Ухвала суду № 40591614, 11.09.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 вересня 2014 року м. Київ К/9991/33615/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого Степашка О.І.

суддів: Островича С.Е.

Федорова М.О.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва

на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 01.02.2012

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 26.04.2012

у справі № 2а-324/12/2670

за позовомПриватного акціонерного товариства «Київмлин»доДержавної податкової інспекції у Подільському районі м. Києвапровизнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішенняВСТАНОВИВ:

Приватне акціонерне товариство «Київмлин» (далі по тексту - позивач, ПАТ «Київмлин») звернулось до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва (далі по тексту - відповідач, ДПІ у Подільському районі м. Києва) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 01.02.2012, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 26.04.2012, позов задоволено.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій і прийняти нове рішення, яким в позові відмовити, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, ДПІ у Подільському районі м. Києва проведено виїзну планову перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2008 по 31.03.2011, за результатами якої складно акт №180/23-3004/30523267 від 30.06.2011, яким встановлено порушення п. п. 1, 2, 9 ст. 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг».

На підставі акту перевірки відповідачем було прийнято податкове повідомлення-рішення від 27.07.2011 №0001822305, яким до позивача застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 682,00 грн.

Щодо вчинення позивачем порушення п. 1 ст. 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», а саме не проведення через РРО готівкових коштів отриманих від інших суб'єктів підприємницької діяльності за оренду приміщень, судами зазначено наступне.

Відповідно до названого пункту суб'єкти підприємницької діяльності, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг зобов'язані проводити розрахункові операції на повну суму покупки (надання послуги) через зареєстровані, опломбовані у встановленому порядку та переведені у фіскальний режим роботи реєстратори розрахункових операцій з роздрукуванням відповідних розрахункових документів, що підтверджують виконання розрахункових операцій, або у випадках, передбачених цим Законом, із застосуванням зареєстрованих у встановленому порядку розрахункових книжок.

Пунктом 4.4 Порядку реєстрації, опломбування та застосування реєстраторів розрахункових операцій за товари (послуги), затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 01.12.2000 N614, передбачено, що: реєстрація продажу товару (оплати послуги) через РРО проводиться одночасно з розрахунковою операцією; розрахунковий документ має видаватися покупцеві не пізніше завершення цієї операції; вона вважається проведеною через РРО, якщо дані про її обсяг уведені в режимі реєстрації.

Відповідальність за невиконання зазначеного обов'язку передбачена п. 1 ст. 17 названого Закону у вигляді фінансової санкції у розмірі п'ятикратного розміру вартості проданих товарів (наданих послуг).

Водночас, відповідно до п. 1 ст. 9 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» реєстратори розрахункових операцій та розрахункові книжки не застосовуються при здійсненні торгівлі продукцією власного виробництва та наданні послуг підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, крім підприємств торгівлі та громадського харчування, у разі проведення розрахунків у касах цих підприємств, установ і організацій з оформленням прибуткових і видаткових касових ордерів та видачею відповідних квитанцій, підписаних і завірених печаткою у встановленому порядку.

Отже, в силу наведеного припису Закону суб'єктів господарювання звільнено від обов'язку застосовувати РРО при реалізації власних послуг, тобто при умові збігу продавця послуг та їх надавача в одній особі.

Як вбачається із матеріалів справи, грошві кошти в сумі 145002,63 грн. отримані позивачем на підставі договору оренди, за яким позивач - орендодавець надає суб'єкту господарювання - орендарю в оренду приміщення, за що отримує плату.

Таким чином, посилання відповідача на те, що одним з видів діяльності позивача є здійснення продажу товарів у сфері громадського харчування, а тому всі грошові кошти мають бути проведені через РРО, судами вірно визнано помилковим та таким, що не ґрунтується на нормах закону.

Перевіряючи правомірність накладення на позивача штрафних (фінансових) санкцій за видання розрахункових документів не встановленої форми, колегія суддів приходить до наступного.

Підставою для застосування податковим органом штрафних (фінансових) санкцій за назване порушення відповідно до п. 1 ст. 17 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій в сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» слугував висновок про те, що позивачем порушено вимоги п. 1 ст. 3 цього Закону, оскільки касові чеки роздруковані на реєстраторі розрахункових операцій №2665003104, на загальну суму 1338529,35 не містили одного із обов'язкових реквізитів - назви господарської одиниці.

Проте, відповідно до абз. 15 ст. 2 названого Закону розрахунковий документ - документ встановленої форми та змісту (касовий чек, товарний чек, розрахункова квитанція, проїзний документ тощо), що підтверджує факт продажу (повернення) товарів, надання послуг, отримання (повернення) коштів, купівлі-продажу іноземної валюти, надрукований у випадках, передбачених цим Законом, і зареєстрований у встановленому порядку реєстратором розрахункових операцій або заповнений вручну.

Відповідно до абз. 1 ст. 8 Закону форма, зміст розрахункових документів, порядок реєстрації та ведення розрахункових книжок, книг обліку розрахункових операцій, а також форма та порядок подання звітності, пов'язаної із застосуванням реєстраторів розрахункових операцій або використанням розрахункових книжок, встановлюються Державною податковою адміністрацією України.

Відповідно до п. 1 ст. 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» суб'єкти підприємницької діяльності, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг зобов'язані проводити розрахункові операції на повну суму покупки (надання послуги) через зареєстровані, опломбовані у встановленому порядку та переведені у фіскальний режим роботи реєстратори розрахункових операцій з роздрукуванням відповідних розрахункових документів, що підтверджують виконання розрахункових операцій, або у випадках, передбачених цим Законом, із застосуванням зареєстрованих у встановленому порядку розрахункових книжок.

Згідно п. 1 ст. 17 названого Закону України за порушення вимог цього Закону до суб'єктів підприємницької діяльності, які здійснюють розрахункові операції за товари (послуги), за рішенням відповідних органів державної податкової служби України застосовуються фінансові санкції у п'ятикратному розмірі вартості проданих товарів (наданих послуг), на які виявлено невідповідність, - у разі проведення розрахункових операцій на неповну суму вартості проданих товарів (наданих - послуг), у разі не проведення розрахункових операцій через реєстратори розрахункових операцій, у разі не роздрукування відповідного розрахункового документа, що підтверджує виконання розрахункової операції, або проведення її без використання розрахункової книжки.

З огляду на викладене, суди дійшли вірного висновку, що ст. 17 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» не передбачає застосування до суб'єктів підприємницької діяльності, які здійснюють розрахункові операції за товари (послуги) штрафних санкцій за невідповідність розрахункового документа вимогам ст. 8 цього Закону та про безпідставність застосування до позивача штрафних (фінансових) санкцій за відповідне порушення.

Окрім того, як убачається із матеріалів справи штрафні (фінансові) санкції оскаржуваним позивачем рішенням накладені на останнього за не незабезпечення щоденного друкування на РРО 2-х фіскальних звітних чеків (Z-звітів), а саме 05 травня та 22 вересня 2008 року.

Аналізуючи правомірність застосування відповідачем фінансових санкцій за назване порушення, судами зазначено наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 241 Господарського кодексу України грошова сума, що сплачується суб'єктом господарювання до відповідного бюджету у разі порушення ним установлених правил здійснення господарської діяльності, розглядається як адміністративно-господарський штраф.

Статтею 239 Господарського кодексу України цей штраф віднесено до групи адміністративно-господарських санкцій, які застосовуються органами державної влади чи органами місцевого самоврядування до суб'єктів господарювання, котрі порушили правила здійснення господарської діяльності.

За загальним правилом, установленим у ч. 2 ст. 241 Господарського кодексу України, перелік порушень, за які з суб'єкта господарювання стягується штраф, розмір і порядок його стягнення визначаються законами, що регулюють податкові та інші відносини, в яких допущені правопорушення.

Таким чином, штрафні (фінансові) санкції, нараховані відповідно до ст. 17 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», є адміністративно-господарським штрафом в розумінні Господарського кодексу України.

Згідно зі ст. 250 Господарського кодексу України, в редакції чинній на момент вчинення позивачем порушення, адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб'єкта господарювання протягом 6 місяців із дня виявлення порушення, але не пізніше ніж через один рік з дня порушення цим суб'єктом установлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.

Проте, відповідна стаття цього Кодексу була доповнена частиною другою, якою закріплено, що дія цієї статті не поширюється на штрафні санкції, розмір і порядок стягнення яких визначені Податковим кодексом України та іншими законами, контроль за дотриманням яких покладено на органи державної податкової служби та митні органи.

З огляду на викладене, визначальним питанням для вирішення справи є правомірність поширення наведеної правової норми на спірні правовідносини.

Відповідно до частини першої ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Здійснюючи аналіз правової норми, закріпленої у ст. 250 Господарського кодексу України, судова колегія приходить до висновку, що внесені в неї зміни не передбачають пом'якшення або скасування відповідальності особи, а тому їх застосування обмежено датою вступу в силу Законом України від 02.12.2010 N2756-VI.

Враховуючи викладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що судами попередніх інстанцій належним чином з'ясовані обставини справи та надано їм відповідну правову оцінку. Порушень норм матеріального та процесуального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішень судів попередніх інстанцій не встановлено.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 220-1, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва відхилити.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 01.02.2012 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 26.04.2012 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту постановлення та може бути переглянута Верховним Судом України у випадках, встановлених Кодексом адміністративного судочинства України.

Головуючий(підпис)О.І. СтепашкоСудді(підпис)С.Е. Острович (підпис)М.О. Федоров