Ухвала суду № 40496449, 22.04.2014, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

і м е н е м У к р а ї н и

"22" квітня 2014 р. справа № 808/747/13-а

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Панченко О.М. (доповідач),

суддів: Чередниченко В.Є., Коршуна А.О.,

при секретарі судового засідання Чепурко А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя Запорізької області Державної податкової служби

на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 21.02.2013 р.

у справі № 808/747/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ТФС ГМБХ» (далі - позивач)

до Державної податкової інспекції у Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя Запорізької області Державної податкової служби (далі - відповідач)

про скасування податкового повідомлення-рішення, -

встановив:

Позивач звернувся до суду із позовом, в якому просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення відповідача від 11.01.2013 року № 0000022214/41.

Постановою суду першої інстанції позовні вимоги задоволено в повному обсязі. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 11.01.2013 року № 0000022214/41.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, відповідач оскаржив її в апеляційному порядку, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

Просить скасувати постанову суду та відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

В обґрунтування своєї апеляційної скарги апелянт посилається на те, що судом першої інстанції не надано належної оцінки доводам відповідача, що через недостатність трудових ресурсів контрагента позивача - ТОВ «Оріал» не можливо було здійснення такого обсягу операцій, тому вони не мали реального товарного характеру; не виявлено розумних економічних або інших причин систематичного придбання та продажу товарів.

Позивач направив до апеляційного суду заперечення проти апеляційної скарги та просив залишити постанову суду першої інстанції без змін.

У судовому засіданні представники позивача - Бабець Ю.М. та Пахомова О.Є. заперечували проти задоволення апеляційної скарги та просили залишити постанову суду першої інстанції без змін.

Заслухавши пояснення представників позивача та дослідивши докази, наявні в матеріалах справи, перевіривши в межах доводів апеляційної скарги дотримання судом

першої інстанції норм матеріального та процесуального права, суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції було встановлено та знайшло своє підтвердження під час розгляду апеляційної скарги, що у період з 20.12.2012 року по 25.12.2012 року відповідачем проведено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача з питань документального підтвердження господарських відносин з платником податків ТОВ «Орал» їх реальності та повноти відображення в обліку за період квітень, травень, липень 2011 року.

За результатами перевірки 26.12.2011 року складено Акт № 332/22-1411/13621756 за висновками якого з боку позивача встановлено порушення вимог п. 14.1.36, п. 14.1.181 ст. 14, п. 44.1, п. 44.3, пп. 44.6 ст. 44, п. 198.3 ст. 198, п. 200.1 ст. 200, ст. 201 Податкового кодексу України, наказу ДПА України від 25.01.2011 року № 41 «Про затвердження форми податкової декларації та Порядку її заповнення та подання», підприємством завищено податковий кредит за квітень 2011 року на загальну суму 5 116 грн., за травень 2011 року на загальну суму - 13667 грн., за липень 2011 року на загальну суму 11 750 грн., який сформований від контрагента ТОВ «Оріал», що призвело до заниження:

- позитивного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та суми податкового кредиту з ПДВ (р. 18 податкової Декларації з ПДВ) за квітень 2011 року на загальну суму 5 116 грн., за травень 2011 року на загальну суму - 13 667 грн., за липень 2011 року на загальну суму 11 750 грн.;

- суми податку на додану вартість, яка підлягає нарахуванню та сплаті в бюджет за підсумками поточного звітного (податкового) періоду з урахуванням залишку від'ємного значення попереднього звітного періоду (р. 25 податкової Декларації з ПДВ) за квітень 2011 року на загальну суму 5 116 грн., за травень 2011 року на суму - 13 667 грн., за липень 2011 року на загальну суму 11 750 грн.

Позивачем були надані заперечення на Акт перевірки.

На підставі Акта перевірки податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення форми «Р» № 0000022214/41 від 11.01.2013 року, яким визначено суму податкового зобов'язання з ПДВ в розмірі 36 409 грн., де за основним платежем 30 533 грн. та штрафні (фінансові) санкції (штраф) - 35 876 грн.

Висновок податкового органу базується на даних Акта перевірки ТОВ «Оріал» від 10.02.2012 року № 328/236-36917523 з питань дотримання вимог податкового законодавства з ПДВ за період з 01.01.2011 року по 30.09.2011 року. Зі змісту даного Акта перевірки вбачається, що співробітники Алчевської ОДПІ прийшли до висновку, що діяльність ТОВ «Оріал» направлена лише на мінімізацію сплати податків третім особам, господарські операції між ТОВ «Оріал» та його контрагентами, серед яких є позивач, не підтверджуються стосовно врахування реального часу здійснення операцій, відсутність необхідних умов для здійснення результатів економічної діяльності у зв'язку з відсутністю необхідних трудових ресурсів, основних фондів, складських приміщень, транспортних засобів.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що податковий кредит підтверджений відповідними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського та податкового обліку та наявний зв'язок витрат позивача з його господарською діяльністю.

Колегія суддів, виходячи з фактичних обставин справи, норм діючого законодавства, що регулюють спірні правовідносини, погоджується з висновком суду першої інстанції, зважаючи на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи між позивачем (Замовник) та ТОВ «Оріал» (Виконавець) укладено договір № 190411 на гарантійне технічне обслуговування та гарантійний ремонт техніки, відповідно до якого замовник доручає, а Виконавець бере на себе гарантійне технічне обслуговування та гарантійний ремонт реєстраторів розрахункових операцій (далі - РРО). Ремонт здійснюється на місці у клієнтів Замовника. Оплата за надані послуги здійснюється згідно встановленому акту виконаних робіт, який надається не рідше за один раз на місяць та проводиться не пізніше за 3 банківські дні (а.с. 60-61).

На підтвердження проведення ТОВ «Оріал» ремонтних робот РРО у позивача в матеріалах справи знаходяться Акти здачі-прийому про виконання робіт за договором на технічне обслуговування і ремонт техніки від 19.04.2011 року із зазначенням номера та дати рахунків (а.с. 62-70).

Позивачем були укладені договори з підприємствами, які використовуються РРО, щодо технічного обслуговування РРО (а.с. 89-133).

Також матеріалах справи знаходяться виписки по рахунках (а.с. 71-79) з яких вбачається, що відповідач здійснював оплату за надану ТОВ «Оріал» роботу в повному обсязі.

Отже позивач мав господарські взаємовідносини з ТОВ «Оріал», предметом яких було надання послуг.

На виконання вимог вищезазначеного договору ТОВ «Оріал» позивачу видано податкові накладні № 448 від 18.07.2011 року на суму 20 833,33 в т.ч. ПДВ 25 000 грн., № 443 від 12.07.2011 року на суму 12 500 в т.ч. ПДВ 15 000 грн., № 645 від 30.05.2011 року на суму 20 833,33 в т.ч. ПДВ 25 000 грн., № 643 від 23.05.2011 року на суму 13 333,33 в т.ч. ПДВ 16 000 грн., № 640 від 10.05.2011 року на суму 34 166,67 в т.ч. ПДВ 41 000 грн., № 474 від 27.04.2011 року на суму 12 790,83 в т.ч. ПДВ 15 349 грн., № 472 від 19.04.2011 року на суму 12 790,83 в т.ч. ПДВ 15 349 грн. (а.с 82-88).

Суми податку на додану вартість за зазначеними податковими накладними позивачем були включені до податкового кредиту за квітень, травень, липень 2011 року на загальну суму 11 750 грн.

Розрахунки між позивачем та ТОВ «Оріал» проводились у безготівковій формі платіжними дорученнями № 188 від 19.04.2011 року на суму 15 349 грн., № 195 від 27.04.2011 року на суму 15 349 грн., № 227 від 10.05.2011 року на суму 41 000 грн., № 260 на суму 23.05.2011 року на суму 16 000 грн., № 274 від 30.05.2011 року на суму 25 000 грн., № 344 від 06.07.2011 року на суму 14 500 грн., № 352 від 12.07.2011 року на суму 15 000 грн., № 364 від 18.07.2011 року на суму 25 000 грн., № 377 від 21.07.2011 року на суму 16 000 грн. На кінець періоду, що перевірявся, кредиторська заборгованість за надані роботи за рахунками із ТОВ «Оріал» відсутня.

Вищезазначені обставини підтверджуються відповідачем в Акті перевірки (а.с. 21).

Аналізуючи вищезазначене колегія суддів доходить висновку, що ТОВ «Оріал» у період з квітня по липень 2011 року надавались послуги позивачу з ремонту РРО, які проводились безпосередньо для господарської діяльності позивача.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що документи, які містяться в матеріалах справи підтверджують факт виконання умов договору укладеного між позивачем та ТОВ «Оріал» в повному обсязі, а посилання відповідача на те, що ТОВ «Оріал» не включено до Державного реєстру реєстраторів розрахункових операцій, та ним не укладені договори з виробниками реєстраторів не приймаються судом до уваги оскільки позивач не є виробником чи постачальником РРО. Матеріалами справи підтверджується, що позивач укладав договори з іншими підприємствами, які використовуються РРО, щодо технічного обслуговування РРО, а отже додатково використовував надані ТОВ «Оріал» послуги у своїй господарській діяльності.

З огляду на вищевикладене колегія суддів доходить висновку, що господарські операції здійсненні позивачем мали реальних характер, оскільки вони підтверджуються первинним бухгалтерськими документами, при дослідження яких встановлено, що вони відповідають вимогам ч. 2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність" та Наказу ДПА України «Про затвердження форми податкової накладної та порядку її заповнення» від 30.05.1997 п. № 165.

Позивачем до складу податкового кредиту Декларації з ПДВ за квітень, травень та липень 2011 року було включено суму 11 750 грн.

Відповідно до п. 7.5.1 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається:

- дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг),

- дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

- дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Колегія суддів зазначає, що відповідно до матеріалів справи у позивача виникло право на податковий кредит у квітні, травні та липні 2011 року.

Апеляційний суд зазначає, що з огляду на діюче податкове законодавство про відсутність реального характеру відповідних операцій можуть свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема, про наявність таких обставин:

- неможливість здійснення платником податку зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності, відсутність у платника податку необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів, облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням права на податковий кредит або бюджетне відшкодування, якщо для даного виду діяльності також потрібне здійснення і облік інших господарських операцій, здійснення операцій з товарно-матеріальними цінностями, які не вироблялися або не могли бути вироблені в обсязі, зазначеному платником податку в документах обліку.

Крім того, слід зазначити, що законодавством не пред'являються вимоги до суб'єктів підприємництва стосовно кількості працівників у штаті підприємства, наявності тих чи інших основних фондів, зокрема, складських приміщень, транспортних засобів, тощо, для здійснення господарської діяльності, отже на його правосуб'єктність та статус платника податків це жодним чином не впливає. Проте, податковий орган має довести, що відсутність таких ресурсів унеможливила в кожному конкретному випадку реальне виконання правочину. Таких доказів суду не надано.

Згідно висновків акту перевірки правочини, вчинені позивачем, відповідач кваліфікує як такі, що не направлені на реальне настання правових наслідків, а отже визнає їх нікчемними. Проте, за приписами ст. 234 ЦК України правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, є фіктивним. Фіктивний правочин визнається недійсним судом. Між тим, відповідач не наведено посилань на судові рішення щодо недійсності вчинених позивачем правочинів як фіктивних або інших доказів щодо фіктивності здійснюваної позивачем діяльності. Таким чином, відповідач невірно застосовує норми чинного законодавства України в частині кваліфікації вчинених позивачем правочинів. Наявність ознак фіктивності правочину є лише підставою для визнання його недійсним в судовому порядку.

Також колегія суддів звертає увагу на наступне.

Неприпустимість притягнення до відповідальності одного суб'єкта господарювання за неправомірні дії іншого підтверджується також практикою Європейського Суду з прав людини. Так, в пункті 7.1 рішення у справі "Булвес" АД проти Болгарії" Європейський Суд з прав людини дійшов такого висновку: "...Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності".

Вищенаведений висновок Європейський Суд з прав людини повторно підтвердив у рішенні по справі "Бізнес Сепорт Сентре проти Болгарії", пунктом 23 якого зазначено, що у разі виявлення податковими органами невиконання постачальником своїх обов'язків як платника ПДВ, вони могли б розпочати податкову перевірку цього постачальника, з тим щоб стягнути з нього належні платежі та штрафні санкції. Утім, як зазначив Суд, прямого впливу на оподаткування організації-заявника (Бізнес Сепорт Сентре) це не мало б.

Отже, Європейський Суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має. зазнавати негативних наслідків через порушення законодавства його контрагентом.

Рішення Європейського Суду з прав людини згідно з статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини" мають в Україні значення джерела права. Більше того, частина друга статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України вимагає врахування практики Європейського Суду з прав людини при вирішенні адміністративних справ.

Більш того, у разі наявності у державних органів інформації про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкта, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку (Рішення Європейського суду з прав людини від 09.01.2007 року у справі "Інтерсплав проти України").

Податковим кодексом України або ж іншим нормативно-правовим актом не встановлено будь-яких обмежень, ніж наявність належним чином оформленої податкової накладної, щодо включення до податкового кредиту суми сплаченого податку, не встановлено обов'язку для позивача здійснювати контроль за веденням господарської діяльності та зобов'язань сплати податку до бюджету контрагентами.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на припис наведеної норми процесуального права, при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків донараховані грошові зобов'язання, колегія суддів зазначає, що судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платника, яка презюмує економічну виправданість дій платника, що мають своїм наслідком отримання податкової вигоди, та достовірність відомостей у бухгалтерській та податковій звітності платника. Доводи ж податкового органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника, зокрема, на формування валових витрат та податкового кредиту.

Отже, наявність підтверджуючих документів та належним чином оформлених податкових накладних свідчать про правомірність включення сум ПДВ до податкового кредиту. Оподаткована господарська операція, визначена в акті перевірки позивача належним чином оформлена, а саме первинні документи оформлені належним чином та відповідають встановленим законодавством вимогам.

Відповідачем не доведений факт несумісності предмету правочину з напрямом господарської діяльності позивача.

Отже оскаржуване податкове повідомлення-рішення є протиправними та підлягає скасуванню.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції.

З огляду на викладене, суд доходить висновку, що суд першої інстанції об'єктивно, повно, всебічно дослідив обставини, які мають суттєве значення для вирішення справи, та ухвалив судове рішення без порушення норм матеріального права, тому постанову суду у даній адміністративній справі необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Керуючись ст. ст. 195, 196, 198, 200, 205, 206 КАС України, апеляційний суд, -

ухвалив:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя Запорізької області Державної податкової служби залишити без задоволення.

Постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 21.02.2013 р. у справі № 808/747/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України в порядку і строки, визначені ст. 212 КАС України.

Головуючий суддя: О.М. Панченко

Суддя: В.Є. Чередниченко

Суддя: А.О. Коршун