Ухвала суду № 40504384, 19.06.2014, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

і м е н е м У к р а ї н и

19 червня 2014 рокусправа № 804/5209/13-а

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Богданенка І.Ю.,

суддів: Уханенка С.А. Дадим Ю.М. ,

за участю секретаря судового засідання: Сколишева О.О.,

за участю представників:

позивача: - не з'явився,

відповідача: - не з'явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську апеляційну скаргу державної податкової інспекції у м. Ялті Автономної Республіки Крим Державної податкової служби

на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07 червня 2013 року

у справі № 804/5209/13-а

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Санаторій ім. С.М.Кірова»

до державної податкової інспекції у м. Ялті Автономної Республіки Крим Державної податкової служби

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2013 року товариство з обмеженою відповідальністю «Санаторій ім. С.М.Кірова» звернулося у Дніпропетровський окружний адміністративний суд з позовом до державної податкової інспекції у м. Ялті Автономної Республіки Крим Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 06 листопада 2012 року № 0005262301 на загальну суму 131170,00 грн.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07 червня 2013 року позовні вимоги задоволено (а.с. 135-137).

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, державна податкова інспекція у м. Ялті Автономної Республіки Крим Державної податкової служби подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог.

Сторони, будучи належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи, в судове засідання не з'явилися. Відповідно до статті 41 Кодексу адміністративного судочинства України, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду першої інстанції, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Санаторій ім. С.М. Кірова» зареєстроване виконавчим комітетом Дніпропетровської міської ради, місцезнаходження: м. Дніпропетровськ, та, на момент перевірки, знаходиться на обліку в державній податковій інспекції у м. Ялті Автономної Республіки Крим Державної податкової служби, як платник податків.

Державною податковою інспекцією у м. Ялті Автономної Республіки Крим Державної податкової служби на підставі наказу № 606 від 31 серпня 2012 року та відповідно до плану-графіка проведення планових виїзних документальних перевірок суб'єктів господарювання, проведена планова виїзна документальна перевірка товариства з обмеженою відповідальністю «Санаторій ім. С.М. Кірова» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 квітня 2011 року по 30 червня 2012 року, за результатами якої складено акт від 24 жовтня 2012 року № 2125/22-01/35446355/205.

Перевіркою встановлено порушення, зокрема, підпунктів 14.1.36, 14.1.181 пункту 14.1 статті 14, пунктів 198.1, 198.3, 198.6 статті 198, пунктів 200.1, 200.2, 200.3, статті 200, пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 105755,00 грн.

На підставі акту перевірки від 24 жовтня 2012 року державною податковою інспекцією у м. Ялті Автономної Республіки Крим Державної податкової служби прийнято податкове повідомлення-рішення від 06 листопада 2012 року №0005262301, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 105755,00 грн. та нараховано штрафні (фінансові) санкції на суму 25415,00 грн.

За результатами адміністративного оскарження податкове повідомлення-рішення залишено без змін.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що між товариством з обмеженою відповідальністю «Санаторій ім. С.М.Кірова» (Покупець) та приватним підприємством «Елітград» (Постачальник) укладено договір поставки №152 від 19 квітня 2011 року, за умовами якого контрагент забезпечував будівельними матеріалами, господарськими товарами в асортименті (фарба, піна монтажна, муфта,електроавтоматик, кут меблевий, колеса пластикові, труби, постільна білизна, покривала, дзеркала, посуд та ін.). Виконання умов договору підтверджується рахунками-фактурами, видатковими накладними, податковими накладними. Оплата проведена у безготівковій формі. Товар використано позивачем у власній господарській діяльності, що підтверджується довідкою від 05 червня 2013 року №05/06/01, з якої вбачається, що у період з 01 квітня 2011 року по 30 червня 2012 року для забезпечення власної господарської діяльності позивачем придбано матеріали та товари на загальну суму (з ПДВ) 255622,92 грн., в тому числі: будівельні матеріали на загальну суму (з ПДВ) 150981,00 грн.; інвентар на загальну суму (з ПДВ) 41148,00 грн.; посуд на загальну суму (з ПДВ) 9304,32 грн.; постільна білизна на загальну суму 54189,60 грн.

Також, між товариством з обмеженою відповідальністю «Санаторій ім. С.М.Кірова» та товариством з обмеженою відповідальністю «БРЕНД СТРОЙ» укладено договір виконання робіт №920 (710/11) від 01 серпня 2011 року, за умовами якого, у серпні-вересні 2011 року контрагентом здійсненні роботи по модернізації установки компенсації реактивної потужності. Встановлене обладнання використовувалось у господарській діяльності позивача. На підтвердження виконання договору надано податкова накладна, рахунок-фактура, акт приймання виконаних робіт, підсумкова відомість, довідка про вартість виконаних робіт та витрат, договірна ціна, розрахунок вартості будівництва, локальний кошторис, акт приймання виконаних будівельних робіт, підсумкова відомість ресурсів, акт приймання-передачі основних засобів. Також, надана довідка від 05 червня 2013 року №05/06/02 та фото-таблиця результату виконаних робіт контрагентом позивача, з якої вбачається, що проведена модернізація дала змогу знизити витрати на оплату реактивної електроенергії.

Однак, відповідачем зроблено висновок про те, що первинні документи позивача з контрагентами суперечать законодавству та нормативним документам, та не є документами, які можуть бути підставою для відображення в облікових регістрах бухгалтерського та податкового обліку, в тому числі, що товари та послуги від таких контрагентів не надходили до позивача, такі висновки зроблені на підставі актів перевірки контрагентів позивача приватного підприємства «Елітград» від 25 червня 2012 року та товариства з обмеженою відповідальністю «БРЕНД СТРОЙ» від 06 квітня 2012 року.

Згідно статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Відповідно до статті 83 Податкового кодексу України для посадових осіб органів державної податкової служби під час проведення перевірок підставами для висновків є: документи, визначені цим Кодексом; податкова інформація; експертні висновки; судові рішення; інші матеріали, отримані в порядку та у спосіб, передбачені цим Кодексом або іншими законами, контроль за дотриманням яких покладений на органи державної податкової служби.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

За змістом пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України вбачається, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до підпункту 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Тобто, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг з метою їх використання в господарській діяльності.

Пунктом 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Тобто, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Пунктами 201.1, 201.4, 201.6, 201.7, 201.8 статті 201 Податкового кодексу України встановлено, що платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, із зазначенням обов'язкових реквізитів. Податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг. Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця. Податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс). Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний надати покупцю податкову накладну після реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних. Підтвердженням продавцю про прийняття його податкової накладної та/або розрахунку коригування до Єдиного реєстру податкових накладних є квитанція в електронному вигляді у текстовому форматі, яка надсилається протягом операційного дня.

Як вбачається з матеріалів справи, товариством з обмеженою відповідальністю «Санаторій ім. С.М.Кірова» надані первинні документи, якими оформлені господарські операції та дійсно підтверджується реальність вчинених правочинів з контрагентами, що відповідають вимогам статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (в тому числі договори, податкові накладні, видаткові накладні).

Таким чином, позивачем задекларовано податковий кредит у порядку та у розмірі, передбаченому нормами чинного законодавства.

Суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції, що державною податковою інспекцією у м. Ялті Автономної Республіки Крим Державної податкової служби не надано належних доказів, які б підтверджували висновки щодо нікчемності правочинів, а тому твердження відповідача в даному випадку є лише його припущенням.

Так, за вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (стаття 204 Цивільного кодексу України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до частини 3 статті 228 Цивільного кодексу України у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним.

Для визнання правочину недійсним необхідно встановлювати наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання правочину недійсним. Тобто, повинні існувати докази того, що, вчиняючи правочин, сторони діяли з метою, яка була спрямована на порушення публічного порядку (умисні дії, наявність яких може бути підтверджена дише обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили або іншим рішенням, яке матиме преюдиціальний характер), факт порушення норм податкового законодавства, зазначеного в акті перевірки (можливе лише у разі, коли платників податків не оскаржив відповідне повідомлення рішення, або правильність нарахування штрафних санкцій, зазначених в акті перевірки підтверджена рішенням суду).

Угоди, укладені між товариством з обмеженою відповідальністю «Санаторій ім. С.М.Кірова» та контрагентами, не визнані судом недійсними і їх недійсність прямо не встановлена законом, у зв'язку з чим існує презумпція правомірності правочинів, а також наявність взаємних прав та обов'язків сторін за такими угодами. До того ж, матеріалами справи підтверджено виконання сторонами умов договору.

Щодо посилання податкового органу в акті перевірки про обов'язковість застосування товарно-транспортних накладних, то актом перевірки встановлено, що перевезення здійснювалось автомобілем позивача, в той же час згідно Постанови Кабінету Міністрів України від 25 лютого 2009 року №207 «Про затвердження Переліку документів, необхідних для здійснення перевезення вантажу автомобільним транспортом у внутрішньому сполученні» у водія юридичної особи, що здійснює вантажні перевезення для власних потреб наявність товарно-транспортної накладної не вимагається.

З урахуванням викладеного, суд першої інстанції дійшов обґрунтованих висновків про протиправність прийнятого Державною податковою інспекцією у м. Ялті Автономної Республіки Крим Державної податкової служби податкового повідомлення-рішення від 06 листопада 2012 року № 0005262301.

Суд апеляційної інстанції вважає, що доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що судом першої інстанції повно встановлені обставини справи та надана правильна юридична оцінка, у зв'язку з чим підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування постанови суду відсутні.

Відповідно до частини 1 статті 200 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 196, 198, 200, 205, 206, 212 Кодексу адміністративного судочинства України, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу державної податкової інспекції у м. Ялті Автономної Республіки Крим Державної податкової служби - залишити без задоволення.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07 червня 2013 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів.

Головуючий: І.Ю. Богданенко

Суддя: С.А. Уханенко

Суддя: Ю.М. Дадим