Ухвала суду № 4043091, 03.06.2009, Севастопольський апеляційний адміністративний суд

Копія

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Ухвала

Іменем України

03.06.2009           Справа № 5020-5/156

                    Севастопольський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді          Курапової З.І.,

суддів           Дугаренко О.В. , Санакоєвої М.А.                      секретар судового засідання          Антонова Н.В. за участю представників сторін: представник позивача Дочірнього підприємства "Севморрос" Відкритого акціонерного товариства "Севастопольський морський завод" - Колмаченко Ганна Петрівна довіреність № б/н від 31.03.09; представник відповідача Державної податкової інспекції у Нахімовському районі м. Севастополя - не з’явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином та своєчасно, про причину неявки суд не повідомив; представник позивача Дочірнього підприємства "Севморрос" Відкритого акціонерного товариства "Севастопольський морський завод" - Кудінов Віталій Миколайович довіреність № б/н від 08.05.09; розглянувши апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Нахімовському районі м. Севастополя на постанову Господарський суд мiста Севастополя (суддя ) від 11.12.08 по справі №5020-5/156 за позовом           Дочірнього підприємства "Севморрос" Відкритого акціонерного товариства "Севастопольський морський завод" (вул. Героїв Севастополя, 13,Севастополь,99001) до           Державної податкової інспекції у Нахімовському районі м. Севастополя (вул Героїв Севастополя, 74,Севастополь,99001) про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень

ВСТАНОВИВ:

Постановою Господарського суду м.Севастополя від 11.12.2008року у справі №5020-5/156 позов Дочірнього підприємства "Севморрос" Відкритого акціонерного товариства "Севастопольський морський завод" до Державної податкової інспекції в Нахімовському районі м.Севастополя про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень, задоволений повністю.

Не погодившись з постановою суду, Державна податкова інспекція в Нахімовському районі м.Севастополя звернулася з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Господарського суду м.Севастополя від 11.12.2008року, прийняти нову постанову, якою в задоволенні позову Дочірнього підприємства "Севморрос" Відкритого акціонерного товариства "Севастопольський морської завод" відмовити у повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що постанова суду прийнято з порушенням норм матеріального права, а саме: п.1.22, п.п.1.32 ст.1, п.п.4.1.6 п.4.1, ст.4, п.5.1 ст.5, п.п.5.6.1 п.5.6 ст.5, п.11.3 ст.11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», п.4.5 ст. 4, п.п. 7.2.3. п. 7.2., п.п 7.3.1 п. 7.3, п.п. 7.4.1., 7.4.4 п 7.4., ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», п.п.5.2.2 п.5.2. ст. 5 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», а також винесеною з порушенням норм процесуального права, а саме: ч.3 ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України при невідповідності викладених в ній висновків суду фактичним обставинам справи.

Апелянт зазначає, що у порушення пп. 4.1.6 п.4.1. ст.4 п.5.1 ст.5,п.п 5.6.1 п.5.6 ст.5, п.11.3 ст. 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»знижено суму податку на прибуток на 4545,00грн.; на порушення п.4.5 ст.4 п.п.7.4.1, 7.4.4 п.7.4, п.п. 7.3.1 п.7.3 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»занижено податок на додану вартість на 1999,00грн.

Представники позивача у судовому засіданні 03.06.2009 року доводи апеляційної скарги не визнали.

Представник апелянта в судове засідання 03.06.2009. не з’явилися. Клопотанням від 02.06.2009. відповідач просить відкласти розгляд справи, у зв’язку з відрядженням представника ДПІ у Нахімовському районі м. Севастополя в Верховний суд України для участі в судовому засіданні 02.06.2009. і в Вищий адміністративний суд України для участі в судовому засіданні на 03.06.2009. Також відповідач звертався з клопотанням про відкладення розгляду справи, яке було призначено на 13.05.2009. у зв’язку з занятістю співробітників юридичного відділу в інших судових засіданнях (т.2 а. с. 158).

Відповідно до ч.1 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративна справа має бути розглянута і вирішена протягом розумного строку, але не більше двох місяців з дня відкриття провадження у справі, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Строк на розгляд апеляційної скарги закінчився.

Розгляд апеляційної скарги двічі відкладався судом, проти подальшого відкладення розгляду справи, призначеного на 03.06.09., заперечували представники позивача.

Відрядження одного юриста відповідача не перешкоджає відповідачу направити для участі в судовому засіданні другого юриста або іншого представника відповідача.

Крім того, у відповідача було достатньо часу надати до апеляційного суду всі необхідні пояснення до апеляційної скарги.

Чинне законодавство не обмежує коло представників осіб, які беруть участь у справі, при апеляційному розгляді адміністративної справи.

Відповідно до пункту 4 статті 196 Кодексу адміністративного судочинства України, неприбуття у судове засідання сторін, належним чином повідомлених про дату, час та місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.

На підставі та за правилами статті 195 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, заслухав доводи представників позивача обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Як слідує із матеріалів справи, позивач - Дочірнє підприємство „Севморрос" Відкритого акціонерного товариства „Севастопольський морський завод" звернулося до господарського суду міста Севастополя з позовною заявою до Державної податкової інспекції в Нахімовському районі м. Севастополя, про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень № 0000892310/0, № 0000902310/0 від 30.08.2007, № 0000892310/0/1, № 0000902310/0/1 від 02.11.2007, № 0000892310/0/2, № 0000902310/0/2 від 30.08.2007.

Державною податковою інспекцією в Нахімовському районі м. Севастополя була проведена виїзна планова перевірка відповідача з питань дотримання вимог податкового, валютного законодавства за період з 01.04.2004 по 30.06.2007.

За результатами перевірки був складений акт № 504/10/23-123/24691724/129 від 20.08.2007.

На підставі акту перевірки відповідачем були прийняті і направлені на адресу позивача податкове повідомлення-рішення № 0000892310/0 від 30.08.2007 про донарахування податку на додану вартість в сумі 2998, 50 грн. (1999,00 грн. - основний платіж; 999,50 грн. - штрафні санкції), податкове повідомлення-рішення № 0000902310/0 від 30.08.2007 про донарахування податку на прибуток у розмірі 5821,60 грн. (4545,00 грн. - основний платіж; 1276,76 грн. - штрафні санкції).

Підставою прийняття вказаних податкових повідомлень-рішень з'явилося порушення позивачем п.п.7.4.1., 7.4.4. п.7.4., п.п.7.3.1. п.7.3. ст.7, п.4.5. ст.4 Закону України «Про податок на додану вартість», а також п.п.4.1.6. п.4.1. ст.4, п.5.1., п.п.5.6.1. п.5.6. ст.5, п. 10.1. ст. 10, п. 11.3. ст. 11, п.4.1. ст.4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», що на думку відповідача, призвело до заниження податкових зобов'язань по податку на прибуток і податку на додану вартість.

Не погодившись із вказаними податковими повідомленнями-рішеннями позивач оскаржив податкові повідомлення-рішення в адміністративному порядку в ДПІ в Нахімовському районі м. Севастополя, в Державну податкову адміністрацію м. Севастополя, а також в Державну податкову адміністрацію України.

Проте, рішенням ДПІ в Нахімовському районі м. Севастополя від 02.11.07. №7117/10/25-020, а також рішенням ДПА в м. Севастополі від 26.01.08 №145/10/25-020 первинні скарги позивача вих. №№ 232-707, 232-709 від 07.09.07 і повторна скарга вих. №232-924 від 29.11.07 залишені без задоволення.

За наслідками їх розгляду відповідач прийняв нові податкові повідомлення-рішення №№ 0000892310/0/1, 0000902310/0/1 від 02.11.07 № 0000892310/2 від 30.08.07, залишивши без зміни суми пред'явлених до оплати податкових зобов'язань.

Разом з тим, ДПА м. Севастополя частково задовольнила повторну скаргу позивача №232-923 від 29.11.07 р., скасувавши податкове повідомлення-рішення № 0000902310/0 від 30.08.07 (№ 0000902310/1 від 02.11.07) в частині визначення податку на прибуток у розмірі 1293,0 грн. і застосування штрафних санкцій у розмірі 69,90 грн., внаслідок чого на адресу позивача було направлено податкове повідомлення-рішення №0000902310/2 від 30.08.07. про донарахування податкових зобов'язань по сплаті податку на прибуток у розмірі 3252,0 грн. і застосування штрафних санкцій у розмірі 1206,70 грн., всього - 4458,70 грн.

Вивчивши матеріали справи, судова колегія вважає, що судом першої інстанції обґрунтовано задоволені вимоги позивача, виходячи з наступного.

07 вересня 2007 року позивач направив скарги (заяви) вих. №№ 232-707, 232-709 на податкові повідомлення-рішення №№0000892310/0, 0000902310/0 від 30 серпня 2007 року до ДПІ в Нахімовському районі м. Севастополя.

25 вересня 2007 року рішенням виконуючого обов'язки ДПІ в Нахімовському районі м. Севастополя № 5891/10/25-020 строк розгляду первинних скарг був продовжений до 03 листопаду 2007 року. Проте, рішення про результати розгляду первинних скарг від 02 листопаду 2007 року за вих. №7217/10/25-020 надійшло на адресу позивача лише 22 листопаду 2007 року.

Це вимусило позивача звернутися до керівництва Севастопольської дирекції УДППЗ «Укрпошта»з проханням здійснити перевірку на предмет з'ясування причин затримки доставки документів.

У відповіді на вказаний запит заступник директора Севастопольської дирекції УДППЗ «Укрпошта»в своєму листі від 07 грудня 2007 року вих. № 726 повідомив, що 02 листопаду 2007 року поштовим відділенням № 1 був прийнятий рекомендований лист № 568377 від кур'єра ДПІ в Нахімовському районі м. Севастополя на адресу позивача з повідомленням про вручення. Проте, через 30 хвилин з моменту оформлення відправки кур'єр ДПІ в Нахімовському районі м. Севастополя повернувся на пошту з проханням повернути їй лист нібито для довкладення документації, після чого лист був повернений на пошту лише 20 листопаду 2007 року. Зазначений факт повністю підтверджується матеріалами справи.

Таким чином, датою фактичної відправки рішення за скаргою на адресу позивача є 20 листопаду 2007 року, а повідомлення про вручення поштової відправки № 568377 і касовий чек №9386 від 02 листопаду 2007 року не можуть вважатися належними доказами своєчасності відправки ДПІ в Нахімовському районі м. Севастополя рішення за скаргою.

Відповідно до ч. З п.п.5.2.2. п.5.2. ст. 5 Закону України „Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", якщо вмотивоване рішення за скаргою платника податків не надсилається платнику податків протягом двадцятиденного строку або протягом строку, продовженого за рішенням керівника контролюючого органу (або його заступника), така скарга вважається повністю задоволеною на користь платника податків з дня, наступного за останнім днем зазначених строків. Скарга вважається також повністю задоволеною на користь платника податків, якщо рішення керівника контролюючого органу (або його заступника) про продовження строків її розгляду не було надіслано платнику податків до закінчення двадцятиденного строку, зазначеного в абзаці першому цього підпункту.

Повідомлення про вручення поштового відправлення № 568377 і касовий чек № 9386 з датою відправки 02 листопаду 2007 року, і за наслідками розгляду скарг позивача від 29.11.07. вих. №№232-923, 232-924, прийняв і направив на адресу позивача податкові повідомлення-рішення №№ 0000892310/2, 0000902310/2 від 30.08.07., що є порушенням вимог_п.п.5.2.2. п.5.2. ст. 5 Закону України „Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами".

Судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про необґрунтованість висновку відповідача про незаконне корегування позивачем і, як наслідок, заниження валових доходів на 2470,76 грн., а також податкових зобов'язань по ПДВ на 494,15 грн. у взаємостосунках з ДП «Севастопольський морський торговий порт»і ТОВ «ССЗ «Лазаревське адміралтейство», що, на думку перевіряючих, призвело до порушення п.4.1. ст. 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», а також п.4.5. ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість»

Підставою для прийняття даного висновку ДПІ в Нахімовському районі м. Севастополя з'явилось непідтверджений належними первинними фінансово-господарськими документами помилковий висновок відповідача про надання позивачем послуг пропускного режиму ДП «Севастопольський морський торговий порт», а також послуг зв'язку ТОВ «ССЗ „Лазаревське адміралтейство».

Дійсно, в січні 2005 року бухгалтерія позивача виставила ТОВ «ССЗ «Лазаревське адміралтейство»рахунок № 69 від 20.01.05 на оплату послуг спецзв'язку в січні 2005 року на суму 1773,41 грн. (з ПДВ), одночасно оформивши з свого боку і Акт здачі-приймання виконаних робіт (надання послуг) № 69 від 20.01.05. В лютому 2005 року по попередній заявці ДП «Севастопольський морський торговий порт»позивачем був виставлений рахунок №174 від 02.02.05 на оплату послуг пропускного режиму в сумі 1191,50 грн. (з ПДВ) і оформлений з боку позивача Акт здачі-приймання виконаних робіт (надання послуг) № 174 від 02.02.05.

Проте, фактично, замовлені ДП «Севастопольський морський торговий порт»і ТОВ «ССЗ «Лазаревське адміралтейство»послуги не були надані позивачем, внаслідок чого замовники відмовилися від підписання Актів здачі-приймання виконаних робіт (наданих послуг) №69 від 20.01.05 № 174 від 02.02.05, що підтверджується копіями вказаних документів, та не здійснили оплату виставлених рахунків №69 від 20.01.05 № 174 від 02.02.05, що було встановлене в ході перевірки і підтверджується Актом перевірки.

Відповідно до п. 11.3.1 п. 11.3 ст. 11 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств" датою збільшення валового доходу вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

•          або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), що підлягають продажу, у разі продажу товарів (робіт, послуг) за готівку - дата її оприбуткування в касі платника податку, а за відсутності такої –дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

•          або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного надання результатів робіт (послуг) платником податку. Така ж сама вимога міститься та у п.п. 7.3.1 п. 7.3 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість" згідно з якою: датою виникнення податкових зобов'язань з поставки товарів (робіт, послуг) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

•          або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають поставці, а у разі поставки товарів (робіт, послуг) за готівкові грошові кошти - дата їх оприбуткування в касі платника податку, а при відсутності такої - дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, що обслуговує платника податку;           •або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податку.

Суд першої інстанції здійснив вірний висновок, що оскільки жодна з вказаних подій не наступила (від контрагентів не поступила оплата, послуги не були надані замовникам), у позивача не було законних підстав для збільшення валового доходу, а також податкових зобов'язань по податку на додану вартість.

Що стосується факту оформлення позивачем податкових накладних № 72 від 20.01.05 та № 178 від 02.02.05, на що посилається відповідач нібито на підтвердження факту надання послуг, суд вважає за необхідне відзначити наступне.

Відповідно до п.п. 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість" податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань.

Разом з тим, податкова накладна не є документом, підтверджуючим факт надання послуг, її помилкове (передчасне) оформлення позивачем не є підставою для виникнення податкових зобов'язань по податку на додану вартість.

Не відповідає фактичним обставинам справи і що міститься на стр.6 Акту перевірки твердження відповідача про ненадання позивачем первинних документів по бухгалтерським проводкам, що, на думку перевіряючих, позбавило позивача права здійснювати коректування в податковому обліку. Так, згідно п.2.10. Акту перевіркою охоплені акти виконаних робіт в повному обсязі. Відсутність належним чином оформлених (в двосторонньому порядку) актів виконаних робіт (наданих послуг) підтверджує факт ненадання цих послуг позивачем. Вимога відповідача про надання додаткових документів в підтвердження правомірності здійснених корегувань (зменшення валового доходу і податкових зобов'язань по податку на додану вартість) не ґрунтується на нормах чинного законодавства.

Судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про неправомірність твердження відповідача про порушення позивачем п.4. ст.4 Закону України „Про податок на додану вартість".

Як випливає із змісту вказаної норми, встановлені в ній вимоги, у тому числі вимога про направлення одержувачу послуг розрахунку відкоректованого значення податку (п.п. «а»п.п. 4.5.1. п.4.5. ст. 4 Закону України „Про податок на додану вартість"), розповсюджується на випадки, коли зміна суми компенсації вартості товарів (послуг) відбувається після поставки товарів (послуг). Відсутність факту надання послуг не дозволяє застосувати дану норму Закону до спірних відносин.

Таким чином, вартість послуг, замовлених ДП «Севастопольський морський торговий порт»і ТОВ «ССЗ «Лазаревське адміралтейство», але фактично не наданих позивачем, була безпідставно включена позивачем до складу валового доходу, так само як і сума податку на додану вартість по вказаних операціях - до складу податкових зобов'язань, отже, корегування (зменшення) позивачем, як валового доходу, так і податкових зобов'язань по податку на додану вартість проведено позивачем на законних підставах.

Також, не підтверджується нормами чинного законодавства та матеріалами перевірки висновок відповідача про заниження позивачем валового доходу на 4855,63 грн. і податкового зобов'язання по податку на додану вартість на 971,13 грн. у взаємостосунках позивача з ВАТ «Севастопольський морський завод»(п.п.3.1.1.2., 3.1.5.2. Акту перевірки), що, на думку відповідача, привело до порушення п. 11.3. ст. 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», а також п.п.7.3.1. п.7.3. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Підставою даного висновку відповідача з'явилося помилкове твердження відповідача про те, що здійснені ВАТ «Севморзавод»в лютому 2007 року оплати «закрили реалізацію послуг», внаслідок чого у взаєморозрахунках між ВАТ «Севморзавод" і позивачем нібито «виникла»передоплата у розмірі 5826,76 грн., у тому числі 971,13 грн. податку на додану вартість, що не відповідає обліковим даним позивача.

Так, приведені в п.3.1.1.2. Акту перевірки розрахунки між ВАТ „Севморзавод" і позивачем в лютому 2007 року не враховують факт передачі ВАТ «Севморзавод»у січні 2007 року ліквідаційного (приєднувального) балансу ТОВ «Севмордострой», що підтверджується копією передавального акту від 15.01.07, і, як наслідок, передачі ВАТ „Севморзавод" кредиторської заборгованості ТОВ «Севмордострой»перед позивачем.

Таким чином, перераховані ВАТ «Севморзавод»в лютому 2007 року платежі зараховані в погашення заборгованості за надані позивачем послуги зв'язку, у тому числі в оплату зобов'язань, прийнятих від ТОВ «Севмордостррой», внаслідок чого заборгованість ВАТ «Севморзавод»перед позивачем станом на 30.04.2007 склала 11735,87 грн., що підтверджується актом звірки зустрічних фінансових зобов'язань від 30.04.07 і спростовує висновок відповідача про виникнення передоплати.

Також, судова колегія вважає неправомірним висновок відповідача, якій міститься в п.п.3.1.1.3., 3.1.1.4. Акту перевірки про заниження позивачем валового доходу на суму кредиторської заборгованості перед ТОВ «Висо-південь»і ДП «Севморенерго»у розмірі 183,31 грн., а також на суму кредиторської заборгованості перед працівниками у розмірі 2103,00 грн., що нібито призвело до порушення п.п.4.1.6. п.4.1. ст. 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств». Підставою даного висновку з'явився той факт, що на момент оформлення приєднувального балансу вказані суми не були ні повернені кредиторам, ні передані ВАТ «Севморзавод», як правонаступнику, що, на думку перевіряючих, є підставою для віднесення їх до безповоротної фінансової допомоги і, як наслідок, включення до складу валових доходів.

Дійсно, відповідно до п.п.4.1.6. п.4.1. ст.4 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств", валовий доход зокрема, включає суми безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному періоді, вартості товарів (робіт, послуг), безоплатно наданих платнику податку у звітному періоді, крім їх надання неприбутковим організаціям згідно з пунктом 7.11 статті 7 цього Закону та у межах таких операцій між платником податку та його відокремленими підрозділами, які не мають статусу юридичної особи, крім випадків, визначених у частині четвертій статті З Закону України "Про списання вартості несплачених обсягів природного газу".

Згідно з ч. 4 п.п. 1.22.1 п. 1.22 ст. 1 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств", безповоротна фінансова допомога - це сума заборгованості платника податку перед іншою юридичною чи фізичною особою, що залишилася нестягнутою після закінчення строку позовної давності;.

Оскільки по стягненню кредиторської заборгованості перед ТОВ «Висо-південь»і ДП «Севморенерго»не сплинув строк позовної давності, кредитори не позбавлені права вимагати її повернення, що не дозволяє віднести вказану суму до безповоротної фінансової допомоги.

Разом з тим, відповідач наполягає на віднесенні кредиторської заборгованості позивача перед ТОВ «Висо-південь»і ДП «Севморенерго»до безповоротної фінансової допомога, посилаючись на ч.2 п.п. 1.22.1. п. 1.22. ст.1 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств", згідно якої безповоротна фінансова допомога - це сума коштів, передана платнику податку згідно з договорами дарування, іншими подібними договорами, які не передбачають відповідної компенсації чи повернення таких коштів (за винятком бюджетних дотацій і субсидій), або без укладання таких угод.

Проте, надання послуг ТОВ «Висо-південь»і ДП «Севморенерго»передбачало компенсацію їх вартості позивачу, що підтверджується даними бухгалтерського обліку (виставленими рахунками № 338 від 14.03.05 № 460 від 26.03.05, оформленими актами здачі-приймання виконаних робіт (надання послуг) № 338 від 14.03.05 № 460 від 28.03.05, проведеними оплатами), внаслідок чого вказана норма Закону не може бути застосована до спірних відносин.

Таким чином, кредиторська заборгованість позивача перед ТОВ «Висо-південь»і ДП «Севморенерго»не є безповоротною фінансовою допомогою, тобто позивач не мав законних підстав для включення вказаної суми до складу валового доходу.

Крім того, вказаний в акті перевірки розмір кредиторської заборгованості позивача перед ДП «Севморенерго»не відповідає даним бухгалтерського обліку позивача, згідно яким на момент проведення перевірки на балансовому рахунку № 681 («Розрахунки по авансам отриманим») числилася кредиторська заборгованість перед ДП «Севморенерго»в сумі 28,70 грн., на балансовому рахунку № 631 («Розрахунки з вітчизняними постачальниками») - в сумі 45,12 грн., всього - 72,82 грн., що підтверджується копіями накопичувальних відомостей по рахункам №№ 681, 631 за квітень 2007 року.

Разом з тим, перевіряючи не врахували наявність на балансовому рахунку № 3611 («Розрахунки з вітчизняними покупцями по послугах ВОХР») дебіторської заборгованості ДП «Севморенерго»перед позивачем у розмірі 70,51 грн., що підтверджується копією накопичувальної відомості по рахунку № 3611 за квітень 2007 року, з урахуванням якої сума кредиторської заборгованості позивача перед ДП «Севморенерго»складає 3,31 грн., а не 28,70 грн., як вказано в Акті перевірки.

Аналогічно, виявивши в ході перевірки кредиторську заборгованість позивача перед працівниками в сумі 2103,00 грн., перевіряючи не врахували факт наявності дебіторської заборгованості працівників перед позивачем в сумі 2086,48, що підтверджується копією накопичувальної відомості по рахунку № 6851 («Розрахунки з іншими кредиторами») за квітень 2007 року. Таким чином, сума кредиторської заборгованості позивача перед «працівниками»складає 16,52 грн., а не 2103,00 грн., як помилково вказано в Акті перевірки.

Крім того, вказана заборгованість числиться на балансом рахунку № 6851 «Розрахунки з іншими кредиторами»(п.п.3.1.1.4. Акту перевірки), що дозволяє зробити висновок про те, що по своїй суті, вона не є заборгованістю перед працівниками підприємства.

З урахуванням висловленого, беручи до уваги закінчення строку позовної давності, кредиторська заборгованість перед «працівниками»може бути віднесена до безповоротної фінансової допомоги з урахуванням дебіторської заборгованості, що числиться, тобто в сумі 16,52 грн.

Судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що не відповідає фактичним обставинам справи висновок відповідача про завищення позивачем валових витрат і податкового кредиту внаслідок віднесення до складу вказаних сум вартості витрачених матеріалів (2160,17 грн.), будівельних матеріалів (509,75 грн.), відносно яких нібито відсутні документи, підтверджуючі їх використовування у власній господарській діяльності, що, на думку відповідача, свідчить про порушення позивачем п.5.1. ст. 5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств", а також п.п.7.4.1., п.п.7.4.4. п.7.4. ст.7 Закону України „Про податок на додану вартість".

Відповідно до п.5.1. ст. 5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств" валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно з п. 5.2.9 п. 5.2 ст. 5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств" до складу валових витрат включаються суми витрат по операціях, передбачених пунктом 5.9 цієї статті та статтею 7 цього Закону.

Відповідно до п. 5.9 ст. 5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств" платник податку веде податковий облік приросту (убутку) балансової вартості товарів (крім тих, що підлягають амортизації, та цінних паперів), сировини, матеріалів, комплектуючих виробів, напівфабрикатів, малоцінних предметів (далі - запасів) на складах, у незавершеному виробництві та залишках готової продукції, витрати на придбання та поліпшення (перетворення, зберігання) яких включаються до складу валових витрат згідно з цим Законом (за винятком тих, що отримані безкоштовно). У разі коли балансова вартість таких запасів на кінець звітного періоду є меншою за їх балансову вартість на початок того ж звітного періоду, різниця включається до складу валових витрат платника податку у такому звітному періоді.

Згідно з п.п. 7.4.1 _п. 7.4 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість" податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Факт використовування списаних матеріалів в господарській діяльності позивача підтверджується Актами на списання товарно-матеріальних цінностей, згідно яким списані матеріали витрачені на ведення виробництва, ремонт караульного приміщень, пошиття спецодягу. Вказані акти на списання були надані перевіряючим в ході перевірки, що знайшло відображення в Акті перевірки, отже, твердження відповідача про відсутність документів, які підтверджують використовування цих матеріалів в господарській діяльності позивача, не відповідає дійсності.

При таких обставинах, вимога перевіряючих про надання інших документів, зокрема, «актів на ремонти, поліпшення з вказівкою робіт госспособом, що свідчать про зв'язок списаних матеріалів з господарською діяльністю» позивача, не ґрунтується на нормах діючого законодавство, яким не встановлена обов'язкова форма документа, підтверджуючого використовування матеріалів в господарській діяльності платника податків.

Судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що висновки перевірки, які містяться в Акті, про те, що «списані матеріали не брали участь у виробництві, в поліпшенні основних фондів», а «всі приміщення, які перебувають в оренді у позивача, на момент перевірки не відремонтовані» не відповідають фактичним обставинам і не підтверджуються документально.

Оформлені позивачем Акти на списання товарно-матеріальних цінностей підтверджують їх використовування у власній господарській діяльності, отже, позивач правомірно включив витрати на придбання вказаних матеріалів до складу валових витрат і податкового кредиту.

Судова колегія вважає необґрунтованим клопотання відповідача про залишення позовної заяви без розгляду, оскільки висновок апелянта щодо невизначеності статутом ДП «Севморос»порядку реорганізації підприємства, створення комісії з припинення та її компетенцію не відповідає фактичним обставинам. Розділ 14 Статуту ДП «Севморрос»має відповідні відомості «Ліквідація і реорганізація підприємства»та містить норми, якими встановлено порядок припинення підприємства, як шляхом реорганізації, так і шляхом ліквідації, передбачаючи створення в обох випадках саме ліквідаційної комісії.

На підставі вказаних норм Статуту ДП «Севморрос», на виконання рішення № 13В-2 від 15.08.2006. загальних зборів акціонерів ВАТ «Севморзавод», а також рішення № 06-06/23 від 16.10.2006. спостережної ради ВАТ «Севморзавод», а також рішення № 06006/23 від 16.10.2006. спостережної ради ВАТ «Севморзавод»наказом генерального директора № 19 від 07 лютого 2007 року було створено ліквідаційну комісію ДП «Севморрос». При цьому, пунктом 1 цього наказу ліквідаційної комісії надані повноваження, передбачені статутом ДП «Севморрос»й діючим законодавством України, а пунктом 2 комісію уповноважено здійснити необхідні дії щодо припинення ДП «Севморрос», яке реорганізується шляхлм приєднання до ВАТ «Севморзавод».

За таких умов, повноваження ліквідаційної комісії визначаються не її назвою, що містить слово «ліквідаційна», на чому наполягає апелянт, а рішенням уповноважених органів управління підприємства, на виконання яких цю комісію було створено (припинити ДП «Севморрос»шляхом приєднання до ВАТ «Севморзавод»), Статутом підприємства та Законом.

Крім того, статут ДП «Севморрос»був затверджений Загальними зборами ВАТ «Севморзавод»23 грудня 1998 р., тобто до прийняття Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців»та Цивільного кодексу України, на які посилається відповідч у своєму клопотанні, тобто в період, коли законодавство (зокрема, Закон України «Про підприємства в Україні») оперувало лише поняттям «ліквідаційна комісія»та не містило поняття «комісія з припинення»та «комісія з реорганізації».

Судова колегія не погоджується з доводами апелянта, що законним представником підприємства в адміністративному судочинстві, в тому числі на підписання та подачу адміністративного позову, може бути виключно керівник чи інша особа, уповноважена статутом.

Відповідно до ст.. 56 КАС України законним представником підприємства в суді є також особа, уповноважена законом, яку згідно зі ст.. 58 також наділено повноваження видавати від імені підприємства довіреності.

Відповідно до п.2 ст. 105 ЦК України учасники юридичної особи, суд або орган, що прийняв рішення про припинення юридичної особи, призначають комісію з припинення юридичної особи (ліквідаційну комісію, ліквідатора тощо) та встановлюють порядок і строки припинення юридичної особи відповідно до цього Кодексу. Виконання функцій комісії з припинення юридичної особи може бути покладено на орган управління юридичної особи.

Згідно з п.3 ст. 105 ЦК України з моменту призначення комісії до неї переходять повноваження щодо управління справами юридичної особи. Комісія виступає в суді від імені юридичної особи, яка припиняється.

Отже, з наведеної норми вбачається, що всі повноваження з управління справами юридичної особи, які до моменту призначення комісії з припинення здійснювались іншими органами управління, зокрема, виконавчим органом підприємства, з моменту призначення комісії передаються їй. Зазначена норма не містить будь-яких виключень та/або обмежень, й , крім того, містить пряму вказівку на представництво комісію з припинення (ліквідаційною комісією) інтересів підприємства в суді.

Також помилкові доводи апелянта про відсутність у генерального директора ВАТ «Севморзавод»повноважень на створення ліквідаційної комісії. Дані повноваження підтверджуються змістом п.5.1, 11.1 Статуту ВАТ «Севморзавод».

Судова колегія вважає, що судом першої інстанції повно та обґрунтовано досліджені матеріали справи, постанова суду прийнято з дотриманням норм матеріального та процесуального права, судом першої інстанції здійснений вірний висновок про обґрунтованість вимог позивача.

При таких обставинах, апеляційна скарга Державної податкової інспекції у Нахімовському районі м. Севастополя на постанову Господарського суду міста Севастополь від 11 грудня 2008 р. у справі № 5020-5/156 задоволенню не підлягає.

                    Керуючись статтями 195,196, п.1 ч.1 ст.198,200, п.1 ч.1 ст.205,206, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Нахімовському районі м. Севастополя на постанову Господарського суду міста Севастополь від 11 грудня 2008 року у справі № 5020-5/156 залишити без задоволення.

Постанову Господарського суду міста Севастополь від 11 грудня 2008 року у справі № 5020-6/156 залишити без змін.

           Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення згідно з частиною п’ятою статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

                    Ухвалу може бути оскаржено в порядку статті 212 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою касаційна скарга на судові рішення подається безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом одного місяця після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, крім випадків, передбачених цим Кодексом, а в разі складення постанови в повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення постанови в повному обсязі.

Повний текст судового рішення виготовлений 09 червня 2009 р.

Головуючий суддя          підпис                              З.І.Курапова

Судді           підпис                               О.В.Дугаренко підпис                               М.А.Санакоєва З оригіналом згідно Суддя                                                             З.І.Курапова