Ухвала суду № 40533966, 12.09.2014, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 вересня 2014 р.м.ОдесаСправа № 815/2649/14

Категорія: 12.3 Головуючий в 1 інстанції: Єфіменко К. С.

Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Зуєвої Л.Є.,

суддів Шевчук О.А. та Федусика А.Г.

при секретарі Кучмій І.В.

за участю:

апелянта - ОСОБА_1,

представника апелянта - ОСОБА_2,

представника відповідачів - Богуцької Л.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 21.07.2014 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління юстиції в Одеській області, Начальника Головного управління юстиції в Одеській області Продіуса Костянтина Васильовича, про визнання протиправними дій, скасування наказу та поновлення на попередній посаді, -

В С Т А Н О В И В:

В квітні 2014 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління юстиції в Одеській області, Начальника Головного управління юстиції в Одеській області Продіуса Костянтина Васильовича, про визнання протиправними дій, скасування наказу та поновлення на попередній посаді.

В обґрунтування позовних вимог зазначалося, що у відповідачів не було правових підстав для звільнення його з посади та припинення його державної служби, оскільки до момент спливу строку до звільнення позивач подав заяву про відкликання власної заяви поро звільнення за ст.38 КЗпП України.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 21.07.2014 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з постановленим по справі судовим рішенням, ОСОБА_1 в апеляційній скарзі зазначає про невідповідність висновків суду обставинам справи. При цьому апелянт вважає, що судом допущено порушення матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи по суті. У зв'язку з чим в апеляційній скарзі ставиться питання про скасування постанови суду першої інстанції і винесення нової постанови із задоволенням позовних вимог.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для її задоволення.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що позивач з 2007 року проходив державну службу органах ДВС України та на останній посаді головного державного виконавця Другого Приморського відділу ДВС Одеського міського управління юстиції.

31.01.2014 року позивач подав заяву на ім`я начальника Головного управління юстиції в Одеській області (а.с.9) про звільнення за власним бажанням (ст.38 КЗпП України) по виходу із щорічної відпустки з 19.03.2014 року.

06.02.2014 року до Головного управління юстиції (далі -ГУЮ) в Одеській області надійшла ще одна заява позивача від 31.01.2014 року (а.с.11), якою просив вважати дату звільнення останній день по виходу з відпустки, тобто 24.02.2014 року.

Наказом керівника ГУЮ в Одеській області від 06.02.2014 року №86-в (а.с.34) позивачу була надана щорічна відпустка з 06.02.2014 року по 24.02.2014 року.

В період знаходження у відпустці позивач 13.02.2014 року подав нову заяву (а.с.13), якою просив звільнити його з посади за власним бажанням за ст.38 КЗпП України, при цьому, вважати датою звільнення дату виходу з відпустки та просив власні заяви про звільнення за ст.38 КЗпП України від 31.01.2014 року та від 06.02.2014 року не розглядати.

10.12.2014 року керівником Другого Приморського відділу ДВС Одеського міського управління юстиції було направлено на адресу керівника ГУЮ в Одеській області подання №2736 (а.с.33) про звільнення позивача з посади за власним бажанням на підставі положень ст.38 КЗпП України з 24.02.2014 року.

24.02.2014 року наказом начальника Головного управління юстиції в Одеській області Продіуса К.В. №328-к (а.с.35) позивача було звільнено з посади за власним бажанням згідно положень ст.38 КЗпП України з 24.02.2014 року та виплачена компенсація за невикористану частину відпусток в розмірі 96,5 календарний день.

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про визнання незаконними дій начальника Головного управління юстиції в Одеській області щодо винесення наказу про звільнення позивача з посади, скасування наказу Головного управління юстиції в Одеській області від 24.02.2014 № 328-к про звільнення та просив поновити його на попередній посаді. При цьому позивач у своєму позові не оскаржував відмову у наданні йому відпустки або бездіяльність щодо її надання, а обґрунтування вимог адміністративного позову ОСОБА_1 посилався на відсутність вільного волевиявлення на звільнення.

Розглянувши позов по суті позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову, оскільки позивачем не надано доказів на підтвердження відсутності наміру звільнятися з посади або про вчинення на нього тиску. Навпаки всі заяви, копії яких додані позивачем до позову, містять посилання на статтю 38 Кодексу законів про працю України та свідчать про бажання позивача звільнитися.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 зазначає, що ненадання йому всієї невикористаної відпустки позбавило позивача можливості відкликати заяву про звільнення або приступити до виконання своїх службових обов'язків, що є порушенням права позивача на працю.

Згідно положень ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади, місцевого самоврядування, їхні посадові та службові особи повинні діяти у спосіб та у порядку передбаченому Конституцією та законами України.

Відповідно до ст.38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжити роботу, власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, який просить працівник.

Крім того, відповідно до частини 2 статті 38 Кодексу законів про працю України якщо працівник після закінчення строку попередження про звільнення не залишив роботи і не вимагає розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган не вправі звільнити його за поданою раніше заявою.

Згідно з роз'ясненнями, наданими Пленумом Верховного Суду України у постанові № 9 від 06.11.92 «Про практику розгляду судами трудових спорів», працівник, який попередив власника або уповноважений ним орган про розірвання трудового договору, укладеного на невизначений строк, вправі до закінчення строку попередження відкликати свою заяву і звільнення в цьому випадку не проводиться, якщо на його місце не запрошена особа в порядку переведення з іншого підприємства, установи, організації.

Позивач у своїй заяві від 13.02.2014 року (а.с.13) просив не розглядати подані ним попередні заяви про звільнення від 31.01.2014 року та від 06.02.2014 року за ст.38 КЗпП України, однак у першому абзаці цієї заяви продовжував просити звільнити його за власним бажанням за ст.38 КЗпП України.

Згідно тексту абзацу 2 заяви від 13.02.2014 року (а.с.13) позивач просив звільнити його після виходу із щорічної відпустки.

Станом на момент подання цієї заяви позивач перебував у щорічній відпустці згідно наказу ГУЮ в Одеській області від 06.02.2014 року №86-в (а.с.34) до 24.02.2014 року.

Колегія суддів суду апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції стосовно того, що прийняття відповідачем 24.02.2014 року наказу про звільнення позивача №328-к повністю співпадає з волевиявленням позивача звільнитися за ст.38 КЗпП України, адже заява про своє бажання бути звільненим за цієї підставою від 13.02.2014 року станом на час видання оскаржуваного наказу не була відкликана.

Для застосування до цих правовідносин положень ч.2 ст.38 КЗпП України необхідно, щоб позивач після визначеної дати звільнення продовжував виконувати свої функціональні обов'язки.

Однак, після свого звільнення 24.02.2014 року позивач жодного дня не перебував на робочому місці та не виконував покладені на нього функціональні обов'язки.

Крім того з матеріалів справи вбачається, що позивач протягом двотижневого строку попередження не повідомив Головне управління юстиції в Одеській області про відсутність наміру звільнятися (або про вчинення на нього тиску), що не заперечується апелянтом.

Як вбачається з аналізу положень статті 38 Кодексу законів про працю України повернутися на роботу і відкликати заяву про звільнення працівник може тільки протягом строку попередження. Після закінчення такого строку працівник, який не заявив про намір залишитися на роботі, може вважатися таким, що втратив право на повернення до роботи після закінчення відпустки.

Окремо слід зауважити, що відповідно до статті 9 Закону України «Про державну виконавчу службу» заступник начальника районного, районного в місті, міського (міст обласного значення), міськрайонного відділу державної виконавчої служби, головний державний виконавець, старший державний виконавець, державний виконавець та інші працівники таких відділів призначаються на посаду та звільняються з посади начальником Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, головного управління юстиції в області, містах Києві та Севастополі за поданням заступника начальника районного, районного у місті, міського (міст обласного значення), міськрайонного управління юстиції - начальника відділу державної виконавчої служби, погодженим із заступником начальника Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, головного управління юстиції в області, містах Києві та Севастополі - начальником управління державної виконавчої служби.

12.02.2014 до Головного управління юстиції в Одеській області у відповідності до вказаної норми Закону надійшло подання начальника другого Приморського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції Шуляченка М.Б., погоджене з начальником управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Одеській області Поляковим В.В., про звільнення головного державного виконавця вказаного відділу ОСОБА_1 за власним бажанням 24.02.2014 відповідно до статті 38 КЗпП України.

Інших подань про звільнення ОСОБА_1 (звільнення іншою датою) до Головного управління юстиції в Одеській області не надходило, що виключає можливість звільнення позивача іншою датою.

З огляду на вищевикладене, дії начальника Головного управління юстиції в Одеській області щодо видання наказу про звільнення позивача вчинено у відповідності до статті 9 Закону України «Про державну виконавчу службу», статті 38 Кодексу законів про працю України, а наказ Головного управління юстиції в Одеській області № 328-к від 24.02.2014 є законним , тому він скасуванню не підлягає.

Отже, виходячи з вищезазначеного, апеляційний суд не приймає до уваги доводи апелянта, оскільки доводи апеляційної скарги не спростовують висновків, зазначених у рішенні суду першої інстанції, тому колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення вимог апелянта.

Оскільки судом першої інстанції повно встановлено обставини справи та ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, суд апеляційної інстанції, відповідно до ст. 200 КАС України, залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову місцевого суду - без змін.

Керуючись ст. ст. 195,196,198, 200, 205, 206, 254 КАС України, апеляційний суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову Одеського окружного адміністративного суду від 21.07.2014 року - без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили негайно після її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого Адміністративного Суду України протягом двадцяти днів після складання повного тексту ухвали.

Повний текст ухвали складено та підписано 16.09.2014 року

Головуючий: суддя Зуєва Л.Є.

суддя Шевчук О.А.

суддя Федусик А.Г.