Ухвала суду № 40591599, 04.09.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 вересня 2014 року м. Київ К/9991/71554/11

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Федорова М.О.

суддів: Островича С.Е.

Степашка О.І.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Артемівської об'єднаної державної податкової інспекції Донецької області на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 23.08.2011 та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 20.10.2011

у справі № 2а/0570/11130/11

за позовом Приватного промислового підприємства "Стройкомплект"

до Артемівської об'єднаної державної податкової інспекції Донецької області

про скасування податкового повідомлення-рішення

ВСТАНОВИВ:

Приватне промислове підприємство "Стройкомплект" звернулось до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Артемівської об'єднаної державної податкової інспекції Донецької області про скасування податкового повідомлення-рішення.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 17.08.2011 позовні вимоги задоволено.

Ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 20.10.2011 постанову Донецького окружного адміністративного суду від 17.08.2011 залишено без змін.

Не погоджуючись з зазначеним рішеннями суду першої та апеляційної інстанції, відповідач оскаржив їх в касаційному порядку. В скарзі просить скасувати оскаржувані рішення, ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Касаційна скарга вмотивована тим, що судами першої та апеляційної інстанцій при вирішення спору по даній справі порушено норми матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, розглянувши надані письмові докази в їх сукупності, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційну скаргу слід відхилити з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем здійснено документальну невиїзну перевірку позивача з питань перевірки відомостей отриманих від особи, яка мала правові відносини з платником податків товариством з обмеженою відповідальністю «Провімакс-Торг» за період з 01.02.2009 року по 31.01. 2010 року, за результатами якої складено акт №3886/15/32536901.

Перевіркою встановлено порушення позивачем п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

На підставі вищезазначеного акта податковий орган прийняв податкове повідомлення-рішення від 12 січня 2011 року №0000071640/0, яким нараховано податкове зобов'язання на загальну суму 41 190 грн.

З матеріалів справи вбачається, що 01.02.2009 між приватним промисловим підприємством «Стройкомплект», яке є покупцем та товариством з обмеженою відповідальністю «Провімакс-Торг», яке є продавцем укладено договір №2 предметом якого є купівля-продаж продукції виробничо-технічного призначення в номенклатурі, кількості, за цінами, в строки та на умовах згідно виставлених рахунків, специфікацій, додатків та додаткових угод до вказаного договору, які є його невід.

Рішення податкового органу щодо прийняття спірних рішень базувались на висновках, що договір від 01.02.2009 між позивачем та ТОВ «Провімакс-Торг» є нікчемними, та відповідно до пунктів 1 та 5 статті 203, пунктів 1 та 2 статті 215, статті 228 Цивільного кодексу України, правочин що не спричинив реального настання правових наслідків, не відповідає вимогам закону, вчинених з метою, яка суперечить інтересам держави і суспільства, а отже і формування податкового кредиту позивачем по такому правочину є безпідставним.

Відповідно до положень пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону № 168/97-ВР податковий кредит звітного періоду складається із суми податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пп. 7.2.6 цього пункту) (пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 цього Закону).

Положеннями пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону № 168/97-ВР визначено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Отже, аналіз норм Закону № 168/97-ВР дає підстави зробити висновок, що наявність у платника податків виданої йому продавцем товару податкової накладної, оформленої з дотриманням вимог чинного законодавства, та використання придбаного товару (послуг) у господарській діяльності є підставою для формування податкового кредиту.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що між позивачем та ТОВ «Провімакс-Торг» 01.02.2009 укладено договір, що був сторонами належно виконаний, матеріали справи містять копії належно оформлених первинних документів.

Крім того, колегія суддів Вищого адміністративного суду України зазначає, що позивач, як платник податку, самостійно несе відповідальність за достовірність і своєчасність обчислення та внесення ним податку до бюджету відповідно до законодавства України і не може нести відповідальність порушення контрагентом правил здійснення господарської діяльності, а тому порушення правил ведення господарської діяльності чи податкового обліку контрагентом не є підставою для не включення позивачем до валових витрат, витрат понесених ним у зв'язку із веденням господарської діяльності, чи включення до податкового кредиту сум сплачених в ціні придбаних товарів, що підтверджено відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами. Також не є передумовою для визначення господарської компетенції господарюючого суб'єкта наявність або відсутність матеріально - технічної бази у контрагентів позивача.

Отже, позивач цілком правомірно у відповідності до законодавства включив до податкового кредиту суму ПДВ за податковими накладними отриманими від контрагента за вказаними договорами.

Посилання відповідача у акті перевірки та касаційній скарзі на статті 203, 215 Цивільного кодексу України є безпідставними, так як зазначені норми можуть використовуватися лише при визнанні правочинів недійсними в судовому порядку.

Статтею 204 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу.

За обставин, які склалися у даній справі, визначенню правочину як такого, що є нікчемний, повинен передувати або вирок суду про притягнення учасника (учасників) такого правочину до кримінальної відповідальності, який би набрав законної сили, або рішення суду про визнання правочину недійсним. Всупереч вимогам ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України відповідачем таких доказів надано не було.

Отже, висновки податкового органу щодо порушення позивачем вимог Закону України «Про податок на додану вартість» не узгоджуються з нормами матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, спростовуються належними та допустимими доказами, яким суди надали належний правовий аналіз.

Згідно із ст. 220 КАС України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Рішення судів першої та апеляційної інстанцій постановлені з додержанням норм процесуального та матеріального права, правова оцінка обставинам у справі дана вірно, а доводи касаційної скарги висновок суду не спростовують, підстави для призначення справи до розгляду в судовому засіданні відсутні.

Враховуючи вищевикладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що касаційну скаргу Артемівської об'єднаної державної податкової інспекції Донецької області на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 23.08.2011 та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 20.10.2011 у справі № 2а/0570/11130/11 слід відхилити, а судові рішення залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 2201, 221, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Артемівської об'єднаної державної податкової інспекції Донецької області відхилити.

Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 23.08.2011 та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 20.10.2011 у справі № 2а/0570/11130/11 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-2392 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий М.О. ФедоровСудді С.Е. Острович О.І. Степашко