Ухвала суду № 40461753, 10.09.2014, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/20802/13-а (в 1-му т.+ 2 т.додатків) Головуючий у 1-й інстанції: Арсірій Р.О. Суддя-доповідач: Чаку Є.В.

У Х В А Л А

Іменем України

10 вересня 2014 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді: Чаку Є.В.,

суддів: Файдюка В.В., Мєзєнцева Є.І.

за участю секретаря Муханькової Т.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 лютого 2014 року у справі за адміністративним позовом приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ІНКОМСТРАХ» до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення, -

В С Т А Н О В И В :

Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «ІНКОМСТРАХ» (далі по тексту - позивач) звернулося до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0005132202 від 18.10.2013 року.

Окружний адміністративний суд міста Києва своєю постановою від 25 лютого 2014 року адміністративний позов задовольнив.

Не погоджуючись з судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 лютого 2014 року та постановити нову про відмову в задоволенні адміністративного позову. На думку апелянта, зазначену постанову суду прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а постанова суду не підлягає скасуванню, з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем проведена документальна планова виїзна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2010 року по 31.12.2012 року, за результатами якої складений акт перевірки № 231/1-26-50-22-02-31282951 від 30.09.2013 року.

На підставі висновків акта перевірки № 231/1-26-50-22-02-31282951 від 30.09.2013, 18.10.2013 відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення № 0005132202, згідно з яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем «податок на прибуток страхових організацій» у розмірі 1 448 757,0 грн., та застосовані штрафні (фінансові) санкції у розмірі 358 778,0 грн. у зв'язку із порушенням пп.4.1.6 п.4.1 ст.4 Закону України «Про оподаткування приватних підприємств».

З приводу даних спірних правовідносин, колегія суддів апеляційної інстанції звертає увагу на наступне.

Підпунктом 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закон № 334/94 передбачено, що дохід від страхової діяльності юридичних осіб-резидентів не підлягає оподаткуванню за ставкою, встановленою у пункті 10.1 статті 10 Закон № 334/94, та оподатковується: за ставкою 0 відсотків - при отриманні доходу внаслідок виконання договорів з довгострокового страхування життя та пенсійного страхування у межах недержавного пенсійного забезпечення у разі виконання вимог до таких договорів, визначених пунктом 1.37 та пунктом 1.42 статті 1 Закон № 334/94; за ставкою 3 відсотки - при отриманні доходу внаслідок виконання договорів з інших видів страхування.

За змістом наведеної норми умовою зменшення оподатковуваного доходу страховика є сплата ним страхових платежів за договорами перестрахування.

В свою чергу, здійснення розрахунків за договорами перестрахування є підставою для зменшення оподатковуваного доходу страховика відповідно до підпункту 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закон № 334/94.

Стаття 12 Закону України «Про страхування» визначає перестрахування як страхування одним страховиком (цедентом, перестрахувальником) на визначених договором умовах ризику виконання частини своїх обов'язків перед страхувальником у іншого страховика (перестраховика) резидента або нерезидента, який має статус страховика або перестраховика, згідно з законодавством країни, в якій він зареєстрований.

За результатами проведеної перевірки контролюючим органом було встановлено, що у період з 01.01.2010 по 31.12.2012 на підставі генерального договору про співпрацю в галузі факультативного перестрахування позивач передав за договорами перестрахування: ПАТ «Прогрес-Фонд» №021/156 від 09.12.2009, №022/156 від 29.12.2009, №023/156 від 10.02.2010, №024/156 від 13.05.2010, №025/156 від 16.07.2010, №026/156 від 27.05.2011, №027/156 від 18.10.2011, №028/156 від 16.12.2011, №029/156 від 26.12.2011; ТДВ «Страховик» №007/157 від 01.06.2010, №008/157 від 01.06.2010; ТДВ «СПК «Впевненість-Безпека» №061/148 від 01.09.2010, №062/148 від 01.09.2010, №063/148 від 01.09.2010; ТДВ «СК «Рада» (ТДВ «СК «Відродження України») №005/160 від 20.10.2010, №006/160 від 20.10.2010, №007/160 від 17.02.2011, №№008/160 від 10.03.2011, № 010/160 від 25.03.2011, №011/160 від 25.03.2011, №009/160 від 25.03.2011, №012/160 від 20.02.2012, №013/160 від 01.03.2012, №014 від 05.05.2012, №015/160 від 08.06.2012, №016/160 від 01.11.2012, №017/160 від 06.11.2012, №018/160 від 19.12.2012 отримані страхові платежі на загальну суму 5 795 027,0 грн., у тому числі по періодам : за І квартал 2010 року у сумі 178 962,2 грн., за І півріччя 2010 року в сумі 249969,0 грн., за 9 квартали 2010 року в сумі 1 981 339,0 грн., за 2010 рік у сумі 5 740 421,0 грн., та за І квартал 2011 року у сумі 54 606,0 грн.

Вказані господарські операції підтверджуються належним чином складеними договорами, які були оглянуті судом, а факт перерахування перестраховикам страхових платежів підтверджується виписками банку, які були надані податковому органу під час проведення перевірки.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що зазначені докази підтверджують фактичне здійснення господарських операцій позивача за договорами перестрахування та спростовують доводи податкового органу щодо відсутності їх реального здійснення.

В той же час, частина ковернотів, укладених між позивачем та вказаними компаніями-перестраховиками, визнана відповідачем такими, що не відповідають законодавству та є недійсними, а саме: коверноти, укладені між позивачем та ПАТ «Прогрес-Фонд»: № 021/156 від 09.12.2009 року, № 022/156 від 29.12.2009 року, № 023/156 від 10.02.2010 року, № 024/156 від 13.05.2010 року, № 025/156 від 16.07.2010 року; коверноти, укладені між позивачем та ТДВ «Страховик»: № 007/157 від 01.06.2010 року, № 008/157 від 01.06.2010 року; коверноти, укладені між позивачем та ТДВ «СПК «Впевненість- Безпека»: № 061/148 від 01.09.2010 року, № 062/148 від 01.09.2010 року, № 063/148 від 01.09.2010 року; коверноти, укладені між позивачем та ТДВ «СК «Рада» (ТДВ «СК «Відродження України»: № 005/160 від 20.10.2010 року, № 006/160 від 20.10.2010 року, № 007/160 від 17.02.2011 року, №№ 008/160 від 10.03.2011 року, № 010/160 від 25.03.2011 року, № 011/160 від 25.03.2011 року.

А інша частина ковернотів, укладених з вказаними компаніями - перестраховиками визнана такими, що відповідають законодавству та є дійсними.

Таким чином відповідач дійшов висновку, що абсолютно ідентичні договори перестрахування (коверноти) з тими ж самими компаніями-перестраховиками в одному випадку віднесені до дійсних, в і іншому випадку до не дійсних, виходячи тільки з того, що в різні періоди 2010 -2012 років діяли різні норми законодавства щодо системи оподаткування страхових компаній, а саме: оподаткування страхової діяльності.

У 2010 році та І кварталі 2011 року оподаткування страхової діяльності здійснювалося за ставкою 3 % - при отриманні доходу внаслідок виконання договорів з інших видів страхування.

Для цілей оподаткування страхової діяльності під оподатковуваним доходом слід розуміти суму страхових платежів, страхових внесків, страхових премій, одержаних (нарахованих) страховиками-резидентами протягом звітного періоду за договорами страхування і перестрахування ризиків на території України або за її межами, зменшених на суму страхових платежів (страхових внесків, страхових премій), сплачених страховиком за договорами перестрахування з резидентом.

З 01.04.2011 року та протягом 2012 року оподаткування страхової діяльності здійснювалося на підставі пп.8 підрозділу 4 розділу ХХ Перехідні положення Податкового кодексу України за результатами діяльності до 31 грудня 2012 року страховики, які отримують доходи від провадження страхової діяльності, крім діяльності з виконання договорів довгострокового страхування життя та пенсійного страхування у межах недержавного пенсійного забезпечення відповідно до Закону України «Про недержавне пенсійне забезпечення», а також від діяльності, що не пов'язана із страхуванням, обчислюють та сплачують податок на прибуток таким чином: протягом звітного податкового року страховики щокварталу сплачують податок за ставкою 3 відсотки суми страхових платежів, страхових внесків, страхових премій, отриманих (нарахованих) страховиками - резидентами протягом звітного періоду за договорами страхування, співстрахування та перестрахування ризиків на території України або за її межами (тобто, без зменшення страхових платежів, що оподатковуються на суму сплачених страховиком платежів за договорами перестрахування з резидентом).

Посилання відповідача щодо передання сплачених позивачем перестрахувальникам коштів іншим страховим компаніям, які задіяні у схемі мінімізації податкових зобов'язань, як підставу для притягнення позивача до відповідальності за порушення податкового законодавства у зв'язку з тим, що позивач не може нести відповідальності за дії контрагентів тих страхових компаній, з якими ним було укладено договори перестрахування є необгрунтованими, оскільки відносини між учасниками наступних ланцюгів постачань послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Судом також враховано правову позицію, викладену в інформаційному листі Вищого адміністративного суду України від 2 червня 2011 року № 742/11/13-11 згідно з якою з метою встановлення факту здійснення господарської операції оцінці підлягають відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку, а також, якщо віднесення сум до складу податкового кредиту відбувається на підставі належним чином оформлених розрахункових, платіжних та інших документів, обов'язковість ведення яких передбачена правилами ведення податкового обліку, дії платника податку є правомірними.

Разом з тим, відповідачем не надано доказів, які б ставили під сумнів фактичне здійснення господарських операцій позивача та правосуб'єктність їх учасників.

Що стосується посилання відповідача на недійсність, удаваність правочинів, укладених між позивачем та його контрагентами-страховими компаніями, колегія суддів зазначає, що зміст зазначених правочинів не суперечить актам цивільного законодавства. Відповідач не надав доказів, які б підтверджували, що зміст угод не відповідає дійсним намірам сторін щодо набуття цивільних прав і обов'язків чи свідчить про намір сторін ухилитися від оподаткування доходів, отриманих внаслідок виконання договорів або приховування дійсного об'єкту оподаткування, зменшення бази оподаткування, створення штучних підстав для незаконного відшкодування сум сплачених податків за рахунок коштів бюджету, отримання незаконних пільг з оподаткування тощо. Наявні у справі документи не містять жодних доказів наявності між позивачем та його контрагентами взаємоузгоджених зловмисних дій, спрямованих на порушення існуючого в державі суспільного ладу або моральних засад.

Слід зазначити, що згідно частини 3 статті 215 Цивільного кодексу України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, такий правочин може бути визнаний недійсним тільки судом. Згідно частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5, 6 статті 203 Цивільного кодексу України.

Разом з тим, згідно з положеннями частини 3 статті 228 Цивільного кодексу України у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Оскільки правочин, який суперечить інтересам держави і суспільства, є за визначенням Цивільного кодексу України оспорюваним, факт його укладення сторонами з таким наміром повинен бути встановлений виключно судом.

В матеріалах справи відсутні докази на предмет визнання недійсними в установленому порядку укладених позивачем договорів та порушення законодавства України.

Стосовно заниження задекларованих позивачем доходів за рахунок не включення сум безповоротної фінансової допомоги у загальній сумі 5 795 027,0 грн., в результаті чого занижено податок на прибуток від діяльності іншої ніж страхова в сумі 1 448 757,0 грн., суд зазначає наступне.

Таких висновків податковий орган дійшов у зв'язку з тим, що якщо позивачем фактично не мало можливості здійснювати захист майнових інтересів фізичних осіб та юридичних осіб-страхувальників, то можливо вважати, що документи з назвою договори про співпрацю в галузі факультативного перестрахування (ретроцесії) фактично по своїй суті не могли бути виконанні, тобто оформлені з порушенням вимог чинного законодавства.

Колегія суддів з цього приводу звертає увагу на наступне.

Відповідно до п. 1.21 ст. 1 Закону України «Про оприбуткування прибутку підприємств» доходи з джерелом їх походження з України - будь-які доходи, отримані резидентами або нерезидентами від будь-яких видів їх діяльності на території України, включаючи проценти, дивіденди, роялті та будь-які інші види пасивних доходів, сплачених резидентами України, доходи від надання резидентам або нерезидентам в оренду (користування) майна, розташованого в Україні, включаючи рухомий склад транспорту, приписаного до портів, розташованих в Україні, доходи від продажу нерухомого майна, розташованого в Україні, доходи, отримані у вигляді внесків та премій на страхування і перестрахування ризиків на території України, а також доходи страховиків-резидентів від страхування ризиків страхувальників-резидентів за межами України, інші доходи від господарської діяльності на митній території України або на територіях, що перебувають під контролем митних служб України (у зонах митного контролю, на спеціалізованих ліцензійних митних складах тощо).

Поняття безповоротної фінансової допомоги визначено підпунктом 1.22.1 пункту 1.22 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»

З аналізу зазначеної норми вбачається, що законодавцем чітко встановлений перелік підстав для визначення поняття безповоротної фінансової допомоги.

В той же час, як свідчать матеріали справи та дані бухгалтерського обліку позивача, які були досліджені як податковим органом під час проведення перевірки так і судом, будь-які операції позивача за період з 01.01.2010 року по 31.12.2012 року не підпадають під визначення безповоротної фінансової допомоги, як то визначено п.п.1.22.1 п. 1.22 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

За встановлених обставин, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідачем не доведено порушення позивачем п.п.4.1.6 п. 4.1 ст. 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», а відтак висновок податкового органу про заниження позивачем доходів за рахунок не включення сум безповоротної фінансової допомоги в загальній сумі 5 795 027,0 грн. та висновок про заниження податку на прибуток від діяльності іншої, ніж страхова у сумі 1 448 757,0 грн. є необґрунтованим.

Таким чином, оскаржуване податкове повідомлення-рішення № 000532202 від 18.10.2013 року є таким, що не ґрунтується на положеннях чинного законодавства, а висновки відповідача про нікчемність правочинів, укладених між позивачем та його контрагентами, викладені в акті перевірки від 30.09.2013 року № 231/1-26-50-22-02-31282951 є протиправними і такими, що суперечить вимогам діючого законодавства та обставинам справи, зроблені без належних на те законних підстав.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення адміністративного позову, а тому апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду першої інстанції підлягає залишенню без змін.

Відповідно до статті 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 207, 212, 254 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві - залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 лютого 2014 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя:

Судді:

Повний текст ухвали виготовлений 12.09.2014 року.

Головуючий суддя Чаку Є.В.

Судді: Файдюк В.В.

Мєзєнцев Є.І.