Ухвала суду № 40591617, 11.09.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 вересня 2014 року м. Київ К/9991/37983/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого Степашка О.І.

суддів: Островича С.Е.

Федорова М.О.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Іллінецької міжрайонної державної податкової інспекції Вінницької області Державної податкової служби

на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 02.04.2012

та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 22.05.2012

у справі № 2а/0270/521/12

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Оратівлатінвест»

до Іллінецької міжрайонної державної податкової інспекції Вінницької області

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення- рішення

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Оратівлатінвест» (далі по тексту - позивач, ТОВ «Оратівлатінвест») звернулось до суду з позовом до Іллінецької міжрайонної державної податкової інспекції Вінницької області (далі по тексту - відповідач, Іллінецька МДПІ Вінницької області) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 20.10.2011 №0000192320.

Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 02.04.2012, яка залишена без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 22.05.2012, позовні вимоги задоволено.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій і прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем було проведено позапланову виїзну документальну перевірку ТОВ «Оратівлатінвест» з питань перевірки правових відносин з ТОВ «ТД «Агроімпорт» за період з 01.01.2011 по 31.01.2011, за результатами якої складено акт від 07.10.2011 №166/23/35110779.

На підставі акту перевірки, податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення від 20.10.2011 №0000192320, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем з податку на додану вартість на загальну суму 273179,00 грн. та застосовано штрафну (фінансову) санкцію в розмірі 1,00 грн.

Підставою для збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість слугував висновок податкового органу про порушення позивачем п. 185.1 ст. 185, п. 186.1 ст. 186, п. 188.1 ст. 188, п. 201.1 ст. 201, п. п. 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого позивачем занижено податок на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету в сумі 273179,00 грн., в тому числі за січень 2011 року на 273179,00 грн.; ст. ст. 203, 215, 216, 228, 655, 662, 658 Цивільного кодексу України в частині недодержання в момент вчинення правочинів вимог зазначених статей. При цьому, податковий орган виходив з того, що внаслідок неправомірного формування податкового кредиту за господарськими операціями з ТОВ «ТД «Агроімпорт ЛТД», оскільки останній має ознаки фіктивності, що свідчить про укладення договору без настання реальних наслідків.

Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій виходили з наступних мотивів, з якими погоджується суд касаційної інстанції.

Пунктом 1.7 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість» визначено, що податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно із п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) в необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного фінансового лізингу.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу).

Таким чином, наведеними нормами матеріального права визначено підстави для формування платником податкового кредиту і до таких підстав віднесено: наявність господарської операції, сплата (нарахування) ПДВ, у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), факт сплати податку на додану вартість має підтверджуватися відповідними податковими накладними, використання придбаних товарів (робіт, послуг) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно із ст. 1 Закону України від 16.07.1999 №996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі по тексту - Закон №996-XIV) первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону №996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Таким чином, податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені та підтверджені належним чином оформленими первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

З матеріалів справи вбачається, що між позивачем та TOB «ТД «Агроімпорт ЛТД» укладено договір купівлі-продажу (оптової партії товарів) від 20.01.2011 №02/20-01-11, згідно умов договору сторони погодились здійснити купівлю-продаж аміачної селітри в кількості 576 тон за ціною 3013,00 грн. за тонну на загальну суму 1737036,00 грн., в т.ч. ПДВ - 259506,00 грн., на умовах поставки СРТ залізнична станція Немирів в редакції Інкотермс - 2000.

Щодо умов поставки, то в п. п. 2.3, 2.4 договору сторони погодили, що відвантаження товару здійснюється продавцем або за його рахунок відправником/виробником товару залізничним транспортом згідно реквізитів, отриманих від покупця, після отримання попередньої оплати.

На виконання умов договору позивачем перераховано на користь ТОВ «ТД «Агроімпорт ЛТД» грошові кошти в сумі 1639072,00 грн., в тому числі ПДВ в сумі 273178,67 грн., внаслідок чого позивачу була виписана податкова накладна за № 253 від 21.01.2011 в розмірі 1639072,00 грн., в тому числі ПДВ 20% - 273178,67 грн., яка в подальшому була включена до складу податкового кредиту позивача у поточному (звітному) податковому періоді шляхом відображення в податковій декларації за січень 2011 року.

На підтвердження реальності здійснення господарської операції позивачем надано суду копії договору купівлі-продажу оптової партії товару №02/20-01-11 від 20.01.2011, видаткових накладних про отримання товару від постачальника, накладних на перевезення вантажу залізничним транспортом, сертифікатів якості на товар, платіжних доручень про перерахування коштів за отримання товару, подорожніх листів вантажного автомобіля, договору відповідального зберігання від 07.03.2011 №б/н між позивачем та TOB «Немирівлатінвест», акту прийому-передачі до договору відповідального зберігання № б/н від 07.03.2011. Крім того, використання отриманого товару в господарській діяльності позивача підтверджується долученими ним до матеріалів справи актами про використання мінеральних, органічних і бактеріальних добрив та засобів хімічного захисту рослин.

На думку податкового органу, позивачем не доведено факт транспортування продукції від ТОВ «ТД «Агроімпорт ЛТД», оскільки в залізничних накладних відправником зазначено ВАТ «Рівнеазот», а одержувачем - ТОВ «НемирівЛатІнвест».

Проте, відповідно до ч. 6 ст. 257 Господарського кодексу України договором може бути передбачено відвантаження товарів вантажовідправником (виготовлювачем), що не є постачальником, та одержання товарів вантажоодержувачем, що не є покупцем, а також оплата товарів платником, що не є покупцем.

Отже, судами попередніх інстанцій вірно зазначено, що вказані у залізничних накладних відправник та одержувач, які не є відповідно продавцем та покупцем згідно з договором купівлі-продажу не може беззаперечно свідчити про відсутність факту перевезення товару між ТОВ «ТД «Агроімпорт ЛТД» та позивачем.

Крім того, п. 1.4 договору купівлі-продажу (оптової партії товару) №02/20-01-11 від 20.01.2011 відправником товару залізничним транспортом визначено ВАТ «Рівнеазот».

Так, суди правильно зазначили, що товарно-транспортна накладна призначена для обліку руху товарно-матеріальних цінностей та розрахунків за їх перевезення, а відтак визначає взаємовідносини по виконанню перевезення вантажів для обліку транспортної роботи. У розглядуваному випадку позивач здійснював операції з придбання товару та не виступав в якості замовника за договором перевезення, у зв'язку з чим відсутність товарно-транспортних накладних не можна розцінювати як беззаперечне свідчення безтоварності спірних операцій.

За таких обставин та з урахуванням вимог ч. 3 ст. 2, ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, суди дійшли обґрунтованого висновку щодо наявності підстав для задоволення позову.

Враховуючи викладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що судами попередніх інстанцій належним чином з'ясовані обставини справи та надано їм відповідну правову оцінку. Порушень норм матеріального та процесуального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішень судів попередніх інстанцій не встановлено.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 220-1, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Іллінецької міжрайонної державної податкової інспекції Вінницької області Державної податкової служби відхилити.

Постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 02.04.2012 та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 22.05.2012 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту постановлення та може бути переглянута Верховним Судом України у випадках, встановлених Кодексом адміністративного судочинства України.

Головуючий(підпис)О.І. Степашко Судді(підпис)С.Е. Острович (підпис)М.О. Федоров