Ухвала суду № 40426383, 03.09.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"03" вересня 2014 р. м. Київ К/800/18431/13

Вищий адміністративний суд України у складі: головуючого судді Бухтіярової І.О., суддів Вербицької О.В., Приходько І.В.,

за участю секретаря судового засідання Лисюк І.О.,

представника відповідача Полежака О.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби

на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 13.11.2012 року

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 18.03.2013 року

у справі № 2а-9504/12/2070

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «АСС» (далі - позивач, ТОВ «АСС»)

до Державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби (далі - відповідач, ДПІ у Московському районі м. Харкова)

про скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

ТОВ «АСС» звернулось серпні 2012 року до суду з адміністративним позовом до ДПІ у Московському районі м. Харкова про скасування податкових повідомлень-рішень від 26.04.2012 року № 0000302220, № 0000312220, № 0000332240 та податкового повідомлення-рішення від 25.07.2012 року № 0000842220.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 13.11.2012 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 18.03.2013 року, позов задоволено повністю.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить касаційну скаргу задовольнити, скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволені позовних вимог в повному обсязі. Вважає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій були прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, а саме: п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, пп. 135.5.4 п. 135.5 ст. 135, ст. 159 Податкового кодексу України (далі - ПК України); пп.5.2.1 п. 5.2, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Заперечення на касаційну скаргу не надходили, що не перешкоджає її розгляду по суті.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинство України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому засіданні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Заслухавши доповідь судді-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем було проведено документальну планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2011 року по 31.12.2011 року, за результатами якої складено акт перевірки № 288/2220/23914837 від 06.04.2012 року, яким встановлено порушення позивачем: заниження доходу від реалізації в загальній сумі 21 242 257,00 гривень, у тому числі за 4 квартал 2011 року в сумі 21 242 257,00 гривень чим порушено пп. 135.5.4 п. 135.5 ст. 135, ст. 159 ПК України; завищення валових витрат на загальну суму 29 429 110,00 гривень, у тому числі за 1 квартал 2011 року в сумі 8 549 450,00 гривень, за 2 квартал 2011 року в сумі 12 629 210,00 гривень, за 3 квартал 2011 року в сумі 7 650 450,00 гривень, за 4 квартал 2011 року в сумі 600 000,00 гривень, чим порушено пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 року № 334/94-ВР, пп. 140.1.7 п. 140.1 ст. 140 та п. 138.1 ст. 138 ПК України, в результаті чого донараховано податку на податку на прибуток у загальній сумі 11 654 414,00 гривень; завищення податкового кредиту в загальній сумі 1 835 461,00 гривень, у тому числі за червень 2011 року в сумі 1 715 461,00 гривня, за жовтень 2011 року в сумі 120 000,00 гривень, чим порушено п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 ПК України, в результаті чого донараховано ПДВ у загальній сумі 1 835 461,00 гривня; ст. 1 Указу Президента України від 12.06.1995 року № 436/95 «Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки», а саме використання одержаних в установі банку готівкових коштів не за цільовим призначенням у сумі 59 956,32 гривень.

На підставі вказаного акту перевірки керівником ДПІ у Московському районі м. Харкова були прийняті податкові повідомлення-рішення: № 0000302220 від 26.04.2012 року про збільшення суми грошового зобов'язання за платежем ПДВ у розмірі 1 895 462,00 гривні; № 0000312220 від 26.04.2012 року про збільшення суми грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток у розмірі 11 654 415,00 гривень; № 0000332240 від 26.04.2012 року про застосування суми штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 59 956,32 гривень.

Не погодившись із зазначеними податковими повідомленнями-рішеннями, ТОВ «АСС» оскаржило їх у встановленому нормами діючого законодавства порядку до ДПС у Харківській області.

Рішенням від 06.07.2012 року № 3301/10/10.2-17 за результатами розгляду скарги податковим органом обласного рівня було відмолено в задоволенні скарги та збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток, визначену у податковому повідомленні-рішенні від 26.04.2012 року № 0000312220 у розмірі 472 884,00 гривні.

31.07.2012 року ТОВ «АСС» було отримано поштою податкове повідомлення-рішення від 25.07.2012 року № 0000842220 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток на 12 127 299,00 гривень.

Суди попередніх інстанцій, вирішуючи спір по суті та задовольняючи позовні вимоги, з висновками яких погоджується колегія суддів касаційної інстанції, виходили з наступного.

Судами зазначено, що відповідач обґрунтовує порушення позивачем положення ст. 609 Цивільного кодексу України, пп. 14.1.13, пп. 14.1.202 п. 14.1 ст. 14, п. 135.1, пп. 135.5.4 п. 135.5 ст. 135, ст. 159 ПК України тим, що у ТОВ «АСС» мається кредиторська заборгованість перед ТОВ «Віктрейд» на суму 14 362 889,73 гривень, перед ТОВ «Валрус Ексім» на суму 60 394,23 гривні, а оскільки зазначені вище підприємства знаходяться в стадії ліквідації, то податковим органом зроблено висновки щодо заниження ТОВ «АСС» доходів за 4 квартал 2011 року.

Положеннями ст. 609 Цивільного кодексу України передбачається припинення зобов'язання у зв'язку з ліквідацією юридичної особи (боржника або кредитора), крім випадків, коли законом або іншими нормативно-правовими актами виконання зобов'язання ліквідованої юридичної особи покладається на іншу юридичну особу, зокрема за зобов'язаннями про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю.

Між тим, враховуючи положення ч. 1 ст. 512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджено, що зобов'язання по сплаті ТОВ «АСС» вищевказаних коштів за отриманий товар не припинено з огляду на договори про відступлення права вимоги укладені постачальниками з ТОВ «Харопторг Ексім», згідно яких останній отримав право вимоги з ТОВ «АСС» кредиторської заборгованості перед ТОВ «Віктрейд ЛТД» та ТОВ «Валрус Ексім».

Також, судами зазначено, що відповідач вказує на кредиторську заборгованість по векселям, виписаним ТОВ «АСС» в рахунок погашення боргу за фактично отримані товари, перед ТОВ «Сутон» у сумі 468 341,50 гривня (вексель АА 1992049 від 31.10.2009 року) та ТОВ «Форвертс» у сумі 6 001 561,79 гривня (вексель АА 0415126 від 30.11.2009 року), державна реєстрація яких припинена, в зв'язку з чим позивачем було занижено інші доходи за рахунок не віднесення до складу доходів кредиторської заборгованості по виданим в оплату товарів.

Відповідно до пп. 135.5.4. п. 135.5. ст. 135 ПК України інші доходи включають вартість товарів, робіт, послуг, безоплатно отриманих платником податку у звітному періоді, визначена на рівні не нижче звичайної ціни, суми безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному податковому періоді, безнадійної кредиторської заборгованості, крім випадків, коли операції з надання/отримання безповоротної фінансової допомоги проводяться між платником податку та його відокремленими підрозділами, які не мають статусу юридичної особи.

Відповідно до пп. 14.1.11 п. 14.1 ст. 14 ПК України безнадійна заборгованість, зокрема, визначається як заборгованість за зобов'язаннями, щодо яких минув строк позовної давності.

За визначенням пп. 14.1.257 п. 14.1 ст. 14 ПК України безповоротна фінансова допомога це, зокрема, сума заборгованості одного платника податків перед іншим платником податків, що не стягнута після закінчення строку позовної давності.

З аналізу вказаних норм випливає, що до складу валового доходу відноситься заборгованість векселедавця перед векселедержателем за якою минув строк позовної давності.

В судовому засіданні представником відповідача було зазначено, що вказану суму заборгованості по векселям, податковий орган визначає як прострочену кредиторську заборгованість.

Між тим, судом апеляційної інстанції зазначено, що з акту перевірки не вбачається, а відповідачем не наведено, порушення яких саме норм законодавства встановлено податковим органом та яку саме кваліфікацію (суми безповоротної фінансової допомоги чи безнадійної кредиторської заборгованості) надано зазначеній вище заборгованості.

При цьому, порядок врегулювання сумнівної, безнадійної заборгованості визначається ст. 159 ПК України.

Відповідно до пп. 159.1.2. п. 159.1. ст. 159 ПК України платник податку - покупець зобов'язаний зменшити витрати на вартість заборгованості, визнану судом чи за виконавчим написом нотаріуса, у податковому періоді, на який припадає день набрання законної сили рішення суду про визнання (стягнення) такої заборгованості (її частини) або вчинення нотаріусом виконавчого напису.

Положеннями зазначеної статті цього Кодексу визначено порядок врегулювання безнадійної заборгованості. З їхнього змісту вбачається, що в цьому випадку йдеться не про будь-яку прострочену заборгованість, а тільки про визнану судом чи за виконавчим написом нотаріуса.

Отже, згідно з приписами указаної норми у покупця виникає зобов'язання зменшити суми витрат, а не збільшити суму доходу, як вказує відповідач.

За приписами ч. 2 ст. 4 Закону України «Про обіг векселів в Україні», у разі видачі (передачі) векселя відповідно до договору припиняються грошові зобов'язання щодо платежу за цим договором та виникають грошові зобов'язання щодо платежу за векселем.

Отже, з моменту видачі позивачем векселів кредиторам ТОВ «Сутон», ТОВ «Форвертс» зобов'язання позивача з оплати поставленого вказаними контрагентами товару та послуг припинилися та виникли зобов'язання зі сплати за векселями.

Строки позовної давності безпосередньо за вексельними зобов'язаннями встановлені нормами Уніфікованого закону про переказні векселі та прості векселі, запроваджені Женевською конвенцією 07.06.1930 року. У відповідності до ст. 70 цього Закону позовні вимоги до акцептанта (юридичної особи, яка прийняла на себе зобов'язання сплатити за векселем), які випливають з переказного векселя, погашаються із закінченням трьох років, які обчислюються від дати настання строку платежу.

У відповідності до ст. 34 Уніфікованого закону переказний вексель строком за пред'явленням підлягає оплаті при його пред'явленні. Він повинен бути пред'явлений для платежу протягом одного року від дати його складання.

Статтею 77 Уніфікованого закону визначено, що до простих векселів застосовуються такі ж положення, що стосуються переказних векселів, тією мірою, якою вони є сумісними з природою цих документів, а саме положення щодо строку платежу (ст. ст. 33-37), позовної давності (ст. ст. 70-71).

Отже, з системного аналізу вказаних норм випливає, що гранично допустима дата пред'явлення простого векселя із строком платежу за пред'явленням до погашення складає 1 рік від дати його складання, з якої починається сплив строку позовної давності, що складає 3 роки, із закінченням якого кредиторська заборгованість за векселями набуває статусу безповоротної фінансової допомоги та підпадає під дію пп. 135.5.4. п. 135.5. ст. 135 ПК України, тобто підлягає включенню до складу валового доходу векселедавця.

Таким чином, виходячи з наведених норм, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з судом апеляційної інстанції, який прийшов до вірного висновку про те, що строк позовної давності за векселями виданими позивачем на користь вказаних контрагентів на час проведення перевірки та складання акту від 06.04.2012 року податковим органом не настав, в зв'язку з чим кредиторська заборгованість за виданими векселями не підпадає під визначення безповоротної фінансової допомоги, а відповідно відсутні підстави для включення такої заборгованості до складу валового доходу підприємства.

Щодо посилань відповідача в акті перевірки на ст. 609 Цивільного кодексу України, відповідно до якої зобов'язання припиняється ліквідацією юридичної особи, якщо не допускається правонаступництво за цим зобов'язанням, то судом апеляційної інстанції вірно зазначено, що в даній нормі йдеться про правонаступництво за зобов'язанням, а не правонаступництво кредитора.

В той же час, вимогами ст. ст. 11, 16 Уніфікованого закону передбачено, що будь-який переказний вексель (також і простий вексель), навіть без прямого застереження про наказ, може бути переданий шляхом індосаменту (передавального напису, що засвідчує перехід прав за цінним папером до іншої особи). Особа, яка володіє векселем, є законним держателем векселя, якщо право ґрунтується на безперервному ряді індосаментів.

Тобто, зобов'язання за векселем допускає правонаступництво, навіть у разі ліквідації кредитора, оскільки вексель, як до ліквідаційної процедури, так і під час ліквідаційної процедури, може бути переданий на користь третьої особи. При цьому норми діючого законодавства не передбачають обов'язок векселедержателя повідомляти векселедателя про здійснення такого індосаменту.

Судами встановлено, що згідно довідок з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців державна реєстрація ТОВ «Сутон» припинена 16.02.2010 року у зв'язку із визнанням його банкрутом, державна реєстрація ТОВ «Форвертс» припинена 20.08.2011 року у зв'язку з визнанням його банкрутом.

За приписами ст. 12 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» господарський суд має право за клопотанням сторін або учасників провадження у справі про банкрутство чи за своєю ініціативою вживати заходів щодо забезпечення вимог кредиторів. Для цього за клопотанням розпорядника майна, кредиторів або з власної ініціативи може заборонити укладати без згоди арбітражного керуючого угоди, а також зобов'язати боржника передати цінні папери, валютні цінності, інше майно на зберігання третім особам або вжити інших заходів для збереження майна, про що виноситься ухвала.

Крім того, відповідно ст. 26 цього Закону усі види майнових активів (майно та майнові права) банкрута, які належать йому на праві власності або повного господарського відання на дату відкриття ліквідаційної процедури та виявлені в ході ліквідаційної процедури, включаються до складу ліквідаційної маси.

Таким чином, векселі, отримані від позивача мали увійти до ліквідної маси підприємств банкрутів і щодо них могли бути здійснені заходи щодо їх погашення або по забезпеченню вимог кредиторів.

Судами зазначено, що відповідачем не досліджувався та встановлювався факт залишення у ліквідованих підприємств зазначених векселів або їх подальшої передачі. В матеріалах справи відсутні докази включення векселів до ліквідної маси підприємств-банкрутів.

Згідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Між тим, як встановлено судами, відповідачем не виконано обов'язку встановленого вказаною нормою та не надано доказів залишення в ліквідній масі підприємств банкрутів емітованих позивачем векселів.

Таким чином, факт ліквідації векселедержателя не впливає на вексельні зобов'язання, оскільки вексель не втрачає своєї правової сили та може бути переданий третій особі і надалі використовуватися в обігу.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами, видані позивачем векселі АА 1992049 від 31.10.2009 року та АА 0415126 від 30.11.2009 року були передані підприємствами ТОВ «Сутон» та «ТОВ «Форвертс» на підставі індосаментів.

У зв'язку з чим суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку, що наведене свідчить про те, що висновки відповідача є помилковими, а тому не можуть бути підставою для зобов'язання позивача включати вартість простих векселів до валового доходу як безповоротну фінансову допомогу або безнадійну кредиторську заборгованість.

Судами зазначено, що останнім обґрунтуванням висновку про заниження валових доходів відповідач вказує на наявність простроченої кредиторської заборгованості у сумі 287 223,00 гривні, перед підприємствами ТОВ «Ватерпас-Принт», АГ «Абланалп Інжиніринг», ТОВ «Транс пак євро Азія», ТОВ «Аркона», ТОВ «Астра», ТОВ «Дергачівське заводоуправління», АТ «Харківдрев», ТОВ ЦПТС і РАД, строк погашення якої минув.

Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що даний висновок є таким, що не підтверджується матеріалами справи.

Згідно ст. 261 Цивільного кодексу України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Статтею 257 Цивільного кодексу України встановлено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Судами встановлено, що заборгованість ТОВ «АСС» з ТОВ «Ватерпас-Принт» у розмірі 8612,00 гривень, виникла у квітні 2009 року, отже станом на 31.12.2011 року строк позовної давності не сплив.

Також, судами встановлено, що відповідно до угод між ТОВ «АСС» та АГ Абланалп Інжинірінг, а також між ТОВ «АСС» ТОВ «Транс пак євро Азія», що були укладені 12.11.2007 року та 20.02.2007 року, відповідно, строк позовної давності встановлений 5 років.

За приписами положень ст. 259 Цивільного кодексу України позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі. Таким чином, строк позовної давності по кредиторській заборгованості перед даними підприємствами не сплив.

Щодо взаємовідносин ТОВ «АСС» з ТОВ «Аркона», ТОВ «Астра», ТОВ «Дергачівське заводоуправління», АТ «Харківдрев», ТОВ ЦПТС і РАД, то судами встановлено та підтверджено матеріалами справи, що заборгованості по вказаним підприємствам отримали статус простроченої кредиторської заборгованості у 2010 році, у зв'язку із чим були віднесені позивачем, з урахуванням вимог пп. 12.1.5 п. 12.1 ст. 12 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», до складу валових доходів у 4 кварталі 2010 року.

Приймаючи рішення про задоволення позову, суди попередніх інстанцій, з якими погоджується колегія суддів касаційної інстанції, виходили з недоведеності висновків податкового органу щодо завищення валових витрат, які були сформовані позивачем по взаємовідносинам з підприємствами ТОВ «Ерітаж», ТОВ «Промтехноопт», ТОВ «Лінда Стар», ТОВ «Перша технологічна компанія СТГ», правочини з якими визнано такими, що не спричинили реального настання правових наслідків і, як наслідок нікчемними, з огляду на наступне.

Правила формування валових витрат першого кварталу 2011 року регулювались положеннями Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», а другого-четвертого кварталів положеннями ПК України.

Відповідно до пп. 5.2.1. п. 5.2. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» до складу валових витрат включаються: суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

Зокрема, не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку (пп. 5.3.9. п. 5.3. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»).

Відповідно п. 138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

При цьому, відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Судами зазначено, що висновок про завищення ТОВ «АСС» валових витрат податковий орган обґрунтовує встановленням взаємовідносинам позивача з ТОВ «Ерітаж», ТОВ «Перша технологічна компанія СТГ», ТОВ «Лінда Стар» та ТОВ «Промтехноопт» відсутністю фактів їх реального вчинення (безтоварності) господарських операцій у зв'язку із неможливістю реального здійснення фінансово-господарських операцій контрагентами.

Крім того, судом апеляційної інстанції зазначено та вбачається з матеріалів справи, постановою Харківського окружного адміністративного суду від 07.08.2012 року у справі № 2а-2395/12/2070, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 23.10.2012 року, встановлено, що правовідносини між ТОВ «АСС» та ТОВ «Ерітаж», що виконувались протягом лютого-квітня 2011 року, правовідносини між ТОВ «АСС» та ТОВ «Перша технологічна компанія СТГ», що виконувались протягом серпня-вересня 2011 року, з огляду на досліджені первинні документи в сукупності свідчать про реальність виконання укладених між TOB «АСС» та ТОВ «Ерітаж», ТОВ «Перша технологічна компанія СТГ» угод.

Також, судом апеляційної інстанції зазначено та вбачається з матеріалів справи, постановою Харківського окружного адміністративного суду від 03.05.2012 року у справі № 2а-39/12/2070, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 02.10.2012 року, встановлено, що висновки податкового органу щодо безтоварності правочинів між ТОВ «АСС» та ТОВ «Лінда стар», що виконувались протягом червня-липня 2011 року є помилковими і документально не підтвердженими.

Положеннями ч. 1 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Щодо взаємовідносин позивача з ТОВ «Промтехноопт», то судами вірно зазначено, що матеріали справи містять всі первинні документи, належні до складання в спірних правовідносинах, зокрема: договір поставки, видаткові, податкові накладні, акти виконаних робіт, банківські виписки, товарно-транспортні накладні тощо, які не мають дефекту форми, змісту або походження, які в силу, ст. 201, ст. 138 ПК України, ч. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 року за № 168/704) спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості.

Також, задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій, з якими погоджується колегія суддів касаційної інстанції, виходили з правомірності формування позивачем податкового кредиту з ПДВ по взаємовідносинам з підприємствами ТОВ «Промтехноопт» та ТОВ «Валрус Ексім», з огляду на наступне.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

За змістом п. 201.10 ст. 201 ПК України підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту є податкова накладна, яка видається платником податку, що здійснює операції з постачання товарів/послуг.

Таким чином, норми податкового законодавства пов'язують виникнення права платника податку на податковий кредит з наявністю податкової накладної. Однак, наявність у покупця належно оформлених документів, які відповідно до законодавства необхідні для віднесення певних сум до податкового кредиту, зокрема виданих постачальниками податкових накладних, не є безумовною підставою для обрахування податкового кредиту по ПДВ, якщо податковий орган доведе, що відомості, які містяться в таких документах, не відповідають дійсності, як у випадку нездійснення самих операцій.

Судами зазначено, що відповідачем встановлено завищення податкового кредиту з ПДВ позивача по взаємовідносинам з ТОВ «Промтехноопт» на загальну суму 120 000,00 гривень за жовтень 2011 року., внаслідок визнання правочинів такими, що не спричинили реального настання правових наслідків.

Під час дослідження питання формування валових витрат по правовідносинам ТОВ «АСС» з ТОВ «Промтехноопт» судами встановлено реальність та документальне підтвердження здійснених господарських операцій. Тобто, враховуючи, що податкові накладні не мають жодних дефектів (тобто оформлені з дотриманням вимог діючого законодавства), які позбавляли би їх юридичної сили, то позивачем суми ПДВ, сплачені постачальнику, віднесено до складу податкового кредиту з чітким дотриманням приписів ст. 198 ПК України.

Також, судами зазначено, що завищення податкового кредиту по взаємовідносинам з ТОВ «Валрус Ексім» на загальну суму 1 715 461,00 гривня за червень 2011 року податковий орган обґрунтовує існуванням, станом на 31.12.2011 року кредиторської заборгованості у сумі 60 394,23 гривні, фактом припинення зазначеного підприємства та на положення ст. 609 Цивільного кодексу України (припинення зобов'язань ліквідацією юридичної особи), пп.14.1.13 (безоплатно надані товари), пп.14.1.202 (продаж товарів) п. 14.1. ст. 14, ст. 135 (порядок визначення доходів та їх склад), ст. 159 (безнадійна та сумнівна заборгованість), п. 198.3, п.198.6 ст. 198 ПК України.

Приписи ст. ст. 198, 201 ПК України не ставлять право на податковий кредит в залежність від наявності/відсутності кредиторської заборгованості, а тому колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що сума ПДВ у розмірі 1 715 461,00 гривня була віднесена до складу податкового кредиту з чітким дотриманням приписів ст. 198 ПК України. При цьому, податкові накладні, що є підставою для формування складу податкового кредиту не мають жодних дефектів (тобто оформлені з дотриманням вимог діючого законодавства), які б позбавляли їх юридичної сили. Інших доказів, на яких ґрунтуються висновки податкового органу щодо порушення позивачем вимог ст. ст. 198, 201 ПК України, в результаті фінансово-господарських взаємовідносин з ТОВ «Валрус Ексім», відповідачем не наведено.

Положеннями Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства (далі - Порядок), затвердженого наказом ДПА України від 22.12.2010 року № 984 (зареєстрований у Міністерстві юстиції України 12.01.2011 року за № 34/18772) передбачено, що факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів. За приписами Порядку результати документальних перевірок у разі встановлення порушень оформлюються у формі акта, який є носієм доказової інформації та має містити систематизований виклад виявлених під час перевірки фактів порушень норм податкового законодавства. Порядком визначено, що за кожним відображеним в акті фактом порушення необхідно чітко викласти зміст порушення з посиланням на конкретні пункти і статті законодавчих актів, що порушені платником податків, та зазначити первинні документи, на підставі яких вчинено записи у податковому та бухгалтерському обліку, та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків і зборів, та докази, які підтверджують наявність факту порушення.

Натомість, судами встановлено, що акт перевірки № 288/2220/23914837 від 06.04.2012 року, складений відповідачем, вказаним вимогам Порядку не відповідає. Відповідачем не наведено жодних належних та допустимих доказів в обґрунтування неправомірного завищення податкового кредиту на суму 1 715 461,00 гривня по взаємовідносинам з ТОВ «Валрус Ексім».

Щодо збільшення суми грошового зобов'язання на 472 884,00 гривні по податку на прибуток, визначену у податковому повідомленні-рішенні від 26.04.2012 року № 0000312220, то судами попередніх інстанцій зазначено, що за результатами оскарження податкових повідомлень-рішень в адміністративній процедурі ДПС у Харківській області збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток, визначену у податковому повідомленні-рішенні від 26.04.2012 року № 0000312220, у розмірі 472 884,00 грн.

Відповідно до приписів п. 3.4. Порядку направлення органами державної податкової служби податкових повідомлень-рішень платникам податків (затвердженого Наказом Державної податкової адміністрації України від 22.12.2010 року № 985), якщо за результатами адміністративного або судового оскарження грошове зобов'язання, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування, та/або зменшення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість збільшується, то, крім раніше надісланого податкового повідомлення-рішення, направляється окреме податкове повідомлення-рішення на суму збільшення, якому присвоюється номер та вноситься до відповідного реєстру податкових повідомлень-рішень у порядку, передбаченому пунктом 3.3 цього розділу.

Таким чином, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про неправомірність винесення податкового повідомлення-рішення від 25.07.2012 року № 0000842220 про збільшення суму грошового зобов'язання на 12 127 299,00 гривень, а не на 472 884,00 гривні, як встановлено вказаним Порядком.

Щодо порушення позивачем пп. 2.10 п. 2 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні затвердженого Постановою Правління НБУ від 15.12.2004 року № 637, а саме: використання одержаних в установі банку готівкових коштів не за цільовим призначенням у сумі 59 956,32 гривень, то колегія суддів касаційної інстанції погоджується з судом апеляційної інстанції, який вірно зазначив наступне.

Відповідно до пп. 2.10 п. 2 вказаного Положення підприємства мають право зберігати у своїй касі готівку, одержану в банку для виплат, що належать до фонду оплати праці, а також пенсій, стипендій, дивідендів (доходу), понад установлений ліміт каси протягом трьох робочих днів, уключаючи день одержання готівки в банку. Для проведення цих виплат працівникам віддалених відокремлених підрозділів підприємств залізничного транспорту та морських портів готівка може зберігатися в їх касах понад установлений ліміт каси протягом п'яти робочих днів, уключаючи день одержання готівки в банку. Готівка, що одержана в банку на інші виплати, має видаватися підприємством своїм працівникам у той самий день. Суми готівки, що одержані в банку і не використані за призначенням протягом установлених вище строків, повертаються підприємством до банку не пізніше наступного робочого дня банку або можуть залишатися в його касі (у межах установленого ліміту).

Суд апеляційної інстанції вірно зауважив, що вимоги п. 2.10 вказаного Положення, на який йде посилання в акті перевірки, регламентує лише строки зберігання готівкових коштів у касі підприємства в залежності від мети їх отримання, але ніяким чином не регламентує порядок цільового використання готівкових коштів підприємства.

За викладених обставин, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про необґрунтованість висновків податкового органу про порушення позивачем пп. 2.10 п. 2 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні затвердженого Постановою Правління НБУ від 15.12.2004 року № 637 та застосування штрафної санкції за використання готівкових коштів не за цільовим призначенням.

Таким чином, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що відповідачем не доведено факти порушення ТОВ «АСС» вимог чинного податкового та іншого законодавства, та правомірності прийнятих ним податкових повідомлень-рішень.

Отже, доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних рішень судами першої та апеляційної інстанцій було порушено норми матеріального та процесуального права.

Частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального та процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які б могли б призвести до скасування оскаржуваних рішень.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 160, 167, 220-231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України, -

У Х В А Л И В:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби - залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 13.11.2012 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 18.03.2013 року у справі № 2а-9504/12/2070 - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути переглянута з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: І.О. Бухтіярова

Судді: О.В. Вербицька

І.В. Приходько