Ухвала суду № 40496510, 01.07.2014, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

і м е н е м У к р а ї н и

01 липня 2014 рокусправа № 804/9846/13-а Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Добродняк І.Ю

суддів: Бишевської Н.А. Семененка Я.В.

за участю секретаря судового засідання: Новошицька О.О.

за участю представників:

позивача: - Шапар В. А. (директор)

- Комлик О. М. (дов. від 30.04.2013 р.)

відповідача: - Шевченко А. І. (дов. від 14.02.2014 р.)

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпропетровську

апеляційну скаргу Нікопольської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області

на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19 серпня 2013 року

у справі № 804/9846/13-а

за позовом приватного підприємства «Тоговий Дім «РАПІД»

до Нікопольської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 01.07.2013 №0001222201 та №0001232201,-

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство «Тоговий Дім «РАПІД» звернулося до суду з позовом до Нікопольської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області, в якому просило визнати протиправним та скасувати податковы повідомлення-рішення від 01.07.2013 №0001222201 про визначення грошових зобов'язань з податку на додану вартість в сумі 10 629,90 грн., від 01.07.2013 №0001232201 про визначення грошових зобов'язань з податку на прибуток в сумі 13393,65грн..

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що первинні документи, складені за господарською операцією з ТОВ «Ривс», мають передбачені п.2 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» реквізити, є складеними в момент здійснення господарської операції, а сама господарська операція належним чином відображена в бухгалтерському та податковому обліках, що свідчить про її реальність та легітимність. Наявні у позивача документи повною мірою підтверджують рух активів в процесі здійснення господарських операцій та зв'язок між фактом придбання товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю позивача, що повністю підтверджує факт здійснення господарських операцій, формування передумов для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток та податком на додану вартість. До того ж, податковий орган не має права вимагати документи, які підтверджують якість товару, а недоліки у складанні товарно-транспортних накладних та довіреностях на отримання матеріальних цінностях не можуть слугувати доказом нереальності проведеної господарської операції.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19 серпня 2013 року адміністративний позов задоволено.

Не погодившись з постановою суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин справи, просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову, якою відмовити в задоволенні адміністративного позову.

Апеляційна скарга мотивована тим, що перевіркою не підтверджено реальність господарських операцій позивача з ТОВ «Ривс», зважаючи на проведення останнім діяльності, спрямованої на здійснення операцій, пов'язаних з наданням податкової вигоди третім особам. Відповідач вказує, що оскільки фактично господарська операція між позивачем та ТОВ «Ривс» не мала місця, отже наявні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством. Відповідач зазначає, що надані позивачем документи по взаємовідносинам з ТОВ «Ривс» не дають можливості встановити реальність здійснених операцій та факт використання в господарській діяльності позивача придбаних у товарно-матеріальних цінностей, а лише фіксують господарські операції з вказаним контрагентом. До того ж, відповідач наголошує, що позивачем не надано довіреностей на отримання товарно-матеріальних цінностей, придбаних у ТОВ «Ривс» або журналу реєстрації виданих довіреностей, сертифікатів (паспортів) заводу виробника придбаного товару, а товарно-транспорті накладні на отримання товару складені з порушенням вимог наказу Міністерства транспорту України від 14.10.1997 №363 «Про затвердження правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні».

Представник відповідача в судовому засіданні підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі.

Представники позивача проти задоволення апеляційної скарги заперечують. У поданих запереченнях на апеляційну скаргу зазначають, що рішення судом першої інстанції прийнято законно та обґрунтовано.

Перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги, внаслідок наступного.

Як встановлено судом, підтверджено матеріалами справи, відповідачем проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства в частині повноти нарахування та сплати податку на прибуток та податку на додану вартість по взаємовідносинах з ТОВ «Ривс» за період з 01.01.2012 по 31.03.2012 у фактичних періодах їх здійснення, за результатами якої складено акт №1587/221/34310609 від 06.06.2013.

В акті визначено, що перевіркою не підтверджено реальність здійснення господарських відносин позивача з постачальником ТОВ «Ривс», їх вид, обсяг, якість та розрахунки, а саме: встановлено дефектність первинних документів та відсутність об'єктів оподаткування, внаслідок чого позивачем порушено ст.185, ст.186, ст.188, п.198.1, п.198.3, п.198.6, ст.198, ст.201 Податкового кодексу України, в результаті чого за період з 01.01.2012 по 31.03.2012 позивачем занижено податок на додану на суму 7086,60 грн. та п.135.1, п.п.135.5.4 п.135.5 ст.135, п.137.1 ст.137 Податкового кодексу України, в результаті чого позивачем занижено податок на прибуток за період з 01.01.2012 по 31.03.2012 в сумі 8929,10 грн.

На підставі акту перевірки відповідачем прийнято податковы повідомлення-рішення:

№0001222201 від 01.07.2013, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість на загальну суму 10629,90 грн., в т. ч. за основним платежем - 7086,60 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 3543,30 грн.

№0001232201 від 01.07.2013, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств на загальну суму 13393,65 грн., в т. ч. за основним платежем - 8929,10 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 4464,55 грн.

З огляду на фактичні обставини справи, норми законодавства, що регулюють спірні правовідносини, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції про помилковість висновків податкового органу.

Відповідно до п.138.1 ст.138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із:

витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, 138.11 цієї статті:

інших витрат, визначених згідно з пунктами 138.5, 138.10-138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу;

крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Витрати операційної діяльності включають, зокрема, собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2-140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку (пп.138.1.1 п.138.1 ст.138 ПК України).

Згідно з п.138.2 ст.138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

При цьому відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України встановлено, що до податкового кредиту не відносяться суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Згідно п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний надати покупцю податкову накладну після реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Як вбачається з матеріалів справи, 19.03.2012 між ТОВ «Ривс» (Продавець) та Позивачем (Покупець) укладено договір поставки №192, відповідно до якого Продавець зобов'язується передати у власність (повне господарське відання), а Покупець прийняти та оплатити продукцію (в подальшому - товар), а саме ланцюг ПР 50,8, згідно товарних накладних по кожній партії товару. Згідно з п.2.1 договору оплата за товар здійснюється шляхом безготівкового перерахування Покупцем грошових коштів (згідно наданих рахунків) на розрахунковий рахунок Продавця. Продавець постачає товар Покупцю на умовах самовивозу (п.2.4 договору).

Фактичне виконання договору підтверджується рахунком №19033 від 19.03.2012, накладною №1378 від 26.03.2012, податковою накладною №133 від 19.03.2012 на загальну суму 42519,60 грн., в т. ч. ПДВ 7086,60 грн., випискою з банківського рахунку про перерахування грошових коштів ТОВ «Ривс».

Перевезення отриманого від ТОВ «Ривс» товару підтверджується укладеним з ФОП Шапар В. А. договором №12/01 від 01.01.2012 та наявними в матеріалах справи товарно-транспортними накладними від 26.03.2012 та від 15.05.2012. До суду також надано журнал реєстрації довіреностей за 2012 рік, відповідно до якого від ТОВ «Ривс» було отримано товарно-матеріальні цінності.

Як вбачається із вказаних документів, вони містять всі обов'язкові реквізити, що передбачені ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», в розумінні вказаного Закону є первинними, такими, що підтверджують здійснення відповідної господарської операції.

Податкова накладна, на підставі якої позивачем сума податку на додану вартість включена до складу податкового кредиту, складені ТОВ «Ривс» у відповідності до вимог ст. 201 Податкового кодексу України, відповідає положенням Наказу Міністерства фінансів України «Про порядок заповнення податкової накладної» від 01.11.2011 № 1379, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 22 листопада 2011 року за № 1333/20071.

В подальшому, придбаний товар використаний позивачем у власній господарській діяльності, що підтверджується договором про надання технологічних послуг №5/05-10 від 05.05.2010, укладеним з ТОВ «Інструментально-механічний завод», товарно-транспортними накладними, актом здачі-прийняття робіт (надання послуг) та договором поставки №919 від 14.09.2010, укладеним з ТОВ «Інтерпайп Ніко Тьюб».

Посилання відповідача на порушення позивачем вимог наказу Міністерства транспорту України від 14.10.1997 №363 «Про затвердження правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні» в частині оформлення товарно-транспортних накладних на отримання товару, не приймається судом до уваги, зважаючи на наступне.

Відповідно до розділу 1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України №363 від 14.10.1997, товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Згідно із п. п. 11.1, 11.3, 11.4, 11.5, 11.7 вказаних Правил основними документами на перевезення вантажів є товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля. Оформлення перевезень вантажів товарно-транспортними накладними здійснюється незалежно від умов оплати за роботу автомобіля. Товарно-транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом Замовник (вантажовідправник) повинен виписувати в кількості не менше чотирьох екземплярів. Після прийняття вантажу згідно з товарно-транспортною накладною водій (експедитор) підписує всі її екземпляри. Перший екземпляр товарно-транспортної накладної залишається у Замовника (вантажовідправника), другий - передається водієм (експедитором) вантажоодержувачу, третій і четвертий екземпляри, засвідчені підписом вантажоодержувача (у разі потреби й печаткою або штампом), передається Перевізнику.

В той же час, вказані Правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні не встановлюють правил податкового обліку, а лише встановлюють права, обов'язки та відповідальність власників автомобільного транспорту (перевізників). При цьому, документи обумовлені вказаними правилами, зокрема, товарно-транспортна накладна, не є документами первинного бухгалтерського обліку, що підтверджують обставини придбання та продажу товарно-матеріальних цінностей.

Отже, наявність недоліків товарно-транспортних накладних не може спростовувати факту перевезення товарів за вказаними товарно-транспортними накладними та не є свідченням відсутності у позивача первинних документів, якими підтверджується проведення господарської операції.

Вказане також стосується й відсутності сертифікатів (паспортів) виробника товару, придбаного у ТОВ «Ривс», оскільки, як було зазначено вище, відсутність у позивача даних документів не свідчить про відсутність підтверджуючих первинних документів проведення господарських операцій.

Щодо відсутності довіреностей на отримання товарно-матеріальних цінностей та журналу реєстрації виданих довіреностей, внаслідок чого неможливо ідентифікувати осіб, які отримували товарно-матеріальні цінності від ТОВ «Ривс», необхідно вказати наступне.

Положеннями Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей, затвердженої наказом Мінфіну України від 16.05.1996 №99, врегульовано підстави та порядок видачі довіреностей на одержання товарно-матеріальних цінностей.

Так, згідно з пунктом 3 Інструкції №99 сировина, матеріали, паливо, запчастини, інвентар, худоба, насіння, добрива, інструмент, товари, основні засоби та інші товарно-матеріальні цінності, а також нематеріальні активи, грошові документи і цінні папери (далі - цінності) відпускаються покупцям або передаються безплатно тільки за довіреністю одержувачів. Видача бланків довіреностей здійснюється після їх реєстрації у журналі реєстрації довіреностей. Довіреність на одержання цінностей видається лише особам, які працюють на даному підприємстві.

Довіреність на одержання цінностей від постачальника за нарядом, рахунком, договором, замовленням, угодою або іншим документом, що їх замінює, видається довіреній особі під розписку і реєструється в журналі реєстрації довіреностей (п.6 Інструкції №99).

Як вбачається з матеріалів справи, наявність виданої довіреностей на посадову особу позивача директора Шапар В. А. підтверджується витягом з журналу реєстрації довіреностей за 2012 рік, копія якого міститься в матеріалах справи, а відтак доводи відповідача щодо відсутності вищевказаних документів, спростовується наявними в матеріалах справи доказами.

Проаналізувавши наявні в матеріалах справи докази в їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку про підтвердження позивачем належним чином оформленими первинними документами реальності і фактичного здійснення господарської операції з контрагентом ТОВ «Ривс».

Доказів порушень відображення вищевказаних господарських операцій в бухгалтерському та податковому обліку позивача матеріали справи не містять.

На момент укладення та реалізації договору поставки ТОВ «Ривс» мало зареєстровані у встановленому порядку установчі документи та цивільну дієздатність згідно з чинним законодавством, було зареєстровано як платник податку на додану вартість.

Чинним законодавством України не передбачено обов'язку сторони договору перевіряти повноваження контрагента на підписання первинних бухгалтерських та податкових документів, як і не передбачено відповідальності сторони договору за порушення її контрагентом вимог чинного законодавства при укладанні договору. У тому випадку, якщо не доказано обізнаності сторони договору про факт порушення законодавства його контрагентом на момент укладання договору, вважається, що така сторона діяла правомірно.

Колегією суддів встановлено, що укладений позивачем з ТОВ «Ривс» договір поставки відповідає вимогам чинного законодавства України, має своїм наслідком зміну у майновому стані учасників правочину, є економічно виправданими, а факт виконання господарських зобов'язань сторін підтверджується первинними та податковими документами.

Дії позивача та ТОВ «Ривс», вчинені на виконання укладеного позивачем правочину, направленні саме на створення наслідків, які обумовлені правовою природою правочинів такого виду.

Законодавчо встановлені вимоги, необхідні для чинності правочину (ст.203 ЦК України), позивачем та його контрагентами дотримані. Також господарські зобов'язання з поставки товару не містять ознак фіктивності (вчинених без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися відповідними правочинами). Крім того, відповідно до ст.234 Цивільного кодексу України фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Відповідачем вказана норма законодавства не врахована, належні докази на підтвердження викладених в акті перевірки доводів щодо відсутності фактичного здійснення господарських операцій з поставки товару відповідачем не зазначені, суду не подані. Жодний документ, який в установленому порядку встановлював би відповідні факти та був обов'язковим для застосування на всій території України, в матеріалах справи відсутній.

Також укладений позивачем з ТОВ «Ривс» договір не містить умов та ознак, які б свідчили про його суперечність інтересам держави та суспільства або порушував публічний порядок.

З огляду на викладене, судом встановлено, що позивачем як отримувачем товару виконані всі законодавчо передбачені умови для віднесення вартості цього товару до валових витрат, суми податку на додану вартість - до складу податкового кредиту у відповідному (податковому) періоді.

Чинним законодавством України на одну із сторін цивільно-правової угоди - покупця товару (робіт, послуг), яка є платником податків, не покладено обов'язку здійснення контролю за дотриманням усіма постачальниками по ланцюгу постачання вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності, сплати податку і в подальшому за можливі будь-які неправомірні дії будь-кого з постачальників у ланцюгу постачання або через відсутність висновків зустрічних перевірок таких постачальників зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на податковий кредит з податку на додану вартість, яке виникло в результаті сплати податку на додану вартість при придбанні товарів (робіт, послуг).

Добросовісний платник податків, який в силу покладеного на нього законом обов'язку щодо сплати податків, зборів вступає у зв'язку з цим у відповідні правовідносини з державою, не може нести відповідальність за невиконання чи неналежне виконання такого обов'язку іншими платниками податків. Слід врахувати і те, що якщо контрагент не виконував свої зобов'язання перед державою та податковим органом, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення добросовісного платника податку права на віднесення сплачених ним у ціні виконаних робіт сум податку на додану вартість до податкового кредиту, якщо останній виконував усі передбачені законом умови щодо цього та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Отже у відповідача відсутні правові підстави для зменшення валових витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість.

Виходячи з наведених вище норм, колегія суддів вважає позовні вимоги обґрунтованими, оскаржувані податкові повідомлення-рішення підлягають визнанню протиправними та скасуванню.

Суд першої інстанції під час розгляду справи в повному обсязі дослідив обставини, які мають значення для справи, ухвалив законне та обґрунтоване рішення про задоволення позовних вимог.

Передбачених статтею 202 Кодексу адміністративного судочинства України підстав для скасування постанови суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення не вбачається, у зв'язку з чим колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції без змін.

Керуючись ст.ст.199, 200, 205, 206 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Нікопольської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області залишити без задоволення.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19 серпня 2013 року у справі № 804/9846/13-а залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку, встановленому ст.212 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий: І.Ю. Добродняк

Суддя: Н.А. Бишевська

Суддя: Я.В. Семененко