розмірі 6001,31 грн., а загалом 19 813,57 грн. і судові витрати.

Заочним рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 24 червня 2014 року позов задоволено.

Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову.

Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю - доповідача, пояснення сторін, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

На підставі ст. 307 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення по суті позовних вимог, або змінити рішення.

Відповідно ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

Згідно ч. 2 ст. 314 ЦПК України апеляційний суд ухвалює рішення у випадках скасування судового рішення і ухвалення нового або зміни рішення.

Судом встановлено і визнається сторонами, що 20 жовтня 2010 року між ВАТ «Гамма» та ОСОБА_3 був укладений договір оренди нерухомого майна, а саме корпусу АДРЕСА_1. Угодою від 31 березня 2011 року вказаний договір було розірвано сторонами. ОСОБА_3, як орендар, не сплатив відповідної плати за лютий 2011 року у розмірі 5742,04грн. та за березень 2011 року - 6605, 02грн., загальна сума заборгованості складає 12347,06грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Згідно зі ст. 762 ЦК України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором.

Статтєю 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Стягнення з боржника, який порушив грошове зобов'язання, сум індексації грошового боргу та процентів не перешкоджає стягненню у передбачених законом або договором випадках неустойки (пені) за прострочення виконання грошового зобов'язання, оскільки відповідно до частини першої статті 550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.

Ухвалюючи рішення про стягнення заборгованості за договором оренди у розмірі 12347,06грн., інфляційних витрат 324,13грн., трьох відсотків річних, суд першої інстанції правомірно виходив з того, що ці позовні вимоги відповідно до вимог статей 759, 762, 509, 525, 526, 625 ЦК України є обґрунтованими та засновані на законі, оскільки судом встановлено, що ОСОБА_3 не виконав зобов'язання відповідно до умов договору оренди внаслідок чого утворилась заборгованість.

Довід апеляційної скарги про те, що суд розглянув справу з порушенням підвідомчості є неприйнятним. Як вбачається з матеріалів справи, договір оренди №02/82 від 20.10.2010 року укладено з ОСОБА_3 як з фізичною особою (а.с.21-24), крім того, ухвалою Господарського суду Запорізької області від 06 березня 2014 року справа за позовом ВАТ «Гамма» про стягнення з ФОП ОСОБА_3 заборгованості за вказаним договором оренди припинено. Зі змісту вказаної ухвали вбачається, що ОСОБА_3, посилаючись на те, що він укладав вказаний договір оренди не як суб'єкт господарювання , а як фізична особа з метою використання орендованого приміщення для власних потреб і вказаний спір не є господарським, тому господарський суд припинив провадження у вказаній справі (а.с.31). Таким чином, твердження апелянта про підвідомчість вказаного позову господарському суду спростовано.

Посилання апелянта у скарзі на те, що судовий розгляд проводився без його участі, що позбавило його можливості звернутись із усною заявою про застосування строку позовної давності і тому у задоволенні позову необхідно відмовити, є неприйнятними з огляду на таке.

Представник відповідача згідно до заяв від 30.05.2014 року (а.с.54) та від 13.06.2014 року (а.с.60) просила суд відкласти розгляд справи, що були призначені судом на 03.06.2014 року та на 24.06.2014 року у зв'язку із зайнятістю в інших справах. Суд першої інстанції у відповідності до приписів ч.4 ст.169 ЦПК України, у зв'язку з повторною неявкою в судове засідання відповідача, вирішив справу на підставі наявних у ній даних та доказів і постановив заочне рішення.

Матеріали справи не містять письмової заяви відповідача про застосування строків позовної давності. Жодних пояснень щодо неможливості подання такої заяви під час розгляду справи судом першої інстанції і до постановлення рішення представником апелянта не надано.

Твердження представника апелянта про те, що така заява може бути зроблена стороною в усному порядку є помилковими і не ґрунтуються на приписах закону і сталої судової практики у цьому питанні.

Так, статтею 257 ЦК України встановлено загальну позовну давність тривалістю у три роки.

Згідно з ч. 1 ст. 258 ЦК України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.

Відповідно до ч. 3 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Отже, законодавством чітко та однозначно врегульовано, що підставою застосування позовної давності є виключно на це заява сторони у спорі під час розгляду справи у суді першої інстанції.

Установлено, що матеріали справи не містять заяви ОСОБА_3 або його представника про застосування строку позовної давності, поданої до суду першої інстанції до постановлення рішення.

Однак, заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги про неправильність обрахування судом початку перебігу строку прострочення зобов'язання за договором.

Пунктом 3.2 договору оренди орендар здійснює оплату згідно розрахунку орендодавця до 10 числа наступного за розрахунковим місяцем.

Таким чином, обрахування прострочення зобов'язання орендаря виникає з 11.03.2011 року за рахунками від 28.02.2011року на загальну суму 5740,84грн., та з 11.04.2011 року за рахунками від 31.03.2011 року на загальну суму 6671,07грн..

З огляду на вказане, рішення суду підлягає зміні в частині обрахування перебігу строку прострочення зобов'язання та відповідно підлягає корегуванню сума стягнення.

Так, судом першої інстанції визначено к стягненню три процента річних у розмірі 1142,27грн. за період з 01.03.2011 року по 20.12.2013 року, проте до стягнення у відповідності до вимог ст.625 ЦК України та п.3.2 умов договору оренди підлягає до стягнення 1 132,21грн., з яких 532,36грн. за період з 11.03.2011 року по 20.12.2013 року і 599,85грн. за період з 11.04.2011 року по 20.12.2013 року.

Є також частково прийнятними доводи скарги щодо неправильного стягнення пені судом першої інстанції з огляду на наступне.

Згідно із частиною третьою статті 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно.

Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі (частини перша, друга статті 551 ЦК України).

Як установлено судом, пунктом 8.4 договору оренди передбачено, що орендар у разі несвоєчасної або не повному обсязі перерахування орендодавцеві орендної плати та інших платежів, зобов'язаний сплатити на користь орендодавця пеню у розмірі 0,5% від суми заборгованості за кожний день прострочення платежу та до повного погашення заборгованості, але не більше подвійної облікової ставки Національного Банку України, яка діє на момент прострочення.

За загальним правилом період, за який нараховується пеня за прострочення виконання зобов'язання, не може перевищувати один рік (пункт перший частини другої статті 258 ЦК України). При цьому виходячи з правової природи пені, яка нараховується за кожен день прострочення, право на позов про стягнення пені за кожен окремий день виникає щодня на відповідну суму, а позовна давність за позовом про стягнення пені відповідно до статті 253 ЦК України обчислюється по кожному дню, за який нараховується пеня, окремо, починаючи з дня, коли кредитор дізнався або повинен був дізнатися про порушення права.

Оскільки право на стягнення пені у позивача виникло з наступного дня після 11 березня 2011 року та 11 квітня 2011 року відповідно, а до суду він звернувся лише - 24 березня 2014 року, то пеня підлягала стягненню лише в межах одного року до дня пред'явлення позову.

Стягнувши пеню за весь час прострочення, починаючи з 01 березня 2011 року та 01 квітня 2011 року відповідно, суд неправильно застосував норму пункту першого частини другої статті 258 ЦК України.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку про те, що до стягнення підлягає пеня у розмірі 881,45 грн. за прострочення зобов'язання за рахунками за лютий 2011 року та у розмірі 1005,90грн. за прострочення зобов'язання за рахунками за березень 2011 року, тобто на загальну суму 1887,35грн. за період з 20.03.2013 року по 20.03.2014 року.

Під час визначення суми пені колегія суддів виходила з того, що вона обраховується виходячи із суми заборгованості з урахуванням інфляційних втрат та 3% річних та ставкою пені у відсотках за день прострочення та кількості днів прострочення. Тому розрахунок представлений представником позивача у судовому засіданні апеляційного суду є вірним, контр розрахунок представника відповідача є помилковим, з огляду на те, що під час обрахування штрафних санкцій не взято до уваги, що відповідне обрахування проводиться виходячи із суми заборгованості з урахуванням інфляційних втрат та 3% річних.

Доводи скарги про застосування для обчислення пені приписів ч.6 ст.232 Господарського Кодексу України є необґрунтованими, оскільки як правильно встановлені районним судом правовідносини, що склались між сторонами, врегульовані нормами Цивільного Кодексу України.

Таким чином, доводи апеляційної скарги про неправильне застосування судом норм матеріального права та неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи частково знайшли своє підтвердження під час апеляційного розгляду. За таких обставин рішення суду першої інстанції підлягає зміні, а саме до стягнення підлягає заборгованість за договором оренди у розмірі 15 689,55грн., з яких 12669,99грн. - сума боргу з урахуванням індексу інфляції, 1132,21грн. - 3% річних та 1887,35 грн. - пеня в межах одного року до дня пред'явлення позову.

Питання присудження судових витрат, а саме стягнення з відповідача на користь позивача судового збору у розмірі 243,60грн., судом першої інстанції вирішено правильно у відповідності до приписів ст.88 ЦПК України, тому рішення в цій частині підлягає залишенню без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 309 ЦПК України, колегія суддів,-

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Заочне рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 24 червня 2014 року по цій справі змінити.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь Відкритого акціонерного товариства «Гамма» заборгованість за договором оренди нерухомого майна №02/82 від 20.10.2010 року у розмірі 15 689,55 грн. (п'ятнадцять тисяч шістсот вісімдесят дев'ять), з яких 12669,99 грн. - сума боргу з урахуванням індексу інфляції, 1132,21 грн. - 3% річних та 1887,35 грн. - пені.

В решті рішення залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, проте воно може бути оскаржено в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: