Ухвала суду № 40591597, 04.09.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"04" вересня 2014 р. м. Київ К/9991/72869/11

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Федорова М.О.

суддів: Островича С.Е.

Степашка О.І.

секретар судового засідання Волошин В.М.

за участю представників згідно журналу судового засідання від 04.09.2014 (в матеріалах справи)

розглянувши касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Рівне на постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 23.03.2011 та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 22.09.2011

у справі № 2а-595/11/1770

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Харчпром"

до Державної податкової інспекції у м. Рівне

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень -

рішень

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю „Харчпром" звернулось до Рівненського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у м. Рівне (правонаступник - Державна податкова інспекція у м. Рівне Головного управління Міндоходів у Рівненській області) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень.

Постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 23.03.2011 позовні вимоги задоволено.

Ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 22.09.2011 постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 23.03.2011 залишено без змін.

Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції та ухвалою суду апеляційної інстанції відповідач оскаржив їх в касаційному порядку.

В скарзі просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Касаційна скарга вмотивована тим, що судами першої та апеляційної інстанцій при вирішенні спору по даній справі порушено норми матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, юридичної оцінки обставин справи, розглянувши надані письмові докази в їх сукупності, Вищий адміністративний суд України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено планову виїзну перевірку з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2007 по 31.12.2009 та складено акт № 26/23/33001184 від 07.05.2010.

За результатами перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення - рішення № 0001522342/0 від 25.05.2010, яким визначено позивачу податкове зобов'язання по податку на прибуток підприємств в сумі 6356937 грн.: 3583411 грн. основний платіж, 2773526 грн. штрафні (фінансові) санкції; № 0001532342/0 від 25.05.2010, яким визначено позивачу податкове зобов'язання по податку на додану вартість на суму 2907384 грн.: 1938256 грн. основний платіж, 969128 грн. штрафні (фінансові) санкції; № 0001542342/0 від 25.05.2010, яким зменшено позивачу суми бюджетного відшкодування за вересень 2009 року на 71033 грн. та застосовано штрафні санкції на 35517 грн.

Перевіркою встановлено порушення позивачем пп. 4.1.1, пп. 4.1.6 п. 4.1 ст. 4, п. 5.1, пп. 5.2.1, 5.2, пп. 5.3.9 п. 5.3, пп. 5.4.2, 5.4.4, п. 5.4, п. 5.9, ст. 5, пп. 7.3.5, пп. 7.3.6 п. 7.3 ст. 7, пп. 11.3.1 п. 11.3 ст. 11 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств" від 28.12.1994, занижено податок на прибуток підприємств на суму на 3583411 грн., п. 4.1 ст. 4, пп. 7.3.1 п. 7.3, пп. 7.4.1 п. 7.4, пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість", занижено податкове зобов'язання по податку на додану вартість на суму 1938411 грн. та завищено бюджетне відшкодування на суму 71033 грн.

В порядку адміністративного оскарження рішенням ДПА в Рівненській області № 20815/25-16/297 від 25.10.2010 повторна скарга позивача була задоволена частково та скасовано податкові повідомлення-рішення № 0001522342/0 від 25.05.2010, № 0001522342/1 від 06.08.2010 в частині визначення податку на прибуток підприємств на суму 102000 грн.: 60000 грн. основний платіж, 42000 грн. застосовані штрафні санкції в решті скаргу було залишено без задоволення, а податкові повідомлення-рішення без змін.

Стосовно порушення п. 5.9 ст. 5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств", в результаті чого було занижено приріст запасів за 9 місяців 2009 року на суму 142513 грн.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ТОВ „Харчопром" займається торгівлею спеціями, які мають значний термін придатності та не потребують особливих умов зберігання.

Позивачем на протязі 2007-2008 років було придбано у ПП ОСОБА_3, ПП ВКФ „Трейд-Пак" та ТОВ „Бізнес-Скай" спеції, які були оприбутковані та перебували до липня 2009 року на відповідальному зберіганню у ПП ВКФ „Тред-Пак".

Також судами встановлено, що позивач володіє складськими приміщеннями, інвентаризація запасів була проведена лише 28.04.2010, вище зазначену продукцію було реалізовано, а отриману виручку включено до складу валового доходу за перший квартал 2010 року, що підтверджується первинними бухгалтерськими документами.

Податкова звітність щодо валових витрат підприємства формується відповідно до пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств", яким встановлено, що до валових витрат підприємства відносяться суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду в зв'язку з підготовкою, організацією та веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг). Підприємство має вести податковий облік приросту (убутку) відповідно до п. 5.9 цього Закону.

Таким чином, при визнання відповідачем запасів позивача такими, що непридатні до використання, не підтверджують матеріалами справи.

Стосовно порушення позивачем пп. 7.3.5 п. 7.3 ст. 7 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств", не включено до складу рядка 01.6 Декларації "Інші доходи, крім визначених у рядку 01.1-01.5" суму 3587719 грн. (вартість отриманої в іноземній валюті виручки).

Позивачем до складу валових доходів було включено позитиву різницю між отриманою виручкою від продажу валюти та її балансовою вартістю.

Враховуючи норму пп. 7.3.5 п. 7.3 ст. 7 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств", якою встановлено, що разі продажу іноземної валюти за гривні валові доходи платника податку збільшуються на суму гривень, отриманих від покупця у зв'язку з таким продажем, а валові витрати такого платника податку збільшуються на суму балансової вартості такої іноземної валюти, суд касаційної інстанції погоджується із тим, що на підставі належних доказів суди попередніх інстанцій правомірно визнали, що висновок ДПІ стосовно заниження позивачем валового доходу операцій з продажу валютних цінностей є правомірним.

При цьому оподаткування підлягав би лише чистий прибуток (позитивна різниця) отриманий позивачем від такої операції, а не загальна сума виручки отримана від реалізації валюти.

Стосовно укладеного договору позивачем с ТОВ ТД „Мірріс" про надання маркетингових послуг.

Відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств", валовими витратами виробництва та обігу визнається сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно з пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 вказаного Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених п. 5.3 - 5.7 цієї статті.

Нормами пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 цього ж Закону передбачено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати платника, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Судами першої та апеляційної інстанцій правильно встановлено, що виконання зазначених договорів позивачем належним чином підтверджується долученими до матеріалів справи податковими накладними, а також фактом проведення позивачем повного розрахунку за маркетингові послуги.

Відповідачем не наведено належних доказів, які б підтверджували його доводи відносно недійсності податкових накладних та фіктивності проведених позивачем господарських операцій.

Стосовно укладено договорів купівлі-продажу нафтопродуктів з ПП „Консалтингова фірма „Егіда", ТОВ „Західна нафтогазова компанія", ВАТ „Концерн Галнафтогаз", ТОВ „Ревю", ТОВ „Незалежна нафтова компанія", ПП „Вальдес".

Позивачем було отримано нафтопродуктів на загальну суму 430287 грн. без податку на додану вартість, вартість яких включена до складу валових витрат.

Пунктом 1.7 ст. 1 Закону України „Про податок на додану вартість" № 168/97-ВР визначено, що податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до пп. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону № 168/97-ВР податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Згідно з пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону № 168/97-ВР датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону № 168/97-ВР не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Згідно із статтею 1 Закону України від 16.07.1999 № 996-XIV „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Таким чином, необхідною умовою для віднесення сплачених в ціні товарно-матеріальних цінностей сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту є факт реального здійснення відповідної господарської операції та підтвердження вказаної обставини належним чином оформленими первинними документами, які, в свою чергу, є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що реальність господарської операції підтверджується актами приймання-передачі.

Розрахунки між сторонами проведені повністю шляхом перерахування коштів покупцем на рахунки продавця.

Крім того на підставі податкових наданих постачальниками паливно-мастильних матеріалів ТОВ „Харчопром" було сформовано податковий кредит на загальну суму 1923999,38 грн.

Також судами встановлено, що придбані позивачем паливно-мастильні матеріали передавалися ПП ОСОБА_4 відповідно до укладених договорів комісії.

На момент вчинення господарських операцій відомості про ПП „Консалтингова фірма „Егіда", ТОВ „Західна нафтогазова компанія", ВАТ „Концерн Галнафтогаз", ТОВ „Ревю", ТОВ „Незалежна нафтова компанія", ПП „Вальдес" знаходилися в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб підприємців та у відповідності до ст. 18 Закону України „Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" та мали свідоцтва платника податку на додану вартість.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

З огляду на вищевикладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Рівне на постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 23.03.2011 та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 22.09.2011 у справі № 2а-595/11/1770 залишити без задоволення, а судові рішення без змін.

Керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Рівне залишити без задоволення.

Постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 23.03.2011 та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 22.09.2011 у справі № 2а-595/11/1770 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та порядку, передбачених статтями 236-2392 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий М.О. ФедоровСудді С.Е. Острович О.І. Степашко