Ухвала суду № 40426385, 01.09.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 вересня 2014 року м. Київ К/800/54076/13

Вищий адміністративний суд України у складі суддів:

головуючого - Цвіркуна Ю.І. (суддя-доповідач), Ланченко Л.В., Сіроша М.В.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні адміністративну справу

за касаційною скаргою Державної податкової інспекції у Ленінському районі Головного управління Міндоходів у м. Севастополі

на постанову Окружного адміністративного суду м. Севастополя від 08.08.2013 року

та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 07.10.2013 року

у справі № 827/1558/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Севторг»

до Державної податкової інспекції у Ленінському районі Головного управління Міндоходів у м. Севастополі

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

встановив:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Севторг» звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Ленінському районі Головного управління Міндоходів у м. Севастополі про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Севастополя від 08.08.2013 року, залишеною без змін ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 07.10.2013 року, позов задоволено повністю. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 26.03.2013 року 0000312210, № 0000322210.

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення судів попередніх інстанцій скасувати, прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

В запереченнях на касаційну скаргу позивач з вимогами та доводами скаржника не погоджується, просить залишити без змін рішення судів попередніх інстанцій.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що за результатами документальної позапланової невиїзної перевірки позивача з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податку на прибуток та податку на додану вартість при здійсненні фінансово-господарських операцій з ПП «Севелітстрой» за період діяльності з 01.01.2009 року по 31.03.2012 року, відповідачем складено акт від 07.03.2013 року №00018/22-1/36614548/1463/10, яким встановлено порушення: - п.1.31 ст.1, п.3.1 ст. 3, п. 5.1, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», ст.ст. 203, 215, 216, 228, 662, 655, 656 Цивільного кодексу України, в результаті чого завищено валові витрати на 7 893, 00 грн. та занижено податок на прибуток підприємств за 2010 рік на 1 973, 00 грн.; - пп. 7.4.1, 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого завищено від'ємне значення податку на додану вартість на 1 579, 00 грн. та занижено податок на додану вартість на 1 579, 00 грн.

На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 26.03.2013 року: - № 0000312210, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток підприємств у розмірі 2 466, 25 грн., в тому числі 1 973, 00 грн. за основним платежем та 493, 25 грн. за штрафними фінансовими санкціями; - № 0000322210, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість у розмірі 1 973, 75 грн., в тому числі 1 579, 00 грн. за основним платежем та 394, 75 грн. за штрафними фінансовими санкціями.

Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій прийшли до висновку щодо відсутності порушення позивачем вимог податкового законодавства, реальності господарських операцій позивача з його контрагентом і, як наслідок, неправомірного прийняття відповідачем податкових повідомлень-рішень.

Колегія суддів суду касаційної інстанції, з урахуванням норм податкового законодавства, чинних на час виникнення відповідних правовідносин, погоджується з висновками судів попередніх інстанцій з огляду на таке.

Відповідно до п. 5.1. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно із пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

Підпунктом 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» передбачено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Таким чином, підставою для включення витрат з придбання товарів (отримання робіт, послуг) до складу валових (витрат, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування) є належним чином оформлені розрахункові, платіжні та інші первинні документи.

Згідно із пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду (абзац четвертий пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»).

Згідно з пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 вказаного Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Відповідно до пп. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» підставою для нарахування податкового кредиту є податкова накладна, що видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача.

Підпунктом 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» передбачено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені та підтверджені належним чином оформленими первинними документами, що відображають реальність здійснення господарської операції.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що в перевіряємий період позивач - ТОВ «Севторг» мав господарські взаємовідносини з контрагентом ПП «Севелігстрой» на підставі домовленості про виконання робіт з монтажу комунікацій каналізації та водопроводу, а також встановлення сантехніки.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що матеріалами справи підтверджується реальність даної господарської операції, зокрема, актом передачі-приймання виконаних робіт, відомістю використання матеріалу виконавця, податковими накладними, платіжними дорученнями.

В матеріалах справи відсутні будь-які дані про те, що на момент видачі податкових накладних контрагент позивача не був зареєстрований платником податку на додану вартість, а тому не мав права виписувати податкові накладні.

Таким чином, судами попередніх інстанцій, на підставі наявних в матеріалах справи доказів, оцінка яким дана з дотриманням ст.86 Кодексу адміністративного судочинства України, зроблений правильний висновок про недоведеність відповідачем, на якого в силу норми частини другої ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України покладається обов'язок доказування, правомірності прийнятих податкових повідомлень-рішень. Так, судами встановлено, що реальність господарських операцій між позивачем та його контрагентом підтверджується належним чином оформленими документами первинного бухгалтерського обліку.

Також колегія суддів вважає, що судами попередніх інстанцій обґрунтовано не прийнято посилання відповідача на вирок Київського районного суду м.Сімферополя Автономної Республіки Крим від 10.04.2013 року у кримінальній справі №123/3318/13-к, яким Трещову О.Р. за фактом створення ПП «Севелітстрой» визнано винною у вчиненні злочину за частиною другою ст.28, частиною другою ст.205 Кримінального кодексу України, оскілки вказана обставина не є безумовною підставою для висновку про порушення позивачем податкового законодавства, оскільки норма частини четвертої ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України поширюється лише на особу, щодо якої постановлено відповідний вирок або прийнято постанову. Тому обов'язковими для суду є лише обставини щодо безпосередньо цієї особи (засудженого (виправданого) або притягнутого (не притягнутого) до відповідальності), а не щодо інших осіб.

За таких обставин підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.

Доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків судів попередніх інстанцій та встановлених обставин справи.

З урахуванням викладеного, є підстави вважати, що судами першої та апеляційної інстанцій ухвалено обґрунтовані рішення, які постановлені з дотриманням норм матеріального і процесуального права, підстав для їх скасування не вбачається.

Стаття 220 Кодексу адміністративного судочинства України визначає межі перегляду судом касаційної інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись ст.ст. 220, 221-1, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ухвалив:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Ленінському районі Головного управління Міндоходів у м. Севастополі відхилити.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Севастополя від 08.08.2013 року та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 07.10.2013 року у справі № 827/1558/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили у порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та на неї може бути подана заява про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Ю.І.Цвіркун

Судді Л.В.Ланченко

М.В.Сірош