Ухвала суду № 40417612, 11.09.2014, Апеляційний суд Тернопільської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 600/601/14-кГоловуючий у 1-й інстанції - Кренцель М.І. Провадження № 11-кп/789/221/14 Доповідач - Декайло П.В.Категорія - ч.1 ст.286 КК України

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 вересня 2014 р. м. Тернопіль

Колегія суддів судової палати у кримінальних справах апеляційного

суду Тернопільської області в складі:

головуючого - Декайла П.В.

суддів - Галіян Л. Є., Очеретяний Є. В.,

за участю прокурора - Семенця О.А.

обвинуваченого - ОСОБА_1

захисника - ОСОБА_2

потерпілого - ОСОБА_3

представника потерпілого - ОСОБА_4

при секретарі - Цінькевич В.М.

розглянула у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження за апеляційною скаргою потерпілого ОСОБА_3 на вирок Козівського районного суду Тернопільської області від 11 червня 2014 року.

Цим вироком

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Тернополя, мешканця АДРЕСА_1, громадянина України, з середньою освітою, розлученого, на утриманні має малолітню дитину, не працюючого, раніше не судимого, -

визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.286 КК України, і призначено покарання у виді штрафу в розмірі 3400 грн. без позбавлення права керувати транспортними засобами.

На підставі п."в" ст.1 Закону України "Про амністію у 2014 році" ОСОБА_1 звільнено від відбування призначеного йому за даним вироком покарання.

Судом задоволено частково цивільний позов потерпілого ОСОБА_3, і стягнуто з ОСОБА_1 на його користь 3500 грн. матеріальної шкоди та 5000 грн. моральної шкоди.

Цивільний позов, заявлений в інтересах держави прокурором прокуратури Козівського району Тернопільської області Барилком М.С., судом задоволено повністю, і стягнуто з ОСОБА_1 1552 грн. 38 коп. на користь Тернопільської міської комунальної лікарні швидкої допомоги за лікування потерпілого ОСОБА_3

Також судом стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави 909 грн. 76 коп. процесуальних витрат.

Заходи забезпечення цивільного позову у вигляді накладення арешту на майно ОСОБА_1 скасовано.

Згідно з вироком суду, 01 березня 2014 року близько 18 год. 30 хв. ОСОБА_1, керуючи технічно справним автомобілем марки ВАЗ-21013 д.н.з. НОМЕР_1, рухався з увімкненим світлом фар в межах населеного пункту с. Геленки Козівського району автодорогою "смт. Козова - м. Зборів" у сторону м. Зборів.

Рухаючись цим населеним пунктом асфальтною дорогою, яка пряма в плані і з чисельними вибоїнами, ОСОБА_1, в порушення вимог п.1.5 ч.1, п.1.10 (в частині визначення поняття ("дорожні умови", "дорожня обстановка" та "узбіччя") Правил дорожнього руху України, не ураховував дорожні умови і обстановку, не обрав такі прийоми керування транспортним засобом щоб мати змогу постійно контролювати його рух та безпечно керувати ним, і в такий спосіб своїми діями не створювати небезпеку чи перешкоду для руху, загрозу життю та здоров'ю громадян, завдавати матеріальних збитків.

Унаслідок цього, і в порушення п.п. 2.3"б", 10.1, 12.1, 13.1, 13.3 ПДР України, ОСОБА_1 у продовження такого руху, не був уважним, належно не стежив за дорожньою обстановкою, відповідно не реагував на її зміну, не вибрав оптимальний швидкісний режим, під час зміни руху не переконався, що це буде безпечно і не створить небезпеки іншим учасникам руху, під час об'їзду перешкоди у вигляді вибоїн, не дотримав безпечного інтервалу щоб не створити небезпеки для дорожнього руху, виїхав на праве узбіччя дороги в с. Геленки Козівського району навпроти господарства ОСОБА_6 та здійснив наїзд правою передньою частиною керованого ним автомобіля марки ВАЗ-21013 д.н.з. НОМЕР_1 на пішохода ОСОБА_3, який у цей день йшов по узбіччі вказаної дороги в попутньому йому напрямку.

У результаті даної дорожньо-транспортної пригоди пішохід ОСОБА_3 отримав середньої тяжкості тілесне ушкодження.

Порушення ОСОБА_1 вимог п.1.5 ч.1, п.п. 1.10, 2.3"б", 10.1, 12.1, 13.1, 13.3 ПДР України перебуває у прямому причинному зв'язку із настанням даної дорожньо-транспортної пригоди та спричиненням потерпілому ОСОБА_3 середньої тяжкості тілесного ушкодження.

Не погодившись з рішенням суду, потерпілий ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати даний вирок, і ухвалити новий вирок, яким визнати ОСОБА_1 винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.286 КК України та призначити йому покарання у виді штрафу в розмірі 3400 грн. з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки, і в силу п."в" ст.1 Закону України "Про амністію у 2014 році" звільнити останнього від відбування основного покарання, а також стягнути з ОСОБА_1 на його користь 3500 грн. матеріальної шкоди та 50000 грн. моральної шкоди.

На його думку, викладені у вироку фактичні обставини кримінального провадження не в повній мірі є такими, які були встановлені судом першої інстанції під час судового розгляду.

Також вважає, що суд та сторона обвинувачення безпідставно залишили поза увагою те, що ОСОБА_1 під час скоєння кримінального правопорушення знаходився в стані алкогольного сп'яніння і умисно скрився з місця дорожньо-транспортної пригоди, не відшкодував йому заподіяної матеріальної та моральної шкоди, і ні разу не провідав у лікарні та не вибачився перед ним.

Про незаконність та несправедливість вироку через його м'якість свідчить і те, що суд не позбавив ОСОБА_1 права керувати транспортними засобами, як це передбачено санкцією ч.1 ст.286 КК України.

Окрім цього, стверджує про те, що суд, без врахування вимог ст.1167 ЦК України, стягнув з ОСОБА_1 на його користь моральну шкоду, яка є надто мізерною, і не відповідає тим стражданням, які він поніс та несе у зв'язку з допущеною дорожньо-транспортною пригодою.

Заслухавши доповідача - суддю апеляційного суду, пояснення потерпілого ОСОБА_3 і його представника ОСОБА_4, які підтримали подану апеляційну скаргу та, з викладених у ній мотивів, просять вирок Козівського районного суду від 11 червня 2014 року скасувати, і ухвалити новий вирок, яким визнати ОСОБА_1 винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.286 КК України та призначити йому покарання у виді штрафу в розмірі 3400 грн. з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки, і в силу п."в" ст.1 Закону України "Про амністію у 2014 році" звільнити останнього від відбування основного покарання, а також стягнути з ОСОБА_1 на користь потерпілого 3500 грн. матеріальної шкоди та 50000 грн. моральної шкоди, думку обвинуваченого ОСОБА_1 і його захисника ОСОБА_2, які не вбачають підстав для скасування вироку, міркування прокурора про законність та обґрунтованість вироку і безпідставність поданої апеляційної скарги, перевіривши матеріали кримінального провадження та дослідивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до переконання, що вона підлягає до часткового задоволення виходячи з наступного.

Так, висновок суду першої інстанції про доведеність вини ОСОБА_1 у порушенні правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило потерпілому середньої тяжкості тілесне ушкодження, за обставин, викладених у вироку, є обґрунтованим, відповідає фактичним обставинам кримінального провадження та підтверджується наявними в ньому доказами, які, в силу вимог ч.3 ст.349 КПК України, судом не досліджувались, оскільки ці обставини ніким не оспорювалися.

Порушень при вирішенні судом першої інстанції питання щодо недоцільності дослідження доказів стосовно тих обставин, які ніким не оспорюються, колегія суддів не вбачає, а тому ці обставини, як і юридична кваліфікація вчиненого ОСОБА_1 кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.286 КК України, судом апеляційної інстанції не перевіряються.

Зважаючи на це, твердження апеляційної скарги потерпілого ОСОБА_3 про те, що викладені у вироку фактичні обставини кримінального провадження не в повній мірі є такими, які були встановлені судом першої інстанції під час судового розгляду, колегія суддів до уваги не бере.

Підставою для скасування або зміни вироку суду першої інстанції, згідно до положень ч.2 ст.409 КПК України, може бути також невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого.

За змістом ст.414 КПК України невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або через суворість.

Статтею 65 КК України передбачено, що особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Суд, призначаючи покарання, зобов'язаний врахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання.

Як убачається з вироку, судом першої інстанції, при призначенні ОСОБА_1 основного покарання за ч.1 ст.286 КК України, враховано ступінь тяжкості вчиненого ним злочину, дані про особу винного, який вперше притягується до кримінальної відповідальності, має на утриманні малолітню дитину, позитивно характеризується, пом'якшуючі покарання обставини - визнання вини та щире каяття, а також суспільну небезпечність скоєного злочину.

Правильно врахувавши зазначені обставини в їх сукупності, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку, що для виправлення ОСОБА_1 та попередження вчинення ним нових злочинів необхідно призначити йому за ч.1 ст.286 КК України основне покарання у виді штрафу, визначивши його мінімальний розмір відповідно до санкції даної норми кримінального закону, з чим також погоджується і колегія суддів.

Разом з тим, слушними є доводи апеляційної скарги потерпілого ОСОБА_3 про безпідставність не призначення ОСОБА_1 за ч.1 ст.286 КК України додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами.

Зокрема, відповідно до роз'яснень, які містяться у п.п. 20, 21 постанови Пленуму Верховного Суду України від 23 грудня 2005 року №14 "Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті" (із змінами і доповненнями), при призначенні покарання за відповідною частиною ст.286 КК України суди мають враховувати не тільки наслідки, що настали, а й характер та мотиви допущених особою порушень правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту, її ставлення до цих порушень та поведінку після вчинення злочину, вину інших причетних до нього осіб, а також обставини, які пом'якшують і обтяжують покарання, та особу винного.

У кожному випадку призначення покарання за ч.1 ст.286 КК України необхідно обговорювати питання про доцільність застосування до винного додаткового покарання - позбавлення права керувати транспортними засобами.

Проте цього судом першої інстанції зроблено не було, оскільки жодної мотивації з даного приводу у вироку не наведено.

Тому, з урахуванням ступеня тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке відноситься до категорії невеликої тяжкості, його наслідків - заподіяння середньої тяжкості тілесного ушкодження потерпілому ОСОБА_3, обставин, за яких відбулося порушення ОСОБА_1 Правил дорожнього руху України, його ставлення до цих порушень та поведінку після скоєння правопорушення, який не зробив ніяких реальних дій, направлених на відшкодування заподіяної потерпілому шкоди, даних про особу винного, колегія суддів вважає необхідним призначити ОСОБА_1 за ч.1 ст.286 КК України додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами на строк 1 рік, що буде необхідним і достатнім для його виправлення та попередження вчинення ним аналогічних правопорушень.

Підстав для призначення ОСОБА_1 додаткового покарання з максимальним строком - 3 роки, як про це ставить питання в апеляційній скарзі потерпілий ОСОБА_3, колегія суддів не вбачає.

За наведених обставин, вирок суду першої інстанції в частині призначення покарання необхідно скасувати і з метою застосування більш суворого покарання ухвалити свій вирок.

При розгляді кримінального провадження достовірно встановлено, що потерпілому ОСОБА_3 внаслідок дорожньо-транспортної пригоди заподіяна шкода здоров'ю, яка підлягає відшкодуванню в межах доведеності її розміру на підставі наданих доказів.

Вирішуючи питання про відшкодування матеріальної шкоди суд першої інстанції вірно встановив її розмір - 3500 грн., а тому вона обґрунтовано стягнута із ОСОБА_1 на користь потерпілого, і складається із понесених ним витрат на лікування та купівлю лікарських препаратів, що підтверджується наданими останнім доказами (т.2, а.с. 28-32).

Що стосується тверджень апеляційної скарги потерпілого ОСОБА_3 щодо задоволення його позовних вимог у повному обсязі та стягнення з ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди у сумі 50000 грн., то вони підлягають частковому задоволенню.

Так, ч.3 ст.23 ЦК України передбачено, що розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вона є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності та справедливості.

Згідно до ч.1 ст.1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовуються особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Однак, як слідує з вироку, суд першої інстанції належно не врахував характер скоєного ОСОБА_1 кримінального правопорушення, ступінь його вини та інші обставини, які мають істотне значення, зокрема те, що моральна шкода, спричинена ОСОБА_3, пов'язана із заподіянням шкоди здоров'ю потерпілого, а саме середньої тяжкості тілесного ушкодження, і що внаслідок тривалого лікування він переніс моральні та фізичні страждання, і порушився звичний для нього уклад життя.

Вирішуючи питання щодо стягнення з ОСОБА_1 на користь потерпілого ОСОБА_3 моральної шкоди, колегія суддів дотримується моральних засад суспільства і принципів розумності та справедливості, і вважає за необхідне збільшити розмір моральної шкоди на користь потерпілого до 10000 грн.

Водночас, доводи про необхідність відшкодування ОСОБА_1 моральної шкоди в розмірі 50000 грн., з урахуванням відсутності доказів спричинення потерпілому ОСОБА_3 зазначеної шкоди в заявленому останнім розмірі, є необґрунтованими, такий розмір не відповідає категорії кримінального правопорушення, вчиненого обвинуваченим, яке за направленістю умислу відноситься до ненавмисних.

Твердження апеляційної скарги потерпілого ОСОБА_3 про те, що під час скоєння кримінального правопорушення ОСОБА_1 перебував в стані алкогольного сп'яніння, на думку колегії суддів є безпідставним і не заслуговує на увагу, оскільки досудовим розслідуванням не було здобуто належних доказів, а в матеріалах кримінального провадження вони відсутні, які б свідчили про це.

Під час апеляційного розгляду кримінального провадження обвинувачений ОСОБА_1 та його захисник ОСОБА_2 заявили клопотання про застосування до обвинуваченого п."в" ст.1 Закону України "Про амністію у 2014 році".

Відповідно до п."в" ст.1 Закону України "Про амністію у 2014 році" від 08 квітня 2014 року №1185-VII (із змінами і доповненнями), звільненню від відбування покарання у виді позбавлення волі на певний строк та від інших покарань, не пов'язаних з позбавленням волі, засуджених за умисні злочини, які не є тяжкими або особливо тяжкими відповідно до ст.12 КК України, та за злочини, вчинені з необережності, які не є особливо тяжкими відповідно до ст.12 КК України, підлягають особи, не позбавлені батьківських прав та які на день набрання чинності цим Законом мають дітей, яким не виповнилося 18 років.

Із змісту ст.14 Закону України "Про амністію у 2014 році" слідує, що особи, на яких поширюється дія цього Закону, можуть бути звільнені від відбування як основного, так і додаткового покарання, призначеного судом, крім конфіскації майна, в частині вироку, яка не була виконана на день набрання чинності цим Законом.

З матеріалів провадження вбачається, що в обвинуваченого ОСОБА_1 є малолітній син - ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_5, і обвинувачений не позбавлений батьківських прав та щодо нього не порушувалось таке питання, що підтверджується довідкою від 30 травня 2014 року №01-209/01-26 (т.2, а.с.27).

Окрім того, даних, які б свідчили про існування обставин, передбачених ст.4 Закону України "Про застосування амністії в Україні" від 01 жовтня 1996 року №392/96-ВР (із змінами і доповненнями) та ст.8 Закону України "Про амністію у 2014 році", які унеможливлювали б застосування до обвинуваченого ОСОБА_1 амністії, у матеріалах кримінального провадження немає.

Тому, виходячи з того, що ОСОБА_1 вчинив кримінальне правопорушення з необережності, яке не є особливо тяжким, має на утриманні малолітню дитину - ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_5, він підпадає під дію п."в" ст.1 Закону України "Про амністію у 2014 році", а отже і звільненню від відбування основного покарання у виді штрафу в розмірі 3400 грн.

Що стосується додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами на строк 1 рік то, на думку колегії суддів, його слід виконувати реально, оскільки згідно до ст.14 Закону України "Про амністію у 2014 році" звільнення від додаткового покарання є правом, а не обов'язком суду.

З урахуванням наведеного, керуючись ст.ст. 404, 407, 409, 420 КПК України, п."в" ст.1 Закону України "Про амністію у 2014 році", колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу потерпілого ОСОБА_3 задовольнити частково.

Вирок Козівського районного суду Тернопільської області від 11 червня 2014 року щодо ОСОБА_1 в частині призначеного покарання та стягнення моральної шкоди - скасувати та ухвалити новий вирок.

Призначити ОСОБА_1 за ч.1 ст.286 КК України покарання у виді штрафу в розмірі 3400 грн. з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 1 рік.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь потерпілого ОСОБА_3 в рахунок відшкодування завданої моральної шкоди - 10000 (десять тисяч) грн.

В решті вирок Козівського районного суду Тернопільської області від 11 червня 2014 року щодо ОСОБА_1 залишити без змін.

Клопотання обвинуваченого ОСОБА_1 та його захисника ОСОБА_2 про застосування до обвинуваченого акту про амністію - задовольнити.

На підставі п."в" ст.1 Закону України "Про амністію у 2014 році" звільнити ОСОБА_1 від відбування основного покарання у виді штрафу в розмірі 3400 грн.

Призначене ОСОБА_1 додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами на строк 1 рік виконувати реально.

Вирок може бути оскаржений в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом трьох місяців з дня його проголошення.

Судді:

(підпис) (підпис) (підпис)

П.В. Декайло Л.Є. Галіян Є.В. Очеретяний

З оригіналом згідно:

Суддя апеляційного суду Тернопільської області П.В. Декайло