Ухвала суду № 40545195, 04.09.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 вересня 2014 року м. Київ К/9991/27801/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого Степашка О.І.

Суддів Островича С.Е.

Федорова М.О.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Запоріжжя

на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 30.06.2011

та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 14.02.2012

у справі № 2а-0870/2905/11

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Енергетичні системи та обладнання Запоріжжя»

до Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Запоріжжя

про визнання недійсним та скасування податкового повідомлення-рішення

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Енергетичні системи та обладнання Запоріжжя» (далі по тексту - позивач, ТОВ «Енергетичні системи та обладнання Запоріжжя») звернулося до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Запоріжжя (далі по тексту - відповідач, ДПІ у Жовтневому районі м. Запоріжжя) про визнання недійсним та скасування податкового повідомлення-рішення від 11.04.2011 №00002142302 в частині зменшення позивачу суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за серпень 2009 року у розмірі 261,05 грн.; за липень 2010 року у розмірі 54488,00 грн.; за серпень 2010 року у розмірі 11752,00 грн.; за вересень 2010 року у розмірі 154457,00 грн.; за жовтень 2010 року у розмірі 350074,00 грн.; за листопад 2010 року у розмірі 1935,00.

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 30.06.2011, яка залишена без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 14.02.2012, позов задоволено.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій і прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем була проведена позапланова виїзна перевірка ТОВ «Енергетичні системи та обладнання Запоріжжя» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період 01.04.2009 по 31.12.2010, за результатами якої складено акт від 29.03.2010 №94/23-2/24911195.

В акті перевірки зазначено порушення позивачем вимог п. 1.8 ст. 1, пп. 7.4.1, пп. 7.4.5 п. 7.4, пп. 7.7.1, пп. 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого завищено суму, що підлягає бюджетному відшкодуванню на розрахунковий рахунок у банку на загальну суму 588340,05 грн., а саме по наступним періодам: серпень 2009 року - на загальну суму ПДВ 261,05 грн.; липень 2010 року - на загальну суму ПДВ 54488,00 грн.; серпень 2010 року - на загальну суму ПДВ 11752,00 грн.; вересень 2010 року - на загальну суму ПДВ 154457,00 грн.; жовтень 2010 року - на загальну суму ПДВ 350074,00 грн.; листопад 2010 року - на загальну суму ПДВ 1935,00 грн.; грудень 2010 року - на загальну суму ПДВ 15373,00 грн.

На підставі висновків акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 11.04.2011 №000021423022, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 588340,05 грн.

Податковим органом зроблено вказані висновки на підставі того, що не можливо дослідити придбання товару по ланцюгу постачання товару до виробника та не можливо підтвердити факт перерахування податку на додану вартість контрагентами до бюджету по взаємовідносинам з ТОВ «Авіа нормаль», ТОВ «Бест-Оіл», ТОВ «Промелектроніка», Корпорація «Укравіаремонт», ТОВ «Укрпостач», ТОВ «Севастопольське авіаремонтне підприємство».

Відповідно до пп. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду. При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду. При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Пунктом 1.7 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість», який був чинний на час виникнення спірних правовідносин між сторонами, визначено, що податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до пп. 7.2.4, пп. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 цього Закону, право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому ст. 9 цього Закону. Податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Згідно пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Таким чином, наведеними нормами матеріального права визначено підстави для формування платником податкового кредиту і до таких підстав віднесено: наявність господарської операції, сплата податку на додану вартість у вартості товарів (робіт, послуг), факт сплати податку на додану вартість має підтверджуватися відповідними податковими накладними, придбані товари (роботи, послуги) мають використовуватися у межах господарської діяльності платника податку.

Висновки про допущені позивачем порушення, відповідачем зроблено лише з огляду на аналіз фінансово-господарської діяльності його контрагентів, і вказані висновки ґрунтуються на тому, що по контрагентам позивача, за результатами господарської діяльності, з якими позивачем сформовано податковий кредит та заявлено суми до бюджетного відшкодування, не можливо дослідити придбання товару по ланцюгу постачання товару до виробника та не можливо підтвердити факт перерахування податку на додану вартість контрагентами до бюджету, у зв'язку з чим позивач не набув права на бюджетне відшкодування у вказаній сумі. Тобто, податковим органом поставлено право позивача на бюджетне відшкодування в залежність від фактичної сплати сум ПДВ до бюджету його постачальниками по ланцюгу.

Відповідно до пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», право платника податку на податковий кредит ставить в залежність від отримання податкової накладної, а не від сплати його контрагентами (чи контрагентами постачальника) податку до бюджету.

Із наведеного вбачається, що сама по собі несплата податку продавцем чи його постачальниками, у разі фактичного здійснення господарської операції, не пливає на формування податкового кредиту покупцем і виникнення права на бюджетне відшкодування.

Таким чином, відповідно до положень Закону України «Про податок на додану вартість», сума податку на додану вартість, що включена до ціни товару (робіт, послуг) є податковим зобов'язанням продавця товару, і саме продавець товару несе обов'язок по сплаті цього податку до бюджету, а отже, право платника на віднесення сплачених сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту і як наслідок право на бюджетне відшкодування, не може бути поставлено в залежність від сплати сум податку на додану вартість до бюджету підприємствами-постачальниками товару (робіт, послуг).

Враховуючи викладене, судами попередніх інстанцій правомірно встановлено, що несплата податку продавцем чи його постачальниками, у разі фактичного здійснення господарської операції, не впливає на формування податкового кредиту покупцем і виникнення права на бюджетне відшкодування.

Враховуючи викладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що судами попередніх інстанцій належним чином з'ясовані обставини справи та надано їм відповідну правову оцінку. Порушень норм матеріального та процесуального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішень судів попередніх інстанцій не встановлено.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 220-1, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Запоріжжя відхилити.

Постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 30.06.2011 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 14.02.2012 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту постановлення та може бути переглянута Верховним Судом України у випадках, встановлених Кодексом адміністративного судочинства України.

Головуючий(підпис)О.І. Степашко Судді(підпис)С.Е. Острович (підпис)М.О. Федоров