Ухвала суду № 40501129, 27.08.2014, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

і м е н е м У к р а ї н и

27 серпня 2014 рокусправа № 808/2737/13-а

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Мельника В.В.

суддів: Юхименка О.В. Нагорної Л.М.

за участю секретаря: Шелепової Ю.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську апеляційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Запоріжжі міжрегіонального головного управління Міндоходів на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 03 липня 2013 року у справі №808/2737/13-а за позовом Публічного акціонерного товариства «Запорізький виробничий алюмінієвий комбінат» до про Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Запоріжжі міжрегіонального головного управління Міндоходів скасування податкових повідомлень - рішень,- ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство «Запорізький виробничий алюмінієвий комбінат» (далі по тексту - позивач) звернулось до Запорізького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Запоріжжі міжрегіонального головного управління Міндоходів (далі по тексту - відповідач), в якому просило визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення - рішення від 14.09.2012 року № 0000450026, № 0000430026, № 0000460026, № 0000440026. (т.1 а.с.3-29)

Ухвалою Запорізького окружного адміністративного суду від 11 березня 2013 року відкрито провадження в адміністративній у справі №808/2737/13-а. (т. 1, а.с. 1).

В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначив, що підприємство за період, що перевірявся, здійснювало господарську діяльність, спрямовану на отримання доходу в грошовій, матеріальній та нематеріальній формах, при цьому безпосередня участь підприємства в організації такої діяльності була регулярною, постійною і істотною. Закон України «Про податок на додану вартість» не встановлює жодних додаткових вимог щодо формування податкового кредиту з ПДВ, ніж зазначені в п.7.4.1 та 7.2.6 ст.7 цього закону. Податковий кодекс України від 02.12.2010 №2755-VI не встановлює жодних додаткових вимог щодо формування податкового кредиту з ПДВ, ніж зазначені в п.198.3 ст.198 цього Кодексу.

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 03 липня 2013 року у справі №808/2737/13-а адміністративний позов задоволено. (суддя - Сацький Р.В.) (а.с.165-169)

Постанова суду першої інстанції обґрунтована тим, що невизнання права підприємства на самостійне визначення методики проведення розрахунку та використання іншого методу, на підставі якого відповідачем були зроблені необґрунтовані висновки щодо завищення або заниження показників у рядку 04.2 Декларацій за період д 01.04.2009 по 31.03.2011, не відповідають діючому законодавству.

Відповідач - Спеціалізована державна податкова інспекція з обслуговування великих платників у м. Запоріжжі міжрегіонального головного управління Міндоходів, не погодившись з вищезазначеною постановою суду першої інстанції у даній адміністративній справі, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 03 липня 2013 року у справі №808/2737/13-а та відмовити в задоволенні позову.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач зазначає, що податковий орган прийшов до правильного висновку стосовно завищення позивачем розміру бюджетного відшкодування з ПДВ та валових витрат з податку на прибуток та заниження суми податкового зобов'язання з ПДВ.

Представник відповідача у судовому засіданні підтримав вимоги апеляційної скарги, просив скасувати постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 03 липня 2013 року у справі №808/2737/13-а та відмовити в задоволенні позову.

Представник позивача у судовому засіданні проти задоволення вимог апеляційної скарги заперечував, просив залишити без змін постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 03 липня 2013 року у справі №808/2737/13-а.

У судовому засіданні, заслухавши пояснення представників сторін по справі, перевіривши доводи апеляційної скарги та матеріали справи в їх сукупності, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на такі підстави.

Відповідно до матеріалів справи, посадовими особами проведено позапланову виїзну перевірку Публічного акціонерного товариства «Запорізький виробничий алюмінієвий комбінат» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 квітня 2009 року по 31 березня 2012 року, результати якої оформлено актом №329/26-0/00194122 від 14 серпня 2012 року.

У зв'язку із надходженням від платника податків заперечень від 20.08.2012 №011-659 до акту перевірки №290/26-0/00194122 від 14.08.2012 року, в яких вимагався перегляд результатів перевірки, була проведена позапланова виїзна перевірка ПАТ «ЗАлК» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2009 по 31.03.2012, з питань, що стали предметом оскарження. За результатами проведеної перевірки складено акт №329/26-1/00194122 від 04.09.2012 року, яким встановлено порушення пп.7.4.1, пп.7.4.3, пп.7.4.4, п.7.4., пп.7.7.1, пп.7.7.2 п.7.7., ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 №168/97-ВР , п.1.32 ст.1, п.5.1, п.5.9 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» в редакції Закону України від 22.05.97 №283/97-ВР, пп.14.1.27, пп.14.1.36 п.14.1 ст.14, пп.138.1.1 п.138.1, п.138.8 ст.138 , п.198.3 ст.198, п.200.1, п.200.2, п.200.3, п.200.4а ст.200 ПК України від 02.12.2010 №2755-VI, що призвело до заниження суми податку на додану вартість, яка підлягає нарахуванню та сплаті в бюджет за період з 01.04.2009 по 31.03.2012 на суму 25988185 грн., завищення заявленої суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість за період з 01.04.2009 по 31.03.2012 на суму 20662574 грн.; завищення розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість за березень 2012 р. у розмірі 359152грн., завищення суми від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток за 1 квартал 2012 року у розмірі 743306718 грн.

14 вересня 2012 року на підставі акту перевірки №329/26-1/00194122 від 04.09.2012 року відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення: №0000430026, відповідно до змісту якого позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 34256271,25 грн. (у том числі за основним платежем 25988185 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) 8268086,25 грн.), №0000450026, відповідно до змісту якого позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування (у тому числі заявленого в рахунок зменшення податкових зобов'язань наступних періодів) з податку на додану вартість у розмірі суми завищення бюджетного відшкодування 20662574 грн. ( у том числі невідшкодовано на момент перевірки 20662574 грн.), за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) 1079146,50 грн., №0000440026, відповідно до змісту якого позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість за березень 2012 року у розмірі 359152 грн. (у том числі сума завищення від'ємного значення податку на додану вартість 359152 грн.), за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) 0 грн., №0000460026, відповідно до змісту якого позивачу зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток за 1 квартал 2012 року у розмірі 743306718 грн.

Відповідно до матеріалів справи, позивач в перевіряємий період здійснював господарську діяльність, спрямовану на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, при цьому безпосередня участь підприємства в організації такої діяльності була регулярною, постійною і істотною.

Позивач здійснював реалізацію продукції власного виробництва по ціні, нижче її собівартості. Ціна (вартість) товарно-матеріальних запасів, що складають собівартість, віднесена на валові витрати згідно п.5.1 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та пп.14.1.27. пункту 14.1 статті 14 ПК України, який зазначає, що витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Колегія суддів вважає, що позивач, згідно з п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України від 03.04.1997 №168/97-ВР «Про податок на додану вартість», п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755-VI правомірно визначав податковий кредит у зв'язку з придбанням товарів та послуг з метою саме їх (товарів, послуг), а не їх вартості, використання в оподатковуваних операціях у межах своєї господарської діяльності.

Крім того, колегія суддів приймає до уваги те, що можливість подальшого коригування податку на додану вартість, валових (податкових) витрат у таких випадках жодним чином не випливає з норм Закону України від 03.04.1997 №168/97-ВР «Про податок на додану вартість», Закону «Про оподаткування прибутку підприємств», Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755-VI та жодним іншим нормативно-правовим актом.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач в акті перевірки зазначає, що за податковим законодавством витрати, що перевищують доходи (збитки) не можуть бути враховані в податковому обліку, так як операція не відповідає основному принципу господарської діяльності, тобто не призводить до отримання прибутку. На думку відповідача, позивач намагався покрити свої збитки від продажу продукції за ціною нижче її собівартості за рахунок бюджетного відшкодування.

Однак, у відповідності до п.4.1. ст.4 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» база оподаткування операції з поставки товарів (послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними цінами, але не нижче за звичайні ціни, з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів (обов'язкових платежів), згідно із законами України з питань оподаткування (за винятком податку на додану вартість, а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на послуги стільникового рухомого зв'язку, що включається до ціни товарів (послуг). До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу в зв'язку з компенсацією вартості товарів (послуг).

У разі якщо звичайна ціна на товари (послуги) перевищує договірну ціну на такі товари (послуги) більше ніж на 20 відсотків, база оподаткування операції з поставки таких товарів (послуг) визначається за звичайними цінами.

У відповідності до п.188.1 ст.188 ПК України база оподаткування операції з поставки товарів (послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, визначених у відповідності з ст.39 Кодексу, з врахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім податку на додану вартість та акцизного податку).

Згідно зі ст. 190 Господарського кодексу України вільні ціни визначаються на всі види продукції (робіт, послуг), за винятком тих, на які встановлено державні ціни. Вільні ціни визначаються суб'єктами господарювання самостійно за згодою сторін. На продукцію виробництва ПАТ «ЗАлК» держава не встановлює ціни, а отже при продажу своєї продукції позивач самостійно встановлює ціну продажу, тим самим визначаючи договірну вартість продукції, що реалізується.

Згідно з п.1.18. Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» звичайні ціни розуміються та застосовуються за правилами, визначеними пунктом 1.20 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

У відповідності з п.1.20.1 ст.1. Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 №334/94-ВР, якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

У відповідності з п.39.1 ст.39 ПК України звичайна ціна на товари (роботи, послуги) дорівнює договірній ціні, якщо інше не встановлено Кодексом та не доведено зворотнє, у тому числі у результаті неможливості визначення звичайної ціни з використанням положень пунктів 39.3-39.4 цієї статі.

Згідно п.14.1.71 ПК України «звичайна ціна» - ціна товарів (робіт, послуг), яка визначена сторонами договору, коли інше не встановлено чинним Кодексом. Коли не доведено протилежне, враховується, що така звичайна ціна відповідає рівню ринкових цін. Згідно п.8 Перехідних положень підрозділу 10 Податкового кодексу до 01.01.2013 застосовується пункт 1.20 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 №334/94-ВР.

Справедлива ринкова ціна - це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг).

Приймаючи рішення по суті заявлених апеляційних вимог колегія суддів зважує на те, що відповідачем за результатами податкової перевірки не визначений рівень звичайних цін на вироблювані позивачем товари, що реалізуються, відповідно не встановлений факт продажу позивачем товарів нижче за «звичайну ціну».

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції стосовно того, що посилання відповідача на продаж продукції за ціною нижче собівартості є помилковим, оскільки ані Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств», ані Закон України «Про податок на додану вартість», ані Податковий кодекс України не містять вимог щодо порівняння в цілях оподаткування ціни продажу та собівартості. В податковому законодавстві України є лише посилання на звичайні ціни, але вказаний термін не є тотожним терміну «собівартість продукції».

Крім того, встановлення фактів порушення податкового законодавства та визначення податкових зобов'язань було здійснено податковим органом без посилання на будь-які первинні документи, які свідчать про порушення підприємством податкового законодавства.

Також, відповідач, аналізуючи положення Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», робить висновок про те, що ПАТ «ЗАлК» у III та IV кварталах 2008 року завищено валові витрати, а саме безпідставно віднесено до складу валових витрат витрати на виготовлення продукції, яка в подальшому реалізовувалась покупцям за цінами, нижчими її повної собівартості, що для цілей оподаткування, відповідно до вказаного Закону, не може бути визнано як господарська діяльність, в сумі 120873916 гривень, оскільки така операція не відповідає основному принципу господарської діяльності, тобто не призводить до отримання прибутку.

Такий висновок, на думку колегії суддів, є неправомірним, оскільки, згідно з п.4.1 ст. 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», валовий дохід - це загальна сума доходу платника податків від всіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні, так і за її межами.

Крім того, положення п.6.1. ст. 6 Закону №334/94 вказують, що виникнення від'ємного значення об'єкту оподаткування є можливим, підлягає включенню до складу валових витрат наступних періодів. Факт від'ємного значення об'єкту оподаткування ніяким чином не вказує на необхідність коригування (зменшення) валових витрат звітного періоду. Слід наголосити, що розрахунок об'єкта оподаткування за наслідками півріччя, трьох кварталів та року здійснюється з урахуванням від'ємного значення об'єкта оподаткування попереднього року у складі валових витрат таких податкових періодів наростаючим підсумком до повного погашення такого від'ємного значення.

Отже, враховуючи викладене, у податковому обліку «бухгалтерський» від'ємний фінансовий результат (збиток) не відображається, валові витрати не підлягають коригуванню, а сума доходу (в разі наявності), отримана від продажу продукції за договірними цінами, виправдано включається до валового доходу.

Також відповідач вважає обов'язком позивача здійснювати коригування власного податкового обліку на підставі лише актів перевірок податкового органу. Відсутність коригування позивачем у податкової звітності з податку на прибуток даних податкового обліку на підставі лише висновків актів перевірок вважається СДПІ методологічною помилкою, яку здійснив позивач.

Листом ДПА України №9018/7/23-3317 від 06.07.2001 роз'яснено зміст терміну «методологічна помилка», під якою слід вважати «помилку, яку зробив платник податків при формуванні декларації, яка виявляється в хибному застосуванні чи незастосуванні ставок оподаткування, або коефіцієнтів при визначенні податкового зобов`язання по тому чи іншому податку, збору (обов`язковому платежу)».

Оскільки в акті перевірки №329/26-1/00194122 від 04.09.2012 року не виявлено фактів помилкового застосування підприємством ставок оподаткування або коефіцієнтів при визначенні податкового зобов`язання з податку на прибуток, висновки щодо наявності методологічної помилки при визначенні бази оподаткування є хибними.

Такий висновок можна вважати помилковим й тому, що акт перевірки - це документ, який складається податковими органами при виявленні порушень податкового, валютного та іншого законодавства за результатами проведення перевірок. Зменшення збитків позивача, визначених у акті перевірки №59/08-08/00194122 від 21.04.2009, не є донарахуванням податкових зобов`язань з податку на прибуток, керуючись законодавчим визначенням терміну «податкове зобов'язання».

У акті перевірки №59/08-08/00194122 від 21.04.2009 не встановлені зобов`язання Позивача по сплаті до бюджету податку на прибуток підприємств. За результатами вказаної перевірки встановлено лише завищення від`ємного значення об`єкта оподаткування, з яким підприємство не погодилось.

Вичерпний перелік документів, які може оскаржити платник податків у зв`язку з проведенням перевірки податковим органом, до набрання чинності відповідного розділу Податкового кодексу України (20.04.2011) було наведено в пп.5.2.2. п.5.2 ст.5 Закону України «Про порядок погашення зобов`язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» №2181 від 21.12.2000. У цьому Законі відсутня норма, яка б передбачала можливість оскарження платником акту перевірки або його висновків.

Таким чином, акти минулих перевірок, проведених на ПАТ «ЗАлК», не є актами індивідуальної правової дії, які породжують права та обов'язки та носять обов`язковий характер для платника податків, а, отже, вони не є підставою для виникнення податкового зобов'язання та коригування податкового обліку платника.

Відповідач, також, вважає, що в порушення п.5.9 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» позивачем завищено показники у рядку 01.2 Декларацій «приріст балансової вартості запасів» за 1 квартал 2011 року у сумі 2850412грн., завищено показники у рядку 04.2 Декларацій «прибуток балансової вартості запасів» у сумі 34500893грн., та занижено задекларовані ПАТ «ЗалК» показники у рядку 04.2 Декларації «убуток балансової вартості запасів» у сумі 3208678грн.

Згідно до п. 5.9 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» платник податку веде податковий облік приросту (убутку) балансової вартості товарів (крім тих, що підлягають амортизації, та цінних паперів), сировини, матеріалів, комплектуючих виробів, напівфабрикатів, малоцінних предметів (далі - запасів) на складах, у незавершеному виробництві та залишках готової продукції, витрати на придбання та поліпшення (перетворення, зберігання) яких включаються до складу валових витрат згідно з цим Законом (за винятком тих, що отримані безкоштовно).У разі коли балансова вартість таких запасів на кінець звітного періоду перевищує їх балансову вартість на початок того ж звітного періоду, різниця включається до складу валових доходів платника податку у такому звітному періоді. У разі, коли балансова вартість таких запасів на кінець звітного періоду є меншою за їх балансову вартість на початок того ж звітного періоду, різниця включається до складу валових витрат платника податку у такому звітному періоді.

Методика проведення розрахунку вартості запасів у залишках незавершеного виробництва та готовій продукції діючими у період чинності Закону про прибуток законодавчими актами установлена не була. Тому платники податків самостійно обирали методику розрахунку з наступним послідовним використанням порядку у період діяльності підприємства. Позивач здійснював ведення обліку приросту (убутку) вартості матеріальних ресурсів, передбаченого Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств» у залишках основного виробництва, напівфабрикатів, ТМЦ власного виробництва та готовій продукції - по кожному найменування прямим рахунком; у залишках допоміжного виробництва - пропорційно фактичній сумі прямих матеріальних витрат, що було визначено розпорядчим документом - наказом по підприємству.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем цей факт не було враховано і проведено розрахунок вартості запасів у залишках незавершеного виробництва та готової продукції за іншою методикою. Методика, якою користувався Відповідач, базується на методі «дольової участі» (відсотка) матеріальних витрат у загальній сумі витрат на виробництво. Використання методу «дольової участі» потребує врахування особливостей виробничого процесу, що не було враховано Відповідачем.

Таким чином, дії відповідача щодо невизнання права підприємства на самостійне визначення методики проведення розрахунку та використання іншого методу, на підставі якого відповідачем були зроблені необґрунтовані висновки щодо завищення або заниження показників у рядку 04.2 Декларацій за період д 01.04.2009 по 31.03.2011, не відповідають діючому законодавству.

З огляду на зазначене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції стосовно того, що законні підстави для висновків відповідача про заниження позивачем суми податку на додану вартість, яка підлягає нарахуванню та сплаті в бюджет за період з 01.04.2009 по 31.03.2012 на суму 25988185грн., завищення заявленої суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість за період з 01.04.2009 по 31.03.2012 на суму 20662574грн., завищення розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість за березень 2012 р. у розмірі 359152грн., завищення суми від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток за 1 квартал 2012 року у розмірі 743306718грн. на час перевірки були відсутні. Відповідачем не було доведено правомірність прийнятих рішень.

За даних обставин колегія суддів вважає, що суд першої інстанції під час розгляду даної справи об'єктивно, повно, всебічно дослідив обставини, які мають суттєве значення для вирішення справи, застосував до правовідносин, які виникли між сторонами у справі, норми права які регулюють саме ці правовідносини, зроблені судом першої інстанції висновки відповідають фактичним обставинам справи та підтверджуються належними письмовими доказами, які зібрані та досліджені судом у судовому засіданні під час розгляду даної адміністративної справи, рішення суду першої інстанції у даній справі про задоволення адміністративного позову прийнято без порушення норм процесуального та матеріального права, і тому постанову суду першої інстанції у даній адміністративній справі від 03 липня 2013 року необхідно залишити без змін.

Доводи апеляційної скарги відповідача спростовуються дослідженими у справі доказами і не можуть бути підставою для скасування постанови суду, а тому апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення.

На підставі викладеного, керуючись ч.3 ст. 160, ст.195,196,198,200,205,206 КАС України, суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Запоріжжі міжрегіонального головного управління Міндоходів - залишити без задоволення.

Постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 03 липня 2013 року у справі №808/2737/13-а - залишити без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, крім випадків передбачених Кодексом адміністративного судочинства України, а в разі складання рішення в повному обсязі відповідно до ст. 160 зазначеного кодексу - з дня складання рішення в повному обсязі.

Повний текст виготовлено - 01 вересня 2014 року.

Головуючий: В.В. Мельник

Суддя: О.В. Юхименко

Суддя: Л.М. Нагорна