Постанова № 4049828, 10.06.2009, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 червня 2009 року № 22а-7116/08/9104

Колегія суддів Львівського апеляційного адміністративного суду в складі:

головуючого судді Шавеля Р.М.,

суддів Пліша М.А. та Стародуба О.П.,

при секретарі судового засідання - Ільницькій Т.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м.Івано-Франківську на постанову господарського суду Івано-Франківської обл. від 27.02.2008р. у справі за позовом Відкритого акціонерного товариства Інструментального заводу «Штамп» до Державної податкової інспекції у м.Івано-Франківську про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень про визначення податкових зобов'язань з податку на прибуток підприємств і податку на додану вартість, -

В С Т А Н О В И Л А:

19.10.2007р. позивач Відкрите акціонерне товариство Інструментальний завод /ВАТ ІЗ/ «Штамп» в особі ліквідаційної комісії звернувся до господарського суду з позовом, в якому просив визнати нечинними /недійсними/ податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції / ДПІ/ у м.Івано-Франківську  № 0000612301/0 від 28.09.2007р. про визначення податкового зобов'язання з податку на прибуток та № 0000622301/0 від 28.09.2007р. про визначення податкового зобов'язання з податку на додану вартість (а.с.2-4).

Постановою господарського суду Івано-Франківської обл. від 27.02.2008р. заявлений позов задоволено, визнано нечинними /недійсними/ податкові повідомлення-рішення ДПІ у м.Івано-Франківську  № 0000512301/0 від 28.09.2007р. про визначення податкового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 122365 грн. та штрафу в сумі 12237 грн., та податкове повідомлення-рішення № 0000622301/0 від 28.09.2007р. про визначення податкового зобов'язання з податку на додану вартість /ПДВ/ в розмірі 52656 грн. та штрафу в сумі 26282 грн. 50 коп. (а.с.246-248).

Не погодившись з винесеним судовим рішенням, постанову суду оскаржила відповідач ДПІ у м.Івано-Франківську, яка покликаючись на порушення судом норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить суд апеляційної інстанції скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити (а.с.250-253).

Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що ухвалення 22.06.2006р. господарським судом постанови про визнання позивача банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури не перешкоджало останньому укладати цивільно-правові угоди і відповідно мати обов'язки щодо сплати до бюджету податку на прибуток і ПДВ у зв'язку з реалізацією майна та отриманням прибутку. Оскільки товариством було реалізовано виробничу будівлю і не включено до валових доходів різницю між сумою перевищення виручки від продажу над балансовою вартістю будівлі, тому останнім в порушення вимог Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» занижено скоригований дохід на суму 684939 грн. 29 коп.

Окрім цього, позивач безпідставно включив до складу податкового кредиту ПДВ за квітень 2005 року в сумі 40290 грн., оскільки по відносинах з МПП «Примекс» порушено кримінальну справу; обладнання, яке було придбано у вказаного контрагента фактично перебувало на балансі ВАТ ІЗ «Штамп», що підтверджується відповідними документами; постановою господарського суду Вінницької обл. від 11.01.2006р. за неподачу податкової звітності з 2001 року припинено юридичну особу МПП «Примекс».

Також під час перевірки позивачем не було надано підтверджуючих документів про формування податкового кредиту, оскільки виробнича документація за 2005-2006 роки знищена шляхом спалювання.

Донараховані податковим органом суми і застосовані штрафні санкції не були заборгованістю банкрута ВАТ ІЗ «Штамп», такі належать до поточних платежів товариства, а тому покликання суду на ст.23 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» є помилковим.

Заслухавши суддю-доповідача, представників відповідача на підтримання поданої апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та апеляційну скаргу в межах наведених у них доводів, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення, з наступних підстав.

Відповідно до ст.202 КАС України суд апеляційної інстанції скасовує судове рішення та ухвалює нове, коли має місце неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність таких обставин; невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення судом норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи чи питання.

Як слідує з матеріалів справи, протягом 05.09.2007р.-11.09.2007р. ДПІ у м.Івано-Франківську проведено виїзну позапланову документальну перевірку ВАТ ІЗ «Штамп» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2004р. по 30.06.2007р., за результатами якої складено Акт перевірки № 442/23-1/14274280 від 18.09.2007р. (а.с.6-32).

Проведеною перевіркою встановлено, зокрема, порушення позивачем вимог п.4.1 ст.4, пп.11.3 ст.11, п.7.5, пп.8.4.3 п.8.4 ст.8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», внаслідок чого позивачем занижено податок на прибуток підприємства в сумі 171235 грн., в тому числі за І півріччя 2005 року - в сумі 171235 грн.; порушення вимог п.1.3, п.1.8, ст.1, пп.7.4.1, пп.7.4.5 п.7.4, пп.7.7.1 п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» , оскільки платником податку допущено заниження ПДВ в сумі 52565 грн.

На підставі наведеного Акта перевірки податковим органом винесено податкове повідомлення-рішення № 0000612301/0 від 28.09.2007р. про визначення податкового зобов'язання з податку на прибуток підприємств в сумі 134602 грн., з яких 122365 грн. за основним платежем та 12237 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями, та податкове повідомлення-рішення № 0000622301/0 від 28.09.2007р. про визначення податкового зобов'язання з ПДВ на суму 78847 грн. 50 коп., з яких 52565 грн. за основним платежем та 26282 грн. 50 коп. за штрафними (фінансовими) санкціями (а.с.35, 274).

Задовольняючи заявлений позов, суд першої інстанції виходив з того, що постановою господарського суду Івано-Франківської обл. від 22.06.2006р. по справі № б-7/145 боржника ВАТ ІЗ «Штамп» визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру, ухвалою цього ж суду від 21.11.2006р. затверджено реєстр грошових вимог кредиторів, в тому числі й податкового органу.

Виходячи з вимог Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», в ліквідаційній процедурі у банкрута не з'являється ніяких додаткових податкових зобов'язань, крім тих, які у вигляді конкурсних вимог включені до реєстру вимог кредиторів відповідно до ст.ст.14, 23 названого Закону, через що у боржника при продажу майна в ліквідаційній процедурі не виникає зобов'язань зі сплати податку.

Також судом зазначено про відсутність підстав вважати, що на балансі позивача перебувало обладнання, зазначене у податковій накладній № 84 від 24.04.2005р., і яке було придбане у МПП «Примекс», оскільки згідно інвентарного опису основних засобів № 5 за 2003 рік вказане обладнання на балансі підприємства не числиться. Рішення про припинення МПП «Примекс» прийнято після придбання позивачем обладнання, представленими податковими накладними підтверджені задекларовані позивачем суми податкового кредиту з липня 2004 року по січень 2006 року на загальну суму 63136 грн. 70 коп.

Окрім цього, згідно вимог Закону України «Про податок на додану вартість» неподання податкової звітності продавцем товарів, робіт, послуг не може бути підставою для невключення сплаченої покупцем суми ПДВ до податкового кредиту.

Приймаючи рішення, господарський суд також виходив з того, що свої вимоги в частині визначених податкових зобов'язань податковий орган не заявив в процедурі розпорядження майном або після публікації відомостей про визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури (а.с.246-248).

Такі висновки суду першої інстанції, на думку колегії суддів, не відповідають нормам матеріального права та фактичним обставинам справи.

Проведеною перевіркою було встановлено, що після ухвалення господарським судом постанови від 22.06.2006р. про визнання ВАТ ІЗ «Штамп» банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури (а.с.48) для погашення вимог кредиторів позивач на умовах договору № 7 від 23.03.2007р. здійснив продаж основних засобів І групи - виробничих приміщень загальною площею 3100,5 кв.м, які розташовані в АДРЕСА_1 за 1450997 грн., які поступили на рахунок продавця (а.с.16-17).

Залишкова вартість вказаних приміщень станом на 01.07.2006р. складала 542224 грн. 71 коп.

Таким чином, в порушення вимог п.4.1 ст.4, пп.11.3 ст.11, п.7.5, пп.8.4.3 п.8.4 ст.8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» позивачем не включено до валових доходів різницю між сумою перевищення виручки від продажу над балансовою вартістю будівлі у розмірі 684939 грн. 29 коп., чим допущено заниження скоригованого валового доходу на цю суму.

Колегія суддів вважає помилковими покликання суду першої інстанції на вимоги Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» про те, що в ліквідаційній процедурі у банкрута не з'являється ніяких додаткових податкових зобов'язань, крім тих, які у вигляді конкурсних вимог включені до реєстру вимог кредиторів відповідно до ст.ст.14, 23 названого Закону, через що у боржника при продажу майна в ліквідаційній процедурі не виникає зобов'язань зі сплати податку.

Так, суб'єкти господарювання - це господарські організації, які діють на основі права власності, права господарського відання чи оперативного управління, мають статус юридичної особи, що визначається цивільним законодавством та Господарським кодексом /ГК/ України.

Юридичною особою, за визначенням, даним у ст. 80 Цивільного кодексу /ЦК/ України, є організація, створена і зареєстрована в установленому законом порядку. Юридична особа наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю. Цивільна правоздатність (здатність мати цивільні права та обов'язки) юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Підставою для вилучення суб'єкта господарювання з державного реєстру відповідно до ст. 59 ГК України є скасування державної реєстрації. Суб'єкт господарювання втрачає статус юридичної особи і вважається ліквідованим з дня внесення до державного реєстру запису про припинення його діяльності. Такий запис вноситься після затвердження ліквідаційного балансу.

Ліквідаційна процедура допускає підприємницьку діяльність, яка зводиться до закінчення технологічного циклу з виготовлення продукції у разі можливості її продажу (ч.1 ст.23 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» ), передбачає можливість укладення угод (ст.30 цього Закону).

З огляду на викладене, ухвалення постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури не позбавляє суб'єкта господарювання здатності мати цивільні права та обов'язки.

У ч.1 ст.23 названого Закону зазначено, що з дня ухвалення господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури припиняється нарахування неустойки (штрафу, пені), процентів та інших економічних санкцій за всіма видами заборгованості банкрута.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що у суб'єкта господарювання після ухвалення постанови про визнання його банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури можуть виникати нові зобов'язання зі сплати податків і зборів, але не може здійснюватися нарахування неустойки (штрафу, пені), процентів та інших економічних санкцій за всіма видами заборгованості.

Окрім цього, безпідставними є покликання господарського суду на вимоги п.6 ст.31 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» щодо заявлення податковим органом своїх вимог в процедурі розпорядження майном або після публікації відомостей про визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури, оскільки процедура банкрутства позивача тривала з 22.06.2006р. по 31.05.2007р., а перевірка ДПІ у м.Івано-Франківську проводилася з 05.09.2007р. по 11.09.2007р., тобто після завершення вказаної процедури.

Також невірним є висновок суду про неможливість застосування до розглядуваних відносин норм Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платниками податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» з посиланням на преамбулу та п.7.8. цього Закону.

Так, згідно зі ст.1 Закону «Про відновлення платоспроможності боржника» мораторій на задоволення вимог кредиторів - це зупинення виконання боржником грошових зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, а також припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), застосованих до прийняття рішення про введення мораторію.

Відповідно до ст.12 Закону «Про відновлення платоспроможності боржника» протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів не нараховується неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів).

Системний аналіз змісту зазначених норм права свідчить про те, що дія мораторію поширюється лише на задоволення вимог конкурсних кредиторів. Щодо зобов'язань поточних кредиторів, які виникли під час судових процедур, правила мораторію не діють і за цими зобов'язаннями згідно із загальними правилами нараховуються неустойка (штраф, пеня), застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів).

З урахуванням того, що податкові зобов'язання щодо сплати податку на прибуток підприємств виникли у позивача після порушення провадження у справі про банкрутство, дія мораторію на їх виконання не поширювалась.

Даний висновок кореспондує зі змістом ч.1 ст.23 Закону «Про відновлення платоспроможності боржника», згідно з якою нарахування неустойки (штрафу, пені), процентів, інших економічних санкцій за всіма видами заборгованості за зобов'язаннями, строк виконання яких настав після порушення справи про банкрутство та введення мораторію, припиняється лише з дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури.

Також проведеною перевіркою встановлено, що згідно договору купівлі-продажу № 25/4 від 25.04.2005р. позивач отримав від МПП «Примекс» обладнання по накладній № 132 від 25.04.2005р. на суму 204780 грн., в тому числі ПДВ 34130 грн., та по накладній № 133 від 25.04.2005р. на суму 36960 грн., в тому числі ПДВ 6160 грн. По вказаним операціям МПП «Примекс» виписано податкову накладну № 84 від 25.04.2005р. на загальну суму 241740 грн., в тому числі ПДВ 40290 грн. (а.с.25-26).

Разом з тим, матеріалами справи стверджується, що по цим операціям УПМ ДПА у Івано-Франківській обл. порушено кримінальну справу № 2722398 від 22.08.2007р. за ознаками злочинів, передбачених ч.2 ст.366, ст.218 КК України; матеріалами слідства з'ясовано, що обладнання, яке було придбано в МПП «Примекс», фактично обліковувалося як основні засоби і знаходилося на балансі ВАТ ІЗ «Штамп», що стверджується графіком планово-попереджувального ремонту обладнання за 1997 рік.

Окрім цього, МПП «Примекс» не подає звітності з 2001 року, постановою господарського суду Вінницької обл. від 11.01.2006р. за неподачу податкової звітності припинено юридичну особу МПП «Примекс».

За таких обставин податковий орган прийшов до висновку про несплату по вказаній операцій МПП «Примекс» суми ПДВ до бюджету, фактично встановив безтоварний характер операцій, тому, на думку колегії суддів, визначення податкового кредиту є безпідставним.

Задовольняючи позов в частині скасування податкових повідомлень-рішень про визначення податкових зобов'язань з ПДВ, суд першої інстанції виходив лише з наявності у позивача належно оформлених податкових накладних продавця. При цьому суд не врахував, що суд першої інстанції мав право самостійно у справі з урахуванням доводів податкової інспекції про протиправний характер укладених угод дійти висновку щодо їх нікчемності чи правомірності і викласти його в мотивувальній частині рішення.

При цьому, положення ст.ст.207, 208 ГК України слід застосовувати з урахуванням того, що правочин, який вчинений з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, водночас суперечить моральним засадам суспільства, а тому згідно з ч.1 ст.203, ч.2 ст.215 ЦК України є нікчемним, і визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Висновок суду про нікчемність правочину має міститися у мотивувальній, а не в резолютивній частині судового рішення.

Доводи щодо визнання нікчемними розглядуваних відносин фактично заявлялися відповідачем під час розгляду справи, однак таким господарський суд оцінки не дав (а.с.185-187).

Окрім цього, під час перевірки позивачем не було надано підтверджуючих документів про формування податкового кредиту, оскільки виробнича документація за 2005-2006 роки в порушення вимог ст.315 наказу Державного комітету архівів України № 82 від 23.10.2001р. знищена позивачем шляхом спалювання (а.с.270-273).

Згідно пп.7.4.5. п.7.4. ст.7 вказаного Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Звідси, колегія суддів вважає правомірним висновок податкового органу про заниження позивачем податку на додану вартість за період з 01.01.2004р. по 30.06.2007р. в сумі 52565 грн.

Таким чином, враховуючи підтвердження в судовому засіданні обставин, якими контролюючий орган обґрунтував свої твердження про порушення позивачем вимог п.4.1 ст.4, пп.11.3 ст.11, п.7.5, пп.8.4.3 п.8.4 ст.8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та вимог п.1.3, п.1.8, ст.1, пп.7.4.1, пп.7.4.5 п.7.4, пп.7.7.1 п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», а відтак й покладених в основу прийнятих оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, приймаючи до уваги правомірність нарахування штрафних санкцій та їх відповідність вимогам пп.17.1.3 п.17.1. ст.17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», заявлений позивачем позов про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень є безпідставним, через що задоволенню не підлягає.

З огляду на вищевикладене, доводи апеляційної скарги є суттєвими і складають підстави для висновку про неповне з'ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, порушення судом норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, через що постанова господарського суду підлягає скасуванню.

Керуючись ст.94, ч.3 ст.160, ст.195, п.3 ч.1 ст.198, п.п.1, 4 ст.202, ч.2 ст.205, ст.ст.207, 254 КАС України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м.Івано-Франківську задоволити.

Постанову господарського суду Івано-Франківської обл. від 27.02.2008р. скасувати та прийняти нову постанову, якою в задоволенні позову Відкритого акціонерного товариства Інструментального заводу «Штамп» до Державної податкової інспекції у м.Івано-Франківську про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень про визначення податкових зобов'язань з податку на прибуток підприємств і податку на додану вартість, - відмовити.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції протягом одного місяця з дня набрання постановою законної сили, а у разі складення постанови в повному обсязі відповідно до ст.160 КАС України - з дня складення постанови в повному обсязі.

Головуючий суддя: Р.М.Шавель

Судді: М.А.Пліш

О.П.Стародуб