Постанова № 4043025, 09.06.2009, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01025, м. Київ, вул. Десятинна, 4/6, тел. 278-43-43 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

09.06.2009 р.                                                                                           № 9/604

10:16

За позовомТовариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями «Белнефтехим»

доДержавної податкової інспекції у Дніпровському районі міста Києва

про визнання нечинними податкові повідомлення-рішення № 0000272320/3 від 01.10.2008 та № 0000822320/3 від 01.10.2008 Суддя: Кротюк О.В. Секретар судового засідання: Гончаров В.В.

Обставини справи:

Позивач звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва із адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі міста Києва з вимогами визнати нечинним податкове повідомлення-рішення від 26.02.2008 № 0000272320/0 та відшкодування судового збору.

11.02.2009 позивач подав заяву про збільшення позовних вимог, якою просить визнати нечинними податкові повідомлення-рішення № 0000272320/3 від 01.10.2008 та № 0000822320/3 від 01.10.2008.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав та пояснив, що просить суд визнати нечинними лише податкові повідомлення-рішення № 0000272320/3 від 01.10.2008 та № 0000822320/3 від 01.10.2008, оскільки останні прийняті за результатом апеляційного оскарження в адміністративному порядку податкового повідомлення-рішення від 26.02.2008 № 0000272320/0.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що оскаржувані рішення прийняті з порушення норм Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Відповідач позовні вимоги не визнає, просить відмовити в задоволенні адміністративного позову повністю, оскільки позивачем безпідставно та необґрунтовано віднесено до складу валових витрат вартість послуг з оренди житлових приміщень для проживання працівника підприємства, який є його директором, та суму збору, що виник за наслідком перевищення встановлених термінів зберігання вантажу.

Розглянувши подані позивачем та відповідачем документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Державною податковою інспекцією у Дніпровському районі міста Києва проведено виїзну перевірку з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства Товариством з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями “Белнефтехим” за період з 01.04.2006 по 30.09.2007, про що складено акт перевірки від 13.02.2008 № 569/23-616-32305906 (далі –Акт перевірки), на підставі якого винесено оскаржувані податкові повідомлення-рішення.

Оскаржуваними податковим повідомленням-рішенням від 01.10.2008 року № 0000272320/0 визначено суму податкового зобов’язання за основним платежем 85391 гривень та за штрафними санкціями 31324,80 гривень; податковим повідомленням-рішенням від 01.10.2008 № 0000822320/3 донараховано штрафні санкції в розмірі 3288,80 гривень.

Враховуючи вищезазначене адміністративний позов підлягає частковому задоволенню виходячи із наступного.

На сторінці 13 Акту перевірки податковою службою встановлено порушення пп. 5.3.1. п.5.3. статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств (в редакції Закону України N 283/97-ВР від 22.05.97)" (№ 334/94-ВР від 28.12.1994; далі –Закон про прибуток), що виразилося в безпідставному віднесені до складу валових витрат вартість отриманих послуг з оренди житлових приміщень для проживання працівника підприємства, який є його директором.

Позивач обґрунтовує позовні вимоги тим, що відповідно до пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону про прибуток, до складу валових витрат підлягають включенню “суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) та охороною праці...”.

Проте, статтею 1 Закону України „Про охорону праці" № 2694 від 14.10.1992, який визначає основні положення щодо реалізації конституційного права працівників на охорону їх життя і здоров'я у процесі трудової діяльності, на належні, безпечні і здорові умови праці, регулює за участю відповідних органів державної влади відносини між роботодавцем і працівником з питань безпеки, гігієни праці та виробничого середовища і встановлює єдиний порядок організації охорони праці в Україні, передбачено, що охорона праці - це система правових, соціально-економічних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних і лікувально-профілактичних заходів та засобів, спрямованих на збереження життя, здоров'я і працездатності людини у процесі трудової діяльності.

Оперативний облік службових жилих приміщень провадять підприємства, установи, організації, відповідно до Положення про порядок надання службових жилих приміщень і користування ними, затвердженою постановою Ради УРСР № 37 від 04.02.1988, із змінами і доповненнями від 10.12.2008 N 1069.

Як вбачається з наданих пояснень позивачем та наявних документів справи позивачем не обліковується зазначене орендоване приміщення в журналі обліку службових жилих приміщень. Окрім того, не зазначено зв’язок між службовим житлом та умовами виробничого процесу підприємства та роботи директора.

Таким чином, оцінюючи пояснення сторін, матеріали справи суд вважає, що оренда житлового приміщення роботодавцем для керівника (працівника) підприємства, ніяким чином не пов'язана з процесом його трудової діяльності.

При цьому, позивач покликається на пп. 5.6.1. п.5.6. статті 5 Закону про прибуток зазначаючи оплату оренди квартири як виплату в натуральній формі як підставу для віднесення зазначених витрат до валових.

Проте, в судовому засіданні позивач не надав жодних документів в підтвердження включення витрат по оренді квартири до фонду оплати праці та утримання з зазначеного доходу відповідного податку. При цьому, в судовому засіданні представник позивача повідомив суд про відсутність таких документів у зв’язку з відсутністю обставин включення зазначених витрат по оренді до фонду оплати праці директора підприємства.

За таких обставин суд зазначає, що пп. 5.6.1. п.5.6. статті 5 Закону про прибуток застосовується з урахуванням положень пп. 5.3. статті 5 Закону про прибуток.

У відповідності до пп. 5.3.1. пп. 5.3. статті 5 Закону про прибуток не включаються до складу валових витрат витрати на потреби, не пов'язані з веденням господарської діяльності, зокрема, фінансування особистих потреб фізичних осіб за винятком виплат, передбачених пунктами 5.6 і 5.7 цієї статті, та в інших випадках, передбачених нормами цього Закону. Таким чином законом встановлено загальне правило у відповідності до якого не включаються до складу валових витрат витрати на потреби, не пов'язані з веденням господарської діяльності, зокрема, фінансування особистих потреб фізичних осіб. Проте з останнього є виключення, які передбачені пунктами 5.6. та 5.7. Закону про прибуток.

Отже, закон визначає виключеннями виплати передбачені, зокрема, пунктом 5.6. статті 5 Закону про прибуток, який визначає особливості визначення складу витрат на оплату праці. Як назва так і зміст зазначеного пункту визначають щодо валових витрат платника податку на прибуток підприємств можуть бути віднесені витрати на оплату праці фізичних осіб, що перебувають у трудових відносинах з таким платником податку (далі - працівники), які включають витрати на виплату основної і додаткової заробітної плати та інших видів заохочень і виплат, виходячи з тарифних ставок, у вигляді премій, заохочень, відшкодувань вартості товарів (робіт, послуг), витрати на виплату авторських винагород та виплат за виконання робіт (послуг), згідно з договорами цивільно-правового характеру, будь-які інші виплати в грошовій або натуральній формі, встановлені за домовленістю сторін (крім сум матеріальної допомоги, які звільняються від оподаткування згідно з нормами закону, що регулює питання оподаткування доходів фізичних осіб (законодавства, що встановлює правила оподаткування прибутковим податком з громадян).

Враховуючи вищезазначене у сукупності, та приймаючи до уваги той факт, що витрати на оренду житла для директора позивача не були формою заробітної плати зазначеної особи та не включалися до фонду оплати праці і не утримувався відповідний податок з доходів фізичних осіб, суд вважає, що віднесення зазначених витрат до валових є безпідставним, та таким, що не відповідає нормі пп. 5.3.1. пп. 5.3. статті 5 Закону про прибуток. З огляду на це, рішення податкової служби відносно встановленого порушення у формі нарахування основного податкового зобов’язання та штрафних санкцій є обґрунтованим та правомірним. Таким чином позов в цій частині задоволенню не підлягає.

Податковою службою встановлене порушення позивачем норми пп. 5.2.5. п.5.2. статті 5 Закону про прибуток, у відповідності до якого не включаться до валових витрат витрати по сплаті пені, штрафів, неустойок, передбачених підпунктом 5.3.5 цієї статті. Підпунктом 5.3.5.пункту 5.3. статті 5 встановлено, що не включаються до складу валових витрат витрати на сплату штрафів та/або неустойки чи пені за рішенням сторін договору або за рішенням відповідних державних органів, суду. Зазначене порушення випливає з відносин, що склалися за наслідком договору № 6380510 від 18.01.2007 про організацію перевезень вантажів, укладеного позивачем з Державним територіально-галузевим об’єднанням “Південно-Західна залізниця”.

Податкова служба зазначає, що позивачем безпідставно включено до валових витрат збір, що виник за наслідком перевищення встановлених термінів зберігання п. 5 Правил зберігання вантажів (наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000 N 644; далі Правила зберігання вантажів), у відповідності до яких якщо одержувач не вивіз вантаж з місця загального користування у терміни, встановлені статтею 46 Статуту, з нього стягується плата за зберігання вантажу, встановлена тарифом, незалежно від того, чиїми засобами здійснюється охорона вантажу. При цьому податкова служба зазначає, що зазначена плата у формі збору є відповідальністю за невиконання плану перевезень згідно зі Статутом залізниць України (затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 6 квітня 1998 р. N 457; далі - Статут).

Зазначені висновки податкової служби є необґрунтованим и та безпідставними з огляду на наступне.

У відповідності до пп. 5.3.5. Закону про прибуток до складу валових витрат не включаються сплата штрафів та/або неустойки чи пені за рішенням сторін договору.

Приймаючи до уваги положення Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України питання справляння штрафів та /або неустойки за договором (зобов’язанням) може прийнято лише шляхом відображення відповідних умов в договорі або укладання додаткової угоди до договору. Як випливає зі змісту Договору на організацію перевезень від 18 січня 2007 року № 6380510 “Залізниця” і “Вантажовласник” несуть відповідальність за невиконання плану перевезень згідно із Статутом.

Статут визначає відповідальність залізниці, вантажовідправників, вантажоодержувачів і пасажирів розділом 7. Форма відповідальності визначена у вигляді штрафу. При цьому за невикористання вантажовідправником поданих вагонів і контейнерів чи відмову від вагонів і контейнерів для виконання плану перевезень наступає відповідальність у формі штрафу.

При цьому у відповідності до положень пункту 6 Статуту, збори – це цінові ставки, за якими провадяться розрахунки за виконання підприємствами залізничного транспорту робіт та послуг, пов'язаних з перевезенням вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу.

У відповідності до пункту 46 Статуту одержувач зобов'язаний прийняти і вивезти зі станції вантаж, що надійшов на його адресу. Терміни вивезення і порядок зберігання вантажів установлюються Правилами. За зберігання вантажу на станції понад зазначений термін справляється плата, встановлена тарифом.

У відповідності до пункту 5 Правил зберігання вантажу якщо одержувач не вивіз вантаж з місця загального користування у терміни, встановлені статтею 46 Статуту, з нього стягується плата за зберігання вантажу, встановлена тарифом, незалежно від того, чиїми засобами здійснюється охорона вантажу. При цьому пунктом 8 Правил зберігання вантажу передбачено, що збір за зберігання вантажів у вагонах (контейнерах) у разі затримки їх з вини одержувача (відправника) після закінчення терміну безоплатного зберігання сплачується незалежно від місця затримки (на станції призначення та на підходах до неї, на прикордонних, припортових станціях тощо).

Таким чином аналізуючи у сукупності норми Статуту і Правил зберіганні вантажу суд вважає необхідним зазначити про наступне.

Збір і штраф згідно положень Статуту є різними за своїм змістом явищами. Збір є ціновою ставкою, яка є платою за встановленим тарифом, а штраф є формою відповідальності.

При цьому стаття 46 Статуту визначає справляння плати, встановленої тарифом, за зберігання вантажу на станції понад зазначений термін. Проте жодних умов щодо відповідальності за зберігання вантажу понад зазначений термін у формі штрафу Статутом та Правилами перевезення вантажу не передбачений.

Крім того, невиконання плану перевезень, за що передбачено санкції у формі штрафу, є окремою самостійною обставиною, яка немає нічого спільного з положеннями ст. 46 Статуту та справлянням плати за зберігання вантажу на станції понад зазначений термін, в розмірах, встановлених тарифом, тобто оплати послуг зберігання понад зазначений термін.

Судом, не встановлено сплату штрафу за невиконання плану перевезень у відповідності до норм Статуту. Суд вважає безпідставним зазначення податковою службою у Акті перевірки факту сплати збору як форми відповідальності позивача за невиконання плану перевезень. Адже зазначені факти відсутні. Мало місце сплата збору за зберігання вантажу на станції понад зазначений термін.

Таким чином покликання відповідача на порушення позивачем норм пп. 5.2.5. п.5.2. статті 5 та пп.5.3.5. п.5.3. статті 5 Закону про прибуток є необґрунтованим та безпідставним, у зв’язку з чим позов в цій частині підлягає задоволенню.

Зважаючи на те, що повідомленням-рішенням від 01.10.2008 № 0000822320/3 донараховано штрафні санкції в розмірі 3288,8 гривень за завищення валових витрат за Договором на організацію перевезень від 18.01.2007 № 6380510 з мотивів зазначених вище, які є необґрунтованими та безпідставними, то позовні вимоги в цій частині позивача також підлягають задоволенню.

У відповідності до частини другої статті 19 Конституції України (№254к/96-ВР від 28.06.1996р.) органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 ст. 9 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких грунтуються вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

За таких обставин позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Керуючись ст.ст. 9, 69-71, 158-163 КАС України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати нечинними податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Дніпровському районі міста Києва № 0000822320/3 від 01.10.2008.

Визнати нечинними податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Дніпровському районі міста Києва № 0000272320/3 від 01.10.2008 в частині визначення основного платежу у розмірі 77311,00 грн. та штрафних санкцій в розмірі 29001,00 грн.

Відшкодувати з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями «Белнефтехим»(02002, м. Київ, вул. Марини Раскової 19, офіс 809, код ЄДРПОУ 32305906) витрати зі сплати судового збору у розмірі 1 (одна) грн. 70 (сімдесят) коп.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Постанова відповідно до ч. 1 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня її складення в повному обсязі за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання через суд першої інстанції заяви про апеляційне оскарження з наступним поданням протягом двадцяти днів апеляційної скарги. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

Суддя                                                                                                    О.В. Кротюк

          Дата складення та підписання постанови в повному обсязі –15.06.2009.