Ухвала суду № 40446471, 02.09.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 вересня 2014 року м. Київ К/800/1278/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючий суддя судді Муравйов О. В. Вербицька О. В. Цвіркун Ю. І. розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргуДержавної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області на постанову та ухвалуОдеського окружного адміністративного суду від 28.08.2013 року Одеського апеляційного адміністративного суду від 03.12.2013 рокуу справі№ 815/4823/13-аза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Амадеус Марин»до Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській областіпровизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В :

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 28.08.2013 року у справі № 815/4823/13-а, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 03.12.2013 року, позов задоволено. Визнано протиправними та скасовано Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області податкові повідомлення-рішення від 09.04.2013 року № 0000982250 та № 0000992250.

Не погоджуючись із судовими рішеннями у справі, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати, прийняти нове про відмову в позові. Свої вимоги заявник обґрунтовує порушенням судами норм матеріального та процесуального права, зокрема, пп. пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139, п. п. 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України.

В запереченнях на касаційну скаргу позивач з вимогами та доводами не погоджується, просить залишити в силі судові рішення у справі.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що за результатами проведеної відповідачем позапланової невиїзної документальної перевірки ТОВ «Амадеус Марин» щодо документального підтвердження господарських відносин із платником податків ТОВ «БЛС Груп», їх реальності та повноти відображення в обліку за період грудень 2012 року, з результатами якої складено акт № 2031/22-5/36554196 від 25.03.2013 року, яким зафіксовано порушення п. п. 198.1, 198.2, 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, у зв'язку з чим завищено податковий кредит з ПДВ за грудень 2012 року на суму 295 026,67 грн. та занижено суму ПДВ до сплати за грудень 2012 року на суму 295 026,67 грн.; пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України - безпідставно в декларації з податку на прибуток включено до складу витрат суми витрат по постачальнику ТОВ «БЛС Груп», на загальну суму 1 475 133,35 грн.

На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення: від 09.04.2013 року № 0000992250, яким позивачу визначено суму грошового зобов'язання по податку на прибуток в розмірі 309 778,00 грн. та застосовано штрафні санкції в розмірі 154 889,00 грн.; від 09.04.2013 року № 0000982250, яким позивачу визначено суму грошового зобов'язання по ПДВ в розмірі 295 027,00 грн. та застосовано штрафні санкції у розмірі 147 514,00 грн.

Задовольняючи позовні вимоги суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що первинними документами, що містяться в матеріалах справи, підтверджується реальність господарських операцій, а обґрунтування відповідача, наведене в акті перевірки, не відповідає вимогам чинного законодавства.

Колегія суддів погоджується з висновками судів, враховуючи наступне.

Витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг (п. 138.4 ст. 138 Податкового кодексу України).

Не належать до складу витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку та нарахування податку (пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України).

Згідно із п. 198.3 ст. 198 ст. 138 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документам (п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України).

Отже, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат та податкового кредиту з ПДВ наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів/робіт/послуг, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, а не лише оформлення відповідних документів або рух грошових коштів на рахунках платників податку.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що реальність господарських операцій по виконанню договору № 03/11 від 01.05.2011 року, укладеного між ТОВ «Амадеус Марин» та ТОВ «БЛС Груп», предметом якого є передача орендодавцем в оренду орендатору залізничних цистерн, підтверджується наявними в справі документами, а саме: актами приймання-передачі, податковими накладними.

Під час проведення перевірки до наявної у позивача первинної документації по операціям з ТОВ «БЛС Груп» у податкового органу не виникло жодних претензій, як і до правильності її оформлення, так і до відображення у бухгалтерському та податковому обліку.

Висновки щодо порушення позивачем вимог податкового законодавства були здійснені податковим органом лише виходячи зі змісту акта Державної податкової інспекції Приморському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби від 04.03.2013 року № 1065/22-5/37060840 «Про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання ТОВ «БЛС Груп» щодо підтвердження господарських відносин із платником податків ТОВ «Амадеус Марин», їх реальності та відображення в обліку за період грудень 2012 року».

Доводи податкового органу щодо результатів перевірки контрагентів товариства по ланцюгу постачання обґрунтовано відхилені судами першої та апеляційної інстанцій, оскільки у разі якщо контрагентом платника податковий облік ведеться із порушенням вимог чинного законодавства, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Вказані посилання не є безумовною підставою для висновків про безтоварність спірних операцій та позбавлення позивача права на формування податкового кредиту в разі підтвердження фактичного виконання договорів відповідними первинними документами.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що згідно з технічними рішеннями строк служби вагонів продовжений до 2016-2017 років. Вказані технічні паспорти видані уповноваженим підрозділом ДП «Укрзалізниця», є чинними, отже припущення співробітників податкової служби про неможливість використання цих вагонів-цистерн є необґрунтованими та суперечать матеріалам справи.

Позивач та його контрагент на момент укладання та виконання спірного договору зареєстровані в ЄДР, знаходились на податкову обліку в державній податковій службі, мали свідоцтво платника податку на додану вартість.

Оскільки в порушення ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України податковим органом не доведено обґрунтованості висновку акта перевірки, що стали підставою для прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, колегія суддів вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

Доводи касаційної скарги щодо безпідставності формування податкового кредиту та валових витрат позивачем через відсутність фактичного виконання договору із спірним контрагентом викладеного не спростовують, а зводяться до переоцінки обставин, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій, що у відповідності до ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України не віднесено до повноважень суду касаційної інстанції.

За таких обставин підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.

Керуючись ст. ст. 220, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В :

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області відхилити.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 28.08.2013 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 03.12.2013 року у справі № 815/4823/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя О. В. Муравйов

Судді О. В. Вербицька

Ю. І. Цвіркун