Ухвала суду № 40639237, 23.09.2014, Львівський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 вересня 2014 року Справа № 70587/11/9104

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Попка Я.С.

суддів Хобор Р.Б., Сеника Р.П.

за участю секретаря судового засідання Саламахи О.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові апеляційну скаргу Луцької об'єднаної державної податкової інспекції на постанову Волинського окружного адміністративного суду від 20 липня 2011 року у справі за позовом Відкритого акціонерного товариства «Гнідавський цукровий завод» до Луцької об'єднаної державної податкової інспекції про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-

В С Т А Н О В И В:

У липні 2011 року позивач - Відкрите акціонерне товариство «Гнідавський цукровий завод» звернулося до суду з позовом до Луцької об'єднаної державної податкової інспекції, в якому просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення відповідача №0000352301 від 23.05.2011 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 416 668,00 грн., з яких: 416 667,00 грн. - основний платіж, 1 грн. - штрафні фінансові санкції.

Постановою Волинського окружного адміністративного суду від 20 липня 2011 року позов задоволено повністю. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Луцької об'єднаної державної податкової інспекції №0000352301 від 23.05.2011 року.

Постанова суду першої інстанції мотивована тим, що реальність здійснення господарських операцій ВАТ «Гнідавський цукровий завод» з його контрагентом - ТзОВ «Фієста» підтверджується первинними бухгалтерськими документами: договорами, податковими та видатковими накладними. Договори на поставку обладнання, запасних частин та допоміжних матеріалів згідно договорів №270111 від року, №010211 від 01.02.2011 року, №100211 від 10.02.2011 року, укладені між ВАТ «Гнідавський цукровий завод» та ТзОВ «Фієста Плюс» були направлені на реальне настання правових наслідків, не суперечать вимогам ч.1 ст. 203 ЦК України та не містять ознак нікчемного правочину, що підтверджується доказами по справі.

Суд першої інстанції прийшов до висновку, що позивачем правомірно віднесено до складу податкового кредиту у лютому 2011 року суму ПДВ в розмірі 416667,00 грн. у зв'язку з придбанням товару на підставі належним чином оформлених податкових накладних та інших документів, що підтверджують господарську операцію, отже відповідачем протиправно винесено оскаржуване податкове повідомлення-рішення.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, вважаючи її прийнятою з порушенням норм матеріального та процесуального права, Луцька об'єднана державна податкова інспекція оскаржила її, подавши апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Волинського окружного адміністративного суду від 20 липня 2011 року та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги апелянт зазначає, що перевіркою було встановлено завищення позивачем податкового кредиту за лютий 2011 року на 416 667,00 грн. по операції з поставки обладнання, запасних частин та допоміжних матеріалів згідно договорів №270111 від 27.01.2011 року, №010211 від 01.02.2011 року, №100211 від 10.02.2011 року у ТзОВ «Фієста Плюс» на загальну суму 2 500 000,00 грн. Під час перевірки документів, що свідчать про транспортування, зберігання, фактичне отримання товару від постачальника не пред'явлено.

Разом з тим, апелянт вказує на те, що перевіркою постачальника обладнання - ТзОВ «Фієста Плюс», проведеною Державною податковою інспекцією у м. Херсоні, не встановлено факту передачі товарно-матеріальних цінностей від продавця до покупця (від ТзОВ «Фієста Плюс» до ВАТ «Гнідавський цукровий завод») у зв'язку з відсутністю (ненаданням для перевірки) первинних документів: актів приймання-передачі товару, документів, що засвідчують транспортування, зберігання продукції, довіреностей та інших первинних документів. Такий правочин в порушення ст.ст. 201, 203, 215, 228 ЦК України вчинено без наміру створення правових наслідків та суперечить інтересам держави і має ознаки нікчемності.

Крім того, перевіркою встановлено відсутність у ТзОВ «Фієста Плюс» об'єктів оподаткування по операціях з придбання товарів у підприємств постачальників та по операціях з продажу цих товарів підприємствам покупцям за лютий 2011 року в розумінні п.п. 138.1.1 п. 138.1 ст. 138 ПКУ.

За даними системи автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України та декларації з ПДВ за лютий 2011 року ТзОВ «Фієста Плюс» включено до податкового кредиту суми податку на додану вартість, які сформовано за рахунок контрагента постачальника ПП «Віллія Експотрейд» - 5 818 415,04 грн. в тому числі ПДВ - 969 735,84 грн.

Апелянт звертає увагу на те, що за результатами відпрацювання ГВПМ ДПІ у м. Херсоні ТОВ «Фієста Плюс» та його контрагентів встановлено, що у відповідності до отриманих 18 березня 2011 року пояснень від директора ПП «Віллія Експотрейд» ОСОБА_1, СГД не мав господарських відносин з ТзОВ «Фієста-Плюс». Відповідно до пояснень, ОСОБА_1 за грошову винагороду у розмірі 5 000,00 грн. погодився на посаду директора та не займався веденням фінансово-господарської діяльності ПП «Віллія Експотрейд».

Відповідно до того, що в ході перевірки ТзОВ «Фієста Плюс» не підтверджено наявність поставок товарів (послуг) від контрагента-постачальника ПП «Віллія Експотрейд» за лютий 2011 року, встановлено відсутність об'єктів оподаткування по операціях з придбання товарів у підприємств-постачальників та по операціях з продажу цих товарів підприємствам-покупцям за лютий 2011 року в розумінні пп. 138.1.1 п. 138.1 ст. 138 ПКУ договори на поставку обладнання, запасних частин та допоміжних матеріалів, згідно договорів №270111 від 27.01.2011 року, №010211 від 01.02.2011 року, №100211 від 10.02.2011 року, також визнано нікчемними.

Вислухавши суддю-доповідача, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.

Із змісту ст. 19 Конституції України вбачається, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Судом встановлено, підтверджено матеріалами справи, що працівниками Луцької ОДПІ в період з 22.04.2011 року по 06.05.2011 року було проведено позапланову виїзну перевірку ВАТ «Гнідавський цукровий завод» з питань правомірності формування податкового кредиту та податкових зобов'язань за лютий 2011 року у зв'язку з ненаданням документального підтвердження на письмовий запит Луцької ОДПІ від 04.04.2011 року №8057/10/15-2, за результатами якої складено акт №2689/23-2/00372658 від 6 травня 2011 року.

В процесі проведення перевірки встановлено порушення ВАТ «Гнідавський цукровий завод» п. 185.1 ст. 185, п. 198.1, 198.2 ст. 198 ПК України, в результаті чого підприємством занижено податок на додану вартість у сумі 416667, 00 грн. та порушення ч. 1 ст. 203, ч. 1 ст. 207, ст. 215, ст. 207, ст. 208, ч. 1 ст. 203, ч. 2 ст. 215, ст. 216 ЦК України в частині недодержання в момент вчинення правочину вимог, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків по договорах №270111 від 27.01.2011 року, №010211 від 01.02.2011 року та №100211 від 10.02.2011 року, які мають ознаки нікчемності та є нікчемними в силу закону.

На підставі акта перевірки та за результатами розгляду заперечень на акт перевірки Луцькою ОДПІ було винесено оспорюване податкове повідомлення-рішення №0000352301 від 23.05.2011 року, яким позивачу було визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 416668,00 грн., з яких за основним платежем - 416667,00 грн. та та 1,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Позивачем оскаржувалось вказане податкове повідомлення-рішення в адміністративному порядку до ДПА у Волинській області, однак рішенням ДПА у Волинській області від 23.06.2011 року скаргу залишено без задоволення, а оспорюване податкове повідомлення-рішення - без змін.

Судом встановлено, що між ТзОВ «Фієста Плюс», як продавцем та ВАТ «Гнідавський цукровий завод», як покупцем укладені договори на поставку обладнання, запасних частин та допоміжних матеріалів : №270111 від 27.01.2011 року, згідно якого ТзОВ «Фієста Плюс» продало ВАТ «Гнідавський цукровий завод» обладнання на суму 845300,00 грн., в тому числі ПДВ 140883,33 грн.; №010211 від 01.02.2011 року, згідно якого ТзОВ «Фієста Плюс» продало ВАТ «Гнідавський цукровий завод» обладнання на суму 825750,00 грн., в тому числі ПДВ 137625,33 грн; №100211 від 10.02.2011 року, згідно якого ТзОВ «Фієста Плюс» продало ВАТ «Гнідавський цукровий завод» обладнання на суму 828950,00 грн., в тому числі ПДВ 138158,33 грн.

Як видно зі змісту вищезазначених договорів поставок обладнання, запасних частин та допоміжних матеріалів, поставка товару здійснювалась силами та за рахунок продавця - ТзОВ «Фієста Плюс», який зобов'язаний був доставити товар покупцеві, який в свою чергу, зобов'язаний був своєчасно оплатити поставлений товар та здійснити його розвантаження у місці доставки.

Товар вважався прийнятим за якістю згідно накладною на відпуск товару, перехід права власності та відповідальності за товар відбувалось в момент поставки товару, а саме в момент підписання сторонами накладної.

При виконанні договору поставки №270111 від 27.01.2011 року ТзОВ «Фієста Плюс» виписано видаткову накладну від 01.02.2011 року №1 на обладнання на суму 845300,00 грн., з якої 140883,33 - ПДВ, а також податкову накладну на вказану суму № 1 від 01.02.2011 року.

При виконанні договору поставки №010211 від 01.02.2011 року ТзОВ «Фієста Плюс» виписано видаткову накладну від 04.02.2011 року №21 на обладнання на суму 825750,00 грн., з якої 137625,00 - ПДВ, а також податкову накладну на вказану суму № 21 від 04.02.2011 року.

При виконанні договору поставки №100211 від 10.02.2011 року ТзОВ «Фієста Плюс» виписано видаткову накладну від 14.02.2011 року №68 на обладнання на суму 828950,00 грн., з якої 138158,33 - ПДВ, а також податкову накладну на вказану суму № 68 від 14.02.2011 року.

Встановлено, що поставлене обладнання згідно довіреностей на отримання товару (довіреності №1034 від 01.02.2011 року, №1042 від 04.02.2011 року та №1047 від 14.02.2011 року) було отримано ОСОБА_2 і згідно платіжного доручення №4 від 29 квітня 2011 року розрахунок за придбаний товар ВАТ «Гнідавський цукровий завод» проведено повністю. В оборотно-сальдовій відомості по рах. 207 відображені отримані, у відповідності до видаткових накладних, товарні цінності на загальну суму 2 500 000,00 грн.

З довідки ВАТ «Гнідавський цукровий завод» №396 від 30.06.2011 року видно, що придбане у ТзОВ «Фієста Плюс» обладнання згідно накладних №1, №21, №68 на загальну суму 2 500 000,00 грн. знаходиться на балансі підприємства і балансова вартість обладнання становить 1 083 333,33 грн.

Відповідно до пп. 14.1.18 п. 14.1 ст.14 ПК України, бюджетне відшкодування - відшкодування від'ємного значення податку на додану вартість на підставі підтвердження правомірності сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість за результатами перевірки платника, у тому числі автоматичне бюджетне відшкодування у порядку та за критеріями, визначеними у розділі V цього кодексу.

За змістом пп. 14.1.181 п. 14.1 ст.14 ПК України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього кодексу.

Згідно з п. 198.1 ст.198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до п. 198.2 ст.198 ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з п. 198.3 ст.198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст.39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 ст.193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п. 198.6 ст.198 ПК України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст.201 цього Кодексу чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 ст.201 цього Кодексу.

Тобто, підставою для нарахування податкового кредиту є видана платником податку на вимогу покупця податкова накладна.

Контрагент позивача на момент вчинення господарських операцій, видачі податкових накладних був зареєстрований платником ПДВ, що не заперечується ДПІ, а отже видача ним податкових накладних, є правомірною.

Відповідно до п. 200.1 ст.200 ПК України, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Тобто, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Наслідки в податковому обліку створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто ті, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника податків. При цьому господарські операції мають бути відображені в податковому обліку відповідно до їх реального змісту.

Зокрема, не може визнаватися право платника ПДВ на податковий кредит у тому разі, якщо відповідні товари ним реально не придбавалися, або якщо витрати на таке придбання реально не понесені тощо. При цьому посилання податкового органу чи суду на нікчемність правочину не є обов'язковою необхідною передумовою для розгляду господарських операцій як таких, що вчинені з порушенням вимог податкового законодавства.

Що стосується доводів ОДПІ про фіктивність та недійсність договорів, слід зазначити, що під час розгляду справи відповідачем не надано жодного рішення суду, прийнятого в порядку ст.234 ЦК України щодо фіктивності правочину, тобто щодо вчинення правочину без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином; рішення суду про визнання правочину з контрагентом недійсним з підстав його суперечності інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, як-то передбачено приписами ч. 3 ст.228 ЦК України; рішення суду, яке б було прийнято в порядку ст.207 ГК України щодо визнання недійсними спірних операцій з підстав їх невідповідності вимогам закону, або вчинення їх з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства. Під час розгляду справи не встановлено обставин, які б відповідно до норм ЦК України свідчили про нікчемність правочинів, укладених між позивачем та його контрагентом.

Відповідачем під час розгляду справи в суді першої інстанції та в суді апеляційної інстанції не надано вироку або іншого рішення суду, прийнятого в рамках кримінального провадження, відносно посадових осіб позивача або контрагента позивача, яким би встановлювались обставини протиправної діяльності цих осіб та підприємств з метою отримання необґрунтованої податкової вигоди за спірними операціями або реєстрації/перереєстрації підприємства - контрагента позивача на підставних осіб.

Виходячи з вищевикладеного, апеляційний суд приходить до висновку, що суд першої інстанції належним чином дослідив реальність господарських операцій, що є підставою для виникнення права на податковий кредит та бюджетне відшкодування, добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті, а також реальність усіх даних, наведених у документах, що надають право на податковий кредит та бюджетне відшкодування.

Виходячи із вимог ст.71 КАС України - кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ст.200 КАС України - суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ч.3 ст. 160, ст.ст. 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, суд,-

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Луцької об'єднаної державної податкової інспекції залишити без задоволення, а постанову Волинського окружного адміністративного суду від 20 липня 2011 року у справі №2а/0370/1794/11 за позовом Відкритого акціонерного товариства «Гнідавський цукровий завод» до Луцької об'єднаної державної податкової інспекції про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня складання у повному обсязі шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя Я.С. Попко

Судді Р.Б. Хобор

Р.П. Сеник

Повний текст ухвали виготовлено та підписано 23.09.2014 року.