Постанова № 40620331, 19.09.2014, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 вересня 2014 року 810/3817/14

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого - судді Панченко Н.Д., розглянувши у порядку письмового провадження у м. Києві адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Сінергія-плюс» до Державної податкової інспекції в Обухівському районі Головного управління Міндоходів у Київській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Сінергія-плюс» (далі - ТОВ «Сінергія-плюс» або позивач) звернулось до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції в Обухівському районі Головного управління Міндоходів у Київській області (далі - ДПІ в Обухівському районі, відповідач або податковий орган) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 26.03.2014 №0000302204/488 та №0000312204/489.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказує на відсутність порушення ним вимог податкового законодавства, оскільки у перевіряємому періоді позивачем здійснювалась діяльність щодо надання в оренду власного нерухомого майна суб'єктам господарювання за цінами, що відповідають звичайним, а відповідачем не надано жодного доказу протилежного.

Крім цього, позивач зазначив, що ним було здійснено продаж двох об'єктів нерухомого майна за цінами, що дорівнюють вартості майна, яку було визначено експертами у звітах про оцінку майна та правомірно нараховані податкові зобов'язання з податку на додану вартість виходячи із ціни продажу. Поряд з цим, позивач вважає безпідставними твердження відповідача про необхідність застосування у даному випадку положень пункту 189.1 статті 189 Податкового кодексу України, а саме, щодо необхідності нарахування податкових зобов'язань з податку на додану вартість виходячи із балансової вартості об'єктів нерухомого майна, оскільки, зазначені операції не підпадають під вимоги вказаної норми закону.

Також, позивач зазначив, що правомірно відніс до витрат, витрати на погашення суми процентів по кредитному договору, оскільки відповідно до вимог податкового законодавства витрати на сплату процентів за кредит відносяться до складу витрат.

Тому, на думку позивача, рішення податкового органу є незаконними, оскільки при їх прийнятті відповідачем невірно встановлено факти та застосовано норми закону.

Відповідач позов не визнав, заперечення надав суду у письмовій формі та просив суд у задоволенні позову відмовити. В обґрунтування заперечень вказав, що оскаржувані рішення прийняті з урахуванням вимог чинного законодавства, оскільки відповідач діяв в межах повноважень, наданих йому законами України та підзаконними нормативно-правовими актами.

Представник позивача у судове засідання, призначене на 04 вересня 2014 року, не з'явився.

Разом з цим, 04 вересня 2014 року через канцелярію Київського окружного адміністративного суду надійшло клопотання позивача про розгляд справи за відсутності його представника.

Представник відповідача у судове засідання, призначене на 04 вересня 2014 року, не з'явився. Матеріали справи містять інформацію про його повідомлення своєчасно та належним чином про дату, час та місце розгляду справи. Жодних заяв чи клопотань про відкладення судового засідання чи про розгляд справи за його відсутності до суду не надходило.

Дослідивши наявні матеріали справи у їх сукупності та враховуючи, що про дату, час та місце розгляду справи сторони були повідомленні своєчасно та належним чином, зважаючи на відсутність підстав для відкладення судового розгляду, передбачених статтею 128 Кодексу адміністративного судочинства України, беручи до уваги положення частин четвертої та шостої статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України, судом прийнято рішення про розгляд справи у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.

Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

ТОВ «Сінергія-плюс», ідентифікаційний код 33123867, місцезнаходження: 08703, Київська обл.,м. Обухів, вул. Київська, буд. 64, офіс 120, зареєстроване як юридична особа Обухівською районною державною адміністрацією Київської області 06.10.2004. Як платник податків позивач узятий на податковий облік з 26.10.2004 за № 2248.

Позивач, відповідно до свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість № 13969795, яке видане 21.07.2004 ДПІ в Обухівському районі, є платником податку на додану вартість.

Видами діяльності ТОВ «Сінергія-плюс» є надання в оренду й експлуатація власного чи орендованого нерухомого майна; консультування з питань комерційної діяльності й керування; будівництво житлових і нежитлових будівель; надання інших фінансових послуг (крім страхування та пенсійного забезпечення); надання в оренду інших машин, устаткування та товарів; надання в оренду автомобілів і легкових автотранспортних засобів.

У період з 07.02.2014 по 26.02.2014 на підставі направлень від 07.02.2014 № 61, № 62, № 62, № 64 та відповідно до плану-графіка, посадовими особами ДПІ в Обухівському районі проведено документальну планову виїзну перевірку ТОВ «Сінергія-плюс» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2011 по 31.12.2012.

За результатами перевірки складений акт від 05.03.2014 № 402/10-16-22-09/33123867 (надалі - Акт перевірки), який містить висновки, з урахуванням предмету спору, про порушення позивачем вимог:

- підпунктів 14.1.97, 14.1.36 пункту 14.1. статті 14, пункту 135.4 статті 135, пункту 138.4 статті 138 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податкових зобов'язань з податку на прибуток підприємств на суму 719298,00 грн., у тому числі за ІV квартал 2011 року на суму 104822,00 грн., за І квартал 2012 року на суму 151131,00 грн., за перше півріччя 2012 року на суму 299159,00 грн., за дев'ять місяців 2012 року на суму 451650,00 грн., за 2012 рік на суму 614476,00 грн.;

- підпунктів 14.1.9, 14.1.36 пункту 14.1. статті 14, пункту 188.1 статті 188, пункту 185.1 статті 185, пункту 189.1 статті 189 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податкових зобов'язань з податку на додану вартість на суму 395404,00 грн., у тому числі за квітень 2011 року на суму 3009,00 грн., за травень 2011 року на суму 5579,00 грн., за червень 2011 року на суму 5578,00 грн., за липень 2011 року на суму 5576,00 грн., за серпень 2011 року на суму 5576,00 грн.,за вересень 2011 року на суму 5576,00 грн., за жовтень 2011 року на суму 307544,00 грн., за листопад 2011 року на суму 5576,00 грн., за грудень 2011 року на суму 5576,00 грн., за січень 2012 року на суму 5576,00 грн.,за лютий 2012 року на суму 5576,00 грн.,за березень 2012 року на суму 5576,00 грн., квітень 2012 року на суму 5576,00 грн., за травень 2012 року на суму 2720,00 грн., за червень 2012 року на суму 2720,00 грн., за липень 2012 року на суму 2720,00 грн., за серпень 2012 року на суму 2720,00 грн.,за вересень 2012 року на суму 2720,00 грн., за жовтень 2012 року на суму 3303,00 грн., за листопад 2012 року на суму 3303,00 грн., за грудень 2012 року на суму 3303,00 грн.

Висновок податкового органу про заниження сум податкових зобов'язань з податку на додану вартість та з податку на прибуток підприємств пов'язується із твердженням про надання позивачем нерухомого майна в оренду за цінами, нижчими за звичайні, продажем об'єктів нерухомого майна за цінами нижчими за їх балансову вартість та безпідставним віднесенням до витрат сум зі сплати процентів по кредиту.

На підставі Акта перевірки ДПІ в Обухівському районі прийняті податкові повідомлення-рішення форми «Р» від 26.03.2014: № 0000302204/488, згідно з яким позивачеві збільшено суму грошового зобов'язання зі сплати податку на додану вартість на суму 490717,00 грн., у тому числі, за основним платежем - 395404,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 95313,00 грн. та № 0000312204/489, згідно з яким позивачеві збільшено суму грошового зобов'язання зі сплати податку на прибуток підприємств на суму 872917,00 грн., у тому числі, за основним платежем - 719298,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 153619,00 грн.

Не погоджуючись із вказаними податковими повідомленнями-рішеннями, позивач скористався своїм правом оскаржити їх в судовому порядку, звернувшись із даним позовом до суду.

У ході розгляду справи судом встановлено, що між орендодавцем - ТОВ «Сінергія-плюс» та орендарями - ФОП ОСОБА_2, ФОП ОСОБА_1, ФОП ОСОБА_3, ТОВ «Торговий дім «Геліос», ТОВ «Гарт-С» було укладено ряд договорів оренди нежитлових приміщень, відповідно до яких орендодавець передає, а кожний орендар приймає у строкове платне користування нерухоме майно.

Так, ТОВ «Сінергія-плюс» укладено:

- із ФОП ОСОБА_2 договір від 01.04.2011 № 02/11 (предмет договору: оренда частини вбудованого нежитлового приміщення загальною площею 85,00 кв.м., який розташований за адресою: АДРЕСА_2; орендна плата складає 3000,00 грн. за 1 місяць; термін дії договору, з урахуванням положень додаткової угоди від 01.04.2012 № 1 до 01.04.2013);

- із ФОП ОСОБА_1 договір від 07.04.2011 № 06/11 (предмет договору: оренда частини вбудованого нежитлового приміщення загальною площею 325,00 кв.м., який розташований за адресою: АДРЕСА_1; орендна плата складає 15000,00 грн. за 1 місяць; термін дії договору, з урахуванням положень додаткових угод від 30.04.2012 та від 30.04.2013)

- із ФОП ОСОБА_3: договір від 07.04.2009 № 03/09 (предмет договору: оренда частини вбудованого нежитлового приміщення загальною площею 254,50 кв.м., який розташований за адресою: АДРЕСА_3; орендна плата складає 6006,20 грн. за 1 місяць; термін дії договору, з урахуванням положень додаткових угод від 31.03.2010та від 30.12.2011); договір від 01.12.2012 № 01/12 (предмет договору: оренда частини вбудованого нежитлового приміщення загальною площею 254,00 кв.м., який розташований за адресою: АДРЕСА_3; орендна плата складає 6006,20 грн. за 1 місяць; термін дії договору, з урахуванням положень додаткової угоди від31.12.2013 № 1 до 31.01.2014);

- із ТОВ «Торговий дім «Геліос»: договір від 01.10.2012 № 10М/12 (предмет договору: оренда частини нежитлового приміщення загальною площею 147,10 кв.м., який розташований за адресою: м. Маріуполь, вул. Сичова, 1; орендна плата складає 3677,50 грн. за 1 місяць; термін дії договору до 31.08.2015); договір від 01.10.2012 № 09М/12 (предмет договору: оренда частини нежитлового приміщення загальною площею 615,80 кв.м., у тому числі торгівельне приміщення площею 279,00 кв.м. та підвальне приміщення площею 336,80 кв.м, яке розташоване за адресою: м. Маріуполь, проспект Перемоги, 98 б; орендна плата складає 8370,50 грн. за 1 місяць за оренду торгівельного приміщення та 1684,00 грн. за оренду підвального приміщення; термін дії договору до 31.08.2015);

- із ТОВ «Гарт-С»: договір від 01.10.2010 № 22/10 (предмет договору: оренда частини нежитлового приміщення загальною площею 615,80 кв.м., у тому числі торгівельне приміщення площею 279,00 кв.м. та підвальне приміщення площею 336,80 кв.м, яке розташоване за адресою: м. Маріуполь, проспект Перемоги, 98 б; орендна плата за оренду торгівельного приміщення складає 8370,50 грн. за 1 місяць та 1684,00 грн. за оренду підвального приміщення; термін дії договору, з урахуванням положень додаткової угоди від31.12.2011 № 1 ); договір від 01.10.2010 № 23/10 (предмет договору: оренда частини нежитлового приміщення загальною площею 234,00 кв.м., яке розташоване за адресою: м. Маріуполь, вул. Сичова, 1; орендна плата складає 5850,00 грн. за 1 місяць; термін дії договору,з урахуванням положень додаткової угоди від31.12.2011 № 2,) (а.с.70-106).

Як вбачається із змісту Акта перевірки, податковий орган дійшов висновку, що нерухоме майно було надано позивачем в оренду за плату, розмір якої не відповідає рівню звичайних цін, тобто за ціною, нижчою ніж звичайні ціни, що склалися на ринку орендних відносин нерухомого майна. А відтак, відповідач встановив заниження позивачем податкових зобов'язань з податку на прибуток підприємств та з податку на додану вартість за господарськими операціями з ФОП ОСОБА_2, ФОП ОСОБА_1, ФОП ОСОБА_3, ТОВ «Торговий дім «Геліос» та ТОВ «Гарт-С».

Надаючи правову оцінку відносинам що виникли між сторонами у цій частині, суд зазначає таке.

Відповідно до підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статі 134 Податкового кодексу України, об'єктом оподаткування податком на прибуток підприємств є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 135.4. статті 135 Податкового кодексу України дохід від операційної діяльності визнається в розмірі договірної (контрактної) вартості, але не менше ніж сума компенсації, отримана в будь-якій формі, в тому числі при зменшенні зобов'язань.

Особливості визначення доходів від реалізації товарів, виконаних робіт, наданих послуг для окремих категорій платників податків або доходів від окремих операцій встановлюються положеннями розділу ІІІ Податкового кодексу України ( підпункт 135.4.1. пункту 135.4 статті 135 Податкового кодексу України).

Правила оподаткування податком на прибуток підприємств операцій особливого виду встановлені статтею 153 Податкового кодексу України, за якою, зокрема, оподаткування контрольованих операцій здійснюється у порядку, передбаченому статтею 39 цього Кодексу (пункт 153.2 статті 153), а доходи та витрати від проведення товарообмінних (бартерних) операцій визначаються відповідно до договірної ціни такої операції, але не нижчої (вищої) від звичайних цін.

Таким чином, у загальному випадку дохід від реалізації товарів, виконаних робіт, наданих послуг визнають у розмірі договірної (контрактної) вартості. Винятками є товарообмінні (бартерні) операції, для яких передбачено визначати дохід у розмірі звичайної ціни, якщо вона перевищує договірну, та контрольовані операції, за яких дохід визнають у розмірі ціни, визначеної за одним із установлених статтею 39 Податкового кодексу України методів.

Податковий контроль за трансфертним ціноутворенням передбачає коригування податкових зобов'язань платника податків до рівня податкових зобов'язань, розрахованих за умови відповідності комерційних та/або фінансових умов контрольованої операції комерційним та/або фінансовим умовам, які мали місце під час здійснення зіставних операцій, передбачених цією статтею, сторони яких не є пов'язаними особами (підпункт 39.1.1 пункту 39.1 статті 39 Податкового кодексу України).

Визначення ціни під час здійснення контрольованих операцій проводиться за методами, встановленими пунктом 39.3 цієї статті, з метою перевірки правильності, повноти нарахування та сплати податку на прибуток підприємств та податку на додану вартість (підпункт 39.1.2 пункту 39.1 статті 39 Податкового кодексу України).

Таким чином, необхідною умовою для можливого коригування податкових зобов'язань платника податків у порядку статті 39 Податкового кодексу України, є факт здійснення таким платником податків господарської операції, яка є контрольованою операцією у розумінні положень податкового законодавства.

За приписами підпункту 39.2.1 пункту 39.2 статті 39 Податкового кодексу України, контрольованими операціями є:

39.2.1.1. Господарські операції з придбання (продажу) товарів (робіт, послуг), що здійснюються платниками податків з пов'язаними особами - нерезидентами; господарські операції з придбання (продажу) товарів (робіт, послуг), що здійснюються платниками податків з пов'язаними особами - резидентами, які: задекларували від'ємне значення об'єкта оподаткування з податку на прибуток за попередній податковий (звітний) рік; застосовують спеціальні режими оподаткування станом на початок податкового (звітного) року; сплачують податок на прибуток підприємств та/або податок на додану вартість за іншою ставкою, ніж базова (основна), що встановлена відповідно до цього Кодексу, станом на початок податкового (звітного) року; не були платниками податку на прибуток підприємств та/або податку на додану вартість станом на початок податкового (звітного) року;

39.2.1.2. Господарські операції, однією із сторін яких є нерезидент, зареєстрований у державі (на території), в якій ставка податку на прибуток (корпоративний податок) на 5 і більше відсоткових пунктів нижче, ніж в Україні, або який сплачує податок на прибуток (корпоративний податок) за ставкою на 5 і більше відсоткових пунктів нижчою, ніж в Україні. Перелік таких держав (територій) затверджується Кабінетом Міністрів України. Цей перелік держав (територій) центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, публікує щороку в офіційних друкованих виданнях та на офіційному веб-сайті із зазначенням ставок податку на прибуток (корпоративний податок). Інформація про зміну ставок публікується протягом трьох місяців з моменту такої зміни.

39.2.1.3. У разі, коли в державі (на території) реєстрації такого нерезидента встановлено більше ніж одну ставку податку на прибуток (корпоративного податку), платником податку подається довідка (або її нотаріально засвідчена копія), що підтверджує обрану нерезидентом ставку податку на прибуток (корпоративного податку), встановлену у державі його реєстрації, до центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує податкову і митну політику, у строки, визначені підпунктом 39.4.2 цієї статті для подання звіту про контрольовані операції.

39.2.1.4. Господарські операції, передбачені у підпунктах 39.2.1.1 і 39.2.1.2 цієї статті, визнаються контрольованими за умови, що загальна сума таких операцій платника податків з кожним контрагентом дорівнює або перевищує 50 мільйонів гривень (без урахування податку на додану вартість) за відповідний звітний календарний рік.

Матеріали справи не містять доказів, що господарські операції позивача за якими контролюючим органом донараховані податкові зобов'язання у зв'язку із їх здійсненням за цінами, нижчими за звичайні, є контрольованими операціями, а також доказів визначення ціни з метою оподаткування доходів (прибутку, виручки) позивача за одним із зазначених у пункті 39.3 статті 39 Податкового кодексу України методів.

Так, як вбачається із змісту Акта перевірки, перевіряючими не досліджувалось питання чи є позивач пов'язаною особою зі своїми контрагентами, а зі змісту укладених договорів убачається, що сума операцій позивача з кожним контрагентом менше 50 мільйонів гривень (без урахування податку на додану вартість) за відповідний звітний календарний рік.

Крім цього, суд звертає увагу на існування установленого законодавством порядку складання та подання документів для податкового контролю за трансфертним ціноутворенням, особливостей проведення перевірок контрольованих операцій, обов'язковості застосування методів визначення розміру ціни за контрольованою операцією.

Водночас, за приписами підпункту 39.1.3 ціна в контрольованій операції для цілей оподаткування визнається звичайною, якщо центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, не доведено зворотне або платником податків використано ціну, зазначену в договорі про взаємне узгодження цін під час здійснення контрольованих операцій, порядок укладення якого визначено пунктом 39.6 цієї статті, та ціну, зазначену в такому договорі, не може бути оскаржено в установленому цим Кодексом порядку.

Матеріали справи не містять доказів, наданих податковим органом, що господарські операції з оренди нерухомого майна здійснені за цінами, що не є звичайними у розумінні приписів податкового законодавства.

З огляду на зазначене, судом встановлено, що визначаючи позивачеві податкові зобов'язання з податку на додану вартість та з податку на прибуток підприємств в результаті застосування звичайних цін відповідач діяв не в межах повноважень та не у спосіб наданих йому законом. А відтак, позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Що стосується нарахуванню податкових зобов'язань з податку на додану вартість у зв'язку із продажем об'єктів нерухомого майна за цінами нижчими за їх балансову вартість, суд зазначає наступне.

Як вбачається із матеріалів справи, 05.10.2011 між продавцем - ТОВ «Сінергія-плюс» та покупцем - ТОВ «Інстрейд» укладено договір купівлі-продажу нерухомого майна - нежитлового приміщення 1-го поверху № 67, загальною площею 237,9 кв.м., яке розташоване за адресою: Луганська область, м. Луганськ, квартал Ватутіна, буд. 26 (надалі- приміщення № 67). Згідно змісту даного договору, приміщення №67 з балансовою вартістю на дату продажу 1291320,60 грн. було продано за ціною 370000,00 грн., у тому числі ПДВ - 61666,67 грн. Ціна продажу визначена сторонами за домовленістю та з урахуванням результатів проведення незалежної оцінки ринкової вартості предмету продажу за даними якої ринкова вартість приміщення № 67 на дату оцінки складає 370140,00 грн., у тому числі ПДВ -61690,00 грн.

05 жовтня 2011 року між продавцем - ТОВ «Сінергія-плюс» та покупцем - ТОВ «Інстрейд» укладено договір купівлі-продажу нерухомого майна - нежитлове приміщення 1-го поверху № 69, загальною площею 127,3 кв.м., яке розташоване за адресою: Луганська область, м. Луганськ, квартал Ватутіна, буд. 26 (надалі - приміщення № 69). Згідно змісту означеного договору, приміщення №69 балансовою вартістю на дату продажу 693515,81 грн. було продано за ціною 200000,00 грн., у тому числі ПДВ - 33333,33 грн. Ціна продажу визначена сторонами за домовленістю та з урахуванням результатів проведення незалежної оцінки ринкової вартості предмету продажу за даними якої ринкова вартість приміщення №69 на дату оцінки складає 200300,00 грн., у тому числі ПДВ - 33383,33 грн.

Таким чином, судом встановлено, що позивачем здійснено продаж нерухомого майна за ціною, визначеною за результатами незалежної оцінки його ринкової вартості, яка є нижчою ніж балансова вартість. Доказів визнання результатів незалежної оцінки недійсними суду не надано.

За загальним правилом, встановленим пунктом 188.1 статті 188 Податкового кодексу України, база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості (у разі здійснення контрольованих операцій - не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, що справляється з вартості послуг стільникового рухомого зв'язку, податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів).

У випадках, передбачених статтею 189 цього Кодексу, база оподаткування визначається з урахуванням положень статті 189 цього Кодексу.

Як вбачається зі змісту Акта перевірки, податкові зобов'язання із податку на додану вартість за результатами господарської операції з відчуження нерухомого майна були нараховані позивачеві з посиланням на положення пункту 189.1 статті 189 Податкового кодексу України, виходячи із балансової вартості об'єктів нерухомості.

Відповідно до положень пункту 189.1 статті 189 Податкового кодексу України, у разі здійснення операцій відповідно до пункту 198.5 статті 198 цього Кодексу база оподаткування за необоротними активами визначається виходячи з балансової (залишкової) вартості, що склалася станом на початок звітного (податкового) періоду, протягом якого здійснюються такі операції (у разі відсутності обліку необоротних активів - виходячи із звичайної ціни), а за товарами/послугами - виходячи з вартості їх придбання.

Відповідно до пункту 198.5 статті 198 Податкового кодексу України, платник податку зобов'язаний нарахувати податкові зобов'язання виходячи з бази оподаткування, визначеної відповідно до пункту 189.1 статті 189 цього Кодексу, за товарами/послугами, необоротними активами, під час придбання або виготовлення яких суми податку були включені до складу податкового кредиту, у разі якщо такі товари/послуги, необоротні активи починають використовуватися:

а) в операціях, що не є об'єктом оподаткування відповідно до статті 196 цього Кодексу (крім випадків проведення операцій, передбачених підпунктом 196.1.7 пункту 196.1 статті 196 цього Кодексу);

б) в операціях, звільнених від оподаткування відповідно до статті 197, підрозділу 2 розділу XX цього Кодексу, міжнародних договорів (угод) (крім випадків проведення операцій, передбачених підпунктом 197.1.28 пункту 197.1 статті 197 цього Кодексу);

в) в операціях, що здійснюються платником податку в межах балансу платника податку, у тому числі передача для невиробничого використання, переведення виробничих необоротних активів до складу невиробничих необоротних активів;

г) в операціях, що не є господарською діяльністю платника податку.

Платник податку може включити на підставі бухгалтерської довідки до податкового кредиту виходячи з бази оподаткування, визначеної відповідно до пункту 189.1 статті 189 цього Кодексу, суми податку, сплачені (нараховані) у вартості товарів/послуг, необоротних активів, що не були включені до складу податкового кредиту при придбанні або виготовленні таких товарів/послуг, необоротних активів, та/або з яких були визначені податкові зобов'язання відповідно до цього пункту, у разі якщо такі товари/послуги, необоротні активи починають використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності, у тому числі переведення невиробничих необоротних активів до складу виробничих необоротних активів.

З метою застосування цього пункту податкові зобов'язання і податковий кредит визначаються на дату початку фактичного використання товарів/послуг, необоротних активів, визначену в первинних документах, складених відповідно до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".

Системний аналіз зазначених приписів податкового законодавства у взаємозв'язку із доказами, наявними в матеріалах справи, дозволяє дійти висновку про безпідставне застосування відповідачем положень пункту 189.1 статті 189 Податкового кодексу України до спірних правовідносин.

Так, матеріали справи не містять доказів, що предмет договорів купівлі - продажу -нерухоме майно, як необоротні активи, почали використовуватися в операціях, зазначених в пункті 198.5 статті 198 Податкового кодексу України, що є визначальною умовою для застосування положень пункту 189.1 статті 189 Податкового кодексу України.

Так, суду не доведено, що операція купівлі продажу об'єктів нерухомості не є об'єктом оподаткування відповідно до статті 196 цього Кодексу, звільнена від оподаткування відповідно до статті 197, підрозділу 2 розділу XX цього Кодексу, міжнародних договорів (угод), здійснена позивачем податку в межах свого балансу, або не є господарською діяльністю позивача.

А відтак, суд дійшов висновку про безпідставне застосування відповідачем положень пункту 189.1 статті 189 Податкового кодексу України за операціями із продажу позивачем приміщень № 69 та № 67.

Щодо включення позивачем до складу витрат сум на погашення процентів по кредитному договору, суд зазначає таке.

Як вбачається із матеріалів справи, між Закритим акціонерним товариством «Донгорбанк» та ТОВ «Сінергія-плюс» укладено кредитний договір від 05.07.2006 № 3, відповідно до якого, банк зобов'язується видати позичальнику кредит на суму 400000,00 доларів США на придбання нерухомості (а.с.113-118). Строк погашення кредиту відповідно до графіку, але не пізніше 30.06.2016.

За умовами кредитного договору, проценти за користування кредитом по строковій заборгованості установлюються сторонами у розмірі 12,0 % річних(пункт 1.1 договору).

Відповідно до підпункту 138.10.5 пункту 138.10 статті 138 Податкового кодексу України, до складу інших витрат включаються фінансові витрати, до яких належать витрати на нарахування процентів (за користування кредитами та позиками, за випущеними облігаціями та фінансовою орендою) та інші витрати підприємства в межах норм, встановлених цим Кодексом, пов'язані із запозиченнями (крім фінансових витрат, які включені до собівартості кваліфікаційних активів відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку).

Згідно положень пункту 141.1 статті 141 Податкового кодексу України до складу витрат включаються будь-які витрати, пов'язані з нарахуванням процентів за борговими зобов'язаннями (в тому числі за будь-якими кредитами, позиками, депозитами, крім фінансових витрат, включених до собівартості кваліфікаційних активів відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку) протягом звітного періоду, якщо такі нарахування здійснюються у зв'язку з провадженням господарської діяльності платника податку.

Акт перевірки не містить посилань на ту обставину, що витрати, пов'язані з нарахуванням процентів за борговими зобов'язаннями включені до собівартості кваліфікаційних активів позивача відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку.

Водночас, розміри та строки погашення процентів за користування кредитом підтверджується довідкою Відділення Публічного акціонерного товариства «Перший Український міжнародний банк» «Регіональний центр в м. Маріуполь», який є правонаступником ЗАТ «Донгорбанк» від 18.02.2014 № MPL-55.6/4.

А відтак, суду не надано доказів неправомірного включення позивачем до витрат сум на погашення процентів по кредитному договору від 05.07.2006 № 3.

Крім цього, суд звертає увагу сторін на ту обставину, що із матеріалів справи неможливо достовірно встановити рівень розрахованих податкових зобов'язань за видами податків, за періодами та нарахуваннями здійсненими за видами установлених в Акті перевірки порушень, оскільки відповідачем не вказані база розрахунків податкових зобов'язань за орендними відносинами, за відносинами купівлі - продажу об'єктів нерухомості та сплати процентів за кредитом. Таких розрахунків, не було надано на неодноразову вимогу суду відповідачем і у ході розгляду справи.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

На виконання цих вимог відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не надав суду жодних доказів, які спростовували б твердження позивача, а відтак, не довів правомірності своїх рішень.

Водночас, докази подані позивачем, підтверджують обставини, на які він посилається в обґрунтування позовних вимог та не були спростовані доводами відповідача.

З огляду на зазначене, беручи до уваги докази наявні у матеріалах справи у їх сукупності, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа). Позивачем за подання позовної заяви сплачено судовий збір, доказів понесення ним інших судових витрат суду не надано.

Керуючись статтями 11, 14, 70, 71, 86, 94, 159-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в Обухівському районі Головного управління Міндоходів у Київській області від 26.03.2014 № 0000302204/488 та № 0000312204/489.

Повернути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Сінергія-плюс» понесені судові витрати у формі судового збору у розмірі 4872 (чотири тисячі вісімсот сімдесят дві) грн. 00 коп. згідно платіжного доручення від 19.06.2014 №98.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Панченко Н.Д.

Постанову складено у повному обсязі та підписано - 19.09.2014