Постанова № 40456058, 03.09.2014, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 вересня 2014 р.м.ОдесаСправа № 815/3989/14

Категорія: 11.5 Головуючий в 1 інстанції: Корой С. М. Одеський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Джабурія О.В.

суддів - Бітова А.І.

- Крусяна А.В.

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за апеляційною скаргою Державного підприємства «Писарівський спиртзавод» на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 06 серпня 2014 року у справі за позовом Державного підприємства «Писарівський спиртзавод» до відділу примусового виконання рішень Головного управління юстиції в Одеській області про зобов'язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ :

Державне підприємство «Писарівський спиртзавод» звернулось до суду з позовом до відділу примусового виконання рішень Головного управління юстиції в Одеській області, в якому позивач з урахуванням уточнень позовних вимог в редакції від 06.08.2014 року (а.с. 141) просить суд зобов'язати відділ примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Одеській області закінчити зведене виконавче провадження про стягнення з ДП «Писарівський спиртзавод» грошових коштів та передати ліквідаційній комісії ДП «Писарівський спиртзавод» виконавчі документи; а також зняти арешти, накладені в рамках виконавчого провадження постановами від 01.04.2014 року, 08.04.2014 року, 13.05.2014 року та 15.05.2014 року.

В своєму позові позивач зазначив, що наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 15.07.2013 року №437 прийнято рішення про ліквідацію ДП «Писарівський спиртзавод» та затверджено склад відповідної ліквідаційної комісії. Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 49 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження підлягає закінченню у разі ліквідації юридичної особи - сторони виконавчого провадження, якщо виконання їх обов'язків чи вимог у виконавчому провадженні не допускає правонаступництва, а згідно з частинами 2, 3 ст. 67 цього Закону - у разі ліквідації боржника - юридичної особи виконавчий документ надсилається ліквідаційній комісії для вирішення питання про подальший порядок виконання рішення у встановленому законом порядку. У разі надходження виконавчого документу до ліквідаційної комісії арешт з майна боржника знімається за постановою державного виконавця, а виконавче провадження підлягає закінченню в порядку, встановленому цим законом. Позивач зазначив, що ліквідаційна комісія ДП «Писарівський спиртзавод» неодноразово зверталась до відділу примусового виконання рішень Головного управління юстиції в Одеській області з проханням закінчити виконавче провадження, відкрите по відношенню до ДП «Писарівський спиртзавод», зняти арешти з майна та передати виконавчі документи, проте, зазначені вимоги відповідачем не виконані. Як зазначає позивач, відповідачем продовжують здійснюватися виконавчі дії, зокрема 15.05.2014 року винесена постанова про проведення опису та арешту майна ДП «Писарівський спиртзавод», а 18.06.2014 року державним виконавцем Кодимського районного управління юстиції проведено такий опис та арешт майна по вказаній постанові.

Відповідач надав до суду заперечення (а.с. 67-68), в яких зазначив, що на примусовому виконанні Відділу перебуває зведене виконавче провадження про стягнення з ДП «Писарівський спиртзавод» на користь фізичних осіб та держави коштів яке складається з 61 виконавчих проваджень, в тому числі про стягнення заборгованості із заробітної плати, платежів на загальнообов'язкове соціальне страхування, стягнення на користь держави та юридичної особи. В рамках зазначеного виконавчого провадження вчиняються виконавчі дії, в тому числі щодо накладання арешту на майно боржника, призначення оцінювача з метою визначення вартості арештованого майна тощо. Відповідач вважає вимоги позивача необґрунтованими, звернувши увагу суду на те, що до теперішнього часу позивач знаходиться у процесі ліквідації, яка не завершена, а боржника як юридичну особу не припинено. В свою чергу, аналізуючи зміст норм статей 47-49, 67 Закону України «Про виконавче провадження», відповідач приходить до висновку про відсутність у них підстав для завершення процедури виконавчого провадження та направлення виконавчого листа до ліквідаційної комісії у разі початку процедури ліквідації боржника юридичної особи. Окремо позивач звернув увагу суду на тому, що з 02.10.2012 року набрала чинності нова редакція Закону України «Про виконавче провадження», якою виключено п. 7 ч. 1 ст. 49 Закону, яким передбачалась така підстава для закінчення виконавчого провадження як передача виконавчого документа ліквідаційній комісії у разі ліквідації боржника - юридичної особи. З урахуванням наведеного відповідач вважає, що на теперішній час у державного виконавця відсутні правові підстави для завершення виконавчих проваджень про стягнення коштів з ДП «Писарівський спиртзавод» та направлення виконавчих документів до ліквідатора боржника - юридичної особи.

У судовому засіданні представник позивача підтримав вимоги та обґрунтування адміністративного позову у повному обсязі.

Представник відповідача проти позовних вимог заперечував, посилаючись при цьому на доводи та обґрунтування, викладені в наданому до суду запереченні.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 06 серпня 2014 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Не погодившись з таким рішенням Державне підприємство «Писарівський спиртзавод» звернулося з апеляційною скаргою на зазначену постанову, просить її скасувати та прийняти нову постанову, якою задовольнити наступні позовні вимоги ДП «Писарівський спиртзавод»: зобов'язати відділ примусового виконання рішень Головного управління юстиції в Одеській області вчинити наступні дії: зняти арешти, накладені постановами державного виконавця від 01.04.2014 p., 08.04.2014 p.; 13.05.2014 p. та 15.05.2014 p.; закінчити зведене виконавче провадження про стягнення з Державного підприємства «Писарівський спиртзавод» грошових коштів та передати ліквідаційній комісії Державного підприємства «Писарівський спиртзавод» виконавчі документи.

Згідно до вимог п.2 ч.1 ст.197 КАС України суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, оскільки у судове засідання не прибули сторони, які беруть участь у справі, про те про розгляд справи були належним чином повідомлені.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Колегією суддів встановлено, що постановою начальника управління державної виконавчої служби ГУ юстиції в Одеській області від 14.03.2014 року з метою належної організації виконання виконавчих документів, забезпечення своєчасного та реального виконання рішень, а також забезпечення виконання вимог Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» та мінімізації збитків державного бюджету до відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби ГУ юстиції в Одеській області передано матеріали зведеного виконавчого провадження про стягнення коштів з ДП «Писарівський спиртзавод», код ЄДРПОУ 00412040, на користь групи стягувачів (а.с. 69). В рамках зазначеного зведеного виконавчого провадження старшим державним виконавцем Хлєбниковим О.В., зокрема прийнято: постанову від 08.04.2014 року про арешт коштів боржника, якою накладено арешт на грошові кошти у всіх видах валют на всіх рахунках в ПАТ «А-БАНК», Южному ГРУ ПАТ КБ «ПриватБанк», філії - Одеське обласне управління АТ «Ощадбанк», АТ «БМ Банк», АТ «Імексбанк», ПАТ «Банк Петрокомерц-Україна, які належать ДП «Писарівський спиртзавод», в межах суми стягнення - 323 888,63 грн. (а.с. 114-117); постанову від 01.04.2014 року про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, якою накладено арешт на все майно, яке належить ДП «Писарівський спиртзавод» в межах суми стягнення - 323 888,63 грн. та заборонено здійснювати відчуження будь-якого майна, яке належить вказаному підприємству, в межах зазначеної суми стягнення (а.с. 119-121); постанову від 15.05.2014 року про проведення опису й арешту майна боржника, а саме, будівель та споруд, що знаходяться за адресою: с. Писарівка, Кодимський район, Одеська область, складу готової продукції, загальною площею 289,7 кв.м, що знаходиться за адресою: с. Писарівка, Кодимський район, Одеська область (а.с. 107-108); постанову про арешт коштів боржника від 13.05.2014 року, якою накладено арешт на грошові кошти у сумі 395 733 грн. 46 коп., що перебувають у касі ДП «Писарівський спиртзавод» або надходять до неї (а.с. 110-112).

Водночас, наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 15.07.2013 року №437 прийнято рішення про припинення шляхом ліквідації діяльності ДП «Писарівський спиртзавод» та утворено відповідну ліквідаційну комісію (а.с. 8-10).

Як вбачається з спеціального витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, ДП «Писарівський спиртзавод» знаходиться у стані припинення за рішенням засновників, про що зроблений відповідний запис 23.07.2013 року (а.с. 27-29).

Листом від 25.07.2013 року № 147 позивач звернувся до Відділу з проханням передати виконавчі листи ліквідаційній комісії ДП «Писарівський спиртзавод» у зв'язку з початком його ліквідаційної процедури (а.с. 11). Листом від 30.07.2013 року № 151 голова ліквідаційної комісії вказаного підприємства звернулась до відповідача із повторною заявою про надіслання їй виконавчих документів та зняття арештів з розрахункових рахунків ДП «Писарівський спиртзавод».

Втім, відповідачем відповідні виконавчі документи до ліквідаційної комісії не направлені, виконавче провадження не закрито, а накладені арешти на майно та грошові кошти боржника відповідачем не зняті.

З'ясувавши обставини справи, дослідивши докази на їх підтвердження, суд першої інстанції дійшов до висновку про необхідність відмовити в задоволені адміністративного позову. Однак, колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Відповідно до вимог ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій, чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед Законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Вимогами ч. 1 ст. 2 КАС України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. Згідно з вимогами ч. 2 ст. 2 КАС України, до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Керуючись положеннями вищевказаних законів, Кодексом та контекстом Конституції України можна зробити висновок, що однією з найважливіших тенденцій розвитку сучасного законодавства України є розширення сфери судового захисту, в тому числі судового контролю за правомірністю і обґрунтованістю рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень.

Відповідно до вимог ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до вимог ст.1 Закону України «Про державну виконавчу службу» державна виконавча служба входить до системи органів Міністерства юстиції України і здійснює виконання рішень судів, третейських судів та інших органів, а також посадових осіб (далі - рішень) відповідно до законів України. Завданням державної виконавчої служби є своєчасне, повне і неупереджене примусове виконання рішень, передбачених законом.

Вимогами ст.3 вищезазначеного Закону передбачено, що органами державної виконавчої служби є Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, до складу якого входить відділ примусового виконання рішень; управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, головних управлінь юстиції в областях, містах Києві та Севастополі, до складу яких входять відділи примусового виконання рішень; районні, районні у містах, міські (міст обласного значення), міськрайонні відділи державної виконавчої служби відповідних управлінь юстиції.

Згідно до вимог ст.1 Закону України «Про виконавче провадження» в редакції закону України від 04.11.2010 року № 2677-VI виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, зазначених у цьому Законі, спрямоване на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які здійснюються на підставах, у спосіб та в межах повноважень визначених цим Законом, іншими нормативно правовими актами, виданими відповідно до цього Закону та інших Законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Вимогами ст.11 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Зокрема, державний виконавець здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення, у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом.

Примусове виконання рішень здійснюється державною виконавчою службою на підставі виконавчих документів, визначених цим Законом.

Відповідно до цього Закону державною виконавчою службою підлягають виконанню виконавчі листи, що видаються судами (п.4 ч.2 ст.17).

Згідно з вимогами ст.19 зазначеного Закону державний виконавець відкриває виконавче провадження на підставі виконавчого документа, зазначеного в статті 17 цього Закону за заявою стягувача або його представника про примусове виконання рішення.

Відповідно до вимог п.3 ч.1 ст.49 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження підлягає закінченню у разі ліквідації юридичної особи - сторони виконавчого провадження. Згідно до вимог ч.2, ч.3 ст.67 вищезазначеного Закону у разі ліквідації боржника - юридичної особи виконавчий документ надсилається ліквідаційній комісії (ліквідатору) для вирішення питання про подальший порядок виконання рішення у встановленому законом порядку. У разі надходження виконавчого документу до ліквідаційної комісії (ліквідатора) арешт з майна боржника знімається за постановою державного виконавця, а виконавче провадження підлягає закінченню в порядку, встановленому цим Законом.

Колегія суддів вважає, що незважаючи на неодноразове звернення голови ліквідаційної комісії ДП «Писарівський спиртзавод» на адресу відділу примусового виконання рішень Головного управління юстиції в Одеській області з вимогою закінчити виконавче провадження, зняти накладені арешти та передати виконавчі документи ліквідаційній комісії, як того вимагає законодавство України, відповідач не тільки ухилявся від виконання цих вимог, а й продовжував накладати нові арешти, чим ускладнював роботу ліквідаційної комісії.

На думку колегії суддів, суд першої інстанції, звернувши увагу на нову редакцію п.7 ч.1 ст.49 Закону України «Про виконавче провадження», яка набрала чинності з 02.10.2012 року, де передбачалась така підстава для закінчення виконавчого провадження як передача виконавчого документа ліквідаційній комісії у разі ліквідації боржника - юридичної особи, помилково дійшов висновку про те, що законодавцем вилучено із тексту Закону України «Про виконавче провадження» таку підставу для закінчення виконавчого провадження як передачу виконавчого документа ліквідаційній комісії у разі ліквідації боржника - юридичної особи, тим самим, на думку суду першої інстанції, обмеживши такі випадки лише процедурою банкрутства, змісту якої відповідає логічність та адекватність закриття виконавчого провадження з метою передачі виконавчих документів уповноваженому органу (особі) для вирішення питання щодо задоволення вимог кредиторів у порядку черговості.

Крім того, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції помилково дійшов висновку про те, що виконання вимог ст.67 Закону України «Про виконавче провадження» щодо передачі виконавчого документа ліквідаційній комісії необхідно здійснювати тільки після закінчення ліквідаційної процедури та виключення ліквідованого підприємства з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

Відповідно до вимог п.1 ст.33 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» «...юридична особа припиняється в результаті передання всього свого майна, прав та обов'язків іншим юридичним особам - правонаступникам у результаті злиття, приєднання, поділу, перетворення (реорганізації) або в результаті ліквідації за рішенням, прийнятим засновниками (учасниками) юридичної особи або уповноваженим ними органом, за судовим рішенням або за рішенням державних органів, прийнятим у випадках, передбачених законом...».

Таким чином, як вважає колегія суддів, ліквідація - це не результат, а передбачені законодавством дії та процедури, виконання яких саме і приводить до результату - припинення юридичної особи.

В своєму рішенні суд посилається на спеціальний витяг з Єдиного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, в якому є відповідний запис від 23.07.2013 року про те, що ДП «Писарівський спиртзавод» знаходиться в стадії припинення.

Дійсно, у відповідності до вимог ст.35 вищезазначеного Закону, на підставі рішення власника (наказу Міністерства аграрної політики та продовольства України №9437 від 15 липня 2013 р.), державним реєстратором було внесено в Єдиний реєстр юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців запис про знаходження в стадії припинення. А вже п.1 ст.36 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» передбачено, що тільки після «...після закінчення процедури ліквідації, передбаченої законом...» голова ліквідаційної комісії, уповноважена ним особа або ліквідатор повинен подати державному реєстраторові документи, необхідні для проведення державної реєстрації припинення юридичної особи.

На підставі наведеного, колегія суддів вважає, що висновок суду першої інстанції щодо умов застосування п.3 ч.1 ст.49 Закону України «Про виконавче провадження» лише у випадку наявності в Єдиному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців запису про припинення діяльності юридичної особи - сторони виконавчого провадження, є хибним.

Колегія суддів вважає, що саме внесення запису про знаходження юридичної особи в стадії припинення, тобто в процедурі ліквідації, є підставою для застосування норм, передбачених ст.49 Закону України «Про виконавче провадження».

Крім того, колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги стосовно того, що суд першої інстанції в своєму рішенні помилково посилається на стару норму Господарського кодексу України, а саме ст.59, яка на час ухвалення постанови діє в редакції Закону України №1258-VII від 13.05.2014 року. Крім того, суд першої інстанції посилається на норми ст.ст.110-111 Цивільного кодексу України для мотивування поняття ліквідації, підміняючи, як вважає колегія суддів, ним поняття припинення юридичної особи.

Колегія суддів наголошує, що ліквідація юридичної особи не є тотожнім припиненню юридичної особи, і саме після закінчення ліквідаційної процедури (ліквідації) ліквідаційна комісія, у відповідності до вимог п.14 ст.111 ЦК України, подає державному реєстраторові документи для проведення державної реєстрації припинення юридичної особи в установлений законом строк. Дійсно, п.1 ч.1 ст.111 Цивільного кодексу України, на який посилається суд першої інстанції, передбачено, що юридична особа ліквідується за рішенням її учасників або органу юридичної особи, уповноваженого на це установчими документами, в тому числі у зв'язку із закінченням строку, на який було створено юридичну особу, досягненням мети, для якої її створено, а також в інших випадках, передбачених установчими документами.

Колегія суддів вважає, що п.5 ст.111 ЦК України, на який також посилається суд першої інстанції, викладений ним в неіснуючий редакції та в дійсності містить норми, якими керується ліквідаційна комісія при закритті відокремлених підрозділів юридичної особи (філій, представництв) та звільненні працівників юридичної особи, що припиняється. Вимоги ст.111 Цивільного кодексу України регламентують порядок ліквідації юридичної особи, і аналіз норм цієї статті укупі з аналізом норм Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» приводить до висновку про те, що ліквідація юридичної особи та припинення юридичної особи - це різні поняття і не має в сучасному законодавстві України поняття «початок ліквідаційної процедури», на яку посилається в запереченні відповідач.

Щодо посилання суду першої інстанції на нову редакцію Закону України «Про виконавче провадження», колегія суддів зазначає наступне.

Дійсно, в новій редакції статті 49 передбачено виключний перелік підстав для закінчення виконавчого провадження, серед яких пунктом 3 вказано: в разі смерті або оголошення померлим стягувача чи боржника, визнання безвісно відсутнім боржника або стягувача, ліквідації юридичної особи - сторони виконавчого провадження, якщо виконання їх обов'язків чи вимог у виконавчому провадженні не допускає правонаступництва. При цьому, на думку колегії суддів, суд першої інстанції дійшов невірного висновку, зазначивши, що законодавець вилучив з Закону норму про необхідність закінчення виконавчого провадження в разі ліквідації боржника - юридичної особи, обмеживши такі випадки лише процедурою банкрутства.

Колегія суддів вважає, що законодавець не обмежував випадки, а лише виключив норму, яка би повторювала б положення пункту 3 той же частини тієї ж самої статті. Ліквідація юридичної особи - сторони виконавчого провадження, це ліквідація як стягувача, так і боржника, тобто проведення ліквідаційної процедури сторони виконавчого провадження.

Крім того, законодавець спеціально конкретизував суб'єкта виконавчого провадження, як особу, ліквідація якої не допускає правонаступництва, тобто тільки в випадках проведення ліквідаційної процедури, результатом якої буде припинення юридичної особи, виключивши припинення в результаті злиття, приєднання, поділу, перетворення (реорганізації).

Таким чином, колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги стосовно того, що невиконання відповідачем вищевказаних вимог чинного законодавства, порушує права ліквідаційної комісії по здійсненню заходів пов'язаних з проведенням ліквідаційної процедури. Ліквідаційна комісія не в змозі проводи заходи, так як заарештоване майно, неможливо продати та направити виручені кошти на погашення вимог кредиторів.

На підставі наведеного, колегія суддів доходить до висновку, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до вимог ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а в адміністративних справах про протиправність рішень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення та надання відповідних доказів покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Отже, в адміністративному процесі, як виняток із загального правила, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень встановлена презумпція його винуватості. Презумпція винуватості покладає на суб'єкта владних повноважень обов'язок аргументовано, посилаючись на докази, довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності та спростувати твердження позивача про порушення його прав, свобод чи інтересів. Такий обов'язок відсутній, якщо відповідач визнає позов. Відповідач, який є суб'єктом владних повноважень, свою позицію суду не доказав та не обґрунтував її.

Приймаючи постанову по суті позовних вимог судова колегія вважає позов таким, який підлягає задоволенню частково.

При цьому, колегія суддів скасовує як протиправні постанови старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Головного управління юстиції Одеській області О.В. Хлєбникова про накладення арешту на майно та грошові кошти Державного підприємства «Писарівський спиртзавод» від 01.04.2014 року, 08.04.2014 року, 13.05.2014 року та 01.04.2014 року

Судова колегія відмовляє у частині позовних вимог щодо зобов'язання відповідача закінчити зведене виконавче провадження тому, що таким чином суд втрутиться у діяльність суб'єкта владних повноважень, який є відповідачем у справі, що є неприпустимим. Вирішуючи цю позовну вимогу, судова колегія вважає за необхідне прийняти рішення щодо зобов'язання відповідача розглянути питання щодо закінчення зведеного виконавчого провадження про стягнення з Державного підприємства «Писарівський спиртзавод» на користь фізичних осіб та держави грошових коштів та передачі ліквідаційній комісії Державного підприємства «Писарівський спиртзавод» виконавчих документів.

Оскільки висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи і, крім того, судом порушено норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, ухвалене судове рішення на підставі вимог ст. 202 КАС України підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення вимог позивача.

Керуючись ст.ст. 195; 197; 198; 202; 205; 207; 254 КАС України, суд апеляційної інстанції, -

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу Державного підприємства «Писарівський спиртзавод» задовольнити частково, постанову Одеського окружного адміністративного суду від 06 серпня 2014 року - скасувати.

Постановити по справі нову постанову, якою частково задовольнити позовні вимоги Державного підприємства «Писарівський спиртзавод».

Скасувати постанови старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Головного управління юстиції Одеській області О.В. Хлєбникова про накладення арешту на майно та грошові кошти Державного підприємства «Писарівський спиртзавод» від 01.04.2014 року, 08.04.2014 року, 13.05.2014 року та 01.04.2014 року.

Зобов'язати відділ примусового виконання рішень Головного управління юстиції Одеській області розглянути питання щодо закінчення зведеного виконавчого провадження про стягнення з Державного підприємства «Писарівський спиртзавод» на користь фізичних осіб та держави грошових коштів та передачі ліквідаційній комісії Державного підприємства «Писарівський спиртзавод» виконавчих документів.

В решті позову відмовити.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили через п'ять днів після надіслання її копії особам, що беруть участь у справі та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого Адміністративного Суду України протягом 20 днів.

Головуючий: О.В. Джабурія

Суддя: А.І. Бітов

Суддя: А.В. Крусян